Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №541/1293/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 р.Справа № 541/1293/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Макаренко Я.М. ,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Городівський О.А., м. Миргород, повний текст складено 12.05.26 року по справі № 541/1293/26

за позовом ОСОБА_1

до Миргородського районного відділу поліції ГУНП в Полтавській області , Головного управління Національної поліції в Полтавській області

про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з адміністративним позовом до Миргородського районного відділу поліції ГУНП в Полтавській області (далі по тексту – Миргородський РВП ГУНП в Полтавській області, перший відповідач), Головного управління Національної поліції у Полтавській області (далі – ГУНП в Полтавській області, другий відповідач), в якому просив суд:

- скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 943560 від 01.04.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122, частиною 1 статті 126 КУпАП та накладення стягнення у виді штрафу у розмірі 425 грн;

- провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність постанови серії ЕНА № 943560 від 01.04.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту – КУпАП), як такої, що винесена з порушеннями вимог КУпАП щодо її змісту та за відсутності доказів на підтвердження наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення.

Стверджував, що позивач мав право рухатись в зоні дії знаку 3.1 Правил дорожнього руху України (далі – ПДР України) «Рух заборонено», так як мав при собі довідку № 2-01/12, видану 28.01.2026 директором ТОВ «Полтаваавтотранс», в якій вказано, що дія знаку 3.1 «Рух заборонено» не поширюється на автомобіль, яким керував позивач - Шевроле Авео д.н.з. НОМЕР_1 та водію вказаного транспортного засобу дозволено рух у зоні дії зазначеного дорожнього знаку на території автовокзалу, який розташований у місті Миргород по вул. Воскресінська, 9.

Переконував, що мав при собі діючий до 01.11.2026 поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, однак працівники поліції відмовились від надання оцінки вказаному документу, не здійснили перевірку його чинності в передбаченому законом порядку, натомість безпідставно притягнули позивача до відповідальності за відсутність такого полісу.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12.05.2026 по справі № 541/1293/26 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії УНА № 6943560 від 01.04.2026 про притягнення ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 та ч. 3 ст. 121 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 425 грн.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12.05.2026 по справі № 541/1293/26 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджував, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення позивачем правопорушень, зазначених у спірній постанові, та не дослідив належним чином обставини допущених поліцейськими процедурних порушень при розгляді справи про адміністративне правопорушення.

Переконував, що фактично, розгляду справи не відбулось, оскільки про початок такого розгляду не повідомлялось, права та обов`язки позивачу не роз`яснялись, що позбавило ОСОБА_1 можливості заявляти клопотання чи скористатись правовою допомогою.

В іншій частині зміст апеляційної скарги є аналогічним змісту позовної заяви.

У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу ГУНП в Полтавській області просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 у повному обсязі, а рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12.05.2026 по справі № 541/1293/26 - залишити без змін.

В обґрунтування відзиву зазначив, що зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивач оспорює виключно висновки суду першої інстанції щодо наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, а саме невиконання вимог дорожнього знака 3.1 "Рух заборонено", водночас апеляційна скарга не містить жодних доводів щодо незаконності чи необґрунтованості постанови та рішення суду першої інстанції в частині притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП, оскільки будь-яких заперечень щодо встановлених обставин вчинення зазначеного адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено.

З огляду на викладене, вважав, що доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи, не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права та зводяться переважно до незгоди апелянта з наданою судом оцінкою доказів, що не може бути підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування законного рішення суду першої інстанції.

Перший відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом розміщення на веб-порталі "Судова влада" повідомлення про виклик у судове засідання та надсилання повісток в системі "Електронний суд".

Від позивача та другого відповідача надійшли клопотання про розгляд справи без участі ОСОБА_1 та представника ГУНП в Полтавській області.

Відповідно до частини 3 статті 268 та частини 2 статті 313 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою серії ЕНА № 6943560 від 01.04.2026 на ОСОБА_1 відповідно до положень статті 36 КУпАП накладено адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 та частиною 1 статті 126 КУпАП.

У мотивувальній частині постанови вказано, що 01.04.2026 о 07:04:16 в місті Миргород по вул. Воскресінській, 9 водій ОСОБА_1 керував ТЗ Шевроле Авео днз НОМЕР_1 та на вимогу працівника поліції не пред`явив поліс обов`язкового страхування цивільної–правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив підпункт 2.1 «Г» ПДР України, крім того, водій керуючи транспортним засобом не виконав вимоги дорожнього знаку 3.1 «Рух заборонено». Здійснив рух в зоні дії даного знаку чим порушив вимоги підпункту 8.4 ПДР України.

Не погодившись з постановою серії ЕНА № 6943560 від 01.04.2026, позивач звернувся до суду з цим позовом для захисту своїх прав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності складення відносно позивача постанови серії ЕНА № 6943560 від 01.04.2026, оскільки долученими до матеріалів справи доказами підтверджено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушень, передбачених частиною 1 статті 122 КУпАП та частиною 1 статті 126 КУпАП, а також обставини того, що поліцейськими не допущено жодних процесуальних порушень при притягнення позивача до адміністративної відповідальності, які могли б слугували окремою підставою для скасування законної постанови.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 23 Закону України “Про Національну поліцію” від 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі – Закон № 580-VIII) поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

На виконання пункту 11 частини першої статті 23 Закону 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до статті 35 Закону № 580-VIII поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі:

1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху;

2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;

3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;

4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;

5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;

6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;

7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;

8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;

9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв;

10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту;

11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.

Поліцейський зобов`язаний зупиняти транспортні засоби у разі:

1) якщо є інформація, що свідчить про порушення власником транспортного засобу митних правил, виявлені митними органами відповідно до Митного кодексу України, а саме: порушення строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту іншого транспортного засобу особистого користування, використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, розкомплектування чи передачу у володіння, користування або розпорядження такого транспортного засобу особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту;

2) якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб, який зареєстрований в іншій країні, не зареєстрований в Україні у встановлені законодавством строки чи перебуває на території України з порушенням строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту, чи використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, чи переданий у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.

Поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначенні положеннями Закону України “Про дорожній рух” від 30 червня 1993 року № 3353-XII (далі – Закон № 3353-XII).

Відповідно до частини 5 статті 14 Закону № 3353-XII учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Положеннями статті 16 Закону № 3353-XII визначено основні права та обов`язки водія транспортного засобу.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону № 3353-XII встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року.

Згідно з пунктом 1.1. ПДР України ці Правила відповідно до Закону України “Про дорожній рух” встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні гуртуватися на вимогах цих Правил.

На виконання пункту 1.3. ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9 ПДР).

Так, пунктом 3.1 глави 3 розділу 33 ПДР України визначено дорожній знак “Рух заборонено”, яким забороняється рух усіх транспортних засобів у разі, коли:

початок пішохідної зони позначено знаком 5.36;

дорога та (або) вулиця перебуває в аварійному стані і непридатна для руху транспортних засобів; у такому разі обов`язково додатково встановлюється знак 3.43.

Відповідно до підпункту «ґ» пункту 2.1 ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат "Зелена картка" (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка".

Колегією суддів встановлено, що фактичною підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП та частиною 1 статті 126 КУпАП відповідачем вказано про те, що ОСОБА_1 керував автомобілем Шевроле Авео днз НОМЕР_1