Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №320/32859/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року

м. Київ

справа №320/32859/24

адміністративне провадження № К/990/10280/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Блажівської Н.Є., Шишова О.О.,

розглянувши у порядку попереднього судового засідання касаційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві на додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року (суддя: Щавінський В.Р.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року (судді: Вівдиченко Т.Р., Аліменко В.О., Кузьмишина О.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ков Комерс» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

-установив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ков Комерс» (далі - ТОВ «Ков Комерс», позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.03.2024: №0022087/0706, яким застосовано суму штрафу в розмірі 1147511,00 грн, №0022086/0706, яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на суму 2330754,00 грн; №0022085/0706 від 21.03.2024, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 313 684,00 грн та застосовано штрафні санкцій у розмірі 78421,00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року, адміністративний позов було задоволено в повному обсязі.

За результатами судового розгляду справи, ТОВ «Ков Комерс» звернулось до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, у якій просило суд відшкодувати на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 150 000 грн та судові витрати, що пов`язані із проведенням експертизи, у розмірі 120 000 грн.

Додатковим рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року заяву ТОВ «Ков Комерс» було задоволено частково: стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000грн. В іншій частині заяви відмовлено.

За результатами апеляційного перегляду Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 лютого 2026 року скасував додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року та прийняв нове, яким: заяву представника ТОВ «КОВ КОМЕРС» про ухвалення додаткового судового рішення задовольнив частково; стягнув за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 100 000 грн та судові витрати, що пов`язані із проведенням експертизи у розмірі 120 000 грн; в задоволенні іншої частини заяви ТОВ «КОВ КОМЕРС» - відмовив.

Не погоджуючись із судовими рішення першої та апеляційної інстанції в частині розподілу судових витрат, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «КОВ КОМЕРС» про відшкодування витрат на правничу допомогу та витрат на проведення судової експертизи відмовити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження у цій справі скаржником зазначено застосування судами норм матеріального права при вирішенні цієї справи без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що суди не надали належної оцінки співмірності витрат на правничу допомогу в розмірі 100 000 грн, які, на його думку, не відповідають критерію «неминучості» та є явно завищеними. Щодо витрат на експертизу у сумі 120 000 грн, податковий орган наголошує, що вона була замовлена позивачем до відкриття провадження у справі, що, згідно з позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема у постанові від 16.12.2020 року у справі № 824/647/19-а, унеможливлює їх відшкодування.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а оскаржуване рішення - ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 712/4126/22 відступила від своїх попередніх висновків і встановила, що витрати на експертизу підлягають відшкодуванню незалежно від часу її замовлення, якщо висновок експерта врахований судом як доказ. Стосовно професійної правничої допомоги зазначає, що апеляційний суд детально проаналізував обсяг виконаних робіт, включаючи аналіз складних господарських операцій та підготовку численних процесуальних документів, визнавши суму 100 000 грн справедливою та співмірною.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію (дивись постанови від 20 травня 2020 року у справі №240/3888/19, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19 та від 11 грудня 2019 року у справі №2040/6747/18), що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката застосуванню підлягає частина п`ята статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03 жовтня 2022 року між ТОВ «Ков Комерс» (Клієнт) та Адвокатським Бюро «Стеценко та партнери» (Адвокатське бюро) укладено Договір №03/10/22-КК про надання правової допомоги (далі Договір), за умовами якого, адвокатське бюро зобов`язується за завданнями Клієнта здійснювати захист, представництво або надати інші види правової допомоги Клієнту, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього Договору.

Відповідно до п. 1.1. Договору про надання правової допомоги № 03/10/22-КК від 03.10.2022 та Додаткової угоди №7 від 01.07.2024, ТОВ «КОВ КОМЕРС» (Клієнт за умовами договору) доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання відповідно до умов даного Договору надати Клієнту юридичні послуги, а Клієнт зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги. Зміст, умови та вартість послуг Адвокатським бюро зазначаються сторонами у додаткових угодах до даного Договору.

У пункті 2.1 Додаткової угоди № 7 від 01.07.2024 до Договору про надання правової допомоги № 03/10/22-КК від 03.10.2022 зазначено, що вартість Послуг, що надаються Адвокатським бюро встановлюється в наступному розмірі: за надання послуг згідно пп. 1.1. даної Додаткової угоди - в розмірі 150000 грн.(сто п`ятдесят тисяч гривень) без ПДВ.

