Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №160/20904/22 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/20904/22

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року про відмову у прийнятті звіту про виконання судового рішення у справі №160/20904/22 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року у справі №160/20904/22 заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» про перегляд справи за нововиявленими обставинами рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2023 року у справі №160/20904/22 – задоволено.

Скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2023 року у справі №160/20904/22 та ухвалено нове рішення по справі, яким адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №59764 (вих.№59764/6/04-36-04-04-012) від 31.10.2022 року щодо можливості своєчасного виконання платником податків свого податкового обов`язку.

Зобов`язано Головне управління ДПС у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» від 28.09.2022 року вих.№1236 та прийняти рішення про визнання неможливим своєчасного виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» податкового обов`язку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 року зобов`язано Головне управління ДПС у Дніпропетровській області подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.05.2025 року у справі протягом 15 днів з дня отримання даної ухвали.

03 лютого 2026 року від відповідача надійшов звіт, в якому зазначено, що на виконання рішення суду у цій справі податковим органом прийнято рішення щодо визнання неможливим своєчасного виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» податкового обов`язку за №5138/6/04-36-04-04-12 від 22.01.2026 року, з огляду на що, рішення суду у цій справі виконано в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у прийнятті звіту Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 02.02.2026 року про виконання рішення суду у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що відповідач, на виконання рішення суд у цій справі, розглянув заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» від 28.09.2022 року вих.№1236 та задовольнив її в певній частині періодів, при цьому, в іншій частині заява залишено поза увагою. Оскільки рішення суду у цій справі від 01.05.2025 року відповідачем виконано частково, при цьому, жодних обґрунтувань щодо причин невиконання вказаного рішення в повному обсязі відповідачем не надано, суд дійшов висновку про відмову в прийнятті звіту відповідача від 02.02.2026 року.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції відповідач зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив її в апеляційному порядку. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання про продовження строку на подання звіту про виконання рішення суду по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії .

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що резолютивна частина рішення щодо повторного розгляду заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» від 28.09.2022 року вих.№1236 та прийняття рішення виконана, адже відповідачем прийнято рішення №5138/6/04-36-04-04-12 від 22.01.2026 року.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив вимоги скарги залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 1291 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.

Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Частиною 1 статті 382 КАС України визначено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

При цьому, частиною 1 статті 382-3 КАС України визначено, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

Так, рішенням суду у цій справі визнано протиправним та скасовано рішення №59764 (вих.№59764/6/04-36-04-04-012) від 31.10.2022 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ідентифікаційний код юридичної особи: 44118658), щодо можливості своєчасного виконання платником податків свого податкового обов`язку та зобов`язано Головне управління ДПС у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» від 28.09.2022 року вих.№1236 та прийняти рішення про визнання неможливим своєчасного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» податкового обов`язку.

При цьому, в заяві від 28.09.2022 року вих.№1236 товариство з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» просило Головне управління ДПС у Дніпропетровській області прийняти рішення щодо неможливості своєчасного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» податкових зобов`язань, граничні строки яких припадають на 24.02.2022 року до закінчення періоду дії воєнного стану (чи до відновлення можливості їх виконання).

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області 22.01.2026 року прийняло рішення №5138/6/04-36-04-04-12 від 22.01.2026 року, яким визнано неможливим своєчасне виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» свого податкового обов`язку за період з 24.02.2022 по 01.06.2022 року щодо реєстрації податкових накладних, за період з 24.02.2022 по 21.03.2022 року щодо подання податкової звітності, за період з 24.03.2022 по 01.03.2022 року щодо сплати податків, зборів та рентної плати.

Тобто, як з`ясовано судом першої інстанції та не заперечується сторонами, відповідач, на виконання рішення суд у цій справі, розглянув заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» від 28.09.2022 року вих.№1236 та задовольнив її в певній частині періодів, при цьому, в іншій частині заява залишено поза увагою, що в свою чергу свідчить про невиконання відповідачем рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року у справі №160/20904/22, як наслідок і відсутності підстав для прийняття звіту про його виконання.

Доказів того, що відповідачем прийнято рішення і в іншій частині заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» від 28.09.2022 року вих.№1236 до суду не надано.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення суду у цій справі відповідачем в повному обсязі не виконано, а тому суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв звіт.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі №160/20904/22 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі №160/20904/22 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко

суддя І.В. Юрко