Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №380/23934/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/23934/24 пров. № А/857/26642/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,

з участю секретаря Майстрів Ю.І.,

представника позивача Жигайла О.І.,

представника відповідача Білоуса А.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року у справі № 380/23934/24 за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

суддя в 1-й інстанції Карпяк О.О.,

час ухвалення рішення 16.04.2026 року, 14:31 год.,

місце ухвалення рішення м.Львів,

дата складання повного тексту рішення 27.04.2026 року,

в с т а н о в и в :

ФОП ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про задоволення позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що були відсутні підстави для проведення фактичноі? перевірки. Контролюючии? орган не надав будь-яких доказів на підтвердження правомірності призначення перевірки на підставі пп. 80.2.2., 80.2.7. п. 80.2. ст. 80 ПК Украі?ни. У наказі про проведення перевірки не зазначено суб`єкта господарювання, якии? підлягав інспектуванню. Контролюючии? орган не врахував при прийняті податкового повідомлення-рішення своєчасно подані заперечення на акт перевірки. Висновки суду про ненадання позивачем документів, які підтверджують облік товару є помилковими та суперечливими. Позивача притягнули до відповідальності за ст. 20 Закону про РРО за діяння, яке не передбачене диспозицією цієі? норми.

Представник позивача в судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримав, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні, апеляційну скаргу заперечив, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наказ на проведення перевірки складений з дотриманням вимог чинного законодавства, а також наявністю достатніх правових підстав для її проведення. Ненадання ж на початок проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться в місці продажу (господарському об`єкті), є самостійною підставою для застосування штрафної санкції на підставі статті 20 Закону №265/95-ВР.

Проте. колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх помилковими з огляду на наступне.

ГУ ДПС у Тернопільській області на підставі наказу від 27.09.2024 №2104-п “Про проведення фактичної перевірки” та направлень на перевірку 27.09.2024 №№3697/07-04, 3698/07-04, 3706/07-04, проведено фактичну перевірку магазину “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) за період діяльності відповідно до ст.102 ПК України з 27.09.2024 по дату закінчення перевірки.

За результатами проведеної перевірки складено акт фактичної перевірки від 09.10.2024 зареєстрований №13687/19/00/0704/3480008495 яким встановлено порушення:

- пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, а саме: ведення з порушенням порядку, встановленого законодавством, обліку товарів за місцем їх реалізації;

- пункту 85.2 статті 85 ПК України – ненадання в повному обсязі документів, що відносяться до перевірки ПК України;

Скориставшись правом передбаченим підпунктом 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України та пункту 86.7 статті 86 ПК України, до ГУ ДПС у Тернопільській області позивачем було подано заперечення на акт перевірки.

За результатами розгляду яких ГУ ДПС у Тернопільській області листом від 06.11.2024 №22947/6/19-00-07-04-10 повідомлено, що заперечення не можуть бути розглянуті, оскільки граничним терміном подання заперечень було 31.10.2024.

На підставі акта фактичної перевірки від 09.10.2024 №13687/19/00/0704/3480008495 ГУ ДПС у Львівській області винесено податкові повідомлення – рішення від 08.11.2024:

№48452/13-01-07-09, яким застосовано до позивача штрафні санкції в розмірі 2040 грн;

№48448/13-01-07-09, яким застосовано штрафні санкції в розмірі 806523,32 грн.

Позивач, не погоджуючись із вищевказаним податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду за захистом свої прав з даним позовом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (пункт 75.1 статті 75 Податкового кодексу України).

Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, законодавства з питань регулювання виробництва та обігу підакцизних товарів (продукції), у тому числі товарів (продукції), що підлягають маркуванню, законодавства з питань застосування Електронної системи обігу алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Пунктом 80.1 статті 80 Податкового кодексу України встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: 80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами контролюючих органів на підставі підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція (пункт 80.4 статті 80 Податкового кодексу України).

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу (пункт 80.5 статті 80 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 81.1 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Суд наголошує на тому, що наказ про проведення перевірки є ключовим документом на підставі якого контролюючий орган може приступити до проведення перевірки.

Суд зазначає, що наказ про проведення перевірки є не лише внутрішнім організаційним документом контролюючого органу, а насамперед юридичним актом індивідуальної дії, який спрямований на породження правових наслідків для конкретного платника податків. Саме з моменту пред`явлення належно оформленого наказу виникає процесуальна підстава для допуску посадових осіб до перевірки, а відтак розпочинається реалізація заходів податкового контролю, які можуть впливати на майнову та правову сферу суб`єкта господарювання.

У зв`язку з цим наказ виконує, зокрема, гарантійну функцію, оскільки сприяє забезпеченню балансу між публічними інтересами держави у сфері податкового контролю та правами платника податків. Його зміст має бути достатньо визначеним і зрозумілим, таким, що дає можливість ідентифікувати особу, обсяг та межі перевірки без обґрунтованих сумнівів. Саме через наказ платник податків отримує можливість завчасно ознайомитися з підставами перевірки.

З огляду на це вимоги пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України щодо зазначення найменування платника податків, його реквізитів, об`єкта перевірки, виду та підстав перевірки мають імперативний характер і спрямовані на забезпечення належної індивідуалізації акта контролю. Відсутність такої індивідуалізації або її заміна узагальненими позначеннями фактично нівелює правову визначеність наказу як підстави для втручання у сферу господарської діяльності.

У цій справі встановлено, що в наказі про проведення перевірки як об`єкт визначено «магазин Ябко» за адресою: АДРЕСА_1 , тобто використано комерційне найменування торговельного об`єкта, яке не є суб`єктом податкових правовідносин і не може самостійно нести обов`язки платника податків. Водночас фактичні перевірочні дії були здійснені щодо конкретної фізичної особи-підприємця - ОСОБА_1 , на якого й були складені документи за результатами перевірки.

Така невідповідність між суб`єктом, визначеним у наказі, та суб`єктом, щодо якого фактично здійснено контрольні заходи, свідчить про порушення принципу індивідуальності адміністративного акта. Адже наказ не може ототожнюватися з абстрактним описом місця здійснення діяльності або торговельної назви, оскільки саме конкретний платник податків є носієм прав та обов`язків у податкових правовідносинах.

Суд наголошує, що належне визначення адресата наказу є визначальною умовою його легітимності, оскільки саме цей елемент забезпечує персоніфікований характер державного втручання. У разі відсутності чіткого визначення платника податків або підміни його комерційним позначенням об`єкта господарської діяльності, наказ втрачає властивість індивідуального акта та не може вважатися належною правовою підставою для допуску до перевірки.

Отже, значення наказу у процедурі податкового контролю полягає не лише у формальному оформленні рішення контролюючого органу, а у забезпеченні законності початку перевірки, визначеності її меж та гарантуванні прав платника податків. Недотримання вимог щодо індивідуалізації суб`єкта перевірки ставить під сумнів правомірність усієї процедури податкового контролю, що здійснювалася на підставі такого наказу.

Суд також враховує, що за змістом частини другої статті 19 Конституції України будь-яка реалізація владних управлінських функцій контролюючим органом повинна мати чітку нормативну підставу та здійснюватися у порядку, встановленому законом. Оскільки наказ про проведення перевірки не забезпечував належної індивідуалізації платника податків, щодо якого прийнято рішення про проведення перевірки, подальше здійснення перевірочних заходів стосовно ФОП ОСОБА_1 не відповідало вимогам законності, що є самостійним підтвердженням неправомірності спірних дій контролюючого органу.

За таких обставин Суд доходить висновку, що встановлені у справі порушення, допущені при оформленні та визначенні змісту наказу про проведення перевірки, є такими, що мають істотний характер, оскільки стосуються базової передумови здійснення податкового контролю - належної та індивідуалізованої правової підстави для його початку.

Невідповідність наказу вимогам Податкового кодексу України щодо визначення конкретного платника податків та об`єкта перевірки, а також фактичне проведення перевірки щодо іншого суб`єкта, ніж той, який зазначений у наказі, свідчить про порушення процедури призначення перевірки, що є визначальною стадією податкового контролю. У такому випадку сам наказ не може розглядатися як належна та законна підстава для проведення перевірки.

Суд виходить з того, що протиправність наказу про проведення перевірки має наслідком незаконність усіх дій контролюючого органу, вчинених на його виконання, а також результатів такої перевірки, оформлених відповідними актами та прийнятими на їх підставі рішеннями. За відсутності належної правової підстави для проведення перевірки, сам процес її здійснення не породжує правомірних юридичних наслідків.

У зв`язку з цим усі інші доводи сторін, наведені у позовній заяві та касаційній скарзі, у тому числі щодо правильності встановлених під час перевірки обставин, оцінки доказів та застосування норм матеріального права, не мають вирішального значення для правильного вирішення спору, оскільки вони стосуються наслідків перевірки, яка проведена з істотним порушенням процедури її призначення.

Таким чином, встановлена протиправність наказу про проведення перевірки є самостійною та достатньою підставою для висновку про незаконність результатів перевірки, що унеможливлює їх збереження в правовому полі незалежно від інших доводів учасників справи.

Враховуючи встановлені у справі обставини та наведені висновки щодо істотних порушень, допущених при прийнятті наказу про проведення перевірки, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо правомірності дій контролюючого органу та належної оцінки спірних правовідносин.

Судом першої інстанцій не було надано належної правової оцінки порушенням вимог пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України щодо індивідуалізації наказу про проведення перевірки та невідповідності між суб`єктом, визначеним у наказі, та фактично перевіреним платником податків. Унаслідок цього судами було зроблено передчасний висновок про законність проведеної перевірки та прийнятих за її результатами рішень.

Узагальнюючи наведене, колегія суддів зазначає, що судове рішення не можна вважати таким, що відповідають вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частин першої та четвертої якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За таких обставин рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року у справі № 380/23934/24 підлягає скасуванню як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Аналогічна правова позиція застосована Верховним судом в постанові від 09 червня 2026 року у справі № 380/26084/24.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року у справі № 380/23934/24 скасувати та прийняти постанову, якою позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення – рішення від 08.11.2024: №48452/13-01-07-09, №48448/13-01-07-09.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43968090) 17795 гривень судових витрат, які складаються з 8085 гривень судового збору за подання до суду адміністративного позову, 9710 гривень судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець

судді С. М. Кузьмич

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 17 червня 2026 року.