Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №280/9059/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 червня 2026 року м. Дніпросправа № 280/9059/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у справі №280/9059/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 084250004684 від 19 серпня 2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через відсутність пільгового та страхового стажу роботи;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 періоди роботи з 01 липня 1989 року по 23 листопада 2004 року, який підтверджено трудовою книжкою колгоспника серії НОМЕР_1 від 28 серпня 1989 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком 1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції, що діяла до внесення змін Законом Україну Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року, № 213-УІІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, з урахуванням абзацу 10 частини статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-1V від 09 липня 2003 року, з дати звернення з заявою про призначення пенсії, а саме починаючи з 12 серпня 2025 року.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 084250004684 від 19 серпня 2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через відсутність пільгового та страхового стажу роботи.

Зобов`язанол Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 періоди роботи з 01 липня 1989 року по 23 листопада 2004 року, який підтверджено трудовою книжкою колгоспника серії НОМЕР_1 від 28 серпня 1989 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 серпня 2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 1 з урахуванням зарахованих періодів та правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач безпідставно не зарахував до пільгового стажу позивача період роботи з 01 липня 1989 року по 23 листопада 2004 року, що вплинуло на законність та обґрунтованість рішення № 084250004684 від 19 серпня 2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи. Зазначає про те, до пільгового стажу роботи не зараховано період роботи згідно довідки № 59 від 15 липня 2025 року з 01 липня 1989 року по 23 листопада 2004 року, оскільки відсутня інформація про структурний підрозділ та перебування у відпустках без збереження заробітної плати, відсутня інформація про те, що атестація робочих місць від 31 грудня 2002 року проводилась вперше, відсутнє посилання на Постанову Кабінету Міністрів України, яка діяла на час роботи, некоректно вказана підстава видачі довідки.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив вимоги скарги залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 , звернувся до органів пенсійного фонду України із заявою 12 серпня 2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV.

З огляду на приписи Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затвердженим постановою Пенсійного Фонду України 25 листопада 2005 року за № 22-1, вищезазначена заява з урахуванням принципу екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 084250004684 від 19 серпня 2025 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку із відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу.

В рішенні зазначено наступне.

Вік позивача становить 58 років 3 місяці 8 днів.

Страховий стаж позивача становить 20 років 2 місяці 25 днів.

Пільговий стаж за Списком № 1 становить 0 років 0 місяців 25 днів.

За результатом розгляду документів, до страхового стажу враховано всі періоди роботи.

До пільгового стажу роботи не зараховано період роботи згідно довідки № 59 від 15 липня 2025 року 01 липня 1989 року по 23 листопада 2004 року, оскільки відсутня інформація про структурний підрозділ та перебування у відпустках без збереження заробітної плати, відсутня інформація про те, що атестація робочих місць від 31 грудня 2002 року проводилась вперше, відсутнє посилання на Постанову Кабінету Міністрів України, яка діяла на час роботи, некоректно вказана підстава видачі довідки.

Право на призначення пенсії відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону відсутнє (а.с. 27).

Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом №213-VIII, який набув чинності 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років. При цьому, одночасно запроваджено правила поетапного збільшення показника вікового цензу за якими, жінки, дати народження яких припадали, зокрема, на період з 01 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року набували право на пенсію по досягненню 50 років.

Законом №2148-VIII від 03 жовтня 2017 року, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із пунктом 1 частини 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01 жовтня 2017 року.

Таким чином, з 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом а статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02 березня 2015 року та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09 липня 2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року №213-VIII.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б – г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

З вищевикладеного слідує, що з 23 січня 2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09 липня 2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Зазначені закони містять розбіжність у величині показника страхового стажу, який складає 20 років за пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, та 25 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме положенням пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року.

Такий висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20. В даному судовому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що позивач на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії мав більше 20 років страхового стажу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивач необхідного страхового стажу.

Щодо вимог позивача в частині зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до пільгового стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 періоди роботи з 01 липня 1989 року по 23 листопада 2004 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників визначені пунктом 20 Порядку № 637, згідно з яким, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном. З матеріалів справи вбачається, що позивачем було надано до пенсійного органу уточнюючу довідку № 59 від 15 липня 2025 року для підтвердження пільгового характеру роботи у період 01 липня 1989 року по 23 листопада 2004 року.

Відмовляючи у зарахуванні до пільгового стажу періоду роботи згідно довідки № 59 від 15 липня 2025 року відповідач виходив з того, що відсутня інформація про структурний підрозділ та перебування у відпустках без збереження заробітної плати, відсутня інформація про те, що атестація робочих місць від 31 грудня 2002 року проводилась вперше, відсутнє посилання на Постанову Кабінету Міністрів України, яка діяла на час роботи, некоректно вказана підстава видачі довідки.

Судом з`ясовано, що позивач у період з 01 липня 1989 року по 23 листопада 2004 року працював «ковалем ручного кування».

Професія «коваль ручного кування» відноситься до Списку №1 відповідно до: Постанови Ради Міністрів України від 22 серпня 1956 року №1173 (пункт «а» частина друга розділ ХІ), Постанови Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року №10 (пункт «а» підрозділ 2 розділу XI), Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року №162 (пункт «а» підрозділ 2 розділу XI), - які діяли в період трудової діяльності позивача. При цьому, трудова книжка позивача № НОМЕР_2 містить інформацію про періоди та місце роботи ОСОБА_1 з 01 липня 1989 року по 23 листопада 2004 року із зазначенням відповідних наказів (а.с.28).

Також, суд апеляційної інстанції зауважує, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Обов`язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено, у першу чергу, на керівників підприємств (роботодавців). Порушення цього обов`язку у формі не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є недопустимим у правовій державі.

Особа, яка працює на посаді, віднесеної до Списку № 1, та по якій має бути проведена атестації робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов`язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а зробила висновок про те, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи те, що трудова книжка позивача містить інформацію щодо його роботи у період з 01 липня 1989 року по 23 листопада 2004 року, а також те, що професія «коваль ручного кування» відноситься до Списку №1 відповідно до: Постанови Ради Міністрів України від 22 серпня 1956 року №1173 (пункт «а» частина друга розділ ХІ), Постанови Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року №10 (пункт «а» підрозділ 2 розділу XI), Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року №162 (пункт «а» підрозділ 2 розділу XI), - які діяли в період трудової діяльності позивача, при цьому непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов`язання відповідача зарахувати зазначені періоди роботи до пільгового стажу позивача.

Оскільки відповідачем безпідставно не зараховано до пільгового стажу роботи позивача період з 01 липня 1989 року по 23 листопада 2004 року, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 084250004684 від 19 серпня 2025 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

В частині відмови в задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржується, судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у справі №280/9059/25 - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у справі №280/9059/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко