Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №160/29376/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/29376/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року про відмову у задоволенні заяви поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України у справі №160/29376/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі № 160/29376/24 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у оформленні та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області оновлених довідок про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року для перерахунку основного розміру його пенсії з 01.02.2022 року, 01.02.2023 року.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 оформити та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області оновлені довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу і окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року, з включенням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення перерахунку основного розміру його пенсії з 01.02.2022 року, 01.02.2023 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 року у справі № 160/29376/24 набрало законної сили 13.02.2025 року.

ОСОБА_1 02 квітня 2026 року звернувся до суду з заявою в порядку статті 383 КАС України в якій просить визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягають у не виконанні рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі № 160/29376/24, а саме нездійснення перерахунку та виплати пенсії без обмеження максимальним розміром. Постановити окрему ухвалу про усунення причин та умов, що сприяли невиконанню відповідачем рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі № 160/29376/24.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду відповідь про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі №160/29376/24 та доказів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Заява обґрунтована тим, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/29376/24 не виконано ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки відповідачем пораховані додаткові види грошового забезпечення та премія згідно прожиткового мінімуму станом на 2018 рік, замість зазначеного в рішенні розміру грошового забезпечення станом на 2022 рік та на 2023 рік.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року відмовлено в задоволені заяви ОСОБА_1 поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України у справі № 160/29376/24.

Ухвала суду мотивована тим, що враховуючи зміст рішення суду у справі №160/29376/24, обсяг та зміст заявлених позивачем позовних вимог, предметом розгляду у цій справі була саме відмова відповідача у виготовленні та направленні до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області оновлених довідок та наявність права на їх отримання, а питання визначення складових частин цих довідок та розміру складових грошового забезпечення, які підлягали зазначенню відповідачем у таких довідках, не досліджувалось судом під час розгляду цієї справи. При цьому, розмір посадового окладу та окладу за військовим званням визначені відповідачем шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, що позивачем не заперечується.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив її в апеляційному порядку.

Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити заяву подану в порядку статті 383 КАС України у повному обсязі.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи, адже це не новий спір і не нові правовідносини.

Відповідач не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 1291 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.

Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача. Застосування судом до суб`єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 14.07.2022 року у справі №295/9823/21. Як вбачається з матеріалів справи, резолютивною частиною рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі № 160/29376/24 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 оформити та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області оновлені довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу і окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року, з включенням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення перерахунку основного розміру його пенсії з 01.02.2022 року, 01.02.2023 року.

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 , на виконання рішення суду позивачу були видані довідки про розмір грошового забезпечення від 22.01.2025 року №ФД95916 та № ФД95916, у яких зазначені наступні складові грошового забезпечення станом на 01.01.2022 року та 01.01.2023 року: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, надбавка за таємність, премія (а.с. 40, 41).

Водночас, зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що позивач фактично не погоджується із визначеним у довідках від 22.01.2025 року №ФД95916 та № ФД95916 розміром надбавки за особливості проходження служби та премії, оскільки такі, на переконання позивача, повинні бути розраховані виходячи з розміру встановлених окладів.

Натомість, в судовому рішенні у справі №160/29376/24 не вирішувалося питання про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, про які позивач зазначає у своїй заяві.

Таким чином, наявні підстави стверджувати те, що між позивачем та відповідачем виник новий спір щодо правомірності/неправомірності обчислення щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які повинні бути зазначені у довідці для перерахунку пенсії.

У свою чергу, положення ст.383 КАС України визначають можливість встановлення судового контролю за правильністю та повнотою виконання рішення суду. Такий контроль здійснюється виходячи із суті та змісту ухвалено рішення в порівнянні з діями, які вчинені суб`єктом владних повноважень на виконання такого рішення.

Оскільки у межах справи №160/29376/24 не вирішувалося питання щодо розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які повинні бути відображені у довідці про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2022 та станом на 01.01.2023, то оскаржувати дії відповідача, в порядку ст.383 КАС України, щодо неправильності визначення (на думку позивача) розмірів таких видів грошового забезпечення, підстав не має.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у справі №160/29376/24 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у справі №160/29376/24 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко