Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №205/12284/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4588/26 Справа № 205/12284/25 Суддя у 1-й інстанції - Гончарова А. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Пищиди М.М.

суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.

за участю секретаря судового засідання – Літвінова І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та ОСОБА_1 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 січня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Державної казначейської служби України про стягнення недоотриманих страхових виплат, що входять до спадщини, моральної шкоди, інфляційних втрат та 3% річних, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року позивачка звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Державної казначейської служби України про стягнення недоотриманих страхових виплат, що входять до спадщини, моральної шкоди, інфляційних втрат та 3% річних.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що вона є спадкоємцем після свого батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшенко В.В. позивачу було видано свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно (недоотримана страхова виплата) у розмірі 4459,38 грн., які належали до сплати померлому відповідно до відповіді ГУ ПФУ в Донецькій області від 20.05.2025 за №0500-0220-8/50131. Страхові виплати від ГУ ПФУ в Донецькій області перестали нараховуватись спадкодавцю за його життя з квітня 2022 року. Сума 4459,38 грн. це недоотримана страхова виплата лише за 1 місяць, за перерахунком позивача недоотримані страхові виплати спадкодавця складають 173 343,93 грн. В результаті протиправних дій відповідача позивач зазнала значної моральної шкоди. На момент, коли виплати були припинені, її батько тяжко хворів і потребував постійного фізичного догляду. Вона самостійно забезпечувала йому підтримку, годування, гігієну, медичний догляд. Через відсутність страхових виплат вона не мала можливості найняти доглядальника або залучити сторонню допомогу. Внаслідок цього вона отримала травму – компресійний перелом хребта, та залишилась без змоги пройти повноцінне лікування через відсутність коштів. Таким чином, позивач зазнала фізичних страждань, ускладнень здоров`я, погіршення якості життя, втрати працездатності, що становить реальну моральну шкоду. Крім фізичних наслідків, вона зазнала глибоких емоційних та психологічних страждань, почуття приниження та несправедливості від зневажливого ставлення до її законних прав, постійне психоемоційне напруження через необхідність виживати без засобів до існування та лікування, безнадії і розпачу, пов`язаних із порушенням її права на гідність і охорону здоров`я. Враховуючи особливий фізичний стан, який потребує значних фінансових ресурсів на лікування та реабілітацію, позивач оцінює розмір моральної шкоди в суму 200 000,00 грн. Також, відповідач має сплатити компенсацію за порушення строків страхових виплат. Індекс інфляції заборгованості за весь час по кожному місяцю окремо до 21.11.2025 року складає 43 639,16 грн. Також, боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, має сплатити 3% річних від простроченої суми, що дорівнює 11 780,74 грн.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 січня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Державної казначейської служби України про стягнення недоотриманих страхових виплат, що входять до спадщини, моральної шкоди, інфляційних втрат та 3% річних – задоволено частково.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримані страхові виплати за період з 01 червня 2022 року по 30 листопада 2024 року, належні спадкодавцю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь держави на рахунок UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код ЄДРПОУ 37993783, Код класифікації доходів бюджету: 22030106, судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 та Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій областізвернулися до суду з апеляційними скаргами.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій областіпосилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційних скарг, суд вважає за необхідне апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьку Донецької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Оболонським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 10.04.2025 року.

Після смерті ОСОБА_2 заведено спадкову справу, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 11.04.2025 року.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшенко В.В. було видано спадкоємиці - ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом від 18.07.2025 року на грошові кошти в сумі 4459,38 грн., які згідно з довідкою ГУ ПФУ в Донецькій області (відділ обслуговування громадян №17 (сервісний центр) від 20.05.2025 року №0500-0220-8/50131 є сумою нарахованої, але не виплаченої страхової виплати.

Також відповідачем зазначено, що з 01.06.2022 по теперішній час ОСОБА_2 нарахування та виплата страхових виплат не здійснювалась, після 01.06.2022 потерпілий до відділень ВД ФССУ в Донецькій області та до ГУ ПФУ в Донецькій області за продовженням раніше призначеної щомісячної страхової виплати як ВПО не звертався.

Згідно з постановою Маріупольського міського відділення УВД ФССУ в Донецькій області від 09.06.2022 року потерпілому ОСОБА_2 затримано щомісячну страхову виплату в розмірі 4459,38 грн. на підставі п.6 ч.1 ст.46, ч.2 ст.16 Закону №1105-ХІV (невідоме місце мешкання).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позовні вимоги в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області недоотримані страхові виплати, які увійшли до складу спадщини, є обґрунтованими. Щодо стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з виплатою соціальних нарахувань, тому до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України).

Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України).

Тлумачення статті 1227 ЦК України свідчить, що:

- цією нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та неотриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;

- право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК). Відповідно при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;

- право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема, право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат та випадки за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.

З 1 січня 2023 року набула чинності оновлена редакція Закону України від 03 вересня 1999 року №1105-ХІV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відповідно до якої страхові виплати у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку на виробництві здійснюватиме Пенсійний фонд України.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.

Згідно з п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18) вказано, що «підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України».

Тому припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

У даній справі припинення страхових виплат за життя спадкодавця сталося з підстав, не передбачених законом, тому не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю, а тому спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат у порядку спадкування за законом.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року за №243/13575/19.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 14 лютого 2022 року за №243/13575/19 відступила від висновків, викладених у постановах: від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19-ц (провадження № 61-20134св19); від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/18-ц (провадження № 61-17311св19); від 09 грудня 2020 року у справі № 243/9613/19-ц (провадження № 61-7355св20); від 16 грудня 2020 року у справі № 428/12730/19 (провадження № 61-15863св20), ухвалених Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду та висловила свій висновок про застосування норми права, що припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Крім того, в постанові ВС № 642/6946/18 від 12.02.2020 року зроблено висновок, що ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території з заявою про нарахування виплат, не є підставою для невиплати страхових платежів, оскільки таке права закріплене за особою положеннями Закону № 1105-ХІV (з 01 січня 2015 року в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ), і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спадкодавець ОСОБА_2 мав право на нарахування та виплату страхових виплат, а тому спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом.

Тому доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ в Донецькій області з приводу того, що відсутні правові підстави для набуття права спадкоємицею на отримання страхових виплат, нарахованих спадкодавцю апеляційний суд відхиляє, з огляду на вищезазначене.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неправомірності відмови в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Аналіз частини другої статті 625 ЦК України дає підстави для висновку, що відповідальність за порушення грошового зобов`язання, встановлена статтею 625 ЦК України, передбачає насамперед наявність договірних правовідносин, тобто положення зазначеної статті поширюються на порушення грошового зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник стосовно виплати недоотриманих страхових виплат.

Отже, апеляційний суд доходить висновку про те, що оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з виплатою соціальних нарахувань, тому до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Правовідносини, які виникають між сторонами стосовно індексації грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних з урахуванням встановленого індексу інфляції, не є зобов`язальними в розумінні ст. 625 ЦК України, вони розглядаються в рамках спору, що регулюються спеціальним законодавством про пенсійне забезпечення громадян окремої категорії.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 642/6005/17.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Законом № 2050-ІІІ також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту приросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.

Отже, за своєю юридичною природою невиплата страхових нарахувань не породжує нових прав та зобов`язань, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та підтверджує існуючі зобов`язання.

Тому апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат.

Разом з тим, аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо формальності відмови у задоволенні позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 23 ЦП України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Відповідно до роз`яснень викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди» під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи спір по суті, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим позивачем доказам, врахувавши наведені норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання їй моральної шкоди відповідачем та понесення моральних страждань.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційних скарг суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а судове рішення, в оскаржуваній частині, залишенню без змін.

Що стосується судових витрат понесених апелянтами, то апеляційний суд їх не переглядає, оскільки апеляційні скарги залишені без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 17 червня 2026 року.

Повний текст постанови складено 18 червня 2026 року.

Судді