Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №362/3579/25 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 16 червня 2026 р.

Справа: №362/3579/25

Суддя: Фінагеєв Валерій Олександрович

справа № 362/3579/25 головуючий у суді І інстанції Мартинцова І.О.

провадження № 22-ц/824/10408/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 червня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Надточий К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Мартинцової І.О., у м. Васильків Київської області, повний текст рішення складено 16 березня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 однією сім`єю з ІНФОРМАЦІЯ_3 по день смерті ОСОБА_4 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з листопада 1990 року він проживав однією сім`єю з ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 . Проживали без реєстрації шлюбу як подружжя, спільних дітей не мали. За час спільного проживання побудували гараж, погреб, перекрили дах, зробити ремонт у будинку, купили необхідні меблі, встановили паркан, посадили та виростили фруктовий сад, займалися бджільництвом. Окрім того придбали автомобіль ЗАЗ 110307, сірого кольору державний номерний знак НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 померла. Заявник займався організацією та оплатою витрат на поховання. У ОСОБА_4 не було родичів, окрім троюрідного брата ОСОБА_3 , який з померлою не спілкувався та по господарству не допомагав. Встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_4 позивачу необхідне для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_5 вказує, що суд необґрунтовано прийняв доводи відповідача, як факти, які спростовують позовні вимоги. Позивач зазначав, що відповідач рідко спілкувався з ОСОБА_4 , проживав окремо, обставинами її побуту не цікавився та надані ним доводи не відповідають обставинам справи. Відповідач не може беззаперечно стверджувати про ведення окремого бюджету позивача з ОСОБА_4 в силу вищевказаного, тому заперечення відповідача не є належними чи обґрунтованими. Відповідач не може оцінювати обставини проведення ремонту чи купівлі речей, продуктів позивачем, в силу того, що він такими обставинами не цікавився, його доводи ґрунтуються на власних судженнях, через спір про право на спадщину та проживання в будинку позивача. Наданий фрагмент відеозапису телевізійного проекту «Жди меня Україна» не спростовує позовних вимог, не встановлює обставини справи щодо проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу та фрагмент відеозапису в часі не має переваги над фактичними обставинами справи та наявними доказами по справі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 21 квітня 2001 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 04 грудня 2024 року (а.с.16).

Зазначений будинок на праві власності належав ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 27 травня 1996 року (а.с.25).

Відповідно до технічного паспорту на будинок за адресою АДРЕСА_1 будинок має загальну площу 67,4 кв.м., має один вхід та складається із чотирьох жилих кімнат, кухні та коридору.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 померла (а.с.24).

Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу від 07 липня 2025 року (а.с.93-94) ОСОБА_6 та ОСОБА_7 розірвали шлюб 10 січня 1980 року.

Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 07 липня 2025 року (а.с.91) ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до довідки Ксаверівсько-Пінчуківського старостинського округу Гребінківської селищної ради №9/03-13-24 від 19 травня 2025 року разом із ОСОБА_4 проживав її цивільний чоловік ОСОБА_1 , який допомагав вести спільне господарство, обробляти присадибну ділянку, доглядати за житловим будинком. Після смерті чоловік поховав дружину за власні кошти, займався організацією похорону.

У суді першої інстанції здійснено допит свідків:

Допитаний у судовому засіданні 02 жовтня 2025 року свідок ОСОБА_8 пояснив, що він проживає у селі Пінчуки з народження. Орієнтовно тридцять років вже знайомий із позивачем ОСОБА_1 часто бував у нього на подвір`ї і знає, що позивач проживав із його однокласницею ОСОБА_4 в будинок він до них не заходив. На свята теж. І він і позивач тримали пасіки, займались бджільництвом. З цього приводу вони і спілкувались. Він рахує, що позивач проживав із ОСОБА_4 однією сім`єю.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що приблизно з 2000 року проживає з дружиною у с. Пінчуки. Познайомився із позивачем коли ходив по молоко до ОСОБА_4 . Він із позивачем заприятелював, а їх дружини теж приятелювали. Неодноразово бував у них вдома, на свята. Сиділи разом за столом. Позивач називав ОСОБА_4 дружиною. Потім, коли ОСОБА_4 захворіла - ОСОБА_1 доглядав її, купував їй молоко.

Допитаний в якості свідка відповідач ОСОБА_3 суду пояснив, що він є родичем померлої ОСОБА_4 . Між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не було відносин притаманних подружжю. Він із дружиною постійно купували ліки, продукти, відвідували тітку. ОСОБА_1 ніколи не купував нічого в будинок, ніколи не робив ремонт, гвоздя не забив. Тітка за свої гроші знайшла майстрів, поставила забор. Він не пам`ятає точно коли це було. Позивач жив у тітки, вона його забрала із стройки, так він у неї і жив. В нього своя кімната окрема була. За газ за життя тітки платити відмовлявся.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав до суду передбачених статтями 77, 78 ЦПК України належних та допустимих доказів його проживання однією сім`єю із померлою ОСОБА_4 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по день смерті останньої. Доказів на підтвердження джерел формування спільного з померлою бюджету та здійснення спільних витрат, зокрема, на утримання будинку, його ремонт, оплату житлово-комунальних витрат, придбання меблів, побутової техніки, предметів домашнього вжитку, здійснення витрат на лікування, відпочинок тощо позивачем суду не надано.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; ведення спільного побуту; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю у наведеному визначенні. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю (див. постанову Верховного Суду від 15 травня 2024 року у справі № 359/8093/20, провадження № 61-9484св23).

Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням необхідно розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, у свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, необхідно віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі собою, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою у разі відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені правові висновки узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; показання свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із "подружжя"; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.

Згідно з усталеною судовою практикою самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16-ц).

Закон не визначає, які конкретно докази є беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки.

Доводи апеляційної скарги, що факт спільного проживання та ведення спільного господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_4 підтверджується сукупністю наявних у справі письмових доказів, а саме: копією технічного паспорта, з якого вбачається, що будинок має один вхід, одну кухню, що свідчить про те, що особи спільно ним користувались; копії квитанцій про оплату комунальних послуг, довідкою старостинського округу про місце проживання позивача, витягом із реєстру територіальної громади, довідкою про участь у похованні та поясненнями свідків, не заслуговують на увагу, оскільки фактично зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами справи та необхідності переоцінки доказів.

Та обставина, що будинок має один вхід, одну кухню, що свідчить про те, що особи спільно ним користувались, не є належним доказом того, що у позивача з померлою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю в зазначений у позові період.

Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги письмові докази, як квитанції про оплату житлових послуг оскільки усі ці послуги оплачувались вже після смерті ОСОБА_4 .

Апеляційний суд відхиляє посилання позивача на те, що судом першої інстанції не враховано показання свідків, які підтверджували факт проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу впродовж тривалого часу, оскільки показаннями свідків достовірно не підтверджується, що відносини позивача з померлою ОСОБА_4 носили характер саме сімейних відносин у розумінні частини другої статті 3 СК України.

Для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат; вказані обставини судом не встановлено, а показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту.

Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц, від 07 листопада 2022 року у справі № 216/2651/21.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт його проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по 19 листопада 2024 року, оскільки надані позивачем світлини (фотографії), на яких зображена ОСОБА_4 сама, або у компанії різних осіб, дітей, самі по собі без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між ними склалися та мали місце протягом січня 2004 року по 19 листопада 2024 року усталені відносини, які притаманні подружжю.

Також апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції що, довідка Ксаверівсько-Пінчуківського старостинського округу Гребінківської селищної ради № 9/03-13-24 від 19 травня 2025 року лише підтверджує факт проживання позивача за адресою АДРЕСА_1 , та не є належним доказом, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Колегія суддів погоджується, що із наданих суду письмових доказів не можна встановити, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю в зазначений позивачем період, оскільки суду не надано доказів придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі, спільної участі в утриманні майна, наявності взаємних прав та обов`язків тощо.

Отже, суд першої інстанції, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, показання свідків, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не довів факт його спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки.

Інші доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку.

Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 18 червня 2026 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua