Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №420/27093/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/27093/25

Перша інстанція: суддя Аракелян М.М.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Єщенка О.В.,

Казанчук Г.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 9 березня 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2025р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (ВЧ НОМЕР_2 ) ДПС України, у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (ВЧ НОМЕР_2 ) відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін ДПС України (ВЧ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 23.02.2022р. по 12.06.2025р. включно, у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 8.02.1995р. №100.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що ОСОБА_1 проходила військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні ДПС України (ВЧ НОМЕР_2 ) та згідно із наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 23.02.2022р. №97-ос була виключена зі списків особового складу військової частини.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/18007/24, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2025р. зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін ДПС України (ВЧ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 29.01.2020р. по 23.02.2022р., матеріальну допомогу для оздоровлення за 2020– 2022 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020– 2022 роки, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2022р., грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, одноразову грошову допомогу при звільненні, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно п.4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та Додатками 1, 14 до Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із урахуванням виплачених сум.

На виконання вищевказаного рішення 12.06.2025р. відповідачем було сплачено на картковий рахунок позивачки кошти в сумі 133 049,49грн..

6.07.2025р. позивачка звернулась до відповідача із заявою про нарахування та виплату середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.02.2022р. по день фактичного розрахунку - 12.06.2025р., однак відповіді не отримала.

Не погодившись із вказаною бездіяльністю, позивачка звернулась до суду із даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 9 березня 2026р. адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (ВЧ НОМЕР_2 ) у вигляді несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ..

Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін ДПС України (ВЧ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 23.02.2022р. по 12.06.2025р. включно у сумі 175 774грн..

В апеляційній скарзі НОМЕР_1 прикордонний загін ДПС України (ВЧ НОМЕР_2 ) просить рішення суду скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм права.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду в частині щодо визначення суми компенсації з прийняттям в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що на день виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідачем не проведено із ОСОБА_1 розрахунку у повному обсязі, у зв`язку із чим позивачка відповідно до ст.117 КЗпП має право на виплату середнього заробітку за час затримки повного розрахунку.

При цьому, суд визначив суму середнього заробітку з 23.02.2022р. по 18.07.2022р. за 145 календарних днів складає 114 876,25грн. (792,25*145=114876,25), з 19.07.2022р. по 19.01.2023р. за шість місяців (184 календарних дня) – 145 774грн. (792,25*145=145774), загальний розмір – 260 650,25грн. (114876,25+145774).

Разом з тим, враховуючи критерії, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, у контексті обставин цієї справи, суд вирішив, що середній заробіток є значно більшим розміру виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні, і це зумовлено тим, що позивач зволікав зі зверненням до суду з позовом про стягнення ненарахованих та невиплачених йому відповідачем при звільнення сум, та звернувся до суду зі спливом близько двох років після виключення зі списків військової частини, а тому, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 23.02.2022р. по 18.07.2022р. у сумі 30 000грн., а за період з 19.07.2022 року по 12.06.2025 року за шість місяців позивачу підлягає виплаті середній заробіток у сумі 145 774грн. без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись судова колегія, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з`ясування обставин по справі, у зв`язку з чим допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.315 КАС України, рішення суду скасовує в частині щодо визначення суми виплати та приймає в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 проходила військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні ДПС України (ВЧ НОМЕР_2 ) та відповідно до витягу із наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України від 23.02.2022р. №97-ос виключена зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення (а.с.9).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2024р. у справі №420/18007/24, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2025р. зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін ДПС України (ВЧ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 29.01.2020р. по 23.02.2022р., матеріальну допомогу для оздоровлення за 2020– 2022 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020– 2022 роки, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2022р., грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, одноразову грошову допомогу при звільненні, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно п.4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та Додатками 1, 14 до Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із урахуванням виплачених сум Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2025 року у справі №420/18007/24 апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року - без змін.

На виконання вказаного рішення суду 12.06.2025р. позивачці на банківський рахунок надійшли кошти у сумі 133 049,49грн. – переказ за грошове забезпечення, матеріальна допомога на оздоровлення (а.с.14).

6.07.2025р. позивачка звернулася до відповідача із заявою, в якій просила надати письмове підтвердження виконання рішення суду в т.ч. підтверджуючі платіжні доручення; довідку-розрахунок виплати по рішенню суду; нарахувати та виплатити компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 1.01.2016р. по день фактичної виплати - відповідно до Закону України від 19.10.2000р. №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ від 21.02.2001р. №159; нарахувати та виплатити середній заробіток у зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні (а.с.15), однак відповіді не отримала.

Вважаючи дії відповідача щодо порушення строків повного розрахунку при звільненні протиправними, позивачка звернулася до суду із даним позовом.

Перевіряючи правомірність та законність дій ВЧ НОМЕР_2 у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов`язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1-2 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом 1 ч.1 ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до ч.2 ст.24 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 7.05.2002р. №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення КЗпП України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. №4-рп/2012 за ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За правилами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1.07.2022р. №2352-ІХ (далі – Закон №2352-ІХ) текст ст.117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон №2352-ІХ та відповідно і нова редакція ст.117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022р..

Як вбачається із матеріалів справи, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 станом на 23.02.2022р. грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 23.02.2022р. у належному розмірі.

12.06.2025р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2024р. у справі №420/18007/24 позивачці виплачено 133 049,49грн..

Відтак, спірний період у цих правовідносинах охоплює з 24.02.2022р. по 11.06.2025р..

Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні ст.117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022р., при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Саме крізь призму вказаного підходу викладені відповідні правові висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №791/9584/15-ц, №821/1083/17 та Верховного Суду у справах №480/3105/19, №823/1823/18.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15 викладено щодо приписів ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час ст.117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Відтак, стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції ст.117 КЗпП України і після цього.

Період з 24.02.2022р. до 18.07.2022р. (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022р. по 11.06.2025р. регулюється вже чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023р. у справі №560/11489/22, від 30.11.2023р. у справі №380/19103/22, від 29.01.2024р. у справі №560/9586/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.

У межах цієї справи належить враховувати норми ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022р., а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції ст.117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022р. яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями.

Розраховуючи суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, судова колегія виходить з наступного.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою КМУ від 8.02.1995р. №100 (далі – Порядок №100), відповідно до п.2 якої його дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз`яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Оскільки, позивачку виключено із списків особового складу військової частини 23.02.2022р., то для розрахунку середньоденного заробітку необхідно враховувати грошове забезпечення за грудень 2021, січень 2022р., врахувавши складові, що не мають разового характеру.

Як вбачається із особистої картки грошового забезпечення ф.10 №5744 за 2021 рік ОСОБА_1 , що за грудень 2021р. позивачці виплачено 13 036,87грн..

Згідно із архівної відомості №1 за 2022 рік ОСОБА_1 у січні 2022р. позивачці виплачено 14 146,35грн..

Відтак, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 13 036,87грн. + 14 146,35грн. = 27 183,22грн. / 62 = 438,44грн..

Розраховуючи суму середнього заробітку ОСОБА_1 за період з 24.02.2022р. по 18.07.2022р. (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), судова колегія виходить з наступного.

Вказаний вище період становить 145 календарних днів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин цієї справи судова колегія вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Апеляційним судом встановлено, що згідно із особистою карткою грошового забезпечення №5111 за 2020 рік ОСОБА_2 при звільненні позивачу було виплачено 56 296,75грн..

З урахуванням зазначеного, апеляційний суд вважає, на день виключення зі списків позивачці мало бути виплачено 341 491,65грн., в яку входить 27 993,65грн. (грошове забезпечення виплачене на день виключення), 138 457,99грн. (одноразова грошова допомога при звільненні + індексація + премія), 41 990,52грн. (компенсація за речове майно), 133 049,49грн. (на виконання рішення у справі №420/18007/24)

Відсоткове співвідношення спірної суми у даній справі до загальної суми виплати розраховується наступним чином: (133 049,49грн. х 100% / 341 491,65грн. = 38,96%).

Виходячи з принципу пропорційності, судова колегія вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином:

145 дні х 438,44грн. = 63 573,8грн. х 38,96% = 24 768,35грн., що становить 38,96% суми виплати, яка мала бути нарахована на день виключення зі списків особового складу.

Що стосується періоду з 19.07.2022р. по 11.06.2025р., який регулюється вже чинною редакцією ст.117 КЗпП України, то судова колегія виходить з наступного.

Апеляційний суд звертає увагу, що приписами чинної редакції ст.117 КЗпП України встановлено, що виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період, але не більш ніж за шість місяців, у зв`язку із чим в даному випадку вказаний період затримки повного розрахунку з ОСОБА_1 становить з 19.07.2022р. по 18.01.2023р. та складає 184 календарних дні.

Відтак, сума середнього заробітку за період з 19.07.2022р. по 11.06.2025р. становить 80 672,96грн. (184 дні х 438,44грн.).

При цьому, судова колегія враховує висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 8.10.2025р. у справі №489/6074/23 щодо тлумачення та застосування положень ст.117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності з 19.07.2022р..

Так, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022р., необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Отже, в даному випадку апеляційний суд вважає, що розрахунок середнього заробітку за період з 19.07.2022р. по 11.06.2025р. повинен становити 80 672,96грн. х 38,96% = 31 430,19грн..

Враховуючи вищевикладене, сума середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022р. по 11.06.2025р. становить: 56 198,54грн. (24 768,35грн. + 31 430,19грн.).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам у справі, а відтак дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зобов`язання з ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 175 774грн., а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати в частині щодо визначення суми виплати та прийняти в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,317,325 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 9 березня 2026р. скасувати в частині:

«Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 23.02.2022 року по 12.06.2025 року включно у сумі 175774(сто сімдесят п`ять тисяч сімсот сімдесят чотири)грн».

Прийняти в цій частині нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 24.02.2022р. по 11.06.2025р. включно у сумі 56 198,54грн. (п`ятдесят шість тисяч сто дев`яносто вісім гривень п`ятдесят чотири копійки).

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: О.В. Єщенко

Г.П. Казанчук