Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №752/28514/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 33/824/1808/2026

Справа № 752/28514/25

Головуючий в суді І інстанції Бондаренко Г.В.

Доповідач в суді ІІ інстанції Кашперська Т.Ц.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 червня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі головуючого судді Кашперської Т.Ц., за участі секретаря судового засідання Діденка А.С., розглянувши апеляційну скаргу захисника Сахнюка Олександра Володимировича на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 23 січня 2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ст. 2.5 ПДР та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

в с т а н о в и в :

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 січня 2026 року на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху і вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17000) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік, стягнуто судовий збір у сумі 665,60 грн. на користь держави.

ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за те, що він 08 листопада 2025 року о 22:00 керував транспортним засобом Toyota д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Юлії Здановської, 46/1 у м. Києві з ознаками алкогольного сп`яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального приладу «Драгер» та у медичному закладі у лікаря нарколога відмовився у встановленому порядку, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність згідно ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, захисник Сахнюк О.В. 31 січня 2026 року засобами електронного зв`язку подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 23 січня 2026 року у справі № 752/28514/25 та прийняти нову постанову, якою ОСОБА_1 визнати невинуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП закрити провадження в справі в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення; викликати на розгляд апеляційної скарги та допитати свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, рішення та висновки, викладені у постанові, не відповідають обставинам справи та даним здобутих в ході розгляду адміністративної справи доказів невинуватості.

Вказував, що ним подавалось на електронну пошту клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, однак жодної інформації про результати його не надходило, але враховуючи, що розгляд справи продовжився і його на відеоконференцію не залучено, то суд відмовив у цьому клопотанні безпідставно, хоча зазначалися підстави неможливості та відсутності необхідності особисто прибути в судове засідання через віддаленість.

У постанові суду зазначено про задоволення клопотання захисту про допит свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , однак не вказано, чи були вони завчасно належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, чи повідомляли вони про причини своєї неявки, а в разі її безпідставності не зазначено, чому суд не відклав розгляд справи і не застосував механізм, передбачений ст. 272 КУпАП, де визначено, що на виклик органу (посадової особи), у провадженні якого перебуває справа, свідок зобов`язаний з`явитися в зазначений час, дати правдиві пояснення, повідомити все відоме йому по справі і відповісти на поставлені запитання.

Вказував, що у разі неявки без поважних причин свідка може бути піддано примусовому приводу ухвалою суду, що підтверджено практикою та правовими роз`ясненнями, що судом у цій справі зроблено не було. При цьому приймаючи рішення по справі, суд повинен спиратися лише на ті показання, які були отримані безпосередньо в залі суду під час проведення допиту особи, з якого суд одержує відомості про наявність чи відсутність обставин, які мають значення для вирішення справи, що узгоджується з правовою позицією Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 19 листопада 2019 року в справі № 750/5745/15-к, згідно з якою суд бере до уваги, що відповідно до п. 16 ст. 7 КПК безпосередність досліджень показань є загальною засадою кримінального судочинства, а ст. 23 КПК визначає, що показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, а відомості, що містяться в показаннях, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані доказами, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Зазначав, що нормами КУпАП не врегульовано порядок оцінки дослідження доказів, зокрема показань, а критеріями, за якими суд має оцінювати докази, є належність, достовірність та допустимість, і у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує аналогію закону, а у разі відсутності такого закону суд виходить із аналогії права. Оскільки інші кодекси України, зокрема КПК України, містить відповідні правові норми, тому при розгляді даного питання підлягає застосуванню аналогія закону. Тому суд при виявленні суперечностей пояснень ОСОБА_1 із поясненнями свідків обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мав би їх допитати особисто або не приймати як доказ винуватості їх письмові пояснення, отримані поліцейськими при складанні протоколу.

Посилався на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 18 лютого 2020 року в справі № 524/9827/16-а, де вказано, що сам факт визнання особою вини у порушенні адміністративного законодавства не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку доведення вини особи.

Посилався на судову практику ЄСПЛ у справах «Лучанінов проти України», «Малофеєва проти Росії», «Кобець проти України», «Авшар проти Туреччини», «Шмауцер проти Австрії», вказував, що в протоколі про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 507495 не зазначено, що стало підставою для огляду на стан сп`яніння ОСОБА_1 , а також, що до протоколу додається виключно пояснення свідків, а тому відеозапис, який долучений до протоколу, не може слугувати доказом у справі, оскільки його перебування в матеріалах справи не визначене протоколом, а тому огляд його змісту є недопустимим за юридичним принципом плодів отруєного дерева. Також у протоколі зазначено про фіксацію факту безпосереднього керування ОСОБА_1 автомобілем у стані сп`яніння, хоча прямі докази цього в матеріалах справи відсутні. Протоколу за ст. 124 КУпАП чи рапорту працівника поліції про недоречність притягнення ОСОБА_1 за цією статтею не залучено, а тому сама вимога на його проходження є безпідставною.

Наводив зміст ст. 7 КУпАП, зазначав, що для того, щоб виявити правопорушення, той чи інший транспортний засіб має бути законно зупинений співробітником поліції, в іншому випадку протиправність зупинки, за умови відсутності задокументованого порушення ПДР із подальшим притягненням до відповідальності може поставити під сумнів й саму подальшому процедуру виявлення «нетверезого водія».

Посилався на правові висновки Верховного Суду в постанові від 15 березня 2019 року в справі № 686/11314/17, згідно яких оскільки поліцейським не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення водієм правил дорожнього руху, то вимоги інспектора до водія про пред`явлення документів на право керування є неправомірними, а співробітники поліції можуть зупиняти автомобіль, лише коли є правопорушення, і схожі правові висновки Верховного Суду в постановах від 20 жовтня 2020 року в справі № 444/2115/17, від 02 грудня 2019 року в справі № 766/10693/17, від 25 березня 2019 року в справі № 127/19283/17, від 15 березня 2019 року в справі № 686/11314/17, від 12 грудня 2018 року в справі № 537/744/17.

Вказував, що з матеріалів справи вбачається, що відносно ОСОБА_1 не виносилась постанова чи протокол про притягнення його до адміністративної відповідальності за інше правопорушення ПДР, ніж за ст. 130 КУпАП, яке би пред`являлось водію перед складанням спірного протоколу. Таким чином, належних та допустимих доказів вчинення ним іншого адміністративного правопорушення, яке б надавало працівникам поліції підстави правомірно зупиняти автомобіль чи пропонувати проходження огляду на стан сп`яніння, після чого обґрунтовано підозрювати останнього у вчиненні інкримінованого правопорушення, в матеріалах справи немає.

Зазначав, що п. 1-9 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» визначено вичерпний перелік випадків, які надають право працівнику поліції зупинити транспортний засіб, зокрема якщо водій порушив Правила дорожнього руху. Поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинки ним транспортного засобу з детальним описом підстав зупинки, визначеної у цій статті. Подальші дії працівників поліції щодо проведення такого огляду є порушенням процедури, передбаченої законом, і ставить під сумнів й саму подальшу процедуру виявлення «нетверезого водія» за принципом «плодів отруєного дерева», законних підстав для направлення у лікарню для огляду не було.

Посилався на ч. 5 ст. 266 КУпАП, згідно якої огляд особи на стан алкогольного сп`яніння, проведений з порушенням вимог ст. 266 КУпАП, вважається недійсним.

Вказував, що згідно п. 9 розділу 2 Інструкції № 1452/735 з метою забезпечення результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.

Наголошував, що обидві склади адміністративного правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП, передбачають як обов`язкову умову притягнення до адміністративної відповідальності факт керування транспортним засобом цією особою. Водночас, факт керування транспортним засобом вважається закінченим з моменту, коли автомобіль почав рухатись. Якщо безпосередньо уповноваженою особою не було встановлено сам факт керування транспортним засобом до його зупинки, подальша вимога співробітника поліції до даної особи пройти огляд на стан сп`яніння носить неправомірний характер.

Наводив зміст ст. 245, 252, 251 КУпАП, ст. 62 Конституції України, якою закріплено принцип невинуватості особи.

Підсумовував, що належних та допустимих доказів, які б об`єктивно та поза межами розумного сумніву доводили факт порушення ОСОБА_1 ч. 1 ст. 130 КУпАП, матеріали справи не містять, що виключає можливість притягнення його до адміністративної відповідальності.

В судовому засіданні брав участь захисник Сахнюк О.В. в режимі відеоконференцзв`язку, який подану апеляційну скаргу підтримав, підтвердив її доводи та просив її задовольнити.

Заслухавши пояснення захисника, дослідивши матеріали справи та апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідальність за ст. 130 КУпАП настає виключно за керування транспортними засобами особами, які перебувають в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Cтаттею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

За змістом ст. 266 КУпАП, Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проведення такого огляду, затвердженого постановою КМ України від 17 грудня 2008 року № 1103 (далі - Порядок № 1103) та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція № 1452/735), щодо адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП у формі відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, підстави для складання протоколу про адміністративне правопорушення у поліцейського виникають після встановлення факту керування певною особою транспортним засобом, виявлення у неї ознак алкогольного сп`яніння, висунення поліцейським пропозиції про проходження огляду на стан сп`яніння та відмови особи від проходження такого огляду, яка повинна бути висловлена у формі, яка не передбачає двозначного трактування цієї відмови чи викликати сумніви у її дійсності. Лише після висловлення такої відмови адміністративне правопорушення вважається вчиненим і породжує у поліцейського обов`язок скласти протокол про адміністративне правопорушення.

Дотримання поліцейськими зазначеної процесуальної процедури судом першої інстанції перевірено.

Так, висновки суду першої інстанції про доведеність факту відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння стверджуються зібраними у справі доказами, а саме:

протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 507495 від 08 листопада 2025 року в частині часу і місця вчинення адміністративного правопорушення, даних про особу, яка його вчинила, ідентифікаційних ознак транспортного засобу, яким особа керувала;

відеозаписом з бодікамери працівника поліції від 08 листопада 2025 року, на якому зафіксовано подію, у зв`язку з якою відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 статті 130 КУпАП, який було переглянуто і досліджено судом;

письмовими поясненнями свідка ОСОБА_2 від 08 листопада 2025 року про те, що вони 08 листопада 2025 року о 22:00 з друзями вийшли з кафе «Генацвале Хінкалі» і побачили, як автомобіль Toyota чорного кольору пошкодив транспортні засоби, які стояли на парковці. Водій поводив себе неадекватно. Дівчина, яка була з ним, намагалася його зупинити, але він не слухав її і продовжував таранити припарковані на стоянці авто. Хлопці, які вийшли покурити, допомогли їй зупинити авто і вмовили водія вийти з машини. ОСОБА_2 викликала поліцію, так як побачила, що водій напідпитку. Водієм був хлопчина років 28, з бородою, у сірій куртці з чорним рюкзаком;

письмовими поясненнями свідка ОСОБА_4 від 08 листопада 2025 року про те, що вони 08 листопада 2025 року о 21:55 по вул. Юлії Здановської, 46/1 біля ресторану «Генадцвале та хінкалі» автомобіль Toyota чорного кольору д.н.з. НОМЕР_2 рухався зі сторони в сторону, намагаючись припаркуватися, та зачепив два авто - Ford червоного кольору д.н.з. НОМЕР_3 та КІА чорного кольору, номерів не побачив, оскільки водій Toyota їх збив. Коли Toyota зупинилась, з водійського місця вийшов чоловік десь до 30 років, з нерівною ходою. Підійшовши до нього запитати, чи все нормально, ОСОБА_4 відчув стійкий запах алкоголю.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Так, з протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 08 листопада 2025 року о 22:00 в м. Київ, вул. Ю.Здановської 46/1 керував транспортним засобом Toyota Camry д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме різкий запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального приладу Драгер та у медичному закладі у лікаря нарколога водій відмовився у встановленому законом порядку, чим порушив п. 2.5 ПДР.

На переглянутому відеозаписі події, зробленому за допомогою нагрудної камери поліцейського, який є об`єктивним доказом у справі, незалежним від суб`єктивного сприйняття будь-якої особи, зафіксовано, що о 22:21 на початку спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 та свідками події свідки вказали саме на ОСОБА_1 як особу, яка керувала транспортним засобом Toyota. В подальшому о 22:35 ОСОБА_1 на пропозицію працівника поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння дійсно відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою алкотестера «Драгер» та в медичному закладі, заперечуючи доцільність такого проходження, оскільки він не керував транспортним засобом, а керувала його дружина, і такі дії були правильно розцінені працівниками поліції як фактична відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Доводи апеляційної скарги, що відеозапис, який долучений до протоколу, не може слугувати доказом у справі, оскільки його перебування в матеріалах справи не визначене протоколом, а тому огляд його змісту є недопустимим за юридичним принципом плодів отруєного дерева, спростовуються протоколом про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 507495 від 08 листопада 2025 року, у п. 10 якого зазначено про застосування технічного засобу відеозапису 476816, 470448.

Доводи апеляційної скарги, із посиланням на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 18 лютого 2020 року в справі № 524/9827/16-а, що сам факт визнання особою вини у порушенні адміністративного законодавства не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку доведення вини особи, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, яким встановлено винуватість ОСОБА_1 в результаті оцінки всіх наявних у справі доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Дослідивши вказані докази та надавши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, наявності підстав для притягнення його до відповідальності та на законних підставах наклав на нього стягнення, належним чином мотивувавши своє рішення.

Апеляційна скарга не містить доводів, які би вказували на незаконність ухваленого судом рішення.

З наявної у справі сукупності доказів вбачається, що ОСОБА_1 як особа, яка керувала транспортним засобом та у якої працівниками поліції були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, дійсно відмовився на вимогу поліцейського пройти у встановленому законом порядку огляд з метою встановлення стану сп`яніння, і вказані обставини свідчать про порушення ОСОБА_1 п. 2.5 ПДР України, за що й передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги, що у протоколі зазначено про фіксацію факту безпосереднього керування ОСОБА_1 автомобілем у стані сп`яніння, хоча прямі докази цього в матеріалах справи відсутні, і якщо безпосередньо уповноваженою особою не було встановлено сам факт керування транспортним засобом до його зупинки, подальша вимога співробітника поліції до даної особи пройти огляд на стан сп`яніння носить неправомірний характер, відхиляються апеляційним судом як безпідставні і такі, що спростовуються долученими до матеріалів справи письмовими показаннями свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , а також зафіксованими на відеозаписі усними поясненнями свідків, які безпосередньо бачили, як ОСОБА_1 , який керував автомобілем Toyota Camry д.н.з. НОМЕР_1 , і рухаючись на парковці, пошкодив інші транспортні засоби, із зовнішніх ознак при спілкуванні з ним зрозуміли, що ОСОБА_1 має ознаки алкогольного сп`яніння, в зв`язку з чим ОСОБА_2 викликала працівників поліції.

Апеляційний суд наголошує, що умови попередньої зупинки транспортного засобу працівниками поліції для притягнення водія до відповідальності не передбачені як вимогами п. 2.5 ПДР, які покладають на водія обов`язок на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, так і диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП, якою передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами, які перебувають в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що працівники поліції прибули саме на виклик свідків, а отже транспортний засіб Toyota Camry д.н.з. НОМЕР_1 ними безпосередньо не зупинявся, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що п. 1-9 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» визначено вичерпний перелік випадків, які надають право працівнику поліції зупинити транспортний засіб, зокрема якщо водій порушив Правила дорожнього руху, відносно ОСОБА_1 не виносилась постанова чи протокол про притягнення його до адміністративної відповідальності за інше правопорушення ПДР, ніж за ст. 130 КУпАП, належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 іншого адміністративного правопорушення, яке б надавало працівникам поліції підстави правомірно зупиняти автомобіль чи пропонувати проходження огляду на стан сп`яніння, після чого обґрунтовано підозрювати останнього у вчиненні інкримінованого правопорушення, в матеріалах справи немає.

Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє як нерелевантні посилання захисника у апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду в постанові від 15 березня 2019 року в справі № 686/11314/17, згідно яких оскільки поліцейським не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення водієм правил дорожнього руху, то вимоги інспектора до водія про пред`явлення документів на право керування є неправомірними, а співробітники поліції можуть зупиняти автомобіль, лише коли є правопорушення, і схожі правові висновки Верховного Суду в постановах від 20 жовтня 2020 року в справі № 444/2115/17, від 02 грудня 2019 року в справі № 766/10693/17, від 25 березня 2019 року в справі № 127/19283/17, від 15 березня 2019 року в справі № 686/11314/17, від 12 грудня 2018 року в справі № 537/744/17.

Апеляційний суд звертає увагу, що в апеляційній скарзі захисником не зазначено, хто, у випадку заперечення ОСОБА_1 обставин керування транспортним засобом Toyota Camry д.н.з. НОМЕР_1 , виконував функції водія. На відеозаписі ОСОБА_1 стверджував, що автомобілем керувала його дружина, проте в матеріалах справи її пояснення з цього приводу відсутні.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що у постанові суду зазначено про задоволення клопотання захисту про допит свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , однак не вказано, чи були вони завчасно належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, чи повідомляли вони про причини своєї неявки, і що судом у разі неявки без поважних причин не було піддано свідків примусовому приводу ухвалою суду, а також доводи апеляційної скарги, що за аналогією права суд при виявленні суперечностей пояснень ОСОБА_1 із поясненнями свідків обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мав би їх допитати особисто або не приймати як доказ винуватості їх письмові пояснення, отримані поліцейськими при складанні протоколу, апеляційний суд враховує наступне.

Так, аналогія закону є застосуванням до неврегульованих конкретною нормою правовідносин норм закону, які регламентують подібні відносини. За відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до ст. 272 КУпАП як свідок у справі про адміністративне правопорушення може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають установленню по даній справі.

На виклик органу (посадової особи), у провадженні якого перебуває справа, свідок зобов`язаний з`явитися в зазначений час, дати правдиві пояснення, повідомити все відоме йому по справі і відповісти на поставлені запитання.

Отже, в даному випадку відсутні підстави вважати, що питання допиту та виклику свідків у судове засідання є не врегульованим чинними нормами КУпАП, а тому потребує застосування судом аналогії закону чи права.

При цьому застосування приводу, згідно вимог КУпАП, застосовується лише до самої особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, якщо її явка є обов`язковою, а саме при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, статтями 51, 146, 160, 172-4 - 172-9, 173, частиною третьою статті 178, статтями 185, 185-1, статтями 185-7, 187 (ст. 268 КУпАП).

Отже, з вказаного вбачається, що чинні норми КУпАП не передбачають як застосування механізму приводу до свідків, так і обов`язкової участі цих осіб при розгляді справи про адміністративне правопорушення та їх безпосереднього допиту судом, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Разом із тим, сприяючи у реалізації процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, апеляційним судом було задоволено клопотання захисника про виклик у судове засідання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Заходи щодо виклику свідків в судове засідання неодноразово вживались апеляційним судом шляхом направлення судових повісток-повідомлень на поштові адреси останніх, які, будучи повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились, у подальшому захисник відмовився від клопотання про допиту свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , і розгляд справи продовжено у їх відсутності.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що захисником подавалось на електронну пошту клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, однак жодної інформації про результати його не надходило, і суд відмовив у цьому клопотанні безпідставно, апеляційний суд враховує, що зазначені захисником процесуальні дефекти розгляду справи самі по собі не є підставою для скасування законної та обґрунтованої постанови суду першої інстанції, а процесуальні права захисника були в повній мірі поновлені апеляційним судом, який прийняв апеляційну скаргу, забезпечив участь захисника в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку, заслухав його пояснення і надав оцінки доводам.

В цілому доводи, зазначені в апеляційній скарзі, не впливають на законність постанови та не спростовують порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 ПДР України за наявності у справі вищевказаних доказів, які повністю підтверджують обставини вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06 грудня 1998 року, Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає серед іншого, щоб виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, щоб особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Наявні у справі докази жодних підстав для сумнівів у винуватості ОСОБА_1 не викликають.

При цьому апеляційний суд враховує рішення по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, в якому Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

У відповідності до ст. 23 КУпАП метою адміністративного стягнення є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

За змістом ч. 2 ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Зазначені вимоги закону судом першої інстанції при розгляді справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладенні на нього стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами були дотримані у повній мірі.

Апеляційний суд враховує, що апеляційна скарга не містить доводів щодо міри відповідальності, призначеної судом першої інстанції, та щодо обставин, які могли бути не враховані судом при накладенні стягнення.

Наведене вказує на необґрунтованість поданої апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Отже, розглядаючи матеріали справи, суд першої інстанції дослідив належним чином зібрані докази по справі, а також з`ясував всі обставини у справі, тобто дотримався вимог ст. 251, 280 КУпАП.

Висновки, які викладені в постанові суду, відповідають матеріалам справи і фактичним обставинам події, при винесення постанови судом було вжито заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження матеріалів справи.

За таких обставин постанова Голосіївського районного суду м. Києва від 23 січня 2026 року щодо ОСОБА_1 відповідає вимогам закону, підстав для її зміни чи скасування суд не вбачає, у зв`язку із чим суд залишає цю постанову без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника Сахнюка Олександра Володимировича залишити без задоволення.

Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 23 січня 2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ст. 2.5 ПДР та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Кашперська Т.Ц.