Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №260/8532/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/8532/25 пров. № А/857/7404/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року (головуючий суддя Дору Ю.Ю., м. Ужгород) у справі №260/8532/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частин НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

20.10.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «Г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі пренатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади та відсутністю інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за підпунктом «Г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини або інші поважні причини, а саме: у зв`язку з виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі пренатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади та відсутністю інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

Позов обґрунтовує тим, що на даний час ОСОБА_1 , являється солдатом, військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 , де проходить базову військову підготовку до військової служби. 29.09.2025 року ОСОБА_1 направлено рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку із сімейними обставинами, згідно підпунктом «Г» пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» (Закон 2232-XII), та абз.7 Постанови КМУ від 12 червня 2013 р. № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу» з доданими згідно переліку підтверджуючими документами, які було нотаріально завірено (прирівнюються до оригіналів). Підставою для звільнення позивача з лав ЗСУ позивач вказав утримання та виховання ним малолітньої дитини з інвалідністю, діагноз: ДЦП, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач перебуває в зареєстрованому шлюбі з матір`ю дитини, яка ніде не працює через постійний догляд за важко хворою дитино, у зв`язку з чим він являється єдиним утримувачем сім`ї, інших працездатних осіб здатних утримувати важко хвору дитину немає. З відповіді військової частини НОМЕР_1 № 17418/1 від 07.10.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено у звільненні з підстави відсутності частини підтверджуючих документів, а саме: копії свідоцтва про смерть одного з батьків, або копії рішення про визнання одного з батьків безвісно відсутнім, чи оголошення померлим, або копії рішення про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копії вироку суду за яким особа відбуває покарання в місцях позбавлення волі, або документів які підтверджують, що особа самостійно виховує дитину. Разом з цим, відповідачем вказано, що позивач просив звільнити його з військової служби з підстав перебування на його вихованні дитини інваліда до 18 років (пп.7 п.3 ч.12 ст.26 Закону 2232-XII). Однак, позивач, вказує, що як на підставу свого звільнення з лав ЗСУ посилався зовсім на інші обставини - виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі пренатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати (пп.9 ч.3 ст.12 Закону 2232-XII).

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того зазначає наступне. Позивач не заперечує, що мати дитини є працездатною. Однак, наголошує на тому, що мати позбавлена можливості працювати та відповідно утримувати дитину через постійний догляд за нею. Вказане дає підстави стверджувати, що мати не може з поважних причин надавати дитині утримання, що в свою чергу свідчить про наявність обставин передбачених пп.9 п.3 ч.12 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», обов`язкових для звільнення з військової служби, а саме: відсутність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону утримувати хвору дитину і відповідно єдиним утримувачем важкохворої дитини є батько. Однак, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні жодним чином не аргументовано відхилення вказаних доводів позивача та не наведено мотивів з яких суд виходив роблячи висновок про можливість матір`ю, яка з поважних причин не може працювати, надавати належне утримання важкохворій дитині. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

У вересні 2025 року, ОСОБА_1 було призвано на військову службу під час мобілізації та направлено для проходження військової підготовки.

На даний час ОСОБА_1 є солдатом Військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 , де проходить базову військову підготовку до військової служби.

29.09.2025 року ОСОБА_1 направлено рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку із сімейними обставинами, згідно підпунктом «Г» пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» (Закон 2232-XII), та абз.7 Постанови КМУ від 12 червня 2013 р. № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу» з доданими згідно переліку підтверджуючими документами, які було нотаріально завірено.

Підставою для звільнення позивача з лав ЗСУ зазначено утримання та виховання ним малолітньої дитини з інвалідністю, діагноз: ДЦП, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Розглянувши рапорт позивача Військова частина НОМЕР_1 надала відповідь № 17418/1 від 07.10.2025 року якою відмовлено у звільненні з підстави відсутності частини підтверджуючих документів, а саме: копії свідоцтва про смерть одного з батьків, або копії рішення про визнання одного з батьків безвісно відсутнім, чи оголошення померлим, або копії рішення про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копії вироку суду за яким особа відбуває покарання в місцях позбавлення волі, або документів які підтверджують, що особа самостійно виховує дитину.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов`язком громадянина України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого в подальшому була неодноразово продовжена та наразі триває.

Воєнний стан в розумінні положень ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Окрім того, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 Про загальну мобілізацію постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Згідно ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII визначено такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до ч.7 ст.26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців через сімейні обставини або з інших поважних причин, встановлені у частині 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ та розмежовані з огляду на період застосування: у мирний час (пункт 1); під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 2); під час дії воєнного стану (пункт 3).

Згідно абз.11 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Згідно з п.260 Положення №1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.

Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24.03.1999 №548-ХІV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Згідно із пунктом 2.1.6. Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 №124 рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Так, відповідно до п.233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (Інструкція №170).

Відповідно до п.14.10 розділу XIV Інструкції №170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років) (пункт 5 Додатку 19 до Інструкції №170).

Згідно пп.21 п. 5 Додатку 19 до Інструкції №170 встановлено: у разі виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність, за умови, що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати: для підтвердження захворювання дитини - довідка про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне (орфанне) захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги (форма первинної облікової документації № 080-3/о, затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 березня 2021 року № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15 квітня 2021 року за № 510/36132); для підтвердження виховання дитини - довідка про отримання державної допомоги на дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, на дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, яким не встановлено інвалідність, видана структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районної, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій (військової адміністрації), виконавчим органом міської, районної у місті (у разі її утворення) ради, центром з нарахування та здійснення соціальних виплат (незалежно від того, кого призначено отримувачем допомоги); для підтвердження родинних зв`язків з батьками: для батьків - копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства (материнства) особи.

Відтак, військовослужбовець, який виховує дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги має право на звернення з відповідним рапортом про звільнення з військової служби.

Згідно матеріалів справи ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 .

У позивача та ОСОБА_4 є син – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є інвалідом, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 та консультативним висновком ЛКК №022/1507 від 04.11.2022 року.

Родинні відносини з сином підтверджуються свідоцтвом про народження серія НОМЕР_4 , виданого виконавчим комітетом Неліпинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 12.12.2016 року.

Вказані документи дають підстави вважати, що позивач дійсно виховує дитину, яка має захворювання, передбачене абз.10 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ.

Поряд з цим, апеляційний суд зауважує, що вказаною нормою також визначено додаткову умову для набуття права на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану, а саме: відсутність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону утримувати таку дитину.

Тобто, право військовослужбовця на звільнення на цих підставах залежить від наявності інших осіб, які зобов`язані утримувати дитину.

В силу вимог ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 №2402-ІІІ батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ч.1 ст.14 Сімейного кодексу України сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Згідно з ч.1 ст.15 Сімейного кодексу України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Статтею 141 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

Приписами ч.1 ст.151 Сімейного кодексу України встановлено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

За змістом ст.157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Згідно з п.1 ч.1 ст.166 Сімейного кодексу України особа, позбавлена батьківських прав втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання.

Отже, з наведених норм вбачається, що батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, звільнення особи від обов`язків щодо виховання дитини відбувається у зв`язку з позбавленням такої особи батьківських прав.

Водночас, поняття непрацездатної особи, закріплене в статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Так, непрацездатні громадяни - це особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Доказів щодо непрацездатності дружини позивача матеріали справи не містять.

З системного аналізу обставин справи та доказів наявних у матеріалах справи, судом встановлено, що дружина позивача відноситься до працездатних осіб та зобов`язана, відповідно до закону, утримувати свого сина ОСОБА_2 . Будь-які інші докази, які підтверджують непрацездатність ОСОБА_4 та спростовують висновки суду, позивачем не надано та в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що відповідач, відмовивши за результатами розгляду рапорту позивача від 30.09.2025 у звільненні його з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством, а отже правомірно.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року у справі № 260/8532/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар