Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №754/7403/25 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року місто Київ

справа № 754/7403/25

апеляційне провадження № 22-ц/824/9368/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 лютого 2026 року, ухваленого під головуванням судді Коренюк А.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Малкова Марія Вікторівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-

в с т а н о в и в :

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Дебт Форс», треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Малкова Марія Вікторівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в якому просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 12 червня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грасюк О.В., зареєстрований за № 76704, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дебт Форс» заборгованості у розмірі 16 242,85 грн.

Позов обгрунтовано тим, що 12 червня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 76704, про звернення стягнення у розмірі 16 242,85 грн. з ОСОБА_1 , який є боржником за кредитним договором № 013/02/529 Р від 31 березня 2003 року, укладеним з АТ «Райфайзен Банк Аваль», правонаступником усіх прав та обов'язків якого, на підставі договору про відступлення прав вимоги за кредитними договорами № 114/49 від 28 листопада 2017 року є ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк», правонаступником усіх прав та обов'язків якого, на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами № КП-28112017 від 28 листопада 2017 року є ТОВ «Фінансова компанія «Кредит Капітал», правонаступником усіх прав та обов'язків якого, на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами ВФ 02 від 08 квітня 2021 року є ТОВ «Вердикт Капітал».

09 вересня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Малковою М.В. на підставі виконавчого напису нотаріуса було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

08 лютого 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Малковою М.В. винесено постанову про заміну сторони у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, відповідно до якої стягувача ТОВ «Вердикт Капітал» замінено на ТОВ «Дебт Форс» на підставі ухвали Тетіївського районного суду Київської області від 01 лютого 2024 року.

03 квітня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Малковою М.В. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Станом на сьогоднішній день, оскаржуваний виконавчий напис нотаріуса перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого органу м. Києва Малкової М.В., виконавче провадження НОМЕР_1.

Позивач вважає, що виконавчий напис нотаріуса є таким, що не підлягає виконанню, оскільки виданий нотаріусом без додержання як формальних процедур, так і без перевірки поданих документів стягувачем на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03 лютого 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга обгрунтвоана тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що ознайомившись із матеріалами виконавчого провадження позивачу стало відомо, що загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню, складає 16 242,85 грн., проте позивач з цим повністю не погоджується та вважає її безпідставною. Оскільки між позивачем та відповідачем склалися кредитні правовідносини, а Перелік не містить закріплення такого виду заборгованості та документів на підставі яких можливо було здійснити стягнення в безспірному порядку, то така заборгованість не була безспірною, а отже приватний нотаріус не мала права вчиняти виконавчий напис. Крім того, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, однак такі документи не були надані.

Вказує, що кредитний договір № 013-02-529 Р від 31.03.2003 року не був нотаріально посвідчений, а тому такий договір не входить до переліку документів, за якими може бути стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Вказана обставина є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

Відповідач ТОВ «Дебт Форс» подав відзив на апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що виконавчий напис нотаріуса було вчинено згідно з вимогами діючого законодавства, а обставини на які посилається позивач не доведені жодним доказом.

Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належно, тому колегія суддів, з урахуванням ч. 2 ст. 372 ЦПК України, вважала можливим провести розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його необгрунтованості та недоведеності.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 31 березня 2003 року між ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено кредитний договір № 013/02/529 Р.

12 червня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. було вчинено виконавчий напис №76704 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 15 592,85 грн., в тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 4 280,00 грн., прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 9 157,98 грн., строкова заборгованість за штрафами і пенями становить 2 154,87 грн., а також витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису в розмірі 650,00 грн. Загальна сума - 16 242,85 грн.

Строк, за який проводиться стягнення - період з 08 квітня 2021 року по 25 травня 2021 року.

Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва від 09 вересня 2021 року Малковою М.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 09 вересня 2021 року за вказаним виконавчим написом.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказував на те, що виконавчий напис не міг бути вчинено, у зв`язку з відсутністю для цього правових підстав, оскільки між ним та відповідачем не було укладено нотаріально посвідченої угоди, яка б підтверджувала безспірність заборгованості, стягувачем нотаріусу не було подано документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Як вбачається з оскаржуваного виконавчого напису, його вчинено на підставі статей 87-91 Закону України «Про нотаріат» та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 18 ЦК України визначено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат», порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом та іншими актами законодавства України.

Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 87 Закону України «Про нотаріат»).

Частиною першою статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку (підпункт 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Разом з тим, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та не чинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, зокрема, п.2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі №757/24703/18-ц дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 12 червня 2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14.

Підписаний позивачем кредитний договір № 013/02/529 Р від 31 березня 2003 року, на підставі якого нотаріусом вчинено виконавчий напис, не був посвідчений нотаріально, отже не є документом, який підтверджує безспірність заборгованості позивача перед відповідачем за кредитним договором у розумінні п.1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що наявні підстави для визнання виконавчого напису №76704 від 12 червня 2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 16 242,85 грн., таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12 березня 2020 року у справі №757/24703/18-ц, від 15 квітня 2020 року у справі №158/2157/17, від 21 жовтня 2020 року у справі №172/1652/18, від 21 вересня 2021 року у справі №910/10374/17, від 06 жовтня 2021 року у справі №361/4793/20, від 06 грудня 2023 року у справі №299/5183/21.

Судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки доводам позивача, не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню та висновки Верховного Суду, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Крім того, позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу до позовної заяви було додано: договір про надання правничої допомоги № 1966321553 від 03 травня 2025 року; детальний опис робіт виконаних адвокатом, акт про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом від 03 травня 2025 року на загальну суму 5 000 грн.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 06 грудня 2019 року у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19.

У суді першої інстанції представник відповідача подав клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу, посилаючись на те, що справа є незначної складності, до позовної заяви не надано доказів які б підтверджували оплату правничої допомоги, а тому відсутні підстави для стягнення витрат на правничу допомогу.

Беручи до уваги складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу позивачу в суді першої інстанції, необхідність процесуальних дій сторони позивача, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, колегія суддів дійшла висновку про доведеність понесених стороною позивача в суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі 5000 грн., які підлягають стягненню з ТОВ «Дебт Форс».

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 1 211,20 грн. та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 605,60 грн., а також судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816,80 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Малкова Марія Вікторівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню- задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною 12 червня 2021 року, зареєстрований у реєстрі за №76704, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 16 242,85 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20, судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 605,60 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816,80 грн. та витрати на правову допомогу, понесені в суді першої інстанції у розмірі 5 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 18 червня 2026 року.

Головуючий:

Судді: