Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №320/8502/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/8502/24

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н.П.

Суддів: Кобаля М.І., Файдюка В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Одеської митниці та представника ФОП ОСОБА_1 - Сидоренка Вадима Анатолійовича на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року, суддя Кочанова П.В., у справі за адміністративним позовом представника ФОП ОСОБА_1 - Сидоренка Вадима Анатолійовича до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості,-

У С Т А Н О В И В:

Представник ФОП ОСОБА_1 - Сидоренко Вадим Анатолійович звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Одеської митниці Держмитслужби, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартсоті товарів № UA500500/2023/000369/2 від 16.05.2023.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.03.2024 розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем до суду надано заяву про зміну предмету позову, в якій останній зазначив про те, що позивачем до суду подано заяву про заміну відповідача, а тому просить суд вважати, що предметом даного позову є визнання протиправним та скасування рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000369/2 від 16.05.2023.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року замінено відповідача у даній справі - Одеську митницю Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43333459) на його правонаступника - Одеську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служби України (код ЄДРПОУ ВП 44005631).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням Київського окружного адміністративного суду Одеська митниця подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник ФОП ОСОБА_1 - Сидоренко Вадим Анатолійович також звернувся з апеляційною скаргою в якій просить задовольнити клопотання про витребування доказів, змінити рішення Київського окружного адміністративного суду в мотивувальній частині та в частині розміру судових витрат, а саме: стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача 41000 грн витрат на правничу допомогу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для виходу із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Щодо клопотання представника скаржника про витребування додаткових доказів, а саме: UA209230; ПУНКТ ПРОПУСКУ УГРИНІВ ДОЛГОБИЧУВ МИТНИЙ ПОСТ УГРИНІВ; системний номер: 2034554; країна походження товару: БОЛГАРІЯ; країна відправлення товару: ПОЛЬЩА; вартість розмитнення за 1 кілограм: 1,65 дол. США ; дата оформлення 31.03.2023 р.; опис товару: ПОСУД СТОЛОВИЙ ДЛЯ ПИТТЯ ІЗ ЗМІЦНЕНОГО СКЛА СКЛЯНКА POKAL 350 МЛ 2. UA100100; митний орган оформлення: ПУНКТ ПРОПУСКУ ЯГОДИН ДОРОГУСК ВІДДІЛИ МИТНОГО ОФОРМЛЕННЯ N 1 4 МИТНОГО ПОСТА ЯГОДИН; системний номер: 2282331; країна походження товару: ОБ ЄДНАНІ АРАБСЬКІ ЕМІРАТИ; країна відправлення товару: ОБ ЄДНАНІ АРАБСЬКІ ЕМІРАТИ; вартість розмитнення за 1 кілограм: 1,7 дол. США ; дата оформлення 13.04.2023 р.; опис товару: ПОСУД СТОЛОВИЙ КУХОННИЙ ДЛЯ ПИТТЯ ІЗ ЗМІЦНЕНОГО СКЛА КРУЖКА N1196 168 ШТ НАБІР СТАКАНІВ 6 ПРЕДМЕТІВ N1285 120КОМП 720 ШТ N9066 3296КОМП 19776 ШТ ТОРГОВЕЛЬНА МАРКА LUMINARC ВИРОБНИК ARC MIDDLE EAST КРАЇНА ВИРОБНИЦТВА AE 3. UA100100; митний орган оформлення: ПУНКТ ПРОПУСКУ КРАКІВЕЦЬ КОРЧОВА ВІДДІЛИ МИТНОГО ОФОРМЛЕННЯ N 1 4 МИТНОГО ПОСТА ЯВОРІВ; системний номер: 2753164; країна походження товару: ОБ ЄДНАНІ АРАБСЬКІ ЕМІРАТИ; країна відправлення товару: ОБ ЄДНАНІ АРАБСЬКІ ЕМІРАТИ; вартість розмитнення за 1 кілограм: 1,61 дол. США ; дата оформлення 08.05.2023 р.; опис товару: ПОСУД СТОЛОВИЙ КУХОННИЙ ДЛЯ ПИТТЯ ІЗ ЗМІЦНЕНОГО СКЛА НАБІР СТАКАНІВ 6 СТАКАНІВ В НАБОРІ N9066 3304КОМП 19824 ШТ ТОРГІВЕЛЬНА МАРКА LUMINARC ВИРОБНИК ARC MIDDLE EAST КРАЇНА ВИРОБНИЦТВА AE 4. UA500500; митний орган оформлення: ВІДДІЛ МИТНОГО ОФОРМЛЕННЯ N 2 МИТНОГО ПОСТА ОДЕСА ВНУТРІШНІЙ; системний номер: 2826919; країна походження товару: ОБ ЄДНАНІ АРАБСЬКІ ЕМІРАТИ; країна відправлення товару: ОБ ЄДНАНІ АРАБСЬКІ ЕМІРАТИ; вартість розмитнення за 1 кілограм: 1,62 дол . США; дата оформлення 10.05.2023 р.; опис товару: ПОСУД СТОЛОВИЙ СКЛЯНИЙ ІНШІ ПОСУДИНИ ДЛЯ ПИТТЯ ІЗ ЗМІЦНЕНОГО СКЛА НАБОРИ КУХЛІВ 3936 ШТ ТОРГІВЕЛЬНА МАРКА ARCOPAL ВИРОБНИК ARC MIDDLE EAST L L C КРАЇНА ВИРОБНИЦТВА AE 5. UA209230, митний орган оформлення: ПУНКТ ПРОПУСКУ ЯГОДИН ДОРОГУСК ВІДДІЛИ МИТНОГО ОФОРМЛЕННЯ N 1 4 МИТНОГО ПОСТА ЯГОДИН; системний номер: 2867860; країна походження товару: ФРАНЦІЯ; країна відправлення товару: ПОЛЬЩА; вартість розмитнення за 1 кілограм: 1,9 дол. США; дата оформлення 12.05.2023 р.; опис товару: ПОСУД СТОЛОВИЙ ДЛЯ ПИТТЯ ІЗ ЗМІЦНЕНОГО СКЛА СКЛЯНКА POKAL 270 МЛ СКЛЯНКА VARDA GEN 430 МЛ 6 ШТ СКЛЯНКА REKO 6 ШТ; Документ сформований в системі «Електронний суд» 07.04.2025, то колегія суддів не вбачає підстав для їх витребування на стадії апеляційного перегляду рішення суду з огляду на доводи та обгрунтування апеляційної скарги, поданої представником ФОП Дорошенко О.Г.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що у травні 2023 ФОП ОСОБА_1 , при оформленні ввезення товарів на митну територію України було задекларовано в Одеській митниці Держмитслужби вартість посуду для пиття із зміцненого скла набори стаканів по 6 шт., виробник: GUANGZHOUUANG JING HUANG GLASSWARE COMPANY LIMITED, країна виробництва - Китай, в розмірі 16263, 20 доларів США, загальна митна вартість - 21 760,27 дол США.

Предметом митного оформлення були набори виробів зі скла для пиття (стакани) у кількості 11216 наборів. В одному наборі - 6 стаканів. Загальна кількість стаканів 67296 шт.

Митна вартість 1 стакану становить 0,3233 дол. США.

При проходженні митного оформлення було надано відповідачу документи, передбачені ч. 2 ст. 53 Митного кодексу: пакувальний лист б/н від 22.02.2023; рахунок-проформа (інвойс) № D140213001232 від 14.02.2023; рахунок-фактура (інвойс) № SGD230115000101 від 22.02.2023; коносамент (Bill of lading) № GS123030788 від 23.03.2023; автотранспортна накладна від 11.05.2023 №5194; декларація про походження товару №SGD230115000101 від 22.02.2023; банківський платіжний документ, що стосується товару № 103 від 18.02.2023, рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору про транспортно-експедиційні послуги №423 від 26.04.2023, документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 219 від 05.05.2023, прейскурант (прайс-лист) виробника товару №Б/Н від 31.01.2023, договір №22/10 від 22.10.2018, договір про надання послуг митного брокера №08/08-2014 від 28.08.2014, договір про перевезення №08/07-2014 від 28.08.2014, інші некласифіковані документи (заява про фіз. огляд) № 710.285-02 від 16.05.2023, копія митної декларації країни відправлення №425820230000250661 від 20.03.2023, МД 23UA50050016638U7.

Після проведення процедури зупинення митного оформлення та надання пояснень позивачем, 16.05.2023 відповідачем прийнято рішення №UA500500/2023/200369/2 про коригування митної вартості товарів.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли у справі, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основним нормативним актом, що регламентує питання митної справи, є Митний кодекс України від 13.03.2012 №4495-VI.

Статтею 49 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина перша). Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: - декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; - зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; - рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); - якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; - за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; - транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; - ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; - якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга). У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (пункти 1-8 частини третьої). У разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: - виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; - довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; - розрахунок ціни (калькуляцію) (частина четверта).

Згідно статті 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості (частина перша). Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу(частина друга). За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу (частина третя). Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: - упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; - у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; - у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; - проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; - звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; - застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю (частина п`ята). Зокрема, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: - невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; - неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; - невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; - надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста).

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний (частина перша). Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (частина друга). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина третя).

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта). У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу (частина п`ята). При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (частина шоста).

Частиною шостою статті 54 Митного кодексу України встановлено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (пункти 1-4).

Згідно частини першої статті 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

З аналізу частин 1 та 2 статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Вказане відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-УІ "Про внесення змін до Закону України Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства, митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частин 1 та 2 статті 54 Митного кодексу України.

Аналіз положень частини 3 статті 53, частин 1, 2 та 5 статті 54, статті 58 Митного кодексу України дає підстави для висновку про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.

Отже, з огляду на законодавчо встановлену компетенцію митниці при перевірці митної вартості імпортованих товарів, зазначені розбіжності повинні бути не будь-якими, а лише тими, що стосуються числового значення заявленої митної вартості чи розрахунку митної вартості здійсненої декларантом.

Орган доходів і зборів у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Проте, такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

При цьому в розумінні наведених статей МК України, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у ч. 2 ст. 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

В свою чергу, не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року в справі №814/1996/15, від 22 травня 2018 року в справі №808/178/16, від 23 жовтня 2018 року в справі №820/1761/17, в яких зазначено, що наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Як встановлено судом першої інстанції, декларантом до митного оформлення було подано документи, які підтверджують митну вартість товару за першим методом щодо ціни договору (контракту), а саме: пакувальний лист б/н від 22.02.2023; рахунок-проформа (інвойс) № D140213001232 від 14.02.2023; рахунок-фактура (інвойс) № SGD230115000101 від 22.02.2023; коносамент (Bill of lading) № GS123030788 від 23.03.2023; автотранспортна накладна від 11.05.2023 №5194; декларація про походження товару № SGD230115000101 від 22.02.2023; банківський платіжний документ, що стосується товару № 103 від 18.02.2023, рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору про транспортно-експедиційні послуги №423 від 26.04.2023, документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 219 від 05.05.2023, прейскурант (прайс-лист) виробника товару №Б/Н від 31.01.2023, договір №22/10 від 22.10.2018, договір про надання послуг митного брокера №08/08-2014 від 28.08.2014, договір про перевезення №08/07-2014 від 28.08.2014, інші некласифіковані документи (заява про фіз. огляд) № 710.285-02 від 16.05.2023, копія митної декларації країни відправлення № 425820230000250661 від 20.03.2023, МД 23UA50050016638U7.

Обґрунтовуючи свої сумніви у правильності зазначеної митної вартості, митниця посилалась на наявність інформації про те, що ідентичні товари було оформлено за вищою митною вартістю.

Зі змісту спірного рішення відповідача слідує, що митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню спірного товару за основним методом визначення митної вартості.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідних митних деклараціях митна вартість товару базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили, що подані позивачем документи містять розбіжності або містять недостовірні відомості про митну вартість декларованого товару, суду не надав.

Щодо джерела інформації, яка слугувала підставою для коригування митної вартості імпортованого товару, то суд першої інстанції надав даній обставині належне обгррунтування.

Так, з матеріалів справи убачається, що за основу для коригування митної вартості товару за резервним методом митним органом взято визнану митну вартість товару, оформленого за митною декларацією №UA110110/2023/0001892 16.03.2023.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

В разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598).

Як убачається з графи 33 оскаржуваного рішення, у ньому зазначено лише дату та номер вказаної митної декларацій, ціну товару, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК.

Отже, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера, дати митної декларації, ціни товару, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічна правова позиція була викладена у подібних правовідносинах Верховним Судом в постанові від 19 червня 2018 року в справі №826/6346/16.

Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що, висновки відповідача щодо документального не підтвердження позивачем митної вартості імпортованого товару є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості на підставі рішення про коригування митної вартості № UA500500/2023/000369/2 від 16.05.2023 є протиправним.

Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.

З оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач не надав належної оцінки поданим позивачем документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за ціною договору, що є свідченням того, що під час прийняття оскаржуваного рішення у митного органу не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товару за ціною договору, а тому висновок суду про протиправну відмову відповідача у визнанні задекларованої позивачем митної вартості товару за основним методом та визначення митної вартості за другорядним методом є вірним.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000369/2 від 16.05.2023 митного органу є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги Одеської митниці не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2025.

Щодо апеляційної скарги представника ФОП Дорошенко О.Г., то колегія суддів також вважає, що доводи скарги в частині необхідності змінити мотивувальну частину рішення не можуть бути підставою для зміни рішення.

В апеляційній скарзі скаржник зазначив, що підставами для зміни мотивувальної частини рішення є те, що суд першої інстанції не витребував документи, які він просив витребувати, не дослідив їх, тоді як відповідач застосував резервний метод безпідставно, оскільки мало місце здійснення інших поставок аналогічного товару з меншою митною вартістю, ніж за рішенням митниці. Позивач вважає, що відповідач навмисно приховав дану обставину.

Колегія суддів вважає, що викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника щодо підстав для зміни рішення суду не є обгрунтованими, оскільки апеляційна скарга не містить підстав того, в чому полягає порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права у розумінні вимог ст. 317 КАС України, що тягне за собою зміну рішення суду.

Щодо нерозгляду судом першої інстанції клопотання позивача, яке розглянуто в суді апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду справи, то колегія суддів вважає, що дана обставина не є підставою для зміни рішення суду.

Фактично судом першої інстанції було прийнято правильне і законне рішення, яке відповідно до вимог ст.2 КАС України прийнято з метою ефективного захисту прав,свобод та інтересів позивача.

Що стосується вимог апеляційної скарги щодо зміни рішення суду в частині назви органу, рішення якого визнано протиправним та скасовано, з Одеської митниці Держмитслужби на Одеську митницю, колегія суддів зазначає таке.

Так, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 6 березня 2025 року замінено відповідача у даній справі - Одеську митницю Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43333459) на його правонаступника - Одеську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служби України (код ЄДРПОУ ВП 44005631).

Оскільки оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000369/2 від 16.05.2023 було прийнято саме Одеською митницею Держмитслужби, то суд першої інстанції вірно визнав його протиправним та скасував.

Щодо вимог скаржника в частині зміни рішення суду стосовно стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 41000 грн, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої).

Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає право суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано: договір про надання правової допомоги № 39-С від 11.04.2019, додаток №6 до договору № 39-С про надання правової допомоги від 11.04.2019, акт приймання-передачі правової допомоги № 14 від 26.03.2024, рахунок № 13/39-C від 26.03.2024 та платіжну інструкцію № 100 від 01.04.2024.

Водночас, позивачем до акту № 14 від 26.03.2024 року додано звіт про витрачений час на надання правової допомоги.

У звіті зазначено види і вартість правничої допомоги:

1. підготовка адвокатського запиту до Державної митної служби України - 1875,00 грн.;

2. підготовка адвокатського запиту до Одеської митниці Держмитслужби - 1875,00 грн;

3. підготовка позовної заяви про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості № UA500500/2023/000369/2 від 16.05.2023 Одеської митниці Держмитслужби - 15 000,00 грн.

4. підготовка клопотання про витребування доказів - 2500,00 грн.

5. підготовка проєкту клопотання про долучення доказів судових витрат у справі № 320/8502/24 - 3750,00 грн.

Згідно наданого Акту № 14 від 26.03.2024 року адвокатським об`єднанням надана правова допомога позивачу за Договором, становить: розмір гонорару - 25 000,00 грн, компенсація судового збору 3195,26 грн, а всього 28195,26 грн .

Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 640/16093/21 вказав, що в будь-якому випадку, суд зобов`язаний перевірити докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартість, з огляду на положення частини четвертої статті 134 КАС України, згідно з якою для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

Надаючи оцінку обставинам пов`язаності заявлених до відшкодування витрат з розглядом судом справи, судом встановлено, що такі види послуг Адвоката, як: ознайомлення з відзивом та матеріалами дисциплінарного провадження № 07/3/2- 850дс-152дп-23, підготування та направлення адвокатських запитів з метою отримання доказів у справі не є окремими процесуальними діями, а є діями, що направлені на досягнення одного результату, яким в даному випадку є складання та подання до суду документів по справі (позовної заяви та відповіді на відзив).

Суд впершої інстанції вірно зазначив, що вищевказані послуги, надані адвокатом, не відповідають критерію «неминучості» та охоплені за свою суттю іншими послугами, а тому не підлягають розподілу.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Суд також зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Проаналізувавши матеріали справи, предмет позову, його ціну та складність спору, суд дійшов вірного висновку, що сума 25000,00 грн не є співмірною, а тому зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн, що є, справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат.

Щодо стягнення гонорару успіху, як на те послався скаржжник, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до умов Договору, формою винагороди Об`єднання за правової допомоги Замовнику є гонорар.

Вартість правової допомоги за Договором визначається згідно додатків до Договору або додаткових угод до Договору, що є невід`ємною частиною Договору., та складає с уму сплачених за цим Договром Замовником Об`єднанню. Визначення вартості (розмір гонорару) правової допомоги за певний строк чи конкретну дію або справу здійснюється Об`єднанням та відображається в акті приймання-передачі правової допомоги.

Як вже зазначено вище, згідно акта №14 від 26.03.2024 (п.1,2) Об`єднанням надано замовнику правову допомогу за Договором, розмір гонорару чскладає 25000 грн, компенсація судового збору 3195,26 грн, а всього 28195,26 грн.

Разом з тим,в апеляційній скарзі заявник просив змінити рішення суду та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 25000 понесених витрат на правничу допомогу та 16000 грн - гонорар успіху

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений в самому договорі розмір та/або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

За правилами ст. 134 КАС України, розмір витрат має бути пропорційним до складності справи, обсягу наданих послуг та ціни позову та співмірним.

Колегія суддів з огляду на зазначене, вважає, що визначена судом першої інстанції сума 5000 грн є співмірною та пропорційною до складності справи, обсягу наданих послуг та ціни позову, а тому відсутні підстави для зміни рішення суду .

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги Одеської митниці та представника ФОП ОСОБА_1 - Сидоренка Вадима Анатолійовича залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року - без змін

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Кобаль М.І.

Файдюк В.В.