Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №761/11549/22 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/11549/22

Провадження № 2/761/2597/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Харечко О.В.,

за участі:

представника позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання,

в с т а н о в и в :

У червні 2022р. позивач ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 1-8, т. 1) до відповідача ОСОБА_4 , в якому просив суд:

- стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати за невиконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2011р. по справі № 2-8719/11, в розмірі 3365360,9 грн. та 3,0 % річних в розмірі 510259,55 грн.; судовий збір у розмірі 12405,0 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 01 грудня 2009р. між сторонами було укладено договір позики, за яким позивач надав відповідачу позику в розмірі 220000,0 дол. США, а відповідач прийняв на себе зобов`язання повернути суму позики до 2011р.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2011р. по справі № 2-8719/11, яке набрало законної сили, з відповідача на користь позивача було стягнуто суму заборгованості за договором позики від 01 грудня 2009р. у розмірі 1772045,72 грн.

Однак, по теперішній час, відповідач рішення суду не виконав, в межах примусового виконання виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м. Києва 07 грудня 2012р., відповідачем було сплачено позивачу лише 304375,47 грн.

На думку позивача, відповідач прострочив повернення суми позики, а тому відповідно до ст. 625 ЦК України повинен сплатити позивачу 3,0 % річних від простроченої суми та інфляційні втрати. Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом для захисту свого права.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2022р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 лютого 2023р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 травня 2023р. позов задоволено.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2025р. заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 травня 2023р. скасовано та призначено справу в підготовче засідання.

02 червня 2025р. на адресу суду надійшов відзив на позов (а.с. 179-185 т.1), в якому відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що ним сплачена вже сума заборгованості за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2011р. по справі № 2-8719/11, наголошував, що при зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем пропущені строки позовної давності, а також не враховані положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Крім того, сторона відповідача вважає, що сума інфляційних втрат та три відсотки річних, які позивач просить стягнути з відповідача значно перевищують суму основної заборгованості.

07 червня 2025р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив (а.с. 188-197 т. 1), в якій сторона позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, наголошуючи, що станом на час звернення до суду з вказаним позовом в червні 2022р. сума заборгованості відповідача з невиконання вищезазначеного рішення суду від 25 листопада 2011р. становила 1467670,25 грн.

Крім того, безпідставними вважає, позивач твердження сторони відповідача про сплив строків позовної давності, оскільки порушення відповідача щодо не виконання рішення суду є триваючим, та стороною відповідача не враховані положення п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Як і необґрунтованими є твердження сторони відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Заперечення на відповідь на відзив, стороною відповідача на адресу суду не подавались.

12 вересня 2025р. на адресу суду надійшла заява сторони позивача про збільшення позовних вимог (а.с. 200-227 т. 1) в якій сторона позивача просила суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні втрати за період часу з 15 травня 2012р. по 30 січня 2025р. у розмірі 4072659,92 грн.; 3,0 % річних з 15 травня 2012р. по 30 січня 2025р. у розмірі 640718,09 грн.; судовий збір в розмірі 12405,0 грн.

30 вересня 2025р. на адресу суду надійшли письмові заперечення сторони відповідача на заяву про збільшення позовних вимог.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 листопада 2025р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог, відповіді на відзив, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечила, з підставі наведених у відзиві на позов, запереченнях на заяву про збільшення позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2011р. по справі № 2-8719/11, яке набрало законної сили 15 травня 2012р. (залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва), позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошової суми за договором позики - задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму заборгованості за договором позики у розмірі 1770225,72 грн.; судові витрати по сплаті судового збору 1700,0 грн.; витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 120,0 грн.

Судом встановлено, що 07 грудня 2012р. Шевченківським районним судом було видано виконавчий лист з примусового виконання зазначеного рішення суду.

З матеріалів справи вбачається (а.с. 29 т. 1), що в межах примусового виконання рішення суду у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, відповідачем було сплачено лише частину суми заборгованості у розмірі - 304375,47 грн., що підтвердив представник позивача в судовому засіданні. В подальшому, після звернення позивача 28 червня 2022р. до Шевченківського районного суду м. Києва, з позовом про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання, у період часу з 17 грудня 2024р. по 30 січня 2025р. відповідачем була сплачена решта суми заборгованості, та рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2011р. по справі № 2-8719/11 було виконано.

Протягом всього часу розгляду справи в суді стороною відповідача не були спростовані зазначені обставини справи.

За змістом положень ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

За частиною 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст.. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України, передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020р. у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019р. у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020р. у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018р. у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020р. у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019р. у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).

Правовий аналіз положень ст. ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України, дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Викладене узгоджується із правовими висновками, висловленими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018р. у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019р. у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019р. у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022р. за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір (договір позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду від 18 жовтня 2023р. у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).

Тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022р. за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку із невиконанням позичальником грошових зобов`язань, що випливають із договору позики, наявність яких та розмір було констатовано рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2011р., підлягають застосуванню вимоги п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому суд вважає, що позивач вправі був заявити вимогу про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, на підставі ст. 625 ЦК України до 23 лютого 2022р. включно, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, за період з 24 лютого 2022р. по 30 січня 2025р., при цьому судом враховані правові висновки Верховного Суду, наведені в постанові від 12 лютого 2025р. по справі № 758/5318/23.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

У відповідності до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018р. у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) зробила висновок про те, що «виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону».

Аналогічні висновки Великою Палатою Верховного Суду були наведені в постанові від 29 червня 2021р. у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20) вказано, що «суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. […] позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин».

Так, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є, як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (постанова Верховного Суду від 03 грудня 2025р. у справі № 344/2910/23).

Постановами Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020р. та № 392 від 20 травня 2020р., із змінами та доповненнями, на всій території України, з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, було встановлено карантин, який діяв з 12 березня 2020р. до 30 червня 2023р. включно.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Таким чином, суд вважає, що при зверненні до суду з вказаним позовом 28 червня 2022р., з урахуванням положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, стороною позивача були пропущені, без поважних причин, строки позовної давності за вимогами про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3,0 % річних у період часу з 15 травня 2012р. по 11 березня 2017р. включно.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційні втрати та 3,0 % річних за період часу з 12 березня 2017р. по 23 лютого 2022р. включно, у розмірі 801945,33 грн. та 255379,36 грн., при цьому судом враховано, що сума простроченої заборгованості складала 1772045,72 грн., та в подальшому в березні, квітні, грудні 2021р. відповідачем було частково сплачено позивачу суму заборгованості у розмірі 304375,47 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 10573,25 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 11, 15, 16, 257, 261, 267, 509, 525, 526, 609-611, 625 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 інфляційні втрати за невиконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2011р. по справі № 2-8719/11, в розмірі 801945 /вісімсот одна тисяча дев`ятсот сорок п`ять/ грн. 33 коп.; три відсотки річних в розмірі 255379 /двісті п`ятдесят п`ять тисяч триста сімдесят дев`ять/ грн. 36 коп.; судовий збір у розмірі 10573 /десять тисяч п`ятсот сімдесят три/ грн. 25 коп.

В решті позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 18 червня 2026р.

Суддя: