Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №560/9502/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року

м. Київ

справа № 560/9502/24

касаційне провадження № К/990/12927/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.09.2024 (суддя Салюк П.І.) та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025 (головуючий суддя - Боровицький О.А., судді - Курко О.П., Шидловський В.Б.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпостач Груп» до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будпостач Груп» (далі - позивач, Товариство, платник) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Управління від 07.05.2024: форми «ПС» №0/11630/09-01, форми «С» №0/11624/09-01, форми «ПС» №0/11628/09-01, форми «ПС» №0/11631/09-01.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на протиправність оспорюваних податкових повідомлень-рішень з підстав їх необґрунтованості та протиправності. Зазначив, що звертався до контролюючого органу із заявою про видачу ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: Хмельницька область, м. Хмельницький, проспект Миру, 40, однак контролюючий орган рішенням від 22.02.2024 № 2065/6/22-01-09-03-06 відмовив Товариству у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним. Після отримання відмови у видачі ліцензії, позивач звернувся до суду щодо оскарження вказаного рішення та зобов`язання вчинити дії і не починав здійснювати господарську діяльність щодо реалізації пального без відповідної ліцензії. Контролюючий орган 18.04.2024 провів фактичну перевірку, відповідно до висновків якої встановив відсутність у Товариства ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним. Однак позивач зазначає, що ним не здійснювалась реалізація пального та відсутні документи в підтвердження реалізації ним підакцизних товарів, з огляду на їх фактичну відсутність.

Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 03.09.2024 позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 07.05.2024: форми «ПС» №0/11630/09-01, форми «С» №0/11624/09-01, форми «ПС» №0/11628/09-01, форми «ПС» №0/11631/09-01. Стягнув на користь Товариства судові витрати у розмірі 16442,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління.

Хмельницький окружний адміністративний суд додатковим рішенням від 19.09.2024 заяву Товариства про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково: стягнув на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління. У задоволенні інших вимог відмовив.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 14.01.2025 рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.09.2024 залишив без змін.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 14.01.2025 додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.09.2024 скасував. Прийняв нову постанову, якою заяву Товариства про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково: стягнув на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління. У задоволенні інших вимог відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що контролюючим органом належним чином не доведено здійснення позивачем господарської діяльності з продажу пального, і як наслідок, позивач не може вважатись платником акцизного податку, а отже не є розпорядником акцизного складу відповідно до Податкового кодексу України та не був зобов`язаний здійснювати реєстрацію приміщення як акцизного складу відповідно до підпункту (б) підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України, оскільки такі вимоги встановлені для платників акцизного податку- розпорядників акцизних складів.

Також, суд апеляційної інстанції, скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення заяви Товариства, виходив з того, що розмір понесених позивачем витрат в сумі 15000,00 грн підтверджується належними та допустимими в розумінні КАС України доказами. Крім того, такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Управління, не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час вчинення відповідної процесуальної дії, далі - КАС України), а саме: відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування абзацу 10 частини другої статті 17 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» та статті 73 КАС України (щодо необхідності дослідження метаданих файлів електронних доказів для встановлення їх належності). Крім того, як підставу касаційного оскарження вказує пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України.

Скаржник доводить, що суди не врахували, що перевіркою встановлений факт реалізації позивачем палива без наявності ліцензії.

Також, Управління вказує, що правова позиція позивача та лінія захисту протягом розгляду справи у суді першої інстанції залишалась незмінною та полягала у запереченні здійснення будь-якої господарської діяльності на АЗС, яка належить позивачу. Супровід справи в суді першої інстанції не вимагав великого обсягу аналітичної й технічної роботи, витрачання значної кількості часу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.04.2025 відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.06.2026 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 17.06.2026.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірив повноту встановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Товариство є суб`єктом господарювання, зареєстроване у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 07.08.2017, номер запису: 16731020000016401, одним із видів економічної діяльності товариства є роздрібна торгівля пальним.

Товариство 05.02.2024 звернулося до Управління із заявою про видачу ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: Хмельницька область, м. Хмельницький, проспект Миру, 40.

Управління рішенням № 2065/6/22-01-09-03-06 від 22.02.2024 відмовило позивачу у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.

До Управління надійшов лист Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області від 09.04.2024 №72/5/1/202/352 (вх. №7225/5 від 09.04.2024) про те, що невстановлені особи організували незаконну діяльність автозаправної станції за адресою: м. Хмельницький, просп. Миру, 40, без будь-яких дозвільних документів, без реєстраторів розрахункових операцій та з неоформленими працівниками.

09.04.2024 Управління прийняло наказ № 1437-п про проведення фактичної перевірки автозаправочного комплексу, який знаходиться за адресою: м. Хмельницький, просп. Миру, 40, з 10.04.2024 тривалістю 10 діб.

До початку перевірки, 10.04.2024 контролюючим органом проведено контрольну розрахункову операцію та придбано 4,08 л бензину на загальну вартість покупки 199,72 гривень.

Контролюючим органом на виконання наказу №1437-П від 09.04.2024 «Про проведення фактичної перевірки», на підставі підпунктів 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, у період з 18.04.2024 по 19.04.2024 було проведено фактичну перевірку автозаправної станції (АЗС), яка належить Товариству, за адресою: Хмельницька область, м. Хмельницький, просп. Миру, 40, за результатами якої складено акт від 19.04.2024 №10192/22-01-09-01/41504058 (далі - акт перевірки), за висновками якого Товариством були порушені вимооги:

частини 24 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме: здійснено роздрібну торгівлю пальним без наявності ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним;

пункту (а) абзацу 6 підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України), а саме: не зареєстровано в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі 4 резервуари та/або рівнеміра-лічильника та 2 витратоміра-лічильника;

пункту (б) абзацу 6 підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України, а саме: не зареєстровано акцизний склад на АЗС в електронній системі адміністрування реалізації пального та спирту етилового;

пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме: не проведено розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій та/або програмний реєстратор розрахункових операцій.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 07.05.2024:

форми «ПС» №0/11630/09-01, яким на підставі пункту (а) абзацу 2 підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 80000,00 грн;

форми «С» №0/11624/09-01, яким на підставі пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 199,72 грн;

форми «ПС» №0/11628/09-01, яким на підставі пункту (а) абзацу 2 підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 40000,00 грн.

форми «С» №0/11633/09-01, яким на підставі частини 23 статті 15 Закону №481/95-ВР до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 250000,00 грн.

форми «ПС» №0/11631/09-01, яким на підставі пункту (б) абзацу 2 пункту 230 ПК України до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1000000,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями підпункту 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 ПК України визначено, що одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Таким чином, фактична перевірка платника податків проводиться виключно за умови пред`явлення посадовими особами контролюючого органу направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки, службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

За правилами підпунктів 80.2.2, 80.2.5пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

Тобто, фактична перевірка проводиться на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом за обов`язкової наявності однієї з підстав, визначених підпунктами 80.2.1 - 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Судом встановлено, що з копією наказу про проведення фактичної перевірки 18.04.2024 директор Товариство ознайомився, отримав його копію та підписав направлення на проведення фактичної перевірки від 09.04.2024 №2234, №2237, №2238, що слугувало підставою для початку проведення такої перевірки.

Фактичну перевірку позивача було проведено згідно наказу Управління від 09.04.2024 №1437-П «Про проведення фактичної перевірки», на підставі підпунктів 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_1 - головний державний інспектор Управління повідомив, що згідно наказу на проведення перевірки та направлень проведено фактичну перевірку АЗС, що розташована за адресою м. Хмельницький, проспект Миру, буд. 40, суб`єкта господарювання - Товариства. Зазначив, що у позивача була відсутня ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним, однак під час перевірки працівниками зафіксовано факт заправки транспортного засобу, про що свідчить додане до матеріалів справи фото, яке було зроблене ним особисто.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 - директор Товариства повідомив, що діяльність з продажу пального на АЗС за адресою: м. Хмельницький, просп. Миру, 40, не здійснювалась у зв`язку з відсутністю ліцензії та, відповідно, відсутністю пального.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України були визначені чинним на час виникнення спірних правовідносин Законом №481/95-ВР.

Статтею 15 Закону №481/95-ВР встановлено, що роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин, а для малих виробників виноробної продукції алкогольних напоїв без додавання спирту: вин виноградних, вин плодово-ягідних, напоїв медових), тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону №481/95-ВР, місце роздрібної торгівлі пальним - це місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для роздрібної торгівлі та/або зберігання пального на праві власності або користування; зберігання пального - це діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик; роздрібна торгівля пальним - це діяльність із придбання або отримання та подальшого продажу або відпуску пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик з автозаправної станції/автогазозаправної станції/газонаповнювальної станції/газонаповнювального пункту та інших місць роздрібної торгівлі через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки та/або реалізація скрапленого вуглеводневого газу в балонах для побутових потреб населення та інших споживачів; анулювання ліцензії - це позбавлення суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) права на провадження діяльності, зазначеної в ліцензії; ліцензія (спеціальний дозвіл) - це документ, що засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Відповідно до статті 15 Закону №481/95-ВР ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем торгівлі суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) терміном на п`ять років.

Ліцензія видається за поданою нарочно, поштою або в електронному вигляді заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію (крім ліцензії на оптову торгівлю пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, роздрібну торгівлю пальним, зберігання пального з метою подальшої його реалізації іншим споживачам).

Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.

Отже, з аналізу зазначених норм слідує, що суб`єкт господарювання має право здійснювати роздрібну торгівлю пальним за умови наявності ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним у відповідному місці роздрібної торгівлі пальним.

За правилами статті 17 Закону №481/95-ВР до суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії - 250000 гривень.

Суди установили, що за твердженням контролюючого органу, в ході проведення фактичної перевірки на АЗС позивача встановлено факти реалізації пального без наявності ліцензії, що підтверджується відсутністю відомостей про наявність ліцензії за адресою: Хмельницька область, м. Хмельницький, просп. Миру, 40, в ІТС «Ліцензії на пальне».

Факт відсутності діючої на період проведення перевірки ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним на цій АЗС також не заперечується Товариством, оскільки Управління рішенням від 22.02.2024 відмовило позивачу у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним. Таким чином, факт відсутності у позивача ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним не є спірним, оскільки не заперечується сторонами.

На підтвердження факту реалізації палива без наявності ліцензії, відповідач надав відеозапис та фотографії, що були долученні до акта фактичної перевірки від 19.04.2024.

В свою чергу, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що надані контролюючим органом фотографії та відеозапис не є належними доказами у розумінні КАС України та не підтверджують зазначене в акті перевірки порушення, оскільки не містять дати такої фіксації, здійсненої пристроєм зйомки. Надані до суду фотографії не містять дати, місяця та року здійснення фотографування, не дають можливості ідентифікувати об`єкт, де здійснювалося фотографування, акт перевірки не містить інформації про пристрій зйомки, на який були зроблені відповідні фото та відео, а також відомостей про особу, яка здійснювала фото та відео.

Суди попередніх інстанцій надали оцінку цим доказам та встановили, що надані відповідачем до акту перевірки докази не можуть вважатись належними та достовірними, з огляду на те, що з них неможливо встановити дату їх здійснення, місце їх здійснення, особу, якою вони були здійснені та безпосередньо факт допущення позивачем порушення.

Суди також встановили, що станом на квітень 2024 року у Товариства були відсутні наймані працівники, що підтверджується довідкою Товариства від 21.06.2024. Надані відповідачем докази, які, на його думку, підтверджують реалізацію позивачем пального без наявності ліцензії на право торгівлі пальним, а саме - відеозаписи та фотознімки, не є належними та допустимими доказами реалізації позивачем пального саме в період, протягом якого було здійснено фактичну перевірку, оскільки контролюючим органом не встановлено ким саме здійснено реалізацію пального (ПІБ), не підтверджено дату його реалізації та місце, а також відсутній будь-який розрахунковий документ як доказ здійснення контрольно-розрахункової операції.

Крім того, листом від 26.07.2024 №5331/121/19-2024 Хмельницьке районне управління поліції в Хмельницькій області Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області Національної поліції України надало копії матеріалів №2505 про результати перевірки за зверненням працівника податкової служби з приводу порушення правил торгівлі, що була розпочата 10.04.2024 та закінчена 01.05.2024.

Відповідно до довідки про результати перевірки за зверненням працівника податкової служби, під час вивчення матеріалів у зв`язку із відсутністю даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення, та неможливістю у зв`язку з цим внесення відповідної інформації до ЄДРДР звернення було розглянуто відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Вказані матеріали Відділення поліції №1 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області №2505 підтверджують те, що за результатами розгляду заяви працівника податкової служби з приводу порушення правил торгівлі відсутні докази, які б вказували на наявність кримінального правопорушення, а саме продаж палива без ліцензії.

Як наслідок, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність ознак порушення позивачем статті 15 Закону №481/95-ВР.

З огляду на встановлені судами обставини у цій справі, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність податкового повідомлення-рішення форми «С» №0/11633/09-01 від 07.05.2024.

Щодо податкового повідомлення-рішення форми «С» №0/11624/09-01 від 07.05.2024 суди попередніх інстанцій встановили наступне.

Вказане повідомлення рішення було прийняте за порушення позивачем вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівле, громадського харчування та послуг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Основні засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР, дія якого поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

За визначеннями, наведеними у статті 2 Закону № 265/95-ВР, реєстратор розрахункових операцій - це пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів та з приймання готівки для виконання платіжних операцій. До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, вбудований електронний контрольно-касовий реєстратор, комп`ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо; розрахунковий документ - це документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.

Пунктами 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР встановлено, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані:

проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок. Використання програмних реєстраторів розрахункових операцій при оптовій та/або роздрібній торгівлі пальним забороняється;

надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

За правилами статті 17 Закону №265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.

За змістом пункту 11 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону № 265/95-ВР, тимчасово, до 1 січня 2022 року, санкції, визначені пунктом 1 статті 17 цього Закону, застосовуються в таких розмірах: 10 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; 50 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.

Отже, наслідком здійснення розрахункової операції без використання реєстратора розрахункових операцій, реалізації товарів через реєстратори розрахункових операцій, є застосування до суб`єкта господарювання за рішенням відповідних контролюючих органів фінансових санкцій.

Враховуючи те, що суди встановили відсутність доказів факту реалізації позивачем пального без наявності ліцензії на право торгівлі пальним, відсутній розрахунковий документ, як доказ здійснення контрольно розрахункової операції, про що зазначалось вище, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність податкового повідомлення-рішення форми «С» №0/11624/09-01 від 07.05.2024.

Стосовно податкового повідомлення-рішення форми «ПС» №0/11631/09-01 від 07.05.2024 суди попередніх інстанцій встановили наступне.

Вказане податкове повідомлення-рішення було прийняте за порушення позивачем вимог пункту (б) абзацу 6 підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України, а саме: не зареєстровано акцизний склад на АЗС в електронній системі адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Згідно з підпунктом «б» підпункту 230.1.1 пункту 230.1 статті 230 ПК України платники податку - розпорядники акцизних складів зобов`язані, зокрема, зареєструвати усі акцизні склади - у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Відповідно до пункту 128-1.2 статті 128-1 ПК України відсутність з вини платника податку реєстрації акцизних складів у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового платником податку - розпорядником акцизного складу - тягне за собою накладення штрафу в розмірі 1000000 гривень.

З наведеного слідує, що обов`язок з реєстрації акцизних складів у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового (СЕАРП) має платник податку розпорядник акцизного складу. Невиконання цього обов`язку з вини розпорядника акцизного складу має наслідком притягнення його до відповідальності згідно з пунктом 128-1.2 статті 128-1 ПК України.

Відповідно до підпункту 212.1.15 пункту 212.1 статті 212 ПК України платником акцизного податку є, зокрема, особа (у тому числі юридична особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без створення юридичної особи), постійне представництво, які реалізують пальне або спирт етиловий.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.224 пункту 14.1 статті 14 ПК України, розпорядник акцизного складу - це суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Ураховуючи встановлені судами обставини стосовно того, що у позивача була відсутня ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним, а також те, що контролюючим органом належним чином не доведено здійснення Товариством господарської діяльності з продажу пального, то, як наслідок, позивач не може вважатись платником акцизного податку, а отже не є розпорядником акцизного складу відповідно до вказаної вище норми ПК України та не був зобов`язаний здійснювати реєстрацію приміщення як акцизного складу відповідно до підпункту (б) підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 цього Кодексу, оскільки такі вимоги встановлені для платників акцизного податку - розпорядників акцизних складів.

Відтак колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність податкового повідомлення-рішення форми «ПС» №0/11631/09-01 від 07.05.2024.

Щодо податкових повідомлень-рішень форми «ПС» №0/11630/09-01 від 07.05.2024 та форми «ПС» №0/11628/09-01 від 07.05.2024 суди попередніх інстанцій встановили наступне.

Зазначені податкові повідомлення рішення прийняті за порушення позивачем пункту (а) абзацу 6 підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України, а саме: не зареєстровано в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі - 4 резервуари та/або рівнеміра-лічильника та 2 витратоміра-лічильника.

Згідно з підпунктом 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України акцизні склади, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізація пального, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на акцизному складі, та рівнемірами-лічильниками рівня таких товарів (продукції) у резервуарі, а для скрапленого газу (пропану або суміші пропану з бутаном), інших газів, бутану, ізобутану за кодами згідно з УКТ ЗЕД 2711 12 11 00, 2711 12 19 00, 2711 12 91 00, 2711 12 93 00, 2711 12 94 00, 2711 12 97 00, 2711 13 10 00, 2711 13 30 00, 2711 13 91 00, 2711 13 97 00, 2711 14 00 00, 2711 19 00 00, 2901 10 00 10 - також можуть бути обладнані пристроями для вимірювання рівня або відсотка пального у резервуарі (далі - рівнемір-лічильник) на кожному введеному в експлуатацію стаціонарному резервуарі, розташованому на акцизному складі.

Витратоміри-лічильники та резервуари повинні відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, проведені відповідно до законодавства, а рівнеміри-лічильники повинні відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, або калібрування, проведені відповідно до законодавства. У разі відсутності позитивного результату повірки або оцінки відповідності, або калібрування витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників для цілей цього Кодексу акцизні склади, на яких вони розташовані, вважаються необладнаними витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками.

Паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки, встановлені на акцизних складах, на які є позитивні результати повірки або оцінка відповідності, проведені відповідно до законодавства, виконують функції витратомірів-лічильників.

Платники податку - розпорядники акцизних складів зобов`язані зареєструвати: а) усі розташовані на акцизних складах резервуари, введені в експлуатацію, витратоміри- лічильники та рівнеміри-лічильники у розрізі акцизних складів - в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі; б) усі акцизні склади - в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Відповідно до пункту 128-1.1 статті 128-1 ПК України необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі рівнеміра-лічильника на введеному в експлуатацію резервуарі, розташованому на акцизному складі, та/або витратоміра-лічильника на місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованого на акцизному складі, а також необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників обсягу виробленого спирту етилового витратоміра-лічильника спирту етилового, та/або масового витратоміра на місці отримання та відпуску спирту етилового, розташованого на акцизному складі, та/або місці отримання/відпуску спирту етилового у виробництво продукції, визначеної у підпунктах "д"-"ж" підпункту 229.1.1 пункту 229.1 статті 229 цього Кодексу, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 20000 гривень за кожний необладнаний резервуар та/або незареєстрований рівнемір-лічильник, а також за кожне необладнане місце відпуску пального наливом з акцизного складу або за кожне місце отримання та відпуску спирту етилового, та/або незареєстрований витратомір-лічильник/витратомір-лічильник спирту етилового, та/або масовий витратомір.

Ураховуючи встановлені судами обставини у цій справі щодо непідтвердження факту виробництва, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання чи реалізації пального, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протипрваність податкових повідомлень-рішень форми «ПС» №0/11630/09-01 від 07.05.2024, форми «ПС» №0/11628/09-01 від 07.05.2024.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи по суті спору, вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Стосовно постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025, якою було стягнуто на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн., Верховний Суд зазначає наступне.

Частина перша статті 134 КАС України визначає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин другої - сьомої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною дев`ятою статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У розумінні умов частин п`ятої - сьомої статті 134 КАС України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, виходячи з критерію співмірності можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Водночас у частині дев`ятій статті 139 КАС України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 і підтримані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23.

У постановах від 19.02.2022 № 755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 134 КАС України (критерії співмірності) суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною дев`ятою статті 139 КАС України (зокрема критерії пропорційності і обґрунтованості), може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

У постанові від 28.04.2021 у справі № 640/3098/20 Верховний Суд зазначав, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції установив, що позивач звернувся до суду першої інстанції з заявою про відшкодування судових витрат на правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн, на підтвердження чого надав Договір про надання правничої допомоги №АО-57 від 06.06.2024, додаток №1 від 06.06.2024 до договору №АО-57 від 06.06.2024, акт приймання-передачі виконаних роботі (наданих послуг) до Договору про надання правової допомоги № АО-57 від 06.09.2024 .

Згідно частини першої статті 166 КАС України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини сьомої статті 134 КАС України, відповідно до яких обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Також, матеріалами справи підтверджується, що Управління подало клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, яке мотивувало тим, що розмір судових витрат є необґрунтованим та занадто завищеним, справа не є складною з урахуванням її фактичних обставин, предмету спору, змісту порушення, предмету доказування, аналізу наведених доказів. Також, контролюючий орган зазначав, що супровід справи в суді першої інстанції не вимагав великого обсягу аналітичної й технічної роботи, витрачання значної кількості часу.

Разом з цим, у вказаному клопотанні Управління не наводило доводів стосовно того, який розмір судових витрат, на його думку, є обґрунтованим, або ж стосовно того, на яку суму мають бути зменшені судові витрати.

Дослідивши подані позивачем докази, а також наведені контролюючим органом аргументи стосовно зменшення витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши категорію даної справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в даному випадку витрати на правничу допомогу в розмірі 30000,00 грн є значно завищеними, а тому загальна сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню у розмірі 15000,00 грн., який підтверджується належними та допустимими в розумінні КАС України доказами. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Аргументів, які б спростовували зазначені висновки суду апеляційної інстанції, Управління у касаційній скарзі не навело.

Відповідач у доводах касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій. Контролюючий орган у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно встановлення фактичних обставин у справі, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

З огляду на те, що ухвалою Верховного Суду від 01.12.2025 було зупинено виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.09.2024 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025 в частині стягнення на користь Товариства судових витрат у розмірі 16442,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025 про стягнення на користь Товариства витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління у справі №560/9502/24 до закінчення касаційного провадження та з врахуванням положень частини третьої статті 375 КАС, відповідно до якої суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії), Суд дійшов висновку про поновлення виконання виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.09.2024 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025 в частині стягнення на користь Товариства судових витрат у розмірі 16442,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025 про стягнення на користь Товариства витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління у справі №560/9502/24.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359, 375 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.09.2024 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025 залишити без змін.

Поновити виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.09.2024 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025 в частині стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпостач Груп» судових витрат у розмірі 16442 (шістнадцять тисяч чотириста сорок дві) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025 про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпостач Груп» витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області у справі №560/9502/24.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова