Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №758/2693/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 758/2693/25 Головуючий у суді І інстанції Якимець О.І.

Провадження № 22-ц/824/7046/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С. А.,

суддів: Борисової О. В., Таргоній Д. О.,

за участю секретаря судового засідання - Гладкої І. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Київська міська рада, ОСОБА_6 , про визнання наймачами житлового приміщення, витребування майна із чужого незаконного володіння, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Подільська РДА), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Київська міська рада, ОСОБА_6 , про визнання наймачами житлового приміщення, витребування майна із чужого незаконного володіння, зобов`язання вчинити дії.

Позов обґрунтували тим, що починаючи з 2007 року ОСОБА_1 разом із своїм чоловіком ОСОБА_2 і сином ОСОБА_3 почали проживати у квартирі АДРЕСА_1 .

Вказану квартиру було надано ОСОБА_2 як тимчасове житло для співробітника поліції Київською міською державною адміністрацією (далі - КМДА).

З моменту проживання у спірній квартирі сім`я позивачів регулярно сплачує комунальні послуги, в тому числі, але не виключно, послуги електропостачання, газопостачання, опалення, водопостачання та водовідведення. Крім того, сім`я ОСОБА_7 отримує на вказану адресу кореспонденцію різного характеру.

На думку позивачів, зазначене є підтвердженням факту їх постійного проживання у спірній квартирі та засвідчує їх дійсні наміри щодо набуття її у власність.

Зазначали, що ОСОБА_2 на момент зайняття спірної квартири був діючим працівником поліції, отримав квартиру як тимчасове житло в будинку, який підлягав списанню і знесенню. У 2008 році ОСОБА_2 звернувся до КМДА з відповідною заявою, в якій просив вирішити житлове питання та передати йому у власність житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 , проте листом від 31 березня 2008 року № 004-401 йому було рекомендовано звернутися із заявою про постановку сім`ї на квартирний облік за категорією обліку «працівники міліції» з першочерговим порядком забезпечення житлом. При цьому КМДА зазначила, що до моменту вирішення житлового питання не заперечує факт проживання у квартирі сім`ї, яка складається із 3 (трьох) осіб: ОСОБА_2 , 1972 року народження, заявник; ОСОБА_1 , 1974 року народження, дружина; ОСОБА_3 , 1996 року народження, син.

З 22 квітня 2008 року вони перебувають на квартирному обліку у складі сім`ї з трьох осіб, що підтверджується у тому числі довідками Подільської РДА від 04 лютого 2021 року № 64 та від 09 листопада 2022 року № 436, виданими ОСОБА_1 , у яких, серед іншого, зазначено: порядок забезпечення житлом - першочерговий, категорія обліку - колишні працівники міліції, дата встановлення категорії - 26 червня 2004 року, облікова справа № 22554А.

У червні 2014 року ОСОБА_1 зверталася із заявою до Подільської РДА для вирішення житлового питання щодо визначення правового статусу квартири АДРЕСА_1 , у якій позивачі проживають усією сім`єю, а також просила передати спірну квартиру у власність її сім`ї. У відповідь на цю заяву Подільська РДА листом від 10 липня 2014 року № 106-Ю6/ОП/Т-505-756 повідомила, що згідно з розпорядженням КМДА від 02 червня 2005 року № 917 «Про будівництво торгівельно-офісного центру з вбудованим паркінгом на АДРЕСА_2 » відселення мешканців будинку № 1 та прилеглого до нього будинку АДРЕСА_3 на постійне місце проживання здійснювалось за рахунок залучених коштів інвесторів.

Позивачі вказували, що з моменту фактичного заселення вони вживали неодноразові спроби приватизувати квартиру, в яку вони вклали та продовжують вкладати великі кошти для комфортного в ній проживання, зокрема, зробили ремонт, провели лінії електропередач, обладнали її технікою, установили нову сантехніку, металопластикові вікна, освітлення, нові вхідні та міжкімнатні двері, батареї централізованого опалення.

З огляду на ухвалені судові рішення від 13 квітня 2021 року у справі № 758/7447/16-ц та від 12 липня 2023 року у справі № 758/17676/21, які набрали законної сили та є преюдиційними, позивачі вважали, що ОСОБА_6 не набув у встановленому законом порядку права на приватизацію спірної квартири, не набув її власність, а тим більше, що свідоцтво про право власності на неї, видане на його ім`я, визнано недійсним, а отже він не набув права на відчуження спірної квартири ОСОБА_4 , а вона у свою чергу - ОСОБА_5 .

Вважали, що їх право на спірне майно порушене відповідачами, так як квартира, у якій позивачі безперервно проживають із 2008 року, що встановлено судовими рішеннями, за відсутності законних правових підстав вибула з їх володіння, як осіб, які набули в законному порядку право на її приватизацію і передання їм у власність. Такими незаконними діями Подільської РДА та ОСОБА_6 права позивачів порушені, а тому підлягають захисту саме в обраний ними спосіб. Задоволення їх позовних вимог призведе до відновлення порушених прав та надасть змогу зареєструвати за собою право власності на спірну квартиру.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 просили суд:

- витребувати на їх користь майно - квартиру АДРЕСА_1 , із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 ;

- зобов'язати Подільську РДА вчинити дії по переданню у їх приватну власність майна - вказаної квартири;

- визнати їх наймачами житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, натомість за позивачами право власності на спірну квартиру не визнано та не зареєстровано, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 липня 2023 року у справі № 758/17676/21 не встановлює за позивачами речового права на квартиру АДРЕСА_1 . За таких обставин обраний позивачами спосіб захисту у вигляді віндикаційного позову не відповідає правовому статусу позивачів, оскільки спрямований на захист права власності, яким вони не наділені. Тобто йдеться не стільки про недоведеність порушення наявного речового права, скільки про невідповідність заявленого способу захисту змісту того права, на яке позивачі фактично посилаються (право на отримання житла, право на участь у приватизації, інтерес у збереженні житла, в якому тривалий час проживають, тощо). Отже, вимога про витребування квартири із чужого незаконного володіння не може бути задоволена з підстав неналежності обраного способу захисту до фактичних прав позивачів у спірних правовідносинах.

Суд зазначив, що вимога про зобов`язання Подільської РДА передати квартиру у приватну власність позивачів фактично спрямована на примусове покладення на орган місцевої влади обов`язку прийняти рішення про приватизацію конкретної квартири на користь конкретних осіб, минаючи передбачену законом процедуру та критерії черговості забезпечення житлом тощо. Перебування на квартирному обліку, у тому числі з першочерговим правом забезпечення житлом, надає особі право на отримання житла в установленому порядку, але не створює речового права на конкретну квартиру і не означає безумовного обов`язку відповідного органу передати у власність саме цей об`єкт. При цьому суд врахував, що на час розгляду справи спірна квартира зареєстрована як об`єкт приватної власності ОСОБА_5 , а не як житло, що перебуває у державному чи комунальному фонді та може бути приватизоване. Належним способом захисту у подібних ситуаціях є, зокрема, оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу влади, що порушують право особи на отримання житла, вимога про зобов`язання розглянути заяву, включити до черги, прийняти рішення за наслідками звернення тощо. Натомість вимога про зобов`язання передати у приватну власність конкретну квартиру у ситуації, коли орган не є її власником і відсутні встановлені законом умови для приватизації, є неналежним способом захисту.

Щодо вимоги про визнання позивачів наймачами житлового приміщення, районний суд виходив із недоведеності позивачами факту видачі їм ордеру на спірну квартиру або укладення договору найму щодо цієї квартири між ними та відповідним органом. За встановлених фактичних обставин справи суд не встановив наявність законних підстав виникнення у позивачів права користування таким жилим приміщенням та визнання їх наймачами, оскільки спірне жиле приміщення, у якому проживають позивачі, не є помешканням наданим у визначений законом спосіб, адже не було видано ордер, укладено угоду чи надано дозвіл, на підставі якого вони вселилася у спірну квартиру.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивачі в особі представника - адвоката Цурки Н.О. звернулись з апеляційною скаргою, в якій просять його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги вказують, що судом першої інстанції взято до уваги доводи відзиву на позовну заяву Подільської РДА, який було подано через електронний кабінет 30 вересня 2025 року, тобто із пропуском строку, встановленого судом на більш ніж шість місяців з дати відкриття провадження у справі, та без клопотання про поновлення строків. З огляду на зазначене, в основу оскаржуваного рішення покладено докази та доводи, які неправомірно були прийняті судом, тому висновки суду ґрунтується на недопустимих доказах.

Окрім того, судом не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, які регулюють дані правовідносини і які свідчать про те, що право на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна (постанови Великої Палати Верховного Суду від18 квітня 2023 року в справі № 357/8277/19 та від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18, постанова Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 522/8412/19).

Таким чином, позивачі мають право на витребування майна від ОСОБА_5 , а тому висновок суду першої інстанції про те, що така вимога не може бути задоволена з підстав неналежності обраного способу захисту до фактичних прав позивачів у спірних правовідносинах, є безпідставним та помилковим.

Дійсно, за позивачами право власності на спірну квартиру не зареєстровано, проте ОСОБА_5 не є добросовісним набувачем цієї квартири, оскільки вона вибула з володіння позивачів поза їх волею на підставі правочину, який ОСОБА_6 не мав права укладати, оскільки законного права на квартиру в нього не виникло, а свідоцтво про право власності, видане на його ім`я, було визнано судом недійсним (справа № 758/17676/21).

Позивачі вважають, що у спірних правовідносинах задоволення віндикаційного позову є належним та ефективним способом захисту їх порушеного права, як законних користувачів спірної квартири, право на яку вони мають у зв`язку з реалізацією конституційного права на житло шляхом приватизації.

Суд не врахував, що позивачі неодноразово зверталися із відповідними заявами для вирішення питання приватизації спірної квартири, проте їх вимоги задоволені не були лише через вибуття спірної квартири з їх володіння та користування у зв`язку з незаконними діями та рішеннями саме Подільської РДА, що свідчить про порушення їх конституційних прав на приватизацію спірного житлового приміщення. При цьому випадки, визначені законом, які дозволяють органам приватизації відмовити позивачам у приватизації займаного ними житла, відсутні.

Районний суд проігнорував посилання позивачів на численну релевантну судову практику Верховного Суду щодо ефективності та належності визначеного позивачами способу захисту порушеного права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду шляхом зобов`язання вчинити дії щодо приватизації (див. постанови Верховного Суду від 18 грудня 2018 року в справі № 183/2859/16, від 19 червня 2019 року в справі № 338/347/16-ц, від 30 вересня 2020 року в справі № 754/6918/18 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 200/18858/16-ц).

У даному випадку задоволення позовних вимог про визнання позивачів наймачами житлового приміщення (спірної квартири) та зобов`язання Подільської РДА вчинити дії по переданню її у приватну власність позивачів відповідатиме належному та ефективному захисту порушених прав останніх і призведе до відновлення цих прав.

Тривалий час проживання позивачів у спірній квартирі (з 2008 року) незалежно від її правового режиму є достатньою і самостійною підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним позивачам у розумінні статті 8 Конвенції й наступне їх виселення з указаного житла без надання іншого є невиправданим втручанням в приватну сферу особи та є порушенням основоположних вимог Конвенції.

У відзиві на апеляційну скаргу Київська міська рада просить на підставі поданих сторонами доказів ухвалити судове рішення згідно норм чинного законодавства, врахувавши вимоги статей 51, 58 ЖК України щодо видачі громадянинові ордеру, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення і видача якого віднесена до повноважень районних в місті Києві державних адміністрацій відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 31 січня 2011 року № 121.

Відповідачі та третя особа ОСОБА_6 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Учасники справи та/або їх представники в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення відповідає не в повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна № 408869334 від 21 січня 2025 року квартира за адресою: АДРЕСА_4 , належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу квартири № 323 від 15 червня 2021 року.

У відповіді виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 004-401 від 31 березня 2008 року на лист ОСОБА_2 № 01/12-0176 від 02 березня 2008 року про передачу у власність спірної квартири рекомендовано звернутися із заявою про постановку сім`ї на квартирний облік за категорією обліку «працівники міліції» з першочерговим порядком забезпечення житлом. При цьому КМДА зазначила, що до моменту вирішення житлового питання не заперечує з приводу проживання у квартирі сім`ї, яка складається із 3 (трьох) осіб: ОСОБА_2 , 1972 року народження, заявник; ОСОБА_1 , 1974 року народження, дружина; ОСОБА_3 , 1996 року народження, син.

Зі змісту відповіді Подільської РДА від 10 липня 2014 року на звернення ОСОБА_1 за № 106/ОП/Т-505 від 27 червня 2014 року щодо вирішення житлового питання вбачається, що згідно з розпорядженням КМДА від 02 червня 2005 року № 917 «Про будівництво торгівельно-офісного центру з вбудованим паркінгом на АДРЕСА_2 » відселення мешканців з жилого будинку № 1 та прилеглого до нього жилого будинку АДРЕСА_3 на постійне місце проживання здійснювалось за рахунок залучених коштів інвесторів. За інформацією КП «Введенське Подільського району міста Києва» документи, які надають право на заселення та проживання за адресою: АДРЕСА_4 , на ім`я ОСОБА_1 до підприємства не надавались, нарахування та сплата за житлово-комунальні послуги не проводяться. Також повідомлено, що єдиною підставою для заселення в житлову квартиру є ордер на право зайняття житлової площі.

В матеріалах справи наявна довідка № 64 від 04 лютого 2021 року, видана Відділом обліку та розподілу житлової площі Подільської РДА про те, що ОСОБА_1 дійсно перебуває на квартирному обліку з 22 квітня 2008 року у складі сім`ї із 3 осіб: ОСОБА_2 , 1972 року народження, заявник; ОСОБА_1 , 1974 року народження, дружина; ОСОБА_3 , 1996 року народження, син. Порядок забезпечення житлом - першочерговий; категорія обліку - колишні працівники міліції, дата встановлення категорії - 26 червня 2004 року; облікова справа № 22554А.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 25 липня 2016 року у справі № 758/7447/16-ц позов Подільської РДА задоволено. Виселено ОСОБА_6 та його малолітню доньку ОСОБА_8 із гуртожитку на АДРЕСА_6 і вселено ОСОБА_6 та його малолітню доньку ОСОБА_8 у квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до копії договору купівлі-продажу квартири від 28 липня 2020 року, укладеного між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець), продавець передав у власність, а покупець прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року у справі № 758/7447/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позовних вимог Подільської РДА до ОСОБА_6 про виселення та вселення ОСОБА_6 та його малолітньої доньки ОСОБА_8 у квартиру АДРЕСА_1 відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2021 року у справі № 758/7447/16-ц касаційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 12 липня 2023 року у справі № 758/17676/21, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Подільської РДА, ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Київська міська рада про визнання протиправним і скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності задоволено. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Подільської РДА від 26 грудня 2019 року, згідно якого квартиру АДРЕСА_1 , передано у приватну власність ОСОБА_6 . Визнано недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 26 грудня 2019 року на вказану квартиру, яке видане Відділом з питань майна комунальної власності Подільської РДА.

На підтвердження заявлених вимог до матеріалів справи долучено: акт про встановлення факту проживання громадянина від 23 жовтня 2024 року, відповідно до якого директором КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» в присутності сусідів-свідків внаслідок обстеження квартири АДРЕСА_1 виявлено, що ОСОБА_1 фактично проживає за даною адресою без державної реєстрації місця проживання; план квартири за адресою: АДРЕСА_4 ; технічний паспорт квартири за адресою: АДРЕСА_4 .

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання наймачами житлового приміщення, зобов`язання вчинити дії та витребування майна із чужого незаконного володіння, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами обрано неналежний (невідповідний) способів захисту своїх прав у спірних правовідносинах і одночасно не встановив наявності законних підстав виникнення у позивачів права користування спірним жилим приміщенням.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитись із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь яке право особи, а саме порушене. Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд повинен першочергово надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на час звернення до суду і лише якщо відповідне право (інтерес) порушені, невизнані або оспорені належним відповідачем визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Таким чином позивач, звертаючись до суду з позовною заявою зобов`язаний довести наявність порушених його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли спірні правовідносини щодо права позивачів на користування житловим приміщенням та безоплатну передачу у власність квартири АДРЕСА_1 , яка належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва та зареєстрована на праві власності за ОСОБА_5

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 просили суд визнати їх наймачами зазначеної квартири, зобов`язати Подільську РДА вчинити дії по переданню у їх приватну власність цієї квартири та витребувати квартиру на їх користь із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 .

Зокрема, такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року усправі № 638/2304/17).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).

У цій справі позивачі, пред`явивши вищезазначені позовні вимоги, зазначали, що із 2007 року вонипостійно проживають у спірній квартирі, яка знаходиться в будинку, що підлягав знесенню, та була надана ОСОБА_2 як тимчасове житло для співробітника міліції. З моменту фактичного заселення вони вживали неодноразові спроби приватизувати квартиру, які виявились марними, Подільська РДА відмовила їм у реалізації права на безоплатну приватизацію квартири у зв`язку із відсутності у них ордера на квартиру, який є єдиною підставою для вселення. Вважали, що їх право на спірну квартиру порушене відповідачами, оскільки квартира, у якій позивачі тривалий час безперервно проживають, за відсутності законних правових підстав вибула з їх володіння, як осіб, які набули в законному порядку право на її приватизацію і передання їм у власність.

Із наведеного вбачається, що кінцевою метою пред`явлення даного позову було не стільки право користування квартирою, а як реалізація позивачами у випадку задоволення позову на підставі цього судового рішення права на безоплатну приватизацію житла та його витребування за відсутності у них законної підстави для вселення, а саме ордеру.

Отже, вказані правовідносини виникли з підстав користування житлом комунальної власності, тому регулюються відповідними статтями Житлового кодексу України (далі - ЖК України).

Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

За положеннями статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Частиною першою статті 5 ЖК України передбачено, що державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Згідно із частиною першою статті 9 ЖК України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

За статтею 18 ЖК України управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.

Статтею 58 ЖК України встановлено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Видача ордерів на жилі приміщення у військових містечках провадиться в порядку, передбаченому законодавством Союзу СРСР.

Ордер - правовстановлюючий документ індивідуального характеру, що видається виконавчим органом місцевої ради, до компетенції якого входить прийняття рішення про надання житла та видача документа, який є єдиною правовою підставою на вселення громадянина особисто або з його сім`єю у жиле приміщення.

Відповідно до частини другої статті 61 ЖК України договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Як встановлено із матеріалів справи, правовою підставою проживання позивачів у квартирі АДРЕСА_1 останні вважають лист-відповідь виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 004-401 від 31 березня 2008 року на лист ОСОБА_2 № 01/12-0176 від 02 березня 2008 року про передачу у власність зазначеної квартири, з приводу чого позивачу з метою вирішення житлового питання у відповідності до чинного законодавства рекомендовано звернутися із заявою про постановку його родини на квартирний облік за категорією обліку «працівники міліції» з першочерговим порядком забезпечення житлом. До моменту вирішення житлового питання КМДА не заперечувала з приводу проживання у квартирі сім`ї заявника (а.с. 17, т. 1).

Натомість, зазначений лист в розумінні статті 58 ЖК України не може бути визнаний належною підставою для вселення осіб у житлове приміщення комунальної форми власності для постійного проживання, у зв`язку з чим вбачається, що позивачі вселились у квартиру в 2007 році з порушенням порядку, встановленого законом.

Тобто відповідь виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 004-401 від 31 березня 2008 року не легітимізує дії позивачів щодо вселення в квартиру без згоди її власника.

Відповідно до листа Подільської РДА від 10 липня 2014 року за № 106-Ю6/ОП/Т-505-756 документи, які надають право на заселення та проживання за адресою: АДРЕСА_4 , на ім`я ОСОБА_1 не надавались, а єдиною підставою для заселення у житлову квартиру є ордер на право зайняття житлової площі (а.с. 14 зв., т. 1).

Крім того, як слідує з матеріалів справи, позивачам було відомо, що фактичне зайняття спірної квартири було тимчасовим до вирішення житлового питання, а розпорядженням КМДА від 02 червня 2005 року за № 917 мешканці будинку АДРЕСА_5 були відселені, оскільки цей будинок був визнаний аварійним і не приданим для проживання.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що визнання в судовому порядку права на користування жилим приміщенням з метою подальшої приватизації житла та/або його витребування у фактичного володільця можливе лише у випадку дотримання позивачами порядку вселення в житлове приміщення і не визнання такого права відповідачами.

Разом з тим, власник житлового приміщення, тобто територіальна громада м. Києва в особі уповноважених нею органів, не передавала позивачам у користування квартиру, отже жодного договору найму між ними та Подільською РДА, як представником власника, на користування квартирою не укладалось.

Оскільки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 вселились у спірну квартиру без дотримання порядку, встановленого ЖК України, а саме без отримання ордеру на квартиру або укладення договору найму щодо цього житлового приміщення між ними та відповідним виконавчим органом місцевої ради, вони не можуть вважатися законними користувачами квартири АДРЕСА_1 , а відтак не є тими особами, які мають право вимоги на визнання наймачами вказаної квартири, зобов`язання передати її у приватну власність та витребування із чужого незаконного володіння.

Суд першої інстанції вірно зазначив у своєму рішенні, що за встановлених фактичних обставин даної справи відсутні законні підстави виникнення у позивачів права користування жилим приміщенням та визнання їх наймачами, оскільки спірне жиле приміщення, у якому проживають позивачі, не є помешканням наданим у визначений законом спосіб, адже не було видано ордер, укладено угоду чи надано дозвіл на підставі якого вони вселилася у спірну квартиру.

З огляду на те, що у позивачів відсутнє речове право, яке може бути захищене судом, тому в задоволені їх позову суду першої інстанції слід було відмовити саме з цієї підстави.

У пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 757/23249/17 вказано, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Подільської РДА, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання наймачами житлового приміщення, витребування майна із чужого незаконного володіння, зобов`язання вчинити дії, однак помилився щодо мотивів такого висновку, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, з огляду на те, що суд прийняв до розгляду відзив на позовну заяву, поданий Подільською РДАз пропуском строку, встановленого в ухвалі про відкриття провадження, без вирішення питання щодо поновлення цього строку, оскільки зазначені процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справив частині відсутності підстав для задоволення заявленого позову (абзац 2 частини другої статті 376 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції. Крім того, за змістом цієї статті більшість процесуальних порушень, допущених на одній стадії цивільного процесу, можна виправити на іншій його стадії (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 50)).

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).

За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з мотивів, наведених в цьому рішенні, не може бути залишене в силі та відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат позивачів у цій справі немає, оскільки як і в суді першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено, а змінюються лише мотиви такої відмови.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 червня 2026 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: О.В. Борисова

Д.О. Таргоній