Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №450/3029/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 450/3029/24 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І. І.

Провадження № 22-ц/811/3028/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів –Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Гаврилюк Я.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Стиранки Михайла Богдановича на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 квітня 2025 року в складі судді Мельничук І.І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, -

встановив:

У червні 2024 року позивачка ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася до суду з позовом до Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

В обґрунтування позовних вимог покликалась на те, що ОСОБА_2 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в сім`ї ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивачки ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

На момент смерті матері позивачка проживала за кордоном і тривалий час не мешкала в Україні. Лише у 2024 році вона повернулася на батьківщину, де, прибираючи у будинку покійної матері, виявила заповіт. Цим заповітом, посвідченим 12 січня 2005 року о 10:00 у приміщенні Миколаївської сільської ради та зареєстрованим у реєстрі за №08, ОСОБА_3 заповіла усе своє майно дочці – ОСОБА_1 . До моменту знаходження цього заповіту позивачка не знала про його існування. До спадкової маси належать житловий будинок АДРЕСА_1 , а також земельні ділянки в Пустомитівському районі Львівської області. Право власності підтверджується державними актами серії ЛВ №099817, №011814, №098410 та №079538.

Одразу після того, як у червні 2024 року позивачка дізналась про заповіт, вона звернулась до приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Копійчак Є.В. з наміром оформити спадкові права. Однак, нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії через пропуск шестимісячного строку на прийняття спадщини, передбаченого частиною 1 статті 1270 Цивільного кодексу України, порадив звернутись до суду.

Зі слів позивачки, жодної спадкової справи після смерті матері не було заведено, що підтверджується витягом з Державного спадкового реєстру. Відтак, ніяких повідомлень про заповіт або виклики спадкоємців не надходило. На момент відкриття спадщини позивачка не проживала зі спадкодавцем і не знала про існування заповіту.

Відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець пропустив строк прийняття спадщини з поважних причин, суд може визначити додатковий строк, достатній для подання відповідної заяви.

Верховний Суд у низці постанов (зокрема, постанова від 06.09.2017 у справі №6-496цс17, постанова від 21.02.2024 у справі №760/4267/21, та інші) визнав, що необізнаність про наявність заповіту є поважною причиною. Крім того, у вирішенні подібних справ суд зобов`язаний враховувати принцип свободи заповіту, як фундаментальну засаду спадкового права.

З огляду на наведене, позивачка просила визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , терміном 3 (три) місяці з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

Оскаржуваним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 квітня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , апеляційну скаргу в інтересах якої подав адвокат Стиранка М.Б., вважає рішення незаконним та необґрунтованим, з огляду на порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів скарги покликається на те, що суд вказуючи на відсутність в матеріалах справи інформаційної довідки зі спадкового реєстру (заповіту/спадкового договору), як на підставу для висновку про їх відсутність або скасування, не врахував презумпцію правомірності правочину визначеного ст. 204 ЦК України. ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем після смерті її матері, спадкова справа після смерті якої не заводилася, ніхто не звертався із заявою про прийняття спадщини та нікому не видавалось свідоцтво про право на спадщину.

Звертає увагу, що за висновками Верховного Суду поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Таким чином, необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.09.2017 у справі №6-496цс17 та підтриманий у постановах ВС/КЦС: від 21.02.2024 у справі № 760/4267/21; від 17.03.2021 у справі №308/4272/19; від 22.02.2021 у справі №644/7785/19).

З огляду на те, що позивачка на час відкриття спадщини не проживала із спадкодавцем та була необізнаною про наявність заповіту, складеного на її користь, при цьому спадкова справа після смерті спадкодавця не заводилася, й відповідно не були здійснені повідомлення та виклик спадкоємця за заповітом, наявні поважні причини пропуску позивачем строку прийняття спадщини, що відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України є підставою для визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 квітня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, визначити додатковий строк для ОСОБА_1 для подання заяви про прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , терміном 3 місяці з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 09 червня 2026 року представник позивачки ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримав, в обґрунтування надав пояснення, аналогічні доводам скарги. Інші учасники в судове засідання не прибули, не повідомили про причину неявки.

В подальшому, в судове засідання 16 червня 2026 року представник позивачки ОСОБА_5 не прибув, подав клопотання про доручення до матеріалів справи довідки Давдидівської сільської ради № 50 від 15.06.2026, розгляд справи просив проводити у його відсутність.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити виходячи з такого.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 78 років, у м. Львів, Львівської області, що стверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 15.04.2010 року Миколаївською сільською радою Пустомитівського (теп. Львівського) району Львівської області, актовий запис № 15.

На випадок своєї смерті ОСОБА_3 своїм майном розпорядилась, склавши 12.01.2005 року заповіт, посвідчений секретарем Миколаївської сільської ради Микитюк А.Й., зареєстрований в реєстрі за № 08, згідно якого остання зробила заповідальне розпорядження на користь дочки ОСОБА_1 (все майно, де б воно не було і з чого б не складалося, все те, що належатиме їй на день смерті і на що за законом матиме право).

Факт родинних відносин випливає із копії Свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 26.04.1962 року, де батьками позивачки вказано: батьком – ОСОБА_4 , матір`ю – ОСОБА_3 .

Після смерті ОСОБА_3 спадкова справа не заводилась, що підтверджується Витягом зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 77414741 від 21.06.2024.

У той же час, у матеріалах справи відсутня інформаційна довідка зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), що б підтверджувало той факт, що заповіт є чинний та не скасовувався. Оскільки стороною позивача не було ініційовано клопотання про витребування такого для підтвердження вищевказаного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Також суд зазначив, що у матеріалах справи відсутні будь які достовірні документи, які б підтверджували зареєстроване місце проживання спадкодавця ОСОБА_3 станом на день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також немає жодних офіційних відомостей про те, з ким саме вона проживала на час своєї смерті або хто міг бути потенційним спадкоємцем, який фактично прийняв спадщину шляхом вступу в управління спадковим майном відповідно до положень частини 3 статті 1268 ЦК України.

Отже, стороною позивача не доведено факту відсутності інших спадкоємців за законом, які могли прийняти спадщину після смерті ОСОБА_3 , оскільки той факт, що після смерті останньої спадкова справа не заводилась (Витяг зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 77414741 від 21.06.2024 року) не виключає наявності інших спадкоємців. У зв`язку з цим, суд не має змоги достовірно встановити, хто фактично вступив у володіння або управління спадковим майном після її смерті, і, відповідно, підтвердити наявність або відсутність інших спадкоємців, які прийняли спадщину фактично.

Як вказувала представник позивача у позовній заяві, станом на момент смерті ОСОБА_3 , її донька позивачка ОСОБА_1 перебувала закордоном та довгий час в Україні не проживала, лише у 2024 році позивачка повернулась в Україну та дізналась про заповіт, яким матір на випадок її смерті заповіла все своє майно їй, зазначала, що раніше про наявність такого заповіту останній відомо не було, однак доказів перебування закордоном останньої суду представлено в процесі розгляду справи не було.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, судова колегія входить з такого.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 - згідно свідоцтва про народження НОМЕР_4 ) ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є донькою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 78 років, у м. Львів, Львівської області, що стверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 15.04.2010 Миколаївською сільською радою Пустомитівського (теп. Львівського) району Львівської області, про що зроблено актовий запис № 15.

На випадок своєї смерті ОСОБА_3 своїм майном розпорядилась, склавши 12.01.2005 року заповіт, посвідчений секретарем Миколаївської сільської ради Микитюк А. Й., зареєстрований в реєстрі за № 08, згідно якого остання зробила заповідальне розпорядження на користь дочки ОСОБА_1 (все майно, де б воно не було і з чого б не складалося, все те, що належатиме їй на день смерті і на що за законом матиме право).

Після смерті ОСОБА_3 спадкова справа не заводилась, що підтверджується Витягом зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 77414741 від 21.06.2024 року. Відомості про видачу свідоцтв про право на спадщину у матеріалах справи відсутні.

Про наявність заповіту, складеного ОСОБА_3 , позивачка ОСОБА_1 дізналась у травні 2024 року, тобто поза межами строку, передбаченого ч. 1 ст. 12070 ЦК україни.

05 червня 2024 року позивачка вернулась до приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Копійчак Є.В. для оформлення спадкових прав за померлою ОСОБА_3 , однак їй надано відповідь, якою повідомлено, що вона пропустила строк для прийняття спадщини та рекомендовано звернутись до суду.

Надаючи правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, судова колегія виходить з такого.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно із частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Велика Палата Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50 цс 24 у пунктах 150-153 здійснила тлумачення приписів частини першої статті 1269, частини першої статті 1270, частини третьої статті 1272 ЦК України, та сформулювала такі висновки щодо застосування зазначених норм права, а саме те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

У справі, що переглядається судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є учасником спадкування на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем, а саме є донькою померлої ОСОБА_3 , тобто пов`язана родинними зв`язками зі спадкодавцем, з яким не проживала.

Позивачка у справі наполягає про необізнаність наявності заповіту, просить дану обставину визнати поважною, з огляду недотримання вимог ст. 1270 ЦК України.

Суд звертає увагу, що необізнаність позивача про наявність заповіту об`єктивно мала чи могла мати місце, виходячи з свободи заповіту як фундаментального принципу спадкового права, одностороннього правочину.

Свобода заповіту, як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця, є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством.

Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 одразу як дізналася про заповіт, вживала усі можливі заходи для реалізації права на спадщину, звернулась до нотаріуса, а в подальшому за судовим захистом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_1 знала або повинна була знати про своє право на спадкування за заповітом, а тому висновок про відсутність поважних причин пропуску строку не ґрунтується на належній оцінці встановлених обставин.

Колегія суддів також враховує, що після смерті ОСОБА_3 не була заведена спадкова справа, що підтверджується витягом зі Спадкового реєстру, а тому перевірити наявність чи відсутність заповіту не було можливим.

Не спростовує доводів позову і посилання суду першої інстанції на відсутність доказів місця проживання спадкодавця ОСОБА_3 на момент її смерті. Зазначена обставина не є самостійною юридичною підставою для відмови у задоволенні заявлених вимог, а лише пояснює, за яких умов позивачка дізналася про існування заповіту, оскільки тривалий час проживала за межами України, не могла знати про наявність заповіту.

При цьому, з долученої під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції довідки Миколаївського старостинського округу Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області № 50 від 15.06.2026 встановлено, що ОСОБА_3 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно по господарських книг дійсно проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1 .

Разом з нею в одному будинку, згідно по господарських книг, на день смерті зареєстрованих осіб не було.

Також повідомляють, що згідно із реєстром нотаріальних дій Миколаївської сільської ради, 12 січня 2005 року секретарем ради посвідчено заповіт від імені ОСОБА_3 , зареєстрований в реєстрі за № 08.

За наявними в Давидівській сільській раді документами та відомостями осіб, які постійно проживали разом із ОСОБА_3 на день її смерті та могли вважатися такими, що прийняли спадщину, не встановлено.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року по справі № 361/1953/18 (провадження № 61-16095св19) зазначено, що позов спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини безпосередньо стосується прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків спадкоємця, який спадщину прийняв, а тому належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

З огляду на те, що відсутні інші спадкоємці, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , позивачка ОСОБА_1 з дотриманням вимог процесуального законодавства правильно звернулася до суду із вимогою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, визначивши відповідачем Давидівську сільську раду Львівського району Львівської області. Як орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, яке входить до складу спадщини.

Судова колегія враховує також те, що особа не може реалізовувати своє право на прийняття спадщини за заповітом, не знаючи про його наявність. Коли особа дізнається про те, що вона має можливість за певних умов отримати у власність певне майно, вона може прийняти рішення про те, чи хоче вона набути відповідне право власності, чи ні.

Знайшовши заповіт, складений на своє ім`я, позивачка дізналася про те, що вона, як спадкоємець за заповітом, може отримати у власність частину спадкового майна і головне виконати волю спадкодавця. Тому, маючи заповіт, прийняла рішення вчинити дії для набуття права власності, виконати волю матері.

Таким чином, у сукупності встановлені у справі обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини не внаслідок власної пасивної поведінки як особи, яка усвідомлювала своє право на спадкування, а через об`єктивну необізнаність про заповіт.

Колегія суддів, за наслідком перегляду справи також враховує, що задоволення позову відповідатиме засадам визначених ст. 3 ЦК, а також інституту заповіту, як останньої волі спадкодавця, за яким спадкування за заповітом є пріоритетним по відношенню до спадкування за законом, так як за умови, якщо спадкодавець склав заповіт на все своє майно, то спадкування за законом не відбувається, а спадщину можуть набути виключно, особи визначені заповітом.

За таких обставин наявні передбачені частиною третьою статті 1272 ЦК України підстави для визначення позивачці додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, спростовують висновок суду першої інстанції.

З огляду на характер необхідної дії та заявлені позовні вимоги, колегія суддів вважає за можливе визначити ОСОБА_1 додатковий строк тривалістю три місяці з дня набрання постановою апеляційного суду законної сили.

Переглянувши справу в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд встановив підстави для скасування оскаржуваного рішення суду на підставі ст. 376 ЦПК України, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 258, 367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Стиранки Михайла Богдановича задовольнити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 квітня 2025 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини – задовольнити.

Визначити ОСОБА_1 додатковий строк три місяці, починаючи з 16 червня 2026 року для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 16 червня 2026 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк