Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №725/2942/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 725/2942/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Піхало Н.В.

Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.

18 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Яремчукa К.О. Сушка О.О. ,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 21 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про накладення адміністративного стягнення.

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову №519 від 10 лютого 2025 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач притягнув позивача до адміністративної відповідальності за відсутності належних доказів невиконання ним обов`язку щодо уточнення персональних даних. Позивач також посилався на те, що адміністративне стягнення накладено поза межами строків, визначених статтею 38 КУпАП, що його не було належним чином повідомлено про місце, дату та час розгляду справи про адміністративне правопорушення, а також на те, що відповідні персональні дані могли бути отримані відповідачем шляхом електронної інформаційної взаємодії з державними реєстрами.

Рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 21 квітня 2026 року в задоволенні позову відмовлено. Постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 №519 від 10 лютого 2025 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач як військовозобов`язаний у період з 18 травня 2024 року по 16 липня 2024 року мав обов`язок уточнити свої військово-облікові дані одним із передбачених законом способів, однак належних доказів виконання такого обов`язку у встановлений строк не надав.

Суд першої інстанції також дійшов висновку, що оскаржувану постанову винесено в межах строку, встановленого статтею 38 КУпАП, а доводи позивача щодо можливості отримання відповідачем персональних даних з інших реєстрів не спростовують його особистого обов`язку щодо уточнення таких даних.

ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позову.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не надав належної оцінки доводам позивача та дійшов помилкового висновку про правомірність оскаржуваної постанови.

В апеляційній скарзі зазначено, що позивач у червні 2024 року особисто перебував у ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв`язку з оформленням продовження бронювання, під час чого повідомив свої актуальні персональні дані, зокрема адресу проживання, номер телефону, місце роботи, посаду, сімейний стан та інші відомості. На думку апелянта, ці обставини підтверджують виконання позивачем обов`язку щодо уточнення військово-облікових даних у встановлений законом строк.

Також апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не врахував положення примітки до статті 210 КУпАП, відповідно до якої положення статей 210, 210-1 КУпАП не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами та базами даних.

Окремо апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково погодився з визначенням датою виявлення правопорушення 03 лютого 2025 року. На переконання апелянта, відповідач міг виявити факт несвоєчасного оновлення військово-облікових даних ще 17 липня 2024 року, тобто після спливу встановленого законом строку для їх уточнення, а тому постанова від 10 лютого 2025 року винесена поза межами строку, визначеного статтею 38 КУпАП.

Крім того, апелянт зазначає про порушення права позивача на захист, передбаченого статтею 268 КУпАП, оскільки, за його твердженням, 10 лютого 2025 року позивач прибув до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для розгляду справи, однак йому повідомили про перенесення розгляду на інший день, після чого дату та час розгляду справи йому не повідомили, а постанову винесли без його участі.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

03 лютого 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення №519 за ознаками правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Зі змісту протоколу та постанови №519 від 10 лютого 2025 року встановлено, що ОСОБА_1 , будучи військовозобов`язаним, не уточнив свої персональні дані до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку, до центру надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста у строк з 18 травня 2024 року по 16 липня 2024 року.

Постановою ІНФОРМАЦІЯ_1 №519 від 10 лютого 2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наданого витягу із застосунку «Резерв+» позивач перебуває на обліку як військовозобов`язаний, користується відстрочкою від мобілізації до 04 лютого 2027 року, а його військово-облікові дані оновлені 14 лютого 2025 року.

Доказів уточнення військово-облікових даних у період з 18 травня 2024 року по 16 липня 2024 року через центр надання адміністративних послуг, електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки суду першої інстанції не надано.

IV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА ДОВОДІВ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частин першої, другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд здійснюється судом апеляційної інстанції за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених главою 1 розділу III цього Кодексу.

Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить із того, що у справах щодо оскарження рішень суб`єкта владних повноважень адміністративний суд відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє, чи прийняте таке рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України та законами України; чи є воно обґрунтованим, добросовісним, розсудливим, пропорційним та прийнятим з урахуванням права особи на участь у процесі його прийняття.

За змістом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням є протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає, зокрема, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною третьою статті 210-1 КУпАП передбачено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.

Зазначена норма є бланкетною, тому для встановлення наявності складу адміністративного правопорушення необхідно з`ясувати, яку саме норму законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію порушено особою, чи покладала така норма на особу відповідний обов`язок, чи був цей обов`язок чинним на момент спірних правовідносин, чи мала особа реальну можливість його виконати та чи підтверджено невиконання такого обов`язку належними доказами.

Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, статтями 210, 210-1 КУпАП. Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати такі справи та накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Отже, начальник територіального центру комплектування та соціальної підтримки є уповноваженою посадовою особою на розгляд справи про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, та накладення адміністративного стягнення у разі встановлення складу такого правопорушення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період — це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію або з моменту введення воєнного стану в Україні чи в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 оголошено загальну мобілізацію. Отже, на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв особливий період.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-IX від 11 квітня 2024 року, який набрав чинності 18 травня 2024 року, внесено зміни, зокрема, до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Абзацом сьомим частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

Абзацом четвертим пункту 1 частини другої Прикінцевих та перехідних положень Закону №3633-IX встановлено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти за наявності та інші персональні дані: у разі перебування на території України — шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста за наявності.

Частиною десятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції Закону №3633-IX також передбачено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку призовників або у запасі, зобов`язані уточнити протягом 60 днів свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг, електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, а також виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Таким чином, з 18 травня 2024 року по 16 липня 2024 року включно позивач як військовозобов`язаний був зобов`язаний уточнити свої військово-облікові дані одним із прямо передбачених законом способів.

Суд першої інстанції встановив, що позивач перебуває на військовому обліку як військовозобов`язаний, користується відстрочкою від мобілізації до 04 лютого 2027 року, а відповідно до відомостей із застосунку «Резерв+» його військово-облікові дані оновлено 14 лютого 2025 року.

Саме ця обставина має визначальне значення для правильного вирішення спору, оскільки підтверджує оновлення даних після закінчення строку, встановленого Законом №3633-IX.

Доводи апеляційної скарги про те, що у червні 2024 року позивач особисто перебував у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки у зв`язку з оформленням або продовженням бронювання, колегія суддів оцінює критично.

Апелянт фактично ототожнює дві різні за правовою природою процедури: процедуру оформлення відстрочки чи бронювання та процедуру уточнення військово-облікових даних у порядку, запровадженому Законом №3633-IX.

Оформлення бронювання або відстрочки має іншу мету — підтвердження наявності підстав для тимчасового незалучення особи до призову під час мобілізації. Натомість уточнення військово-облікових даних спрямоване на актуалізацію відомостей про військовозобов`язаного у визначений законом строк та у встановлений законом спосіб.

Тому сам факт перебування особи у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, подання певних документів для оформлення бронювання, надання роботодавцем чи особою окремих відомостей, а також наявність посвідчення про відстрочку не підтверджують автоматично виконання обов`язку щодо уточнення військово-облікових даних.

Для спростування висновків суду першої інстанції апелянт мав надати належні докази того, що у період з 18 травня 2024 року по 16 липня 2024 року позивач саме уточнив військово-облікові дані одним із передбачених законом способів, а не лише перебував у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки з іншого питання.

Натомість матеріали справи таких доказів не містять.

Посвідчення про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на яке посилається апелянт, підтверджує лише наявність у позивача відстрочки на відповідний період, однак не підтверджує факт виконання ним обов`язку щодо уточнення військово-облікових даних у строк, визначений Законом №3633-IX.

Тому довід апеляційної скарги про фактичне виконання позивачем обов`язку щодо уточнення персональних даних у червні 2024 року не спростовує висновку суду першої інстанції про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції примітки до статті 210 КУпАП.

Відповідно до примітки до статті 210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями яких є державні органи.

Зміст наведеної примітки не може тлумачитися ізольовано від спеціального обов`язку, встановленого Законом №3633-IX, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Ця примітка спрямована на недопущення притягнення особи до відповідальності у випадку, коли відповідні персональні дані можуть бути отримані держателем Реєстру шляхом електронної інформаційної взаємодії, а тому відсутність таких відомостей не зумовлена невиконанням особою покладеного на неї обов`язку.

Однак у цій справі позивача притягнуто до адміністративної відповідальності не за те, що відповідач не мав доступу до певних відомостей про нього, а за невиконання ним самостійного, прямо встановленого законом обов`язку уточнити військово-облікові дані у визначений строк та у визначений спосіб.

Закон №3633-IX не поклав на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки обов`язок замість військовозобов`язаних самостійно здійснити загальне уточнення їхніх персональних даних шляхом збору інформації з усіх можливих державних реєстрів.

Навпаки, законодавець прямо визначив активну поведінку саме військовозобов`язаного: звернення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, звернення до центру надання адміністративних послуг або використання електронного кабінету.

Отже, посилання апелянта на те, що відповідач мав можливість отримати певні відомості з інших реєстрів, не спростовує обов`язку позивача виконати вимоги Закону №3633-IX.

Інше тлумачення примітки до статті 210 КУпАП фактично позбавляло б змісту спеціальні приписи Закону №3633-IX щодо обов`язкового уточнення даних усіма військовозобов`язаними у 60-денний строк.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що всі персональні дані, які підлягали уточненню позивачем, були актуальними, повними та могли бути отримані держателем Реєстру шляхом електронної інформаційної взаємодії без вчинення позивачем будь-яких дій.

Відтак суд першої інстанції правильно не застосував примітку до статті 210 КУпАП як підставу для звільнення позивача від адміністративної відповідальності.

Окремій оцінці підлягають доводи апеляційної скарги про пропуск відповідачем строку накладення адміністративного стягнення.

Відповідно до частини дев`ятої статті 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Апелянт стверджує, що днем виявлення правопорушення слід вважати 17 липня 2024 року, тобто день, наступний після закінчення строку, встановленого для уточнення військово-облікових даних, а тому постанова від 10 лютого 2025 року винесена поза межами тримісячного строку.

Колегія суддів не погоджується з таким тлумаченням частини дев`ятої статті 38 КУпАП.

Закон розмежовує день вчинення правопорушення та день його виявлення. Саме тому частина дев`ята статті 38 КУпАП містить дві самостійні часові межі: три місяці з дня виявлення та один рік з дня вчинення.

Якщо погодитися з доводом апелянта про те, що днем виявлення завжди є день, наступний після спливу строку виконання відповідного обов`язку, то законодавче розмежування дня вчинення та дня виявлення правопорушення втрачало б практичне значення.

День виявлення правопорушення не може визначатися автоматично лише за календарним фактом закінчення строку виконання обов`язку. Для виявлення адміністративного правопорушення необхідним є встановлення уповноваженою посадовою особою конкретних фактичних обставин щодо конкретної особи, які свідчать про наявність ознак складу адміністративного правопорушення.

У цій справі з матеріалів встановлено, що протокол про адміністративне правопорушення №519 складено 03 лютого 2025 року, а постанову про накладення адміністративного стягнення винесено 10 лютого 2025 року.

Матеріали справи не містять належних доказів того, що до 03 лютого 2025 року відповідач установив факт невиконання позивачем обов`язку щодо уточнення військово-облікових даних, оформив або мав об`єктивно достатні дані для оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення щодо нього.

Посилання апелянта на те, що відповідач міг або мав можливість виявити правопорушення раніше, не є доказом фактичного виявлення такого правопорушення раніше 03 лютого 2025 року.

Так само перебування позивача у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки з питання бронювання не підтверджує, що саме тоді відповідач встановив факт невиконання позивачем обов`язку щодо уточнення військово-облікових даних у порядку Закону №3633-IX.

Оскільки постанову №519 винесено 10 лютого 2025 року, тобто протягом трьох місяців з дня виявлення правопорушення 03 лютого 2025 року та менш ніж через один рік після закінчення строку, встановленого для виконання відповідного обов`язку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про дотримання відповідачем строків, визначених частиною дев`ятою статті 38 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення права позивача на захист також не спростовують правильності рішення суду першої інстанції.

Оцінюючи цей довід, колегія суддів виходить із того, що порушення права на захист може бути підставою для скасування постанови про адміністративне правопорушення лише за умови встановлення істотності такого порушення, тобто якщо воно реально позбавило особу можливості надати пояснення, докази, заявити клопотання, скористатися правовою допомогою або іншим чином вплинуло на повноту та об`єктивність розгляду справи.

Саме лише посилання позивача на усне повідомлення про нібито відкладення розгляду справи без підтвердження цієї обставини належними доказами не є достатнім для висновку про істотне порушення процедури.

Матеріали справи не містять доказів того, що він був позбавлений можливості реалізувати права, передбачені статтею 268 КУпАП. Крім того, у подальшому позивач реалізував право на судовий захист: звернувся до суду з позовом, виклав свої доводи, скористався правничою допомогою представника, подав докази та апеляційну скаргу.

Тому наведені доводи апеляційної скарги не свідчать про таке порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, яке могло б бути самостійною підставою для скасування постанови №519.

Колегія суддів враховує також, що в наданій апелянтом судовій практиці апеляційні суди скасовували постанови територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у випадках, коли встановлювали конкретні доказові або процедурні дефекти: відсутність належного доказу вручення повістки, недоведеність факту повідомлення особи, суперечності у змісті постанови чи протоколу, ненаведення конкретної порушеної норми, відсутність доказів вини особи або підтверджене оновлення особою військово-облікових даних у встановлений строк.

Обставини цієї справи є іншими. Оскаржувана постанова містить посилання на конкретний обов`язок позивача, визначений частиною третьою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а матеріалами справи підтверджено, що військово-облікові дані позивача оновлено лише 14 лютого 2025 року, тобто після закінчення встановленого законом строку.

Отже, наведена апелянтом практика не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки ґрунтується на інших фактичних обставинах і не містить правового висновку про те, що оформлення бронювання або наявність у ТЦК окремих персональних даних звільняє військовозобов`язаного від обов`язку уточнити військово-облікові дані у порядку Закону №3633-IX.

За правилами частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а відповідно до частини другої цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

У цій справі відповідач довів наявність у позивача обов`язку щодо уточнення військово-облікових даних, факт його невиконання у встановлений законом строк, наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення та дотримання строків накладення адміністративного стягнення.

Натомість позивач не надав належних доказів, які б підтверджували виконання ним відповідного обов`язку у період з 18 травня 2024 року по 16 липня 2024 року, наявність поважних причин його невиконання, застосовність до нього примітки до статті 210 КУпАП або порушення процедури, яке могло б вплинути на законність оскаржуваної постанови.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку доводам позивача та дійшов обґрунтованого висновку про правомірність постанови №519 від 10 лютого 2025 року.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не свідчать про неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставами для скасування чи зміни судового рішення.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін.

Згідно зі статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, дотримання відповідачем строків притягнення до адміністративної відповідальності та відсутності підстав для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

За таких обставин підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами, визначеними статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду апеляційної інстанції у цій категорії справ набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 21 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 18 червня 2026 року.

Головуюча Гнап Д.Д.

Судді Яремчук К.О. Сушко О.О.