Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №320/28662/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/28662/25 Головуючий у 1-й інстанції: Василенко Г.Ю.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

за участю секретаря Фищук Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 у справі за адміністративним позовом Міністерства внутрішніх справ України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Міністерство внутрішніх справ України звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 29.05.2025 про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1;

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 29.05.2025 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Міністерство внутрішніх справ України звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що ухвалене із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 у справі 420/20020/24, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2025, позов ОСОБА_1 задоволено та, зокрема, зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України розглянути по суті скаргу інваліда війни 2-ї групи ОСОБА_1 від 22.04.2024 першим керівником державного органу, відповідно до вимог ч.2 ст.16 Закону України «Про звернення громадян» та надати відповідь по суті питань цієї скарги.

На виконання вказаного вище рішення Одеського окружного адміністративного суду 07.05.2025 видано виконавчий лист 420/20020/24.

16.05.2025 стягувач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про відкриття виконавчого провадження.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 29.05.2025 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом, виданим Одеським окружним адміністративним судом № 420/20020/24 від 07.05.2025.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 29.05.2025 № НОМЕР_1 з позивача стягнуто виконавчий збір у розмірі 32 000, 00 грн.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що державний виконавець, отримавши виконавчий лист, виданий на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, діяв у межах повноважень та відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки перевірив виконавчий документ на відповідність вимогам статті 4 цього Закону та за відсутності передбачених законом підстав для його повернення правомірно відкрив виконавче провадження. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 29.05.2025 № НОМЕР_1 за формою та змістом відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5, містить усі необхідні реквізити та належне правове обґрунтування. Також, суд першої інстанції зазначив, що стягнення виконавчого збору у спірних правовідносинах є обов`язком державного виконавця, який виникає одночасно з відкриттям виконавчого провадження, а тому постанова про його стягнення є законною, оскільки прийнята відповідно до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження». Врахувавши, що позивач не довів наявності порушень вимог законодавства під час винесення оскаржуваних постанов, суд визнав доводи позову безпідставними та відмовив у його задоволенні в повному обсязі.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, оскільки постанова державного виконавця від 29.05.2025 про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 прийнята з порушенням вимог частини п`ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 7 розділу І та пункту 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5, оскільки не містить обов`язкових реквізитів, а саме відомостей про строк і порядок набрання постановою чинності, а також інформації про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір, які відповідно до законодавства мають бути зазначені саме у постанові про відкриття виконавчого провадження. На переконання апелянта, такі порушення свідчать про невідповідність постанови вимогам закону та Інструкції, а відтак про її протиправність і нікчемність. Крім того, апелянт стверджує, що постанова про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 є похідною від постанови про відкриття виконавчого провадження, тому у разі незаконності останньої вона також підлягає скасуванню як така, що прийнята на підставі незаконного рішення державного виконавця, тоді як суд першої інстанції зазначених обставин належним чином не врахував, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних, осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувана та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувана та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Частиною 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено перелік підстав, за наявності яких виконавчий документ повертається стягувану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення.

Відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (частина 3 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з частин 5 та 6 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, при вирішенні питання щодо відкриття виконавчого провадження державний виконавець перевіряє виконавчий документ на відповідність вимог статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», дотримання строків та місця пред`явлення такого документа до виконання.

Відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону №1404-VIII, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню, розроблено Інструкцію з організації примусового виконання рішень, затверджену Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 №2832/5), який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802 (далі - Інструкція).

Пунктами 6, 7 Інструкції визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Постанова як окремий документ містить такі обов`язкові реквізити:

- номер виконавчого провадження;

- вступну частину із зазначенням:

- назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення;

- найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову або прізвища, імені та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність;

- назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа);

- за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об`єднання виконавчих проваджень у зведене;

- мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову;

- резолютивну частину із зазначенням: прийнятого виконавцем рішення; строку і порядку оскарження постанови.

До постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.

Постанова підписується виконавцем та скріплюється печаткою. Постанова складається у необхідній кількості примірників, один з яких залишається у виконавчому провадженні, а інші надсилаються за належністю.

Якщо постанова надсилається у формі електронного документа, на таку постанову накладається кваліфікований електронний підпис із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису, які мають вбудовані апаратно-програмні засоби, що забезпечують захист записаних на них даних від несанкціонованого доступу, від безпосереднього ознайомлення із значенням параметрів особистих ключів та їх копіювання.

Дослідивши наявну в матеріалах справи копію постанови державного виконавця від 29.05.2025 про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про її відповідність вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції № 512/5. Так, зазначена постанова містить номер виконавчого провадження, а її вступна частина - найменування постанови, дату та місце її винесення, найменування органу державної виконавчої служби, а також прізвище, ім`я та по батькові державного виконавця, яким її прийнято.

Крім того, у постанові наведено відомості про виконавчий документ, що став підставою для відкриття виконавчого провадження, а саме: виконавчий лист № 420/20020/24, виданий 07.05.2025 Одеським окружним адміністративним судом, із зазначенням змісту резолютивної частини судового рішення, яке підлягає примусовому виконанню. Також, у постанові наведено мотиви прийняття відповідного рішення, зокрема зазначено про набрання виконавчим документом законної сили 24.04.2025, а також наведено посилання на норми законодавства, якими державний виконавець керувався при її винесенні.

Резолютивна частина оскаржуваної постанови містить чітко сформульоване рішення про відкриття виконавчого провадження, визначає обов`язок боржника виконати рішення суду у встановлений законом строк, містить відомості щодо направлення копії постанови сторонам виконавчого провадження, а також посилання на Закон України «Про виконавче провадження» як нормативний акт, яким урегульовано порядок та строки її оскарження. Наведене свідчить про те, що постанова містить необхідні відомості для належного розуміння її змісту, правових наслідків та порядку реалізації сторонами своїх процесуальних прав у виконавчому провадженні.

Щодо доводів апелянта про те, що постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 є протиправною у зв`язку з відсутністю в її резолютивній частині відомостей про строк і порядок набрання постановою чинності, а також інформації про стягнення виконавчого збору та його розмір, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки такі доводи ґрунтуються на формальному тлумаченні окремих положень Інструкції № 512/5 та не свідчать про порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження», яке могло б вплинути на законність прийнятого рішення або призвести до порушення прав чи законних інтересів боржника.

Не беруться колегією суддів до уваги і доводи апелянта про те, що відсутність у постанові про відкриття виконавчого провадження відомостей щодо стягнення виконавчого збору свідчить про її незаконність, оскільки зі змісту частини п`ятої статті 26 та статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що законодавець пов`язує стягнення виконавчого збору з фактом відкриття виконавчого провадження та початком примусового виконання рішення. При цьому в даному випадку державним виконавцем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження була винесена окрема постанова від 29.05.2025 про стягнення виконавчого збору у розмірі, визначеному законом, що повністю узгоджується з вимогами статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» та свідчить про належну реалізацію державним виконавцем покладених на нього повноважень.

Колегія суддів також критично оцінює доводи апелянта про нікчемність постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки ані Закон України «Про виконавче провадження», ані Інструкція № 512/5 не передбачають такого правового наслідку, як нікчемність постанови державного виконавця у разі наявності окремих формальних недоліків її оформлення. Вирішальним для оцінки правомірності акта суб`єкта владних повноважень є не формальне дотримання кожного елементу його викладення, а встановлення того, чи прийнятий такий акт компетентним органом, у межах наданих повноважень, на підставі та у спосіб, визначені законом, а також чи спричинили виявлені недоліки порушення прав особи. Апелянтом не доведено, а матеріали справи не містять доказів того, що наведені ним обставини унеможливили виконання рішення суду, перешкодили реалізації ним процесуальних прав або іншим чином вплинули на зміст прийнятого державним виконавцем рішення.

Статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» надано визначення поняття «виконавчий збір» та унормовано питання щодо його розміру, порядку та підстав стягнення.

Так, згідно з ч.ч. 1-4 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувану за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника-фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника-юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Отже, наведені приписи свідчать про те, що стягнення виконавчого збору пов`язується з початком примусового виконання, оскільки державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

При цьому, примусове виконання виконавчого документу розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 28.04.2020 у справі № 480/3452/19, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Таким чином, стягнення виконавчого збору зумовлюється лише фактом початку примусового виконання (відкриттям виконавчого провадження) та не ставиться у залежність від фактично вчинених дій щодо примусового виконання. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження державний виконавець не зобов`язаний самостійно з`ясовувати будь-яку інформацію щодо виконання судового рішення боржником, оскільки вчинення будь-яких дій до?відкриття виконавчого провадження Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено.

Аналогічна правова позиція також наведена у постановах Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 360/3324/19 та від 23.12.2020 у справі № 620/334/20.

Підсумовуючи викладене, винесення постанови про стягнення виконавчого збору одночасно з відкриттям виконавчого провадження - є не правом, а обов`язком державного виконавця.

Отже, не заслуговують на увагу, доводи апелянта про протиправність постанови про стягнення виконавчого збору виключно з підстав незаконності постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки колегією суддів не встановлено порушень вимог законодавства під час відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1. Враховуючи, що постанова про відкриття виконавчого провадження є правомірною, а винесення постанови про стягнення виконавчого збору одночасно з відкриттям виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця, передбаченим статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження», відсутні правові підстави для визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність заявлених позовних вимог та необґрунтованість доводів апеляційної скарги.

Отже, проаналізувавши вказані вище та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню.

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.