Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №587/1764/25 — Сумський районний суд Сумської області

Справа № 587/1764/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року Сумський районний суд Сумської області у складі головуючого судді Вортоломей І. Г., за участю секретаря судового засідання Джепи В. Г., представника позивача Рижова С. Є., представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Матішинця В. В., розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Рижов С. Є. звернувся до суду з позовом про визнання договору позики недійсним. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 24 березня 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір позики. За цим договором позикодавець ОСОБА_3 передав позичальникові ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 700 000 (сімсот тисяч) доларів США, що еквівалентний 16 296 000 грн. Сторони договору погодили, що в момент підписання позикодавець передає позичальникові суму позики в розмірі 11 000 доларів США, а решту переказуватиме частинами на той рахунок, який позичальник повідомить йому, оскільки позикодавець здебільшого мешкає в ОАЕ та має там свої заощадження. За умовами цього договору позикодавець передає повну суму позики до середини 2020 року, а всі грошові кошти, які переказує позикодавець позичальникові у період дії цього договору (тобто до середини 2020 року), входять у загальну суму позики. У договорі зазначено, що ОСОБА_1 позичає кошти для влаштування свого нормального проживання з сім`єю в м. Суми. У п. 6 договору також вказує, що позичальник використовуватиме позичені кошти для будівництва, придбання й облаштування будинку, а також може вкладати гроші в іншу нерухомість так, щоб вкладення приносили прибуток для повернення боргів. На момент укладення договору позики від 24 березня 2015 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 та уклав оскаржуваний договір без її згоди. Позика за цим договором виходила за межі дрібного побутового правочину, тому згода другого з подружжя повинна бути надана в письмовій формі. Зі змісту розписки, яка була складена одночасно з договором, також не вбачається інформації щодо письмової згоди позивача на укладення правочинів її чоловіком від її імені. У період з 21 березня 2016 року по 30 червня 2020 року ОСОБА_3 здійснював регулярні грошові перекази різними сумами на особистий рахунок ОСОБА_1 . Історія транзакцій відображена у виписках з АТ «Приват банк». Валютування здійснювалось в доларах США. На останній сторінці цієї виписки зазначено, що усього надходжень здійснено в сумі 657 231,16 доларів США. У графі «Деталі операцій» відсутні відомості щодо призначення платежу. У графі «Рахунок» вказано лише особистий рахунок ОСОБА_1 , на який здійснювався переказ. Вказані обставини не підтверджують те, що зазначені перекази здійснювалися на виконання договору позики. Оскільки рахунок належить ОСОБА_1 , позивач не мала доступу ні до рахунку, ні до коштів, і розпоряджатись ними не мала можливості. Тому вказаний договір укладений не в інтересах сім`ї. Фактичні шлюбні відносини припинились ще з травня 2020 року. На момент припинення шлюбних відносин та після цього інформації про існування боргу до позивача не надходило.

Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 23 квітня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 02 грудня 2025 року у задоволенні клопотання представника позивача Рижова С. Є. про призначення судової комплексної почеркознавчої та технічної експертизи відмовлено.

Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 17 березня 2026 року закрито підготовче судове провадження та справу призначено до судового розгляду.

Від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить застосувати строки позовної давності до вказаних правовідносин та відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що з 29 рудня 2020 року позивачу стало відомо про наявність позову щодо стягнення заборгованості за спірним договором позики і саме з цієї дати почався перебіг строку позовної давності. Факт укладення вказаного договору підтверджується довідкою про рух коштів по банківських рахунках відповідачів, з яких вбачається, що у період дії договору ОСОБА_3 перерахував на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти в доларах США на загальну суму 657231,16 доларів США, що повністю відповідає умовам договору. Договір позики був укладений в інтересах сім`ї, оскільки у цей період відповідач 2 і позивач перебували у зареєстрованому шлюбі, мали двох неповнолітніх дітей і грошові кошти передавались позичальнику для облаштування нормального проживання сім`ї в м. Суми. Позивачем не надано доказів того, що отримані відповідачем 2 кошти витрачені не в інтересах сім`ї.

У відповіді на відзив представник позивача просить не брати до уваги доводи відповідача, викладені у відзиві, через їх необґрунтованість з підстав, зазначених у позові.

Від представник відповідача ОСОБА_1 - адвоката Матіщинця В. В. надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що договір позики був укладений у 2015 році за взаємною домовленістю сторін, в житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 . На час укладення договору позики відповідач 2 та позивач спільно проживали однією сім`єю, вели спільний побут і знаходилась у фактичних сімейних відносинах, мешкали за однією адресою: АДРЕСА_1 . Із вказаного будинку відповідач 2 виїхав у серпні 2024 року. Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Сумського районного суду Сумської області від 18 червня 2021 року за позовом дружини. Сторони припинили фактичні шлюбні відносини у 2020 році. Позивачка була повністю обізнана з приводу укладення договору позики, приймала участь в обговоренні його умов, а також приймала участь в його оформленні, включаючи внесення правок в текст цього договору.

Позивачка в судове засідання не з`явилась, про місце, дату та час повідомлена належним чином.

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Рижов С. Є. в судовому засіданні просив задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в судове засідання не з`явились, про місце, дату та час повідомлені належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Матіщинець В. В. у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову за необґрунтованістю з підстав, вказаних у відзиві.

Суд, перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши надані докази, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено і не оспорюється сторонами, що 08 вересня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 9).

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 18 червня 2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 10-11).

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 28 травня 2021 року із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дітей у твердій грошовій сумі у розмірі 6000,00 грн, щомісячно, до досягнення дітьми повноліття, починаючи стягнення з 02 липня 2020 року (а.с. 12-14).

24 березня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір позики. Згідно з п. 1 позичкодавець передає позичальникові в борг суму позики в розмірі 700000 доларів США, що еквівалентно 16296000 грн по курсу 23.28 гривень за 1 доллар США. Відсотки на суму позики не нараховуються. Пунктом 3 передбачено, що сума позики буде перерахована на рахунок позикодавця упродовж 5-ти років, тобто до середини 2020 року в доларах США. Пунктом 6 договору визначено, що позичальник використовує кошти за договором позики для будівництва, покупки і облаштування будинку, а також може вкласти кошти в іншу нерухомість, так щоб це вкладення приносило прибуток. Цього ж дня ОСОБА_6 складено розписку про отримання від ОСОБА_3 11000 доларів США як першої суми за вказаним договором позики (а.с. 23).

З виписки АТ КБ «Приват банк» вбачається, що у період з 21 березня 2016 року по 30 червня 2020 року від ОСОБА_3 надходили кошти різними сумами на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 № НОМЕР_2 на загальну суму 657231,16 грн (а.с. 24-26).

Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором (ч. 1 ст.1049 ЦК України).

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частин першої - третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Положення цієї статті визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо.

Приписи статті 65 СК України регулюють правовідносини щодо розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту (позики), оскільки кредитний договір за своєю правовою природою є правочином щодо отримання у власність грошових коштів, а не правочином щодо розпорядження належним подружжю майном.

Такий договір створює обов`язки для другого з подружжя лише у разі, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя, а той з подружжя, хто позичає кошти, не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин і наслідки настають виключно для нього.

Схожий за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012, від 18 грудня 2018 року у справі № 755/12668/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 133/3928/14-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 521/20211/16-ц, від 28 квітня 2020 року у справі № 522/16362/16-ц, від 09 червня 2020 року у справі № 522/20907/16-ц, від 12 червня 2020 року у справі № 333/324/18, від 05 листопада 2020 року у справі № 619/761/18, від 16 березня 2021 року у справі № 133/2718/18.

Відтак, судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності підстав визнання недійсності оспорюваного договору позики від 24 березня 2015 року, а тому у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому, необхідно відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

До таких висновків Верховний Суд дійшов у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 462/2662/20.

Щодо строку позовної давності суд зазначає, що згідно з усталеною судовою практикою сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. У разі, коли суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги, є необґрунтованими, суд повинен відмовити у задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

У постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (зокрема, постанови від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (пункт 57), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 129).

У вказаній справі суд доходить висновку про необхідність відмови у позові з підстав недоведеність належними та допустимими доказами обставин, на які ОСОБА_2 посилалась як на підставу своїх вимог, а тому суд не вбачає необхідності у вирішенні питання щодо пропуску строку позовної давності.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення у цій справі, суд також врахував усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Беручи до уваги, що у задоволенні позову відмовлено повністю, відповідач не подав доказів про розмір витрат у зв`язку із розглядом справи, а тому відсутні підстави для розподілу судових витрат між сторонами.

На підставі наведеного, керуючись, ст. ст. 10-13, 81, 89, 263, 265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 18 червня 2026 року.

Суддя І. Г. Вортоломей