Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №620/16918/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/16918/24 Головуючий у 1-й інстанції: Дубіна М.М.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11 грудня 2024 року № 19444/Ж10/25-01-07-05-01, відповідно до якого до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 231 422,80 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 13 серпня 2025 року касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 задоволено, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року скасовано, а справу № 620/16918/24 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення попередніх інстанцій зазначив, що одним із ключових питань у справі є з`ясування факту належного повідомлення позивача про прийняття рішення щодо скасування реєстрації РРО, однак попередні суди не встановили, чи надсилалося таке рішення позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення або чи вручалося йому особисто, а також не з`ясували, чи виявляв позивач бажання отримувати документи через електронний кабінет у порядку статті 42 Податкового кодексу України. Крім того, суди не дослідили належним чином підстави для визначення розміру штрафних санкцій у сумі 231 422,80 грн., не перевірили інформацію, покладену в основу спірного податкового повідомлення-рішення, зокрема не дослідили лист ДПС України від 16.09.2024 №25823/7/99-00-07-03-02-07 та відомості щодо кожної окремої операції, які слугували підставою для нарахування штрафу. У зв`язку з цим Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції та вказав на необхідність з`ясувати спосіб повідомлення позивача про скасування реєстрації РРО і оцінити його відповідність вимогам Податкового кодексу України, а також дослідити інформацію, покладену в основу податкового повідомлення-рішення, з точки зору обґрунтованості застосування до позивача штрафних санкцій саме у розмірі 231 422,80 грн.

За наслідками нового розгляду справи рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ФОП ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що ухвалене із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 19 січня 2021 року та здійснюю свою діяльність за КВЕД 47.76 є роздрібна торгівля квітами, рослинами, насінням, добривами, домашніми тваринами та кормами для них у спеціалізованих магазинах.

В червні 2024 року, податковий орган надіслав на адресу позивача, яка зазначена у відомостях з ЄДРПОУ, а саме: АДРЕСА_1 ) лист від 10.06.2024 № 7019/6/25-01-71-01-11 з попередженням, що строк служби/експлуатації РРО закінчується 25 липня 2024 року.

Зазначений лист-попередження від 10.06.2024р не був отриманий позивачем у зв`язку з тим, що йому була зроблена онкологічна операція і в той період часу відбувалось відповідне лікування, медичні документи з приводу цієї обставин наявні в матеріалах справи.

30 липня 2024 року відповідачем скасовано реєстрацію реєстратора розрахункових операцій (фіскальний номер 3000963701), який належить ФОП ОСОБА_2 , у зв`язку із закінченням визначеного законодавством строку експлуатації РРО та сформовано довідку форми 6-РРО № 43775 від 30 липня 2024 року, яка не була направлена Позивачу в порядку визначеному пункту 42.4 статті 42 ПК України, а розміщена виключно в Електронному кабінеті.

14 листопада 2024 року Головним управлінням ДПС у Чернігівській області видано наказ № 1760-п про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 за період діяльності з 01 жовтня 2023 року по останній день перевірки, за місцем провадження діяльності - магазин «Зелений світ».

На підставі зазначеного наказу та направлень від 14 листопада 2024 року № 3127/Ж3/25-01-07-05-01, № 3128/Ж3/25-01-07-05-01 посадовими особами відповідача проведено фактичну перевірку, за результатами якої складено акт від 25 листопада 2024 року № 16800/Ж5/25-01-07-05-01.

В акті перевірки зазначено, що перед початком перевірки здійснено контрольну розрахункову операцію, а саме 14 листопада 2024 року придбано добриво на суму 20,50 грн. При цьому видано розрахунковий документ із зазначенням у ньому реєстратора розрахункових операцій (ФН3000963701), реєстрацію якого скасовано 30 липня 2024 року.

Також в акті перевірки зазначено, що згідно з листом ДПС України від 16 вересня 2024 року № 25823/7/99-00-07-03-02-07 встановлено реалізацію через РРО, реєстрацію якого скасовано, зокрема 31 липня 2024 року об 07:29 згідно з фіскальним чеком № 1 на суму 152,00 грн та на суму 462 769,59 грн без урахування першого чека.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11 грудня 2024 року № 19444/Ж10/25-01-07-05-01, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 231 422,80 грн.

Не погоджуючись з таким ППР, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, після скасування 30.07.2024 реєстрації РРО, який належав позивачу, останній продовжував здійснювати розрахункові операції та видавати чеки через РРО з фіскальним номером 3000963701, реєстрацію якого було припинено, що є порушенням пунктів 1, 2 статті 3 Закону України №265/95-ВР, оскільки розрахункові документи, сформовані незареєстрованим РРО, не є розрахунковими документами встановленої форми. При цьому суд дійшов висновку, що розміщення довідки про скасування реєстрації РРО в Електронному кабінеті та попереднє повідомлення позивача про закінчення строку експлуатації РРО свідчать про його обізнаність щодо наслідків використання такого реєстратора, а ненаправлення рішення про скасування реєстрації рекомендованим листом не є істотним процедурним порушенням, яке могло б вплинути на правомірність прийнятого податковим органом рішення. Врахувавши, що загальна сума реалізації товарів через скасований РРО становила 462 921,59 грн, а застосовані штрафні санкції відповідають приписам статті 17 та пункту 15 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №265/95-ВР, суд дійшов висновку про правомірність спірного податкового повідомлення-рішення та відсутність підстав для задоволення позову.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неповним з`ясуванням обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. На думку апелянта, суд першої інстанції не застосував висновки Верховного Суду викладені у постанові від 13 серпня 2025 року з приводу наявності яких справа була направлена на новий розгляд. Зокрема, ФОП ОСОБА_1 обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції не встановив, чи подавав позивач заяву про бажання отримувати документи через Електронний кабінет, чи було рішення про скасування реєстрації РРО направлено позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручено особисто, а також чи був позивач фактично обізнаний про скасування реєстрації РРО, причини такого скасування та наслідки, зумовлені прийняттям відповідного рішення. Апелянт зазначає, що розміщення довідки форми № 6-РРО в Електронному кабінеті без подання ним заяви про бажання отримувати документи через Електронний кабінет не відповідає вимогам пунктів 42.2, 42.5 статті 42 Податкового кодексу України. Відтак, на переконання апелянта, він не був належним чином повідомлений про скасування реєстрації РРО, а тому продовжував використовувати його добросовісно, не усвідомлюючи факту скасування реєстрації. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що суд першої інстанції формально погодився з розрахунком штрафних санкцій, однак не надав належної оцінки тому, що штраф у розмірі 231 422,80 грн. сформувався саме внаслідок тривалого невжиття контролюючим органом належних заходів для повідомлення платника податків про скасування реєстрації РРО. Такі дії контролюючого органу, на думку апелянта, є недобросовісними, непропорційними та такими, що фактично створили умови для штучного збільшення розміру штрафу.

Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Пунктом 42.1 статті 42 Податкового кодексу України встановлено, що податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.

Відповідно до пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України. документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Пунктом 42.5 статті 42 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У постанові Верховного Суду від 13 серпня 2025 року у цій справі зазначено, що норма 42.2 статті 42 Податкового кодексу України, чітко вказує на те, що інші документи податкового органу з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику)».

Також, Верховний Суд звернув увагу на необхідність з`ясувати, яким саме чином позивачу надсилалося рішення про скасування реєстрації РРО, чи здійснювалося таке надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення або чи відбулося вручення такого рішення особисто платнику податків, а також чи було з`ясовано бажання ФОП ОСОБА_1 отримувати документи через Електронний кабінет відповідно до пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України.

Крім того, Верховний Суд прямо зазначив, що оприлюднення інформації про скасовані РРО на веб-сайті податкового органу не виключає обов`язку контролюючого органу надсилати відповідні рішення в порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини п`ятої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Наведене свідчить, що при новому розгляді цієї справи суд першої інстанції був зобов`язаний встановити не лише факт формування контролюючим органом рішення (довідки) про скасування реєстрації РРО та її розміщення в Електронному кабінеті, а й обставини належного вручення такого документа платнику податків у розумінні статті 42 Податкового кодексу України.

Як убачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, ФОП ОСОБА_1 не подавав заяви про бажання отримувати документи через Електронний кабінет.

Ця обставина прямо підтверджена самим відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, де зазначено, що ОСОБА_1 не писав заяву про листування з податковим органов через електронний кабінет

Також, відповідач не заперечує того, що рішення про скасування реєстрації реєстратора розрахункових операцій (фіскальний номер 3000963701) не направлялися позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення та не вручалися йому особисто, У відзиві на апеляційну скаргу податковий орган вказує на те, що рішення №43474 від 30 липня 2024 року про скасування реєстрації РРО було розміщено в Електронному кабінеті позивача.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що контролюючим органом не доведено факту належного вручення позивачу рішення про скасування реєстрації РРО у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

Щодо посилання суду першої інстанції та відповідача на те, що розміщення довідки про скасування реєстрації РРО в Електронному кабінеті передбачене Порядком реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 червня 2016 року №547 (далі - Порядок № 547), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 липня 2016 року за №918/29048, колегія суддів зазначає наступне.

Норма Порядку № 547 не скасовують, не змінюють та не можуть обмежувати порядок листування контролюючого органу з платником податків, визначений статтею 42 Податкового кодексу України, який має вищу юридичну силу порівняно з підзаконним нормативно-правовим актом.

Верховний Суд у постанові від 13 серпня 2025 року у цій справі звернув увагу на те, що оприлюднення інформації на веб-сайті податкового органу не виключає обов`язку контролюючого органу надсилати відповідні рішення в порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України. З урахуванням змісту цієї правової позиції, саме лише розміщення довідки в Електронному кабінеті також не може вважатися достатнім підтвердженням належного вручення відповідного документа платнику податків, який не обрав електронну форму взаємодії з контролюючим органом. Даний висновок Верховного Суду став однією з підстав для направлення цієї справи на новий розгляд але суд першої інстанції його не застосував.

Окрім викладеного, колегія суддів враховує, що відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах у справі № 520/5841/21 та справі № 520/18946/23 та в даній справі, передумовою використання контролюючим органом способу листування з платником податків шляхом надсилання документів засобами електронного зв`язку в електронній формі є подання платником податків відповідної заяви про бажання отримувати документи через Електронний кабінет. За відсутності такої заяви контролюючий орган повинен надсилати відповідні документи платнику податків у порядку, встановленому пунктом 42.5 статті 42 Податкового кодексу України.

Таким чином, у в правовідношенні що склалось, належне повідомлення позивача про скасування реєстрації РРО мало здійснюватися шляхом направлення відповідного документа рекомендованим листом з повідомленням про вручення за податковою адресою платника або шляхом особистого вручення платнику податків чи його представнику.

Оскільки такого повідомлення здійснено не було, контролюючий орган не довів належного повідомлення позивача про факт скасування реєстрації РРО.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність факту направлення відповідачем рекомендованим листом з повідомленням про вручення рішення про скасування реєстрації РРО не зумовлює прийняття суб`єктом владних повноважень іншого рішення, ніж те, що оспорюється у цій справі.

Такий підхід суду першої інстанції фактично нівелює імперативні приписи статті 42 Податкового кодексу України та не враховує, що саме неналежне повідомлення платника податків про скасування реєстрації РРО мало істотне значення для подальшої поведінки позивача.

У цій справі значення має не лише питання, чи міг контролюючий орган прийняти рішення про скасування реєстрації РРО у зв`язку із закінченням строку його експлуатації, а й питання, чи був платник податків належним чином повідомлений про таке рішення для того, щоб своєчасно припинити використання відповідного РРО та зареєструвати інший РРО або ПРРО.

З матеріалів справи не вбачається, що позивач був належним чином повідомлений про прийняття рішення № 43474 від 30 липня 2024 року про скасування реєстрації РРО з фіскальним номером 3000963701.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даній справі відповідач не довів, що рішення про скасування реєстрації РРО було доведено до відома позивача у спосіб, визначений законом, а саме шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення платнику податків.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суд перевіряє рішення суб`єкта владних повноважень, зокрема, на предмет добросовісності, розсудливості та пропорційності.

У спірних правовідносинах контролюючий орган, знаючи про відсутність заяви позивача про волевиявлення отримувати документи через Електронний кабінет, обмежився розміщенням рішення про скасування реєстрації РРО в Електронному кабінеті та не вжив заходів для його направлення позивачу у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

При цьому, саме після такого неналежного повідомлення, за твердженням відповідача, протягом періоду з 31 липня 2024 року по 14 листопада 2024 року через РРО з фіскальним номером 3000963701 проводилися розрахункові операції, загальна сума яких була покладена в основу розрахунку штрафних санкцій.

Таким чином, несприятливі наслідки для позивача у вигляді штрафу в розмірі 231 422,80 грн перебувають у безпосередньому зв`язку з неналежним способом доведення до відома платника податків рішення про скасування реєстрації РРО.

Колегія суддів зазначає, що метою застосування фінансових санкцій за порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року №265/95-ВР № 265/95-ВР є забезпечення дотримання встановленого законом порядку проведення розрахункових операцій, а не покладення на платника податків надмірного фінансового тягаря в ситуації, коли контролюючий орган не довів належного повідомлення платника про юридично значимий обставину - скасування реєстрації РРО.

За таких обставин застосування до позивача фінансових санкцій за період після скасування реєстрації РРО, про яке позивача не було належно повідомлено, не відповідає критеріям обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та пропорційності.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі є правомірність рішення суду першої інстанції про відмову у скасуванні податкового повідомлення-рішення № 19444/Ж10/25-01-07-05-01 від 11 грудня 2024 року. Відтак, навіть за умови дотримання контролюючим органом вимог до призначення та проведення фактичної перевірки, відповідач зобов`язаний довести наявність усіх підстав для застосування до позивача фінансової відповідальності саме у визначеному розмірі та з урахуванням обставин належного повідомлення про скасування реєстрації РРО.

Разом з викладеним, суд апеляційної інстанції зазначає, що Верховний Суд у постанові від 13 серпня 2025 року звернув увагу на необхідність дослідити інформацію, покладену в основу спірного податкового повідомлення-рішення, з точки зору обґрунтованості наявності підстав для застосування до позивача штрафних санкцій саме у розмірі 231 422,80 грн, а також дослідити відомості про кожну операцію, яка, на думку податкового органу, здійснена через РРО, реєстрація якого скасована, і яка покладена в основу застосування штрафних санкцій.

Суд першої інстанції у рішенні від 17 жовтня 2025 року зазначив, що відповідно до сукупності всіх розрахункових документів, згідно з касовими чеками, здійсненими через РРО з фіскальним номером 3000963701, за період з 31 липня 2024 року по 21 листопада 2024 року загальна сума реалізації товарів склала 462 921,59 грн, з яких 152,00 грн - перше вчинення, а 462 769,59 грн. - всі наступні суми. Суд першої інстанції послався на інформацію, надану відповідачем на виконання ухвали суду від 16 вересня 2025 року про витребування доказів.

Однак, такий висновок суду першої інстанції не спростовує покладеного в основу ППР противного діяння контролюючого органу, яке полягає у застосуванні штрафних санкцій за використання РРО після скасування його реєстрації за відсутності доказів належного повідомлення платника податків про таке скасування.

Колегія суддів виходить з того, що розрахунок штрафу не може бути оцінений ізольовано від обставин, які зумовили тривале використання позивачем РРО після 30 липня 2024 року. Якщо контролюючий орган не довів належного повідомлення позивача про скасування реєстрації РРО, то покладення на позивача відповідальності за весь період подальшого використання такого РРО не відповідає вимогам законності та пропорційності.

При цьому, податкове повідомлення-рішення від 11 грудня 2024 року № 19444/Ж10/25-01-07-05-01 є індивідуальним актом, яким до позивача застосовано суму штрафних санкцій - 231 422,80 грн. З огляду на встановлену протиправність застосування фінансової відповідальності внаслідок неналежного повідомлення позивача про скасування реєстрації РРО, підстави для залишення такого податкового повідомлення-рішення в силі відсутні.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт надав до суду докази, що спростовують законність рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір (у всіх інстанціях) в сумі 13 885, 18 грн., що підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Що стосується відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000, 00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Положення ч.ч. 1-2 ст. 134 КАС України визначають, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

У відповідності до частини 1 статті 26 Закону №5076-VI, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги; документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

В силу вимог ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями частини 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано підтверджуючі документи про понесення таких витрат.

Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, згідно яких: «…суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг».

Так, враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, предмет спору, значення справи для позивача у порівнянні з розміром судових витрат, які він просить стягнути з відповідача, колегія суддів приходить до висновку, що справедливою та співмірною сумою, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу є 5 000, 00 грн.

Такий висновок повністю відповідає згаданим вище принципам обґрунтованості, співмірності та пропорційності, які повинні бути враховані судом при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11 грудня 2024 року № 19444/Ж10/25-01-07-05-01, відповідно до якого до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у розмірі 231 422,80 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області (14000, м. Чернігів, вул. Реміснича, 11; код ЄДРПОУ 44094124) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) судовий збір в розмірі 13 885, 18 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області (14000, м. Чернігів, вул. Реміснича, 11; код ЄДРПОУ 44094124) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.