Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №240/19806/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/19806/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Ганна Валеріївна

Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.

18 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Яремчукa К.О. Сушка О.О. ,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головною управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 29.04.2025 про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку на 6 років у вілповілності до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 22.04.2025.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головною управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 29.04.2025 №063550007101 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву позивача від 22.04.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України Львівській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що недотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки (нечіткий відбиток печатки, відсутність запису про реорганізацію) не може бути підставою для позбавлення особи права на пенсійне забезпечення, оскільки визначальним є факт підтвердження зайнятості на відповідних роботах.

ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову в повному обсязію.

Апелянт стверджує, що період роботи позивача з 01.07.1996 по 20.09.1999 не підлягає зарахуванню до страхового стажу, оскільки у трудовій книжці назва організації при звільненні не відповідає назві при прийнятті, а відомості про реорганізацію відсутні.

Скаржник наголошує, що для підтвердження цього періоду позивач мав надати довідку про реорганізацію підприємства, а за її відсутності пенсійний орган діяв правомірно, оскільки підтверджений стаж позивача (23 роки 05 місяців 15 днів) є меншим за необхідний (26 років).

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорія), досягнувши віку 54 років, 22.04.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

За принципом екстериторіальності така заява була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, яке рішенням №063550007101 від 29.04.2025 відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Не погоджуючись із вказаним рішенням пенсійного органу, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

ІV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом а досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).

Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Отже, страховий стаж, набутий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV.

Водночас статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Приписами пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема:

- особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років зменшення віку передбачено на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону № 1058-IV з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом № 796-XII.

Отже, норми спеціального закону, яким є Закон № 796-XII, застосовуються субсидіарно із нормами загального закону - Закону № 1058-IV, доповнюють і конкретизують їх.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

У частині 2 статті 24 Закону № 1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.

Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.

До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Таким чином, системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2014 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів уній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди (п.п.2.2 Інструкції №58).

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції №58).

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4. Інструкції №58).

Згідно з п. 2.10 Інструкції №58 у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.

Відповідно до п. 2.14 Інструкції №58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.

У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".

Якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер (п. 2.15 Інструкції №58).

Пунктами 2.26 та 2.27 Інструкції №58 передбачено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

При розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов`язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин. Наприклад, "Звільнений за власним бажанням" у зв`язку з зарахування у вищий навчальний заклад, ст.38 КЗпП України".

Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Суд звертає увагу, що за приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 Про трудові книжки працівників (відповідно до якої прийнято Інструкцію №58), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Як встановлено з матеріалів справи, підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» стало незарахування до його страхового стажу періоду роботи з 01.07.1996 по 20.09.1999.

Апелянт вважає, що зазначений період не може бути зарахований до страхового стажу, оскільки назва підприємства при звільненні не відповідає назві підприємства при прийнятті на роботу, а відомості про реорганізацію відсутні.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами з огляду на таке.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за періоди трудової діяльності до впровадження системи персоніфікованого обліку страховий стаж обчислюється на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Отже, для підтвердження періодів роботи до 01.01.2004 пріоритетним доказом є трудова книжка працівника.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що у вкладиші до трудової книжки позивача містяться:

· запис №3 від 01.07.1996 про прийняття на роботу до Словечанського ДППКП «Діброва»;

· запис №4 від 27.12.1996 про перейменування Словечанського ДППКП «Діброва» у ВАТ «Діброва»;

· запис №5 від 20.09.1999 про звільнення позивача за власним бажанням із посиланням на відповідний наказ.

Таким чином, сама трудова книжка містить відомості про зміну найменування підприємства, тобто доводи апелянта про відсутність інформації щодо реорганізації або перейменування підприємства спростовуються безпосередньо змістом документа, який знаходиться в матеріалах справи.

Крім того, апелянтом не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що запис про перейменування підприємства є недостовірним або що підприємство, з якого було звільнено позивача, не є правонаступником підприємства, до якого його було прийнято на роботу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доказування правомірності свого рішення.

Проте Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не надало суду доказів, які б підтверджували наявність розбіжностей у назві підприємства або неможливість ідентифікувати роботодавця позивача.

Навпаки, встановлені судом обставини свідчать про безперервність трудових відносин позивача з одним і тим самим підприємством, яке в період його роботи було перейменовано.

Колегія суддів також враховує, що підставою для сумнівів пенсійного органу фактично стала нечіткість відбитка печатки у записі про звільнення.

Разом із тим недоліки оформлення трудової книжки, допущені роботодавцем, не можуть покладатися на працівника та спричиняти негативні наслідки для реалізації його права на пенсійне забезпечення.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі №423/1881/17, від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а та від 11.11.2020 у справі №677/831/17.

Верховний Суд послідовно виходить із того, що формальні недоліки в оформленні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи, якщо сам факт роботи особи підтверджується записами трудової книжки та іншими обставинами справи.

Колегія суддів звертає увагу і на те, що відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій орган Пенсійного фонду має право витребовувати від підприємств, установ та організацій необхідні документи та перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Отже, у разі виникнення сумнівів щодо окремих записів трудової книжки пенсійний орган не був позбавлений можливості самостійно витребувати додаткові документи або провести відповідну перевірку.

Натомість відповідач фактично переклав обов`язок усунення власних сумнівів на заявника, що не відповідає принципам належного урядування та соціальної спрямованості пенсійного законодавства.

Доводи апеляційної скарги про обов`язковість подання позивачем довідки про реорганізацію підприємства є безпідставними, оскільки чинне законодавство не ставить зарахування періоду роботи, підтвердженого належним записом у трудовій книжці, у залежність від подання такої довідки.

Оскільки суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про необхідність зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.07.1996 по 20.09.1999, висновок про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №063550007101 від 29.04.2025 є правильним.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та не містять обставин, які б спростовували встановлені судом факти або свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування ухваленого рішення.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване рішення помилковим.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуюча Гнап Д.Д.

Судді Яремчук К.О. Сушко О.О.