Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №201/3638/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5743/26 Справа № 201/3638/25 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Пищиди М.М.

суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.

за участю секретаря судового засідання - Літвінова І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 18 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кретова Наталія Борисівна про визнання договору дарування недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кретова Наталія Борисівна про визнання договору дарування недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 06 червня 1992 року вона уклала шлюб з ОСОБА_3 , про що складений актовий запис №231 Кіровським відділом ЗАГС м. Дніпропетровська. Від шлюбу вони мають повнолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітню доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є дитиною-інвалідом з народження.

До серпня 2024 року вона разом з молодшою донькою та відповідачем проживали за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом обстеження домогосподарства від 26 грудня 2024 року. Після неодноразових сварок та побиття її відповідачем вона разом з молодшою донькою вимушена була переїхати проживати за своїм місцем проживання.

Так як батько дитини не приймав участь в її утриманні, враховуючи, що молодша донька має вади зі здоров?ям, вона була вимушена звернутися до суду з позовною заявою про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої донки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Станом на лютий 2025 року відповідач має заборгованість зі сплати аліментів, яка щомісяця тільки збільшується, оскільки останній не виконує в повному обсязі рішення суду й надалі не надає навіть передбачений Державою мінімальний розмір аліментів.

З 03 грудня 1997 року відповідач був власником 1/3 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності б/н від 03 грудня 1997 року, виданого Виконкомом Дніпропетровської міської ради народних депутатів, а також власником 2/3 частин квартири на підставі свідоцтва про спадщину ВМС №261914, реєстровий номер 3-204 від 16 лютого 2009 року, виданого першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна від 30 січня 2025 року 19 жовтня 2024 року відповідачем було відчужено належне йому нерухоме майно на користь ОСОБА_4 на підставі договору дарування, реєстровий номер 1645, посвідченого 19 жовтня 2024 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кречетовою Н.Б.

Таким чином, відповідач домовившись з ОСОБА_4 фіктивно перереєстрував шляхом укладення договору дарування квартири, що була зареєстрована на його ім?я.

Вважає, що вищезазначений договір дарування не відповідає вимогам Цивільного кодексу України та порушує право позивача на справедливу сатисфакцію.

Після укладення спірного договору дарування квартири відповідач продовжує проживати у даній квартирі, яку він подарував ОСОБА_4 , що підтверджується актом обстеження домогосподарства від 26 грудня 2024 року. А тому з метою уникнення відповідальності по несплаті аліментів на утримання хворої дитини та не отримавши дозволу органу опіки та піклування для відчуження нерухомого майна - постійного місця проживання дитини вирішив провести фіктивне відчуження нерухомого майна на користь своєї старшої доньки. Такі дії сторін договору дарування спрямовані виключно на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно від боржника у зобов?язанні до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому, за його рахунок, судового рішення про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, з урахуванням того, що заборгованість зі сплати аліментів продовжує збільшуватись.

Укладення договору дарування за декілька днів до постановлення рішення про стягнення аліментів на думку позивачки, також свідчить про його недобросовісність та зловживання її правами. Таким чином, позивач вважає, що спірний договір дарування квартири та земельної ділянки були укладені не з метою створення реальних правових наслідків у вигляді переходу права власності, а за для формальної зміни статусу квартири та земельної ділянки, з метою їх приховування від органів державної виконавчої служби та ухилення від виконання рішення суду щодо стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів на утримання дитини.

Враховуючи вищевикладене позивачка просила суд:

- визнати недійсним договір дарування квартири, укладений 19 січня 2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кретовою Наталією Борисівною та зареєстрований в реєстрі за № 1645;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кретовою Наталією Борисівною про реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 19 жовтня 202 року, індексний номер : 75640599, щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 та припинити право власності на квартиру АДРЕСА_2 , що було зареєстроване за ОСОБА_4 на підставі договору дарування, зареєстрованого 19 жовтня 2024 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кретовою Наталією Борисівною.

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 18 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кретова Наталія Борисівна про визнання договору дарування недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію - залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою.

В обгрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та вважає, що висновки викладені в судовому рішенні не відповідають дійсним обставинам справи.

З урахуванням викладеного, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судом встановлено, ОСОБА_1 , 06 червня 1992 року уклала шлюб з ОСОБА_3 , про що складений актовий запис №231 Кіровським відділом ЗАГС м. Дніпропетровська.

Від шлюбу сторони мають повнолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 24 жовтня 1992 року, актовий запис №?1560, складений відділом ЗАГС виконкому Жовтневої районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська (а.с.18) та неповнолітню доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 28 січня 2009 року, актовий запис №58, складений Кіровським відділом РАЦС Дніпропетровського міського управління юстиції,(а.с. 19) яка з народження є дитиною-інвалідом (а.с.19,21-22).

Як зазначає позивачка в позовній заяві до серпня 2024 року вона разом з молодшою донькою ОСОБА_6 та відповідачем проживали за адресою: АДРЕСА_1 , дані обставини підтвердили й допитані в судовому засіданні свідки.

Після сварок позивачки з відповідачем, зокрема й 05 серпня 2024 р. позивач разом з молодшою донькою вимушена була переїхати проживати за своїм місцем проживання.

11 вересня 2024 року постановою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська справа № 201/10028/24 відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства по відношенню до своєї дружини, за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (а.с. 23).

Рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 24 жовтня 2024 року справа № 203/4534/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_1 , на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі частини з усіх видів заробітку але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи стягнення з 06 вересня 2024 року до досягнення дитиною повноліття (а.с. 10).

В матеріалах справи наявні довідки від Соборного ВДВС у м. Дніпрі, відповідно до яких, у відповідача наявна заборгованість зі стягнення аліментів, станом на 12 лютого 2024 року у розмірі 7 848 грн. (а.с.9), станом на 15 липня 2025 року у розмірі 15 262,76 грн. (а.с.108), станом на 11 вересня 2025 року у розмірі 15 252,76 грн. (а.с.112).

ОСОБА_3 з 03 грудня 1997 року був власником 1/3 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності б/н від 03 грудня 1997 року, виданого Виконкомом Дніпропетровської міської ради народних депутатів, а також власником 2/3 частин квартири на підставі свідоцтва про спадщину ВМС №261914, реєстровий номер 3-204 від 16 лютого 2009 року, виданого першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою (а.с.24-25,40,78-81).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна від 30 січня 2025 року 19 жовтня 2024 року відповідачем було відчужено належне йому нерухоме майно на користь ОСОБА_4 на підставі договору дарування, реєстровий номер 1645, посвідченого 19 жовтня 2024 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кречетовою Н.Б. (а.с.25 на звороті, 46).

Відповідно до наданої відповідачем довідки №6813 про склад сім`ї від 23 серпня 2024 року, за адресою АДРЕСА_1 зареєстрований лише відповідач.

Після укладення спірного договору дарування квартири ОСОБА_3 продовжує проживати у даній квартирі, яку він подарував ОСОБА_4 , що підтверджується актом обстеження домогосподарства від 05 лютого 2025 року.

Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність законних та обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Згідно з ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У розумінні ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частина 1 ст. 316 ЦК України визначає право власності як право особи на річ ( майно ), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджується своїм майном на власний розсуд; частина друга цієї ж статі вказує на те, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Такою юридичною дією, шо передбачена главою 55 ЦК України, є договір дарування.

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно із ч.1 ст.718 Цивільного кодексу України, дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч.2 ст.719 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст.722 Цивільного кодексу України, Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України)

Вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначенні статтею 203 ЦК України, а саме:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Також статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Доводи апеляційної скарги щодо фіктивності договору дарування, у зв`язку з порушенням прав малолітньої доньки ОСОБА_2 , а саме через те, що відповідач уклав вищевказаний договір для формальної зміни статусу квартири, з метою її приховування від органів виконавчої служби та ухилення від виконання рішення суду щодо стягнення з відповідача грошових кошті на утримання дитини апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.

Позивачкою не надано належних та допустимих доказів, що майно боржника (відповідача) знаходиться у розшуку та/або перебуває під арештом, тому відповідно не можливо підтвердити факт формальної зміни статусу квартири, з метою її приховування від органів виконавчої служби та ухилення від виконання рішення суду.

Крім того, позивачкою не доведено, що відповідач ухиляється від аліментних виплат на дитину, оскільки матеріалами справи підтверджується, що в період з 06 вересня 2024 року по 11 вересня 2025 року заборгованість відповідача по аліментам становить 15 252,76 грн., а довідкою від 15 липня 2025 року підтверджується, що відповідачем сплачуються аліменти на користь дитини, адже сума заборгованості з липня 2025 по вересень 2025 року не збільшувалась.

Відповідно до п.1.10 гл.2 розд. II «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», у разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною мають малолітні або неповнолітні діти нотаріус повинен витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину у формі витягу з рішення відповідної районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, відповідного виконавчого органу міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва та під час здійснення функцій державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до статті 46-1 Закону України «Про нотаріат» нотаріус має доступ та користується Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, здійснює пошук у ньому відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, обтяження таких прав та за його результатами формує витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який залишається у справі державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса. Користування Державним реєстром речових прав на нерухоме майно здійснюється безпосередньо нотаріусом, який зчиняє відповідну нотаріальну дію та/або здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Як вбачається з матеріалів справи, при посвідченні договору 22 жовтня 2024 року відповідачем було надано довідку що в даній квартирі він зареєстрований сам, окрім того на час укладення договору дарування неповнолітня донька вже переїхала проживати за місцем реєстрації разом з матір`ю.

Пунктом 2 статті 177 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав.

Згідно із ч.3 ст.17 Закону України «Про охорону дитинства», батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Отже, вказаними вимогами чинного законодавства встановлено, що батьки без дозволу органу опіки та піклування не мають права вчиняти будь-які правочини щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.

Крім того, згідно із правовою позицією Верховного Суду України щодо вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування, правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвели до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини, щодо жилого приміщення.

Оскільки, як встановлено з матеріалів справи та було зазначено вище, єдиним власником квартири був ОСОБА_3 , тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку укладання вказаного договору ніяким чином не стосувалося та не призводило до звуження майнових прав дитини.

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

На підставі вищенаведеного, суд вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного суд вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 18 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 17 червня 2026 року.

Повний текст постанови складено 18 червня 2026 року.

Судді