Вирок від 16 червня 2026 р. у справі №541/440/26 — Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/440/26

№ провадження 1-кп/541/175/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2026 року м.Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілої ОСОБА_4 ,

обвинуваченої ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене 24 січня 2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026175550000012 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Мала Білозерка Запорізької області, з базовою середньою освітою, ВПО, яка не працює, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судима,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,

встановив:

21 січня 2026 року близько 02 год 00 хв. ОСОБА_5 , перебуваючи на узбіччі автомобільної дороги, що розташована по вул. Центральна, с. Хомутець Миргородського району Полтавської області, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки свого діяння та бажаючи їх настання у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень, підійшла до потерпілої ОСОБА_4 , яка є матір`ю колишнього співмешканця, та умисно нанесла один удар долонею лівої руки в область правої щоки, після чого умисно нанесла удар долонею правої руки в ліву скроню потерпілої ОСОБА_4 , тим самим довела свій протиправний умисел,спрямований на умисне нанесення легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, до кінця.

У результаті умисних та протиправних дій ОСОБА_5 потерпілій ОСОБА_4 згідно висновку судово-медичного експерта від 30 січня 2026 року № 27 завдано тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, які могли утворитися також і від одноразової дії твердого тупого предмету, по давності утворення можуть відповідати даті та обставинам, вказаним в описовій частині постанови, та по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Допитана судом обвинувачена ОСОБА_5 свою вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення визнала та пояснила суду наступне. 20 січня 2026 року до неї прийшов син потерпілої – ОСОБА_6 , з яким обвинувачена раніше проживала однією сім`єю. Вони випили спиртні напої, ввечері між ними виникла сварка, після чого ОСОБА_6 пішов додому. Обвинувачена зазначила, що вона здійснила виклик поліції. Потім ОСОБА_5 посварилась із дочкою, зателефонувала ОСОБА_6 і повідомила йому, що вона йде до нього. Приблизно о 02 год 21 січня 2026 року, коли обвинувачена розмовляла зі співмешканцем, до них підійшла потерпіла, а в подальшому приїхав наряд поліції, який забрав ОСОБА_6 до відділу. ОСОБА_4 почала обурюватися на обвинувачену, почала її проклинати. За ці слова ОСОБА_5 ударила потерпілу 2 рази долонею по обличчю, по голові, схопивши перед цим за куртку. Зазначила, що цивільний позов потерпілої визнає в частині відшкодування матеріальної шкоди, вимогу про відшкодування моральної шкоди не визнає у повному обсязі.

Потерпіла ОСОБА_4 пояснила суду, що в січні 2026 року син проживав з нею, оскільки ОСОБА_5 його вигнала. Потерпіла дала сину гроші, щоб той поїхав до Полтави до лікарні, але він поїхав до ОСОБА_5 , де вони разом випивали. Обвинувачена викликала наряд поліції, оскільки ОСОБА_6 не хотів від неї уходити і тому стукав у вікна її будинку. Потерпіла вийшла до них, почула, що приїхали поліцейські та забрали сина, після чого негативно висловилась в сторону ОСОБА_5 , на що остання накинулася на потерпілу, схопила за куртку, трусила її, ударила кулаками по носу та у скроню. Після цього ОСОБА_4 втекла від обвинуваченої. Вона тиждень лежала вдома зі струсом мозку, зверталась за медичною допомогою до травматолога, невропатолога. Обвинувачена до неї не приходила, не допомагала, не вибачилась за скоєне. Всі чеки на придбання ліків ОСОБА_4 не зберегла, тому у відшкодування шкоди просила стягнути лише документально підтверджені витрати на лікування в розмірі 330,50 грн. Кримінальним правопорушенням потерпілій було завдано моральну шкоду, оскільки після вказаних вище подій вона страждає на безсоння, тривожність, пережила значний стрес. У відшкодування моральної шкоди просила стягнути з обвинуваченої 43 235 грн.

Крім показань обвинуваченої, пояснень потерпілої, вина ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, підтверджується матеріалами кримінального провадження.

У відповідності з висновком експерта від 30 січня 2026 року № 27 при проведенні судово-медичної експертизи ОСОБА_4 з урахуванням наданої медичної документації у неї були виявлені наступні тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, які могли утворитися також і від одноразової дії твердого тупого предмету, по давності утворення можуть відповідати даті та обставинам, вказаним в описовій частині постанови, та по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я (а.к.п. 49).

Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 28 січня 2026 року, ОСОБА_4 розповіла про обставини, при яких їй було нанесено тілесні ушкодження та пояснила наступне. 21 січня 2026 року приблизно о 00 год 00 хв. вони разом із сином перебували за місцем проживання. В цей час на телефон сина почали надходити дзвінки від обвинуваченої, яка просила сина вийти до неї. ОСОБА_6 вийшов з будинку, потерпіла пішла за ним, коли пройшли приблизно півкілометра, ОСОБА_6 зустрівся з ОСОБА_5 , вони розмовляли на узбіччі. Через деякий час приїхали працівники поліції, які посадили ОСОБА_6 до службового автомобіля та увезли. Потерпіла пішла додому, але обвинувачена наздогнала її, схопила потерпілу за верхній одяг, тягала в різні сторони, після чого стала наносити їй удари кулаками правої та лівої руки – в область носу, в праву сторону щелепи, в ліву скроню. Після цього потерпіла вирвалась та побігла в бік дому. ОСОБА_4 за допомогою статиста продемонструвала нанесення ударів (а.к.п. 51-54).

Додатковим висновком експерта від 09 лютого 2026 року № 36 встановлено, що, враховуючи характер та локалізацію ушкоджень, виявлених у ОСОБА_4 , вони могли утворитися при обставинах, зазначених потерпілою під час слідчого експерименту (а.к.п. 55).

Згідно з протоколом проведення слідчого експерименту від 11 лютого 2026 року, ОСОБА_5 розповіла про обставини вчинення нею кримінального правопорушення. 21 січня 2026 року приблизно о 02 год 00 хв. вона неподалік кладовища в с. Хомутець зустрілася з ОСОБА_6 . Під час їх спілкування до них підійшли працівники поліції, які увезли ОСОБА_6 на службовому автомобілі. До місця події підійшла ОСОБА_4 , між ними виник конфлікт, в ході якого обвинувачена схопила потерпілу за верхній одяг, почала тягати у різні сторони, після чого ОСОБА_5 нанесла долонею лівої руки в область правої щоки потерпілої, потім – долонею правої руки в ліву скроню ОСОБА_4 . Після цього потерпіла пішла. За допомогою статиста обвинувачена показала механізм нанесення нею тілесних ушкоджень (а.к.п. 59-62).

У відповідності з додатковим висновком експерта від 13 лютого 2026 року № 45, враховуючи характер та локалізацію ушкоджень, виявлених у ОСОБА_4 , вони могли утворитися при обставинах, зазначених потерпілою під час слідчого експерименту від 11 лютого 2026 року (а.к.п. 63).

Відповідно до протоколу зняття показань з технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису від 03 лютого 2026 року, протоколу огляду речей і документів від 04 лютого 2026 року було оглянуто відеозапис з нагрудних камер працівників Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області від 21 січня 2026 року, на яких зафіксовано затримання працівниками поліції ОСОБА_6 (а.к.п. 56, 57-58).

Згідно з повідомленням КНП «Миргородська ЛІЛ» Миргородської міської ради від 03 лютого 2026 року № 01-01/212 ОСОБА_4 зверталась 21 січня 2026 року до травматологічного відділення з діагнозом «забій спинки носу, струс головного мозку» (а.к.п. 65-69).

З урахуванням викладеного, допитавши обвинувачену, потерпілу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд прийшов до переконання, що своїми діями ОСОБА_5 вчинила інкриміноване їй кримінальне правопорушення за обставин, викладених у вироку, та її дії правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 125 КК України як нанесення умисних легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_5 згідно ст. 66 КК України, суд визнає активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

В той же час, суд не визнає обставиною, що пом`якшує покарання, щире каяття обвинуваченої.

Суд враховує практику Верховного Суду, згідно з якою розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання.

Щире каяття – це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

У зв`язку з наведеним можна зробити висновок, що щире каяття – це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Поведінка обвинуваченої під час судового розгляду, незважаючи на її зізнавальні покази та часткове визнання цивільного позову, не свідчила про її критичну оцінку своїх дій – остання не вибачилася перед потерпілою; не намагалася відшкодувати їй шкоду; надаючи пояснення, постійно зазначала про наклепи на свою адресу зі сторони потерпілої, не висловлюючи при цьому каяття, жаль з приводу вчинених нею дій.

Обставинами, що обтяжують покарання, передбаченими ст. 67 КК України, є вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку, вчинення кримінального правопорушення щодо іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах.

При призначенні покарання суд враховує характер і ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке у відповідності зі ст. 12 КК України віднесено до проступків, конкретні обставини провадження, дані про особу ОСОБА_5 ,яка раніше не судима, нейтрально характеризується за місцем проживання, не працює, що унеможливлює призначення покарання у виді штрафу або виправних робіт, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, та приходить до висновку про доцільність призначення покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченої, у виді у виді громадських робіт в межах санкції ч. 2 ст. 125 КК України, оскільки саме це покарання найбільш відповідатиме меті його призначення відповідно до ст. 50 КК України.

Підстав для обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченої суд не встановив.

Щодо заявленого потерпілою ОСОБА_4 цивільного позову суд зазначає наступне.

Протягом кримінального провадження потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом (п. 10 ч. 1 ст. 56 КПК України).

За приписами ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Як передбачено ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до положень ч. 5 зазначеної норми цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Також ч. 1 ст. 368, ч.ч. 3, 4 ст. 374 КПК України передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, у якому розмірі та в якому порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови в ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.

ОСОБА_4 , яка є потерпілою у даному кримінальному провадженні, звернулася до суду з цивільним позовом про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в обґрунтування якого зазначила наступне. Внаслідок нанесення їй обвинуваченою тілесних ушкоджень за обставин, встановлених органом досудового розслідування, потерпілій було спричинено закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, забій спинки носу, що потягло за собою необхідність відновлення стану здоров`я. На придбання ліків ОСОБА_4 було витрачено 330,50 грн, що підтверджується відповідним чеком. Крім того, потерпілій завдано моральну шкоду, яка полягає у фізичному болю від отриманих травм, стражданнях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, запамороченні, безсонні. Після травмування у потерпілої виникли насторога, тривога, емоційні і тілесні реакції при згадування подій, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, відчуття страху та дратівливість, було порушено звичайний ритм її життя. Завдану моральну шкоду ОСОБА_4 оцінює в розмірі п`яти мінімальних заробітних плат, що становить 43 235 грн. Просила стягнути з ОСОБА_5 на її користь матеріальну шкоду в розмірі 330,50 грн, моральну шкоду в сумі 43 235 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Ст. 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Ст. 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди, ОСОБА_7 надала суду копію консультативного висновку спеціаліста від 17 січня 2026 року, фіскальний чек на придбання ліків за призначенням лікаря на суму 330,50 грн.

Суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченої на користь потерпілої вказану грошову суму у відшкодування витрат на лікування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні психологічного благополуччя, переживаннях, стражданнях у зв`язку із ушкодженням здоров`я, фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров`я.

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При цьому суд має виходити із засад розумності, пропорційності та справедливості.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди.

Суд вважає, що неправомірними діями ОСОБА_5 потерпілій було завдано моральну шкоду, оскільки потерпіла була змушена відновлювати своє здоров`я, остання відчувала фізичний біль, внаслідок неправомірних дій обвинуваченої у неї з`явились насторога, тривога, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, відчуття страху та дратівливість, змінився її емоційний стан, було порушено звичайний ритм її життя.

З урахуванням встановлених обставин кримінального провадження, характеру та обсягу моральних страждань позивачки, тривалості негативних наслідків, із застосуванням засад розумності та виваженості, суд прийшов до висновку, що належним та обґрунтованим розміром відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачці, є сума 10 000 грн.

Такий розмір моральної шкоди є достатнім для розумного задоволення потреб ОСОБА_4 .

Процесуальні витрати в кримінальному провадженні відсутні.

Долю речових доказів суд вирішує у відповідності до вимог ч. 9 ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 373, 374 КПК України, суд

засудив:

ОСОБА_5 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначити їй покарання у виді 150 (ста п`ятдесяти) годин громадських робіт.

Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 у відшкодування матеріальної шкоди 330 (триста тридцять) грн 50 коп., у відшкодування моральної шкоди 10 000 (десять тисяч) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Речовий доказ – DVD-R диск з відеозаписом з нагрудних камер працівників поліції зберігати в матеріалах кримінального провадження.

На вирок протягом тридцяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Полтавського апеляційного суду через Миргородський міськрайонний суд.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги, якщо така скарга не буде подана учасниками провадження у вказаний строк. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Копію вироку після його проголошення вручити прокурору та обвинуваченій.

СуддяОСОБА_1