Окрема думка від 20 травня 2026 р. у справі №755/2244/21 — Київський апеляційний суд

ОКРЕМА ДУМКА

судді ОСОБА_1 , який залишився у меншості при ухваленні рішення заапеляційними скаргами захисника ОСОБА_2 , прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 22 червня 2023 року щодо ОСОБА_4 .

21 травня 2026 року м. Київ

Ухвалою колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду від 21.05.2026 року задоволене клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про звільнення його від кримінальної відповідальності. Вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 22.06.2023 року яким ОСОБА_4 засуджено за ч.2 ст.191 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки та задоволено цивільний позов ТОВ «ПАРИТЕТ - СМІК» до ОСОБА_4 скасований. ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності із підстав, передбачених ст. 49 КК України, а саме у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження закрите із підстав, передбачених п.1 ч.2 ст. 284 КПК України.

Колегією суддів визнано доведеним те, що із моменту вчинення кримінального правопорушення закінчилися строки, передбачені ст. 49 КК України, не мало місця ні переривання, ні зупинення перебігу строків давності, а ОСОБА_4 надав згоду на його звільнення від кримінальної відповідальності із цієї підстави.

Не оспорюючи рішення в частині закінчення строків давності та відсутність переривання і зупинення перебігу строків давності, вважаю, що існують підстави, які перешкоджали ухваленню рішення про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності.

Частиною першою ст. 44 КК України визначена можливість звільнення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом. Відповідно до частини першої ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули строки, що передбачені цією нормою закону. У обох зазначених нормах законодавець посилається на те, що звільненню від кримінальної відповідальності, у тому числі і із підстав, передбачених ст. 49 КК України, підлягають виключно особи, які вчинили кримінальне правопорушення.

Наведене дає підстави стверджувати про те, що встановлення факту вчинення особою злочину та часу його вчинення є обов`язковою умовою застосування щодо цієї особи положень ст. 49 КК України.

У випадку коли особа не визнає себе винуватою та не погоджується на звільнення її від кримінальної відповідальності із підстав, передбачених ст. 49 КК України суд доводить судовий розгляд до кінця, за наявності достатньої кількості належних та допустимих доказів ухвалює щодо неї обвинувальний вирок та звільняє особу від покарання відповідно до вимог ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України.

Щодо можливості звільнення особи від кримінальної відповідальності відповідно до положень ст.ст. 44, 49 КК України із закриттям кримінальної справи із підстав, передбачених п.1 ч.2 ст. 284 КПК України, то таке звільнення можливе виключно у випадку визнання особою своєї винуватості у вчиненні злочину. Лише у такому випадку, суд, з`ясувавши дійсність такої правової позиції обвинуваченого, добровільність цього визнання та відсутності підстав для примусу до такого визнання, може стверджувати про доведеність факту вчинення особою певного кримінального правопорушення, що тягне звільнення особи від кримінальної відповідальності у випадку дотримання інших умов для такого звільнення. У іншому випадку суд позбавлений можливості зробити висновок про вчинення особою злочину, що є необхідним та обов`язковою умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності із підстав, передбачених ст. 49 КК України. Звільнення особи від кримінальної відповідальності за відсутності доведення факту вчинення особою кримінального правопорушення буду суперечити змісту відповідних положень КК України і указувати на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Окрім того, висновки суду про доведеність факту вчинення особою кримінального правопорушення за відсутності визнання нею своєї винуватості у вчиненні даного кримінального правопорушення та відсутності щодо цієї особи обвинувального вироку про вчинення даного кримінального правопорушення буде указувати на порушення принципу презумпції невинуватості, визначеного у ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України.

Як вбачається із матеріалів справи обвинувачений ОСОБА_4 не визнавав своєї винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, що указувало на необхідність відмови й задоволенні його клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності.

Застосувавши до обвинуваченого положення ст. 49 КК України та звільнивши його від кримінальної відповідальності без визнання ним своєї винуватості у вчиненні злочину, колегія суддів допустила як істотне порушення вимог кримінального процесуально закону (ст. 17 КПК України) так і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, тобто ст. 49 КК України, яке проявилось у неправильному тлумаченні цієї норми закону, яке суперечить її точному змісту, внаслідок чого був застосований закон, який не підлягає застосуванню. Наведене дає підстави стверджувати про незаконність та необґрунтованість ухвали колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду від 21.05.2026 року про звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності із підстав, передбачених ст. 49 КК України. На мою думку таким, яке відповідало би вимогам ст. 370 КПК України було би рішення про відмову у задоволенні клопотання обвинуваченого про його звільнення від кримінальної відповідальності.

Суддя ОСОБА_1

.