Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №160/32291/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

18 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/32291/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Сафронової С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року в адміністративній справі №160/32291/25 (головуючий суддя першої інстанції - Неклеса О.М.) за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Дніпровської міської ради про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачі 07.11.2025 року звернулися до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпровської міської ради, в якому просили:

- визнати протиправним і скасувати рішення Дніпровської міської ради №166/68 від 23.07.2025 року «Про відмову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню будівлі»;

- зобов`язати Дніпровську міську раду надати дозвіл ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0450 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано рішення Дніпровської міської ради №166/68 від 23.07.2025 року «Про відмову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню будівлі».

Зобов`язано Дніпровську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 19.10.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0450 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права. Апелянт вказує, що прийняте ним рішення мотивовано рядом підстав, відповідно до яких відведення запитуваної земельної ділянки не відповідає вимогам містобудівної документації, чинного законодавства України, будівельним нормам, державним стандартам та правилам. Відтак, за наведеної інформації, єдиним юридично правильним рішенням з боку органу місцевого самоврядування є прийняття рішення про відмову в задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Так, Дніпровська міська рада при розгляді поданого клопотання встановила невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації. Таким чином, враховуючи зазначену невідповідність, одним варіантом правомірної поведінки органу місцевого самоврядування в даному випадку є прийняття рішення про відмову у задоволенні клопотання з посиланням на частину третю статті 123 Земельного кодексу України. Також апелянт зазначає, що рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 13.11.2025 року по справі №202/12717/23 позов відповідача до позивачів та ПП «Колос 9» про усунення перешкод у користуванні майном та скасування державної реєстрації задоволено, зобов`язано ОСОБА_3 та ОСОБА_2 усунути перешкоди ДМР у користуванні земельної ділянки шляхом знесення будівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 41 кв.м. та припинено право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на зазначену будівлю. Отже, наявне судове рішення, яким визнано, що об`єкт нерухомості, під яким знаходиться запитувана позивачами земельна ділянка, є об`єктом самочинного будівництва, який підлягає знесенню.

Позивачі відзив на апеляційну скаргу відповідача не подали.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивачів також подав апеляційні скарги, в яких просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційних скарг зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянти вказують, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини у справі, оскільки надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної позивачами земельної ділянки є першим етапом порядку оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, дії відповідача щодо відмови у наданні цього дозволу є протиправними, тому як наслідок не дозволяють загалом отримати у користування земельну ділянку, яка необхідна для обслуговування будівлі, що знаходиться у власності позивачів.

Відповідач подав відзив на апеляційні скарги, в якому просив відмовити у задоволенні скарг позивачів.

У період з 01.04.2026 року по 17.04.2026 року суддя-член колегії Чабаненко С.В. перебувала на лікарняному. У період з 28.05.2026 року по 15.06.2026 року головуючий суддя Юрко І.В перебувала у відпустці.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзив на скаргу відповідача, встановила наступне.

Позивачам - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 05.07.2016 року на праві власності належить об`єкт нерухомого майна - будівля, що складається з торгової зали та підсобного приміщення, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.07.2016 року, номери записів про право власності 15317813 та 15317909, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 958654212101.

Позивачі 19.10.2020 року звернулись до Дніпровської міської ради (зареєстровано ДМР 21.10.2020 року за вх.№36/5932) із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0045 га., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Не отримавши відповіді на своє клопотання, позивачі звернулись до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дій.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 року по справі №160/17111/20 позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Дніпровської міської ради щодо не розгляду клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 19.10.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0450 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язано Дніпровську міську раду розглянути клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 19.10.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0450 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у встановленому законом порядку, з урахуванням правової оцінки суду, наданої у судовому рішенні.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.12.2021 року по справі №160/17111/20 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 року залишено без змін.

20.07.2022 року Дніпровською міською радою прийнято рішення №109/25 про відмову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню будівлі у зв`язку з невідповідністю розміщення об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та чинної містобудівної документації, ст.18 Закону України «Про автомобільні дороги», будівельним нормам, державним стандартам та правилам.

Вказане рішення ДМР позивачем оскаржено в судовому порядку.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.02.2024 року по справі №160/34364/23 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Дніпровської міської ради про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.09.2024 року у справі №160/34364/23 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.02.2024 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано рішення Дніпровської міської ради від 20.07.2022 №109/25 про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , по фактичному розміщенню будівлі. Зобов`язано Дніпровську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 від 19.10.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0450 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

29.01.2025 року Дніпровською міською радою за результатами розгляду клопотання позивачів прийнято рішення №162/62 про відмову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню будівлі, яке оскаржено позивачами в судовому порядку.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 року по справі №160/6253/25 визнано протиправним і скасовано рішення Дніпровської міської ради (26510514) №162/62 від 29.01.2025 року «Про відмову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню будівлі». Зобов`язано Дніпровську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 19.10.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0450 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

23.07.2025 року розглянувши клопотання позивачів від 21.10.2020 року вх.№36/5932, графічний матеріал, на якому зазначено місце розташування земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0450 га, ураховуючи листи головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 08.07.2025 року №4/16-540, Департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради від 23.05.2025 року №4/8-976, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 року у справі №1606253/25, керуючись частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України, Законами України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про автомобільні дороги», «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідач рішенням за №166/68 від 23.07.2025 року відмовив позивачам в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню будівлі у зв`язку з невідповідністю розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та чинної містобудівної документації, а саме:

1.1. За матеріалами плану зонування території міста зазначена ділянка розташована в зоні існуючої змішаної багатоквартирної житлової забудови (різної поверховості) Ж-7.

1.2. Відповідно до наданого топографічного матеріалу М 1:500 частина ділянки розташована в охоронних зонах газопроводів низького тиску Д=63 мм, Д=100 мм, Д=325 мм, газопроводів середнього тиску Д=200 мм, Д=600 мм, які проходять по ділянці та уздовж неї.

Згідно із пп1.12 розділу IV Правил безпеки системи газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 15.05.20214 року №285, в межах охоронних зон газорозподільних систем не допускається улаштування стоянок автотранспорту, гаражів та інших споруд, у тому числі тимчасових. Відповідно до ДБН Б.2-2-12:2019 Планування та забудова територій додатка И.1 відстань по горизонталі від газопроводів низького тиску до фундаментів будинків і споруд складає 2 м, середнього тиску 4 м.

1.3. Згідно з листом ПАТ «ДНІПРОГАЗ» від 13.03.2017 року №Оу02.1-ЛВ-1754-0317 будівля розміщена з порушеннями нормативних відстаней до газопроводу низького тиску Д=325 мм, газопроводу середнього тиску Д=600 мм та визначено необхідність перенесення цих газопроводів на нормативні відстані.

1.4. Відсутні відомості щодо приведення розміщення об`єкта у відповідність до вимог чинного законодавства України, будівельних норм, державних стандартів та правил.

1.5. Право власності на будівлю визнано за попереднім власником на підставі рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 03.06.2016 року у справі №202/3520/16-ц без додаткового прийняття в експлуатацію.

Згідно із частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

1.6. Зазначена земельна ділянка розташована поряд з багатоквартирними житловими будинками з прибудинковими територіями, право землекористування щодо яких на цей час не оформлено.

Відповідно до підпунктів 4.1, 4.5 Настанови щодо розподілу територій мікрорайонів (кварталів) для визначення прибудинкових територій багато-квартирної забудови (ДСТУ-Н Б Б.2.2-9:2013), затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.02.2014 року №56, проект розподілу території мікрорайону (кварталу) розробляється з метою визначення пропозицій щодо розмірів та конфігурації земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки з прибудинковими територіями, для подальшого розроблення відповідної землевпорядної документації та визначення незабудованих територій (резервних), на яких відповідним детальним планом території (проектом забудови) передбачено розміщення об`єктів будівництва, або таких, що залишаються вільними від забудови. Проект розподілу розробляється на всю територію мікрорайону (кварталу). Відповідно до підпункту 4.3 Настанови щодо розподілу територій мікрорайонів (кварталів) межами мікрорайону (кварталу) є червоні лінії магістральних та житлових вулиць.

1.7. Відсутні відомості щодо наявності розробленого відповідно до нормативних вимог проекту розподілу території мікрорайону (кварталу), в межах якого планується відведення земельної ділянки, по фактичному розміщенню будівлі, визначених та затверджених червоних ліній кварталу. Відповідно до статті 18 Закону України «Про автомобільні дороги» розташування будь-яких об`єктів, будівель, споруд або їх частин в межах червоних ліній вулиці не допускається.

1.8. Відсутність актуальної топографо-геодезичної зйомки М 1:500 не дає можливості визначити всі наявні обмеження, які стосуються інженерних мереж, та відповідність розміщення об`єкта вимогам будівельних норм, державних стандартів та правил.

1.9. Розміщення об`єкта не відповідає вимогам містобудівної документації, чинного законодавства України, будівельних норм, державних стандартів та правил.

Вважаючи протиправними дії та рішення Дніпровської міської ради №166/68 від 23.07.2025 року про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, позивачі оскаржили такі дії та рішення до суду.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Абзацом 1 статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України від 21.05.1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі по тексту - Закон 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 25 Закону №280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно зі статтею 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Згідно із частиною першою статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить:

а) розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до абз.1 частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України).

Згідно з частиною першою статті 118 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

За правилами частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства)…Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно із частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до матеріалів справи, у спірному випадку, позивачі, звертаючись до Дніпровської міської ради із клопотанням від 19.10.2020 року (вх. №36/5932 від 21.10.2020 року), просили надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля, із цільовим призначенням земельної ділянки комерційне, отже, приписи статті 118 ЗК України не регулюють спірні правовідносини.

Враховуюче наведене, Третій апеляційний адміністративний суд у постанові від 17.09.2024 року по справі №160/34364/23 зазначив, що зі змісту вказаного клопотання 19.10.2020 року (вх. №36/5932 від 21.10.2020 року) вбачається, що позивачами не визначена ціль відведення земельної ділянки: для отримання права власності чи користування земельною ділянкою, а відповідач при розгляді клопотання позивачів вказане питання не з`ясував, однак послався в своєму рішенні на частину третю статті 123 ЗК України, якою визначений порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що рішення відповідача №166/68 від 23.07.2025 року «Про відмову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню будівлі» також не містить оцінки вказаному вище.

Відповідно до частин першої, другої статті 120 ЗК України (в редакції чинній на момент набуття позивачами права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 ) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди (ч. 4 ст. 120 ЗК України).

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди (ч.5 ст. 120 ЗК України).

У спірному випадку земельна ділянка, на якій розташований належний позивачам об`єкт нерухомого майна, належить до земель комунальної власності, право власності або право користування за попереднім власником будівлі не оформлено.

Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України (в редакції на час звернення позивачів до відповідача із клопотанням від 19.10.2020 року), особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно із частиною третьою статті 123 ЗК України, на яку послався відповідач, приймаючи спірне рішення №166/68 від 23.07.2025 року, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає заяву і дає дозвіл на розроблення документації із землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, місце розташування об`єктів, на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2025 року по справі №300/461/22 зазначив, що стаття 123 ЗК України визначає чіткий порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, в тому числі і конкретні підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою. Серед них лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, вказана правова норма ст.123 ЗК України містить виключний перелік підстав, за яких відповідний орган відмовляє у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

При цьому, визначена законодавцем невідповідність місця розташування стосується виключно земельної ділянки, а не розташованого на ній об`єкта нерухомого майна.

На противагу зазначеному, відповідач у п. 1.3. та 1.4. спірного рішення зазначив про порушення розміщення саме будівлі, що не відповідає вимогам законодавства.

При зазначенні недоліку у п. 1.1 відповідач не покликається на відповідні норми.

За змістом п. 1.2 Рішення №166/68 від 23.07.2025 року:

«Відповідно до наданого топографічного матеріалу М 1:500 частина ділянки розташована в охоронних зонах газопроводів низького тиску Д=63 мм, Д=100 мм, Д=325 мм, газопроводів середнього тиску Д=200 мм, Д=600 мм, які проходять по ділянці та уздовж неї.

Згідно з підпунктом 1.12 розділу ІV Правил безпеки системи газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 15.05.20214 року №285, в межах охоронних зон газорозподільних систем не допускається улаштування стоянок автотранспорту, гаражів та інших споруд, у тому числі тимчасових.

Відповідно до ДБН Б.2-2-12:2019 Планування та забудова територій додатка И.1 відстань по горизонталі від газопроводів низького тиску до фундаментів будинків і споруд складає 2 м, середнього тиску 4 м».

Натомість, доказів на підтвердження даного аргументу відповідач не надав.

Проте, позивачі у заяві від 19.10.2020 року (вх. №36/5932 від 21.10.2020 року) зазначали, що цільове призначення ділянки - комерційне, код КВЦПЗ 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Станом на момент подання заяви від 19.10.2020 року (вх. №36/5932 від 21.10.2020 року) діяв наказ Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010 року «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель», відповідно до якого землі громадської забудови (землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об`єктів загального користування) включають у Код КВЦПЗ 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 22.03.2023 року №586 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548» визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року №548 «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 року за №1011/18306.

Як встановлено судом першої інстанції, зазначене не було досліджене відповідачем, а відповідно і не надана вказаній обставині в спірному рішенні правова оцінка.

Також, відповідачем не обгрунтовано посилання на «улаштування стоянок автотранспорту, гаражів та інших споруд, у тому числі тимчасових», так як позивачі у заяві вказували цільове призначення земельної ділянки - комерційне.

При цьому, Верховний Суд в постанові від 18.03.2025 року по справі №300/461/22 зазначив, що чинним законодавством не встановлено жодних обмежень щодо передачі в користування (оренду) земельних ділянок чи їх частин в межах червоних ліній, а заборонено здійснювати будівництво будівель і споруд в межах червоних ліній, а тому у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, і таке рішення підлягає скасуванню (п.31 постанови).

Отже, відповідач в оскаржуваному рішенні №166/68 від 23.07.2025 року не визначив, у чому саме полягає невідповідність розміщення земельної ділянки вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правових актів та чинної містобудівної документації, статті 18 Закону України «Про автомобільні дороги», будівельним нормам, державним стандартам та правилам.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні по справі «Рисовський проти України» принцип «належного урядування» передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, в тому числі, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», «Тошкуца та інші проти Румунії» і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси («Онер`їлдіз проти Туреччини», «Беєлер проти Італії».

Також, у рішенні ЄСПЛ по справі «Лелас проти Хорватії» державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Саме по собі посилання міської ради в рішенні №166/68 від 23.07.2025 року на листи головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 08.07.2025 року №4/16-540, Департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради від 23.05.2025 року №4/8-976, не може вважатися належним обґрунтуванням висновку про відсутність підстав для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою без з`ясування того, що інформація, яка міститься в цих листах, відповідає обставинам, з якими закон пов`язує відмову в наданні такого дозволу. Суд вказує, що означені листи є виключно джерелом інформації, а не документами, що засвідчують певні факти, тому наведені в них обставини без їх документального підтвердження, не можуть покладатися відповідачем в обґрунтування свого рішення.

Суд першої інстанції вірно звернув увагу, що відповідач, зазначивши про прийняття оскаржуваного рішення №166/68 від 23.07.2025 року з урахуванням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 року у справі №160/6253/25, проігнорував викладені в цьому рішенні висновки суду.

Так, спірне рішення фактично дублює рішення №162/62 від 29.01.2025 року, яке оскаржувалось у справі №160/6253/25, за виключенням двох пунктів:

1.5. Право власності на будівлю було визнано за попереднім власником на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03.06.2016 у справі №202/3520/16-ц без додаткового прийняття в експлуатацію. Згідно з частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

1.9. Розміщення об`єкта не відповідає вимогам містобудівної документації, чинного законодавства України, будівельних норм, державних стандартів та правил.

В свою чергу, в пункті 1.5 оскаржуваного рішення відповідач зазначає про заборону експлуатації закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, проте така підстава не передбачена частиною 3 статті 123 ЗК України для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а тому суд вважає її безпідставною.

В той же час пункт 1.9 оскаржуваного рішення не конкретизований та не містить достатніх обґрунтувань, з посиланням на норми права, доводів відповідача про те, що розміщення об`єкта не відповідає вимогам містобудівної документації, чинного законодавства України, будівельних норм, державних стандартів та правил.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання спірного рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на відсутність у ньому будь-яких конкретних обґрунтувань щодо відмови у наданні дозволу позивачам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Спірне рішення містить мотиви відмови без зазначення конкретних зауважень щодо належності/неналежності розташування саме вказаної земельної ділянки.

З приводу посилання відповідача на те, що рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 13.11.2025 року по справі №202/12717/23 позов ДМР до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ПП «Колос 9» зобов`язано відповідачів у справі усунути перешкоди ДМР у користуванні земельної ділянки шляхом знесення будівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 41 кв.м. та припинено право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на зазначену будівлю, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, станом на дату прийняття рішення по справі, рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 13.11.2025 року по справі №202/12717/23 не набрало законної сили.

Водночас, як підтверджено матеріалами справи, позивачі на момент звернення із клопотанням та на цей час є власниками нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, щодо розроблення проекту землеустрою якої вони звернулись до відповідача із клопотанням від 19.10.2020 року (вх. №36/5932 від 21.10.2020 року).

На момент звернення позивачів із клопотанням від 19.10.2020 року (вх. №36/5932 від 21.10.2020 року) та на момент прийняття оскаржуваного рішення №166/68 від 23.07.2025 року, зазначеного відповідачем рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 13.11.2025 року по справі №202/12717/23 не існувало, воно не було підставою для прийняття спірного рішення, а тому не може бути доказом правомірності рішення відповідача, яке було прийнято раніше рішення по справі №202/12717/23.

Щодо визнання протиправними дій відповідача відносно прийняття рішення №166/68 від 23.07.2025 року, то суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки позивачами не обгрунтовано, якими саме діями було порушено права позивачів при прийнятті даного рішення, а також відсутні відповідні посилання на нормативно-правові акти.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача надати позивачам дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд першої інстанції вірно зазначив наступне.

У постанові від 23.06.2023 року у справі №160/6214/21 Верховний Суд виснував, що дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною. Характерними ознаками адміністративного розсуду є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб`єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб`єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів».

Повноваження міської ради щодо прийняття рішень з питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою є виключними повноваженнями ради, проте вони не є дискреційними, оскільки законодавець передбачив лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, то такі дії/бездіяльність є протиправними.

Так, Верховний Суд у постанові від 10.09.2020 року по справі №806/695/17 вказав, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

В аспекті даної справи суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки відповідачем прийнято спірне рішення без зазначення конкретних недоліків розташування земельної ділянки, то у суду відсутня можливість зобов`язувати відповідача надати позивачам дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, так як рішення Дніпровської міської ради №166/68 від 23.07.2025 року судом скасовано з підстав необґрунтованості.

За наведених обставин, суд має право зобов`язати відповідача прийняти певне рішення, якщо суб`єктом звернення дотримано усіх визначених умов.

В свою чергу, як суд зазначав вище, позивачами у заяві від 19.10.2020 року (вх.№36/5932 від 21.10.2020 року) не визначена ціль відведення земельної ділянки: для отримання права власності чи користування земельною ділянкою, а відповідач при розгляді клопотання позивачів вказане питання не з`ясував, однак послався в своєму рішенні на частину третю статті 123 ЗК України, якою визначений порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

Означене, на думку суду, свідчить про недотримання суб`єктом звернення усіх необхідних умов, що, у свою чергу, також впливає на повноту та обґрунтованість рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За наведених обставин та з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивачів від 19.10.2020 року (вх.№36/5932 від 21.10.2020 року) та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків, викладених у даному рішенні.

Суд першої інстанції правильно не розцінював зобов`язання Дніпровської міської ради повторно розглянути клопотання позивачів від 19.10.2020 року (вх.№36/5932 від 21.10.2020 року) як втручання у дискреційні повноваження суб`єкта, адже відповідачем не було наведено конкретних причин для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул.Янтарній, 75Б (Індустріальний район) по фактичному розміщенню будівлі.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційних скаргах доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року в адміністративній справі №160/32291/25 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року в адміністративній справі №160/32291/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Білак

суддя С.В. Сафронова