Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №420/18015/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/18015/24

Головуючий І інстанції: Бездрабко О.І.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 20.02.2026р.) про відмову у встановленні судового контролю у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

10.06.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у відмові нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008р.;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008р.;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у відмові нарахувати та виплатити йому за період з 01.03.2018р. по 18.07.2022р. включно із застосуванням індексації-різниці (щомісячної фіксованої індексації) в розмірі - 3863,72 грн. щомісячно, відповідно до абз.4,6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078);

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію) в розмірі - 3863,72 грн. щомісячно з 01.03.2018р. по 18.07.2022р. включно, відповідно до абз.4,6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, у період проходження позивачем військової служби, нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме у період з 01.01.2016р. по 18.07.2022р. йому не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій стосовно оплати праці, а її проведення, у зв`язку зі зростанням споживчих цін, є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.09.2024р. позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018р. із застосуванням місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, січень 2008р. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, січень 2008р. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.03.2018р. по 18.07.2022р. індексації грошового забезпечення відповідно до абз.3, 4, 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078). Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 3863,72 грн. в місяць у загальній сумі 203156,89 грн. за період з 01.03.2018р. по 18.07.2022р. включно відповідно до норм абз.3, 4, 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078), із урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні іншої частини вимог - відмовлено.

19.02.2026р. ОСОБА_1 подано до суду першої інстанції заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 420/18015/24, в якій він просив зобов`язати відповідача надати звіт про виконання в повному обсязі судового рішення від 16.09.2024р. у даній справі та, відповідно, встановити строк для подання такого звіту. Зазначені вимоги обґрунтовані умисним, на думку позивача, не виконанням суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили у цій адміністративній справі.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року (прийнятою в порядку письмового провадження) у задоволенні заяви позивача - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною вище ухвалою суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 05.03.2026р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного судового рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20.02.2026р. та ухвалити нове судове рішення, яким вимоги заяви про встановлення судового контролю - задовольнити в повному обсязі.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

08.04.2026р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

У відповідності до ч.1 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Положеннями ч.2 ст.55 Конституції України регламентовано, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або ж бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Як передбачено у ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання ж судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ч.ч.2,3 ст.14 КАС України).

За приписами ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

У Рішенні від 30.06.2009р. №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив про те, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз.1 пп.3.2 п.3, абз.2 п.4 мотивувальної частини).

Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина судового процесу для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997р. у справі «Горнсбі проти Греції» Суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, повинно розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.

Також, варто звернути увагу на те, що обов`язковість виконання судового рішення є однією зі складових елементів вимоги щодо ефективного правосуддя, яка виражається, головним чином, у тому, що державні органи зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio» (в силу своєї посади та визначених законом повноважень). Виконання рішення суду повинно бути справедливим, швидким, ефективним та пропорційним, тобто для цього мають бути забезпечені необхідні кошти та чіткі правові норми, що визначають доступні ресурси, відповідальні органи та механізми повного виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Частиною 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, проаналізувавши обставини, викладені позивачем в заяві, та докази, надані на підтвердження вказаних обставин, керуючись ст.382 КАС України, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Так, надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенню, колегія суддів звертає увагу на те, що з метою забезпечення виконання судового рішення ст.382 КАС України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення:

1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду;

2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, яка відповідальний за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання свої зобов`язань у межах відповідної справи.

А тому, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення), зокрема у випадку, якщо:

- рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання;

- існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання;

- існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що:

- загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату,

- або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку.

Як вбачається із матеріалів справи, судове рішення у справі №420/18015/24 набрало законної сили - 04.07.2025р., проте відомості про видачу позивачу виконавчого листа відсутні.

Дійсно, як правильно вказано судом 1-ї інстанції, у разі відсутності добровільного виконання рішень суду, положеннями Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Відповідно до ч.1 ст.5 цього Закону, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках - на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюється Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

Вказаний порядок встановлений ст.63 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, в ч.1 цієї статі зазначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч.6 ст.26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

За ч.3 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого ч.2 цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

З огляду на вказане, закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:

- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);

- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);

- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Якщо ж після вжиття виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.

Водночас, невиконання боржником рішення суду після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.

Як уже зазначалося судом вище, матеріали даної справи не містять будь-яких відомостей стосовно стану виконавчого провадження.

При цьому, сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень діяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи (постанова Верховного Суду від 30.04.2020р. у справі №804/2076/17).

До того ж, Верховний Суд неодноразово у своїх постановах (зокрема, постанови від 24.01.2018р. у справі №405/3663/13-а, від 07.11.2018р. у справі №818/159/18, від 07.11.2019р. у справі №560/523/19, від 23.04.2020р. у справі №560/523/19) зазначав, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності таких коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Крім того, судовий контроль за виконанням судових рішень у адміністративних справах - це, у тому числі, особлива форма правосуддя, діяльність суду пов`язана із реалізацією судових актів у адміністративних справах, яка здійснюється у формі «контрольного санкціонування» вчинення деяких процесуальних дій у виконавчому провадженні.

Так, головна мета судового контролю за виконанням рішень судів в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, адже воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання.

У той же час, правовий інститут контролю за виконанням рішення суду підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій, бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду та згідно з приписами ст.382 КАС України є правом суду, а не його обов`язком.

Враховуючи, що в клопотанні позивачем не було наведено, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або ж що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення, та інформації про закінчення виконавчого провадження позивачем до суду не надано, заява позивача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в ухвалі Верховного Суду від 04.10.2019р. у справі №826/6528/18, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06.05.2019р. у справі №826/9960/15.

При цьому, невідворотність встановлення судового контролю з огляду лише на невиконання на даний час рішення суду у даній справі, не є преюдицією в силу закону, оскільки зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене рішення суду, подати у встановлений судом строк звіт про виконання такого судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

За таких обставин, судова колегія доходить висновку, що, на даний час, відсутні об`єктивні підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі шляхом подання звіту про виконання судового рішення в порядку ст.382 КАС України.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що, згідно зі ст.316 КАС України, є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.249,308,311,315,316,321,322,325,328,383 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено: 17.06.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

К.В. Кравченко