Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №680/180/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 680/180/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Олійник А.О.

Суддя-доповідач - Томчук А.В.

18 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на ухвалу Новоушицького районного суду Хмельницької області від 10 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною, скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження,

В С Т А Н О В И В :

16 березня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Сторожук А.В., звернувся до Новоушицького районного суду Хмельницької області з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - ДПП) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ЕНА №6768490 від 05.03.2026.

Ухвалою Новоушицького районного суду Хмельницької області від 10 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача Департаменту патрульної поліції про закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); прийнято відмову позивача від позову; закрито провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 238 КАС України; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 2 000 грн та 532 грн 48 коп. судового збору. В іншій частині заяви про розподіл судових витрат відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що спірна постанова була скасована рішенням командира батальйону патрульної поліції 19 березня 2026 року, тобто після подання позовної заяви до суду та отримання її копії відповідачем, що стало підставою для відмови позивача від позову. Суд дійшов висновку, що наявні підстави для прийняття відмови від позову та закриття провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 238 КАС України, а також для стягнення судових витрат на підставі статті 140 КАС України, оскільки вимоги позивача були задоволені відповідачем після подання позовної заяви.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Новоушицького районного суду Хмельницької області від 10.04.2026, прийняти нову ухвалу, якою закрити провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України у зв`язку з відсутністю предмета спору та відмовити у задоволенні заяви позивача про стягнення судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності була скасована 19.03.2026 уповноваженою посадовою особою органу поліції в порядку внутрішнього контролю, тоді як провадження у справі судом відкрито лише 23.03.2026, тобто на момент відкриття провадження оскаржуваний індивідуальний акт уже не існував як предмет спору. Апелянт вважає, що провадження підлягало закриттю саме з підстав, передбачених пунктом 8 частини першої статті 238 КАС України, оскільки порушення було виправлено відповідачем до початку розгляду справи, а права позивача повністю відновлені без необхідності судового втручання. Також апелянт посилається на те, що суд першої інстанції помилково застосував статтю 140 КАС України, не встановивши причинно-наслідкового зв`язку між поданням позову та скасуванням постанови, та наводить практику Верховного Суду, зокрема постанови від 26.06.2018 у справі №800/369/17, від 24.04.2020 у справі №520/7987/19, від 30.11.2023 у справі №522/9974/22, від 08.08.2025 у справі №751/9810/23, від 09.12.2020 у справі №1.380.2019.001303.

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив щодо доводів і мотивів такої скарги та просив залишити оскаржувану ухвалу без змін. У відзиві позивач зазначає, що оскаржувана постанова була винесена 05.03.2026, позовна заява подана через систему «Електронний суд» 16.03.2026, а скасування постанови відбулося лише 19.03.2026 - через три дні після ініціювання судового процесу, що, на його переконання, свідчить про причинно-наслідковий зв`язок між поданням позову та скасуванням постанови. Позивач вказує, що стаття 140 КАС України пов`язує право на відшкодування судових витрат з моментом подання позову, а не з датою відкриття провадження. Також позивач зазначає, що правова допомога була надана у повному обсязі ще до скасування постанови поліцією, а суд першої інстанції вже зменшив суму витрат на правничу допомогу до мінімальних 2 000 грн.

Департамент патрульної поліції подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій підтримав доводи апеляційної скарги та додатково зазначив, що скасування постанови не пов`язане із поданням позову, а відбулося виключно в межах здійснення внутрішнього контролю; що відповідач не визнавав свої дії незаконними; що скасування постанови було пов`язане з питанням юридичної кваліфікації правопорушення, а не з відсутністю самого порушення. Також апелянт заперечив щодо заявлених позивачем витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000 грн, вважаючи їх необґрунтованими та неспівмірними зі складністю справи.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Приписами частин першої - третьої статті 308 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ЕНА №6768490 від 05.03.2026 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП.

16 березня 2026 року представник позивача адвокат Сторожук А.В. через підсистему «Електронний суд» звернувся до суду із адміністративним позовом про оскарження зазначеної постанови. Копія позовної заяви з долученими документами була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача Департаменту патрульної поліції 16 березня 2026 року о 21 год 02 хв, про що свідчить квитанція №6333423.

Рішенням командира батальйону патрульної поліції з обслуговування Кам`янець-Подільського району управління патрульної поліції в Хмельницькій області Бездітним П.А. від 19 березня 2026 року скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №6768490 від 05.03.2026, а справу закрито.

Ухвалою суду від 23 березня 2026 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Про скасування постанови відповідач повідомив суд 24 березня 2026 року, шляхом направлення копії рішення разом із клопотанням про закриття провадження у справі на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України.

27 березня 2026 року представник позивача адвокат Сторожук А.В. направив до суду заяву про відмову від позову та закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 238 КАС України, мотивуючи тим, що позивач не підтримує своїх вимог внаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову.

Спір у цій справі стосується правильності визначення судом першої інстанції підстави для закриття провадження у справі (пункт 2 чи пункт 8 частини першої статті 238 КАС України) та пов`язаного з цим питання розподілу судових витрат.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Відповідно до частини першої статті 47 КАС України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову.

Згідно із частиною першою статті 189 КАС України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до частини третьої статті 189 КАС України про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі.

Аналізуючи обставини цієї справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позовна заява була подана через підсистему «Електронний суд» 16 березня 2026 року, копія позовної заяви доставлена до електронного кабінету відповідача того ж дня. Спірна постанова скасована рішенням командира батальйону патрульної поліції від 19 березня 2026 року, тобто через три дні після подання позову та отримання його копії відповідачем. Провадження у справі відкрито ухвалою суду від 23 березня 2026 року.

Таким чином, на момент подання позовної заяви (16.03.2026) оскаржувана постанова була чинною, а отже позивач мав законне право на звернення до суду за захистом своїх прав. Скасування постанови відбулося після подання позову, але до відкриття провадження у справі.

Право позивача на відмову від позову є безумовним процесуальним правом, гарантованим частиною першою статті 47 та частиною першою статті 189 КАС України. Позивач може реалізувати це право на будь-якій стадії судового процесу, і суд зобов`язаний прийняти таку відмову, якщо вона не суперечить закону та не порушує чиї-небудь права, свободи або інтереси.

У цій справі позивач подав заяву про відмову від позову, мотивуючи її тим, що відповідач після подання позову самостійно задовольнив вимоги позивача шляхом скасування оскаржуваної постанови. Суд першої інстанції обґрунтовано прийняв відмову від позову та закрив провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 238 КАС України, оскільки відмова не суперечить закону, не порушує чиї-небудь права, свободи або інтереси, а представник позивача не обмежений у повноваженнях на її вчинення.

Колегія суддів зазначає, що пункт 2 та пункт 8 частини першої статті 238 КАС України передбачають різні підстави для закриття провадження у справі. При цьому наявність заяви позивача про відмову від позову, яка відповідає вимогам закону, є самостійною та достатньою підставою для закриття провадження за пунктом 2 частини першої статті 238 КАС України. Суд першої інстанції правильно зазначив, що право позивача на відмову від позову є безумовним і не може бути обмежене наявністю клопотання відповідача про закриття провадження з інших підстав.

Щодо доводів апелянта про те, що обставини справи вимагали застосування саме пункту 8 частини першої статті 238 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 08.08.2025 у справі №751/9810/23. Проте суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що обставини зазначеної справи не є аналогічними до обставин цієї справи, оскільки у справі №751/9810/23 заява позивача про відмову від позову була повернута без розгляду, а відтак суд надав оцінку виключно підставам для закриття провадження на підставі лише клопотання відповідача за пунктом 8 частини першої статті 238 КАС України. У цій же справі позивач реалізував своє процесуальне право на відмову від позову, яке було прийнято судом.

Також апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 09.12.2020, в якій суд зазначив, що у разі виправлення суб`єктом владних повноважень оскаржуваних порушень суд закриває провадження у справі за пунктом 8 частини першої статті 238 КАС України, та вирішив залишити судові витрати за сторонами на підставі частини 8 статті 139 КАС України. Однак колегія суддів зазначає, що у зазначеній справі Верховний Суд розглядав ситуацію, в якій провадження було закрито саме за пунктом 8 частини першої статті 238 КАС України за відсутності заяви позивача про відмову від позову. У цій же справі позивач подав заяву про відмову від позову, чітко зазначивши, що така відмова зумовлена задоволенням його вимог відповідачем після подання позову, що є підставою для застосування спеціальної норми статті 140 КАС України щодо розподілу судових витрат.

Щодо питання розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 140 КАС України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що закон пов`язує право позивача на відшкодування судових витрат з обставиною задоволення вимог позивача відповідачем та часовими межами такого задоволення - після подання позовної заяви, а не з відкриттям провадження у справі чи розглядом справи по суті.

Як встановлено судом, позовна заява подана 16.03.2026, копія позовної заяви доставлена до електронного кабінету відповідача того ж дня, а спірна постанова скасована 19.03.2026 - після подання позовної заяви. Таким чином, вимоги позивача були фактично задоволені відповідачем після подання позовної заяви, що є підставою для застосування частини другої статті 140 КАС України.

Доводи апелянта про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між поданням позову та скасуванням постанови, а також про те, що скасування відбулося виключно в порядку внутрішнього контролю, колегія суддів оцінює критично. Стаття 140 КАС України не вимагає доведення прямого причинно-наслідкового зв`язку між поданням позову та задоволенням вимог позивача. Зазначена норма встановлює об`єктивний критерій - задоволення вимог позивача відповідачем після подання позовної заяви. Хронологія подій у цій справі (подання позову 16.03.2026, доставка копії позову відповідачу 16.03.2026, скасування постанови 19.03.2026) об`єктивно свідчить про те, що вимоги позивача були задоволені після подання позовної заяви, що є достатньою підставою для застосування статті 140 КАС України.

Щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням критеріїв співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України, зменшив заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу з 5 000 грн до 2 000 грн, врахувавши незначну складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, розгляд справи у письмовому провадженні без участі представника позивача у судових засіданнях, а також одночасне подання адвокатом двох аналогічних позовів. Такий висновок суду першої інстанції є обґрунтованим та відповідає практиці Верховного Суду.

Доводи апелянта щодо необхідності врахування правового режиму воєнного стану та економії бюджетних коштів при вирішенні питання про розподіл судових витрат не можуть бути підставою для відмови у застосуванні норм процесуального закону, які гарантують право позивача на відшкодування судових витрат у випадку задоволення його вимог відповідачем після подання позову.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29-30 рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для її скасування або зміни відсутні.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а ухвалу Новоушицького районного суду Хмельницької області від 10 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Томчук А.В.

Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.