На підтвердження обґрунтованості заявленого до відшкодування розміру витрат на правничу допомогу позивачем до суду було надано: копію Договору про надання правової допомоги №03/10/22-КК від 03.10.2022; копію Додаткової угоди №7 від 01.07.2024 до Договору про надання правової допомоги №03/10/22-КК від 03.10.2022; копію акту приймання-передачі наданих послуг від 12.05.2025 за Договором про надання правової допомоги №03/10/22-КК від 03.10.2022 та додатковою угодою №7 від 01.07.2024; копію Додатку №1 до акту приймання-передачі наданих послуг від 12.05.2025 за Договором про надання правової допомоги №03/10/22-КК від 03.10.2022 та додатковою угодою №7 від 01.07.2024; копію рахунку фактури №120525 від 12 травня 2025 року; роздруківку з інтернет сайту https://jurliga.ligazakon.net/news/180967_nazvanypobediteli-konkursa-aau-advokat-goda---2018; роздруківку з інтернет сайту https://zib.com.ua/ru/134803- advokat_goda__2018_nazvani_pobediteli_konkursa.html; роздруківку з інтернет сайту https://www.uaa.org.ua/novyny/novynyaau/zustrichayte-nastupnikh-finalistiv-/; копію Договору про надання послуг з проведення експертизи №031/10-24 від 31.10.2024; копію рахунку-фактури №3110241 від 31.10.2024; копію акту про надання послуг №48 від 19.11.2024; копію платіжної інструкції №225 від 31.10.2024 про оплату економічної експертизи згідно рахунку 3110241 від 31.10.2024.

Частково задовольняючи вимоги про відшкодування витрат на правничу допомог, суд першої інстанції визначив суму в 50 000 грн як найбільш справедливу та співмірну зі складністю справи, враховуючи обсяг дійсно необхідних робіт. При цьому суд відмовив у компенсації за підготовку численних адвокатських запитів (зокрема до ТОВ «РУТА НОВА-К», ТОВ «НКМ ГРУП» та органів ДСНС), аналіз відзиву відповідача та підготовку додаткових пояснень, оскільки ці дії, за позицією суду першої інстанції, не відповідали критерію «неминучості».

Суд апеляційної інстанції не погодився із такою позицією суду першої інстанції, визнавши визначений судом першої інстанції розмір компенсації у сумі 50 000 грн таким, що не відповідає критеріям співмірності та розумності, оскільки фактичний обсяг наданої правничої допомоги виходив далеко за межі підготовки позовної заяви та участі у судових засіданнях. Разом з тим, погодився, що заявлена сума 150 000 грн підлягає коригуванню з огляду на принцип пропорційності, однак її зменшення до 50 000 грн фактично перекладає істотну частину необхідних витрат на сторону, право якої було порушене суб`єктом владних повноважень. У підсумку, проаналізувавши тривалість розгляду справи, кількість підготовлених процесуальних документів, участь адвоката у численних судових засіданнях, ціну та значення спору для господарської діяльності позивача, суд апеляційної інстанції визнав справедливими і співмірними для відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у сумі 100 000 грн.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з Додатком №1 до акту від 12.05.2025, Адвокатське бюро забезпечило комплексний супровід справи №320/32859/24, що включав глибинний аналіз акта перевірки, опрацювання масиву документів щодо контрагентів позивача і списання майна, а також підготовку ґрунтовної позовної заяви (31 аркуш) та заперечень (20 аркушів) із застосуванням практики Верховного Суду.

Значна частина правової допомоги стосувалася також збору та аналізу доказів: підготовки численних адвокатських запитів до контрагентів (ТОВ «РУТА НОВА-К», ТОВ «НКМ ГРУП») та органів ДСНС, опрацювання відповідей на них, а також аналізу висновку судової економічної експертизи та технічної документації щодо стану резервуарів.

Процесуальне представництво інтересів товариства включало безпосередню участь адвоката у семи судових засіданнях та підготовку заперечень щодо необґрунтованості й математичних суперечностей у розрахунках податкових зобов`язань, наданих відповідачем.

Відтак, за висновком суду апеляційної інстанції, матеріали справи свідчать про проведення адвокатом комплексного аналізу акту перевірки, первинних бухгалтерських документів і господарських операцій із кількома контрагентами, підготовку значної кількості процесуальних документів, заперечень і клопотань, направлення адвокатських запитів, опрацювання відповідей на них, а також дослідження та використання висновку економічної експертизи. Такий характер роботи є типовим для складного податкового спору і потребує значних часових витрат, які об`єктивно не можуть бути компенсовані у мінімальному розмірі.

Касаційна скарга податкового органу не містить жодних доводів чи обґрунтувань, які б спростовували правильність цих висновків або доводили, що визначена сума є явно завищеною порівняно з ринковими цінами на аналогічні послуги.

З огляду на наведене, суд касаційної інстанції не може не погодитись із висновками суду апеляційної інстанції щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, адже такі ґрунтуються на всебічному дослідженні матеріалів та доказів у справі, зокрема, детального опису робіт, який містить відомості про участь адвоката у семи судових засіданнях та підготовку ґрунтовних процесуальних документів.

Оцінюючи обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій в частині наявності правових підстав для відшкодування ТОВ «Ков Комерс» судових витрат, що пов`язані із проведенням експертизи, у розмірі 120 000 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1-2 статі 101 КАС України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Згідно з частиною 3 статі 101 КАС України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

За приписами ч.ч. 4-8 ст. 101 КАС України суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Якщо під час підготовки висновку експерт встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

Відмовляючи у стягненні на користь позивача витрат, що пов`язані із проведенням експертизи у розмірі 120 000 грн, суд першої інстанції виходив з того, що замовлення дослідження та отримання висновку відбулося за ініціативою позивача до звернення до суду з позовом. За логікою суду, статус учасника справи особа набуває лише після відкриття провадження, а тому витрати на «позапроцесуальну» експертизу не підлягають компенсації як судові витрати. Такий висновок ґрунтувався на застарілій практиці Верховного Суду, викладеній у поставові від 16.12.2020 року у справі № 824/647/19-а.

Суд апеляційної інстанції визнав вищевказаний висновок суду першої інстанції необґрунтованим, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.11.2023 у справі №712/4126/22 офіційно відступила від вказаних висновків та висловилася щодо можливості відшкодування стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрат на складення висновку експерта, підготовленого на замовлення особи до відкриття провадження у справі, зазначивши наступне.

До набрання чинності 15 грудня 2017 року Законом України № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 15 грудня № 2147-VIII) порядок призначення судової експертизи в адміністративному, господарському, цивільному судочинстві був врегульований статтею 81 КАС України у редакції від 06 липня 2005 року № 2747-IV, статтею 41 ГПК України із змінами, внесеними згідно із Законом України № 2539-III (2539-14) від 21 червня 2001 року, статтею 143 ЦПК України в редакції від 18 березня 2004 року.

Системний аналіз зазначених статей свідчить про те, що судова експертиза призначалась виключно судом за заявою осіб, які беруть участь у справі, для з`ясування обставин, що мають значення для розгляду справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо. Особи, які беруть участь у справі, мали право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта.

Унаслідок розвитку суспільних відносин, уніфікації процесуального законодавства, та розвитку принципу диспозитивності Закон від 15 грудня 2017 року № 2147-VIII, (враховуючи, що попередній порядок призначення судової експертизи є застарілим та не відповідає контексту суспільних відносин), запровадив певні зміни щодо порядку призначення і проведення судової експертизи.

Так, процесуальними кодексами, після внесення змін, передбачено, що висновок експерта може бути підготовлений або на замовлення учасника справи, або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (частина третя статті 101 КАС України, частина третя статті 98 ГПК України, частина третя статті 102 ЦПК України).

До того ж витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи, як і витрати із судового збору, процесуальне законодавство визначає як судові витрати (стаття 132 КАС України, стаття 123 ГПК України, стаття 133 ЦПК України).

Чинне процесуальне законодавство не встановлює обмежень на відшкодування судового збору чи витрат на професійну правничу допомогу, здійснених до відкриття провадження у справі, як таких, що безпосередньо пов`язані з розглядом справи.

За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не вбачається будь-яких перешкод для відшкодування стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрат на складення експертного висновку, підготовленого та отриманого на замовлення сторони у справі до відкриття провадження в такій справі, за умови, якщо він відповідає вимогам статей 101 КАС України, 98 ГПК України, 102 ЦПК України, безпосередньо пов`язаний з розглядом справи та якщо суд врахував цей висновок експерта як доказ.

Відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ), не узгоджується із засадами розумності, добросовісності, справедливості та правової визначеності, а також не забезпечує передбачуваності застосування процесуальних норм, отже, не є такою, що відповідає принципу верховенства права.

Беручи до уваги вищевказані висновки Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість посилання суду першої інстанції на те, що замовлення експертизи та отримання експертного висновку відбулося за ініціативою позивача до звернення до суду з позовом, як на підставу для відмови у відшкодуванні таких витрат.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції також встановила, що під час вирішення спору по суті та ухвалення рішення від 08 травня 2025 року Київський окружний адміністративний суд безпосередньо врахував та дослідив наданий позивачем висновок судової економічної експертизи як доказ у цій справі. Це підтверджує, що отримане дослідження мало не лише практичне значення для встановлення фактичних обставин, а й стало невід`ємною частиною доказової бази, на якій ґрунтується судове рішення про повне задоволення позовних вимог.

Відтак, оскільки матеріали справи беззаперечно підтверджують використання висновку експерта при формуванні судового рішення, відмова у відшкодуванні витрат на проведення експертизи у сумі 120 000 грн суперечить принципам справедливості, розумності та правової визначеності.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що судові витрати, що пов`язані із проведенням експертизи, у розмірі 120 000,00 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Проаналізувавши висновки судів попередніх інстанцій та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції у цій справі при вирішенні питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу та проведення експертизи узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду. Тоді як доводи скаржника переважно зводяться до незгоди із правовою оцінкою наданим сторонами доказам, однак, такі доводи, відповідно до статті 341 КАС України. виходять за межі касаційного перегляду і не є свідченням неправильного застосування судом норм статей 134, 139 КАС України.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, - без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді Н.Є. Блажівська

О.О. Шишов