Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №240/2357/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/2357/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко Анна Василівна

Суддя-доповідач - Савицька Н.В.

18 червня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Савицької Н.В.

суддів: Драчук Т. О. Томчука А.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області звернулось до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 13.01.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області отримано постанову про накладення штрафу, прийняту головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сладь Т.П., підставою винесення якої слугувало невиконання рішення суду.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Представник позивача звернувся до суду з заявою про розгляд справи без його участі, та в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовільнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, жодних заяв, клопотань та відзивів на апеляційну скаргу не подавав.

Враховуючи відсутність клопотань від учасників справи про розгляд справи за їх участі, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Згідно вимог ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі №240/1089/25, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено:

- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, інвалідність яка пов`язана з аварією на ЧАЕС, у розмірі, визначеному ч. 3 ст. 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язано Головне управління пенсійного фонду України в Житомирській області провести з 16.07.2024 нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, інвалідність яка пов`язана з впливом аварії на ЧАЕС, у розмірі, визначеному ч. 3 ст. 54 Закону №796-XII, як інваліду ІІІ групи, що дорівнює шість мінімальних пенсій за віком, щомісячно (згідно із законом про Державний бюджет України відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених коштів.

Вказане рішення набрало законної сили 19.08.2025, у зв`язку з чим Житомирським окружним адміністративним судом 04.11.2025 позивачу видано виконавчий лист.

18.112025 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сладь Т.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №79608967 з виконання виконавчого листа №240/1089/25, виданого Житомирським окружним адміністративним судом 04.11.2025, про зобов`язання Головного управління пенсійного фонду України в Житомирській області провести з 16.07.2024 нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, інвалідність яка пов`язана з впливом аварії на ЧАЕС, у розмірі, визначеному ч. 3 ст. 54 Закону №796-XII, як інваліду ІІІ групи, що дорівнює шість мінімальних пенсій за віком, щомісячно (згідно із законом про Державний бюджет України відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених коштів.

Відповідно до п.2 вказаної постанови, боржнику встановлено строк на виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.

Листом від 18.11.2025 за №38664 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило державного виконавця про хід виконання рішення суду у справі №240/1089/25.

03.12.2025 головним державним виконавцем було сформовано вимогу державного виконавця №40717, згідно якої вимагалося в триденний строк, з дня отримання вимоги, виконати рішення суду, зокрема, здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІI "Про статус і соціальний захист громадян, як і постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-ХІI, що дорівнює шести мінімальним пенсіям за віком, визначеним Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням її зміни на відповідний календарний рік.

Зазначає, що рішення суду боржником не виконано в частині застосування показника мінімальної пенсії за віком, визначеного Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, а також заборгованість по рішенню суду не виплачена. Розмір щомісячної пенсії, на який має право стягувач, становить шість мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, щомісячно, з урахуванням раніше виплачених коштів. Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Тобто ця величина повинна відповідати таким показникам прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність: Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 №3460-ХІ встановлено, що на 01.01.2024 складає 2361,00 грн, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2023 №4059-IX встановлено, що на 01.01.2025 складає 2361,00 грн.

У листі Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, на вимогу державного виконавця від 03.12.2025 №40717, повідомило, що в результаті перерахунку на виконання рішення суду у справі №240/1089/25 розмір пенсії стягувача з 16.07.2024 становить 17603,25 грн, у тому числі 14166,00 грн (2361,00 грн х 6).

Також вказано, що відповідно до Порядку №821 заборгованість за минулий час з 16.07.2024 до 30.04.2025 (дата набрання чинності рішенням суду) становить 103177,1 грн, поточна заборгованість з 30.04.2025 по 31.12.2025 - 33226,08 грн. Сума заборгованості за рішенням суду у справі №240/1089/25 включена до переліку рішень суду, за якими здійснюється виплата згідно з Порядком №821.

06.01.2026 головним державним виконавцем було сформовано вимогу державного виконавця №312, у якій вимагав в триденний строк, з дня отримання вимоги, виконати рішення суду, зокрема, здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 54 Закону України від 28лютого 1991 року №796-ХІI "Про статус і соціальний захист громадян, як і постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює шести мінімальним пенсіям за віком, визначеним Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням її зміни на відповідний календарний рік.

Вказано, що рішення суду боржником не виконано в частині застосування показника мінімальної пенсії, визначеного Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, а також заборгованість по рішенню суду не виплачена. Розмір щомісячної пенсії, на яку має право стягувач, становить шість мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, щомісячно, з урахуванням раніше виплачених коштів. Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Тобто ця величина повинна відповідати таким показникам прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність: Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 №2710-IX встановлено, що прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 01.01.2023 складає 2093,00грн, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 №3460-IX встановлено, що на 01.01.2024 складає 2361,00 грн, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2023 №4059-IX встановлено, що на 01.01.2025 складає 2361,00 грн Законом України від 03.12.2025 №4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено, що на 01.01.2026 складає 2595,00грн.

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у листі від 07.01.2026 повідомило державного виконавця про те, що відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" мінімальний розмір пенсії на дату зобов`язання становив 2361,00 грн. В результаті перерахунку на виконання рішення суду у справі №240/1089/25 розмір пенсії з 16.07.2024 становить 17603,25 грн, в тому числі 14166,00 грн (2361,00 грн х 6).

На думку боржника, вимога від 06.01.2026 №312 про застосування для обрахунку доплати до пенсії, виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» у розмірі 2595 грн, виходить за межі зобов`язальної частини судового рішення та є іншим предметом спору.

Крім цього зазначив, що визначена відповідно до Порядку №821 заборгованість за минулий час з 16.07.2024 по 19.08.2025 (дата набрання чинності за рішенням суду) становить 103177,10 грн, поточна заборгованість з 19.08.2025 по 31.01.2026 - 40744,39 грн.

Наголошує, що перерахована пенсія, залишок поточної заборгованості та заборгованість за минулий період буде продовжуватись виплачуватись відповідно до Порядку №821.

13.01.2026 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сладь Т.П., винесено постанову про накладення на боржника - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області штрафу у розмірі 5100,00 грн за невиконання рішення суду в адміністративній справі №240/1089/25.

У вказаній постанові зазначено, що 18.11.2025 відкрито виконавче провадження. З настанням нового бюджетного року та з метою перевірки виконання виконавчого провадження, 06.01.2026 державним виконавцем на адресу боржника направлено вимогу, якою зобов`язано боржника виконати рішення суду та надати підтверджуючі документи про його виконання. На адресу відділу надійшло повідомлення боржника про виконання рішення суду, з якого вбачається, що нараховане підвищення пенсії по інвалідності, яка пов`язана з впливом аварії на ЧАЕС, у розмірі шість мінімальних пенсій за віком, щомісячно (згідно із законом про Державний бюджет України відповідний рік) на 2024 рік та 2025 рік. Мінімальна пенсія застосована на дату зобов`язання на 16.07.2024 та не змінена у зв`язку зі зміною мінімальної пенсії згідно з Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" (з 01.01.2026 - 2595,00 грн). Боржником у своїй відповіді зазначено, що підстав для застосування величини мінімальної пенсії з 01.01.2026 - 2595,00 грн, як зазначено у вимозі державного виконавця немає, оскільки це виходить за межі зобов`язальної частини судового рішення та є іншим предметом спору.

Позивач, вважаючи постанову про накладення штрафу за невиконання рішення суду протиправною та такою, що порушує його права, звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок щодо повного та належного виконання рішення суду у справі №240/1089/25 позивачем не виконано та, як наслідок, відсутні підстави для скасування постанови ВП №79608967 про накладення штрафу від 13.01.2026, а відповідач при прийнятті оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п.9 ч.2 ст.129 Конституції України обов`язковість судового рішення є однією із основних засад судочинства.

Згідно з ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Частинами 2 та 3 ст.14 КАС України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею. 3 Закону №1404 визначено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 16 ч. 3 ст. 18 Закону №1404 закріплено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних і посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону №1404 за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

Частиною 2 ст. 63 Закону №1404 передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) і попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником (ч. 3 ст. 63 Закону №1404).

При цьому, ст. 75 Закону №1404 передбачено відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.

Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і встановлює новий строк виконання (ч. 1 ст. 75 Закону №1404).

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 75 Закону №1404).

З аналізу вказаних норм вбачається, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. При цьому умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання боржником судового рішення саме за відсутності поважних причин.

Таким чином, постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, якщо судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.

Приймаючи оскаржувану постанову про накладення штрафу, відповідач виходив з того, що рішення суду у справі №240/1089/25 боржником виконується не у повному обсязі, що у свою чергу і слугувало підставою для винесення оскаржуваної постанови. Боржником при проведені перерахунку пенсії ОСОБА_1 проігноровано зміну мінімальної пенсії з 01.01.2026 за наявності рішення суду, яке набрало законної сили і є обов`язковим до виконання,.

Колегією суддів встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, на виконання рішення суду у справі №240/1089/25, здійснило ОСОБА_1 перерахунок пенсії по інвалідності, яка пов`язана з впливом аварії на ЧАЕС, у розмірі, визначеному ч. 3 ст. 54 Закону №796-XII, як інваліду ІІІ групи, що дорівнює шість мінімальних пенсій за віком, щомісячно, з урахуванням раніше виплачених коштів.

Однак апеляційний суд наголошує, що відповідно до резолютивної частини рішення суду у справі №240/1089/25 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, інвалідність яка пов`язана з впливом аварії на ЧАЕС, у розмірі, визначеному ч. 3 ст. 54 Закону №796-XII, як інваліду ІІІ групи, що дорівнює шість мінімальних пенсій за віком, щомісячно (згідно із законом про Державний бюджет України відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених коштів.

Колегія суддів зазначає, що підставою для прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу за невиконання рішення суду слугувало встановлення державним виконавцем не виконання рішення суду відповідно до його резолютивної частини, а саме розмір мінімальної пенсії за віком, як розрахункової величини, застосований на дату зобов`язання - 16.07.2024 та не змінений у зв`язку зі зміною мінімальної пенсії за віком згідно з Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" (з 01.01.2026 - 2595,00 грн).

У листі від 07.01.2026 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зазначило, що підстав для застосування величини мінімальної пенсії за віком з 01.01.2026 - 2595,00 грн, як зазначено у вимозі державного виконавця немає, оскільки таке застосування виходить за межі зобов`язальної частини судового рішення та є іншим предметом спору.

З урахуванням того, що позивач не заперечує, що при здійсненні перерахунку пенсії позивача ним не враховано Закон України "Про Державний бюджет України на 2026 рік", що свідчить про невиконання рішення суду у справі №240/1089/25, яким встановлено обов`язок відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача з урахуванням Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Враховуючи викладені обставини, які підтверджуються матеріалами адміністративної справи, колегія суддів вважає, що обов`язок щодо належного виконання рішення суду у справі №240/1089/25 у встановлений строк позивачем не виконано, що у свою чергу є самостійною підставою для накладення штрафу за невиконання рішення суду.

Крім цього, матеріали справи не містять доказів, щодо незрозумілості боржнику порядку та способу виконання рішення суду у справі №240/1089/25, оскільки доказів щодо звернення до суду із заявою про роз`яснення судового рішення у справі №240/1089/25 та доводів про незрозумілість резолютивної частини вказаного рішення суду, територіальним управлінням Пенсійного фонду України до суду не надано.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що обов`язок щодо повного та належного виконання рішення суду у справі №240/1089/25 позивачем не виконано та, як наслідок, відсутні підстави для скасування постанови ВП №79608967 про накладення штрафу від 13.01.2026.

Слід зазначити, що судове рішення, яке набрало законної сили, стає незмінним (неспростовним), основні і додаткові судження (висновки) суду по суті справи стають остаточними.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що при винесенні оскаржуваної постанови про накладення штрафу відповідач діяв в межах та на підставі закону, а відтак відсутні підстави для її скасування.

Отже, враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції викладено достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні правові норми і неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права в ході апеляційного розгляду справи не виявлено, а відтак підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з ст.ст., 328, 329 КАС України.

Головуючий Савицька Н.В.

Судді Драчук Т. О. Томчук А.В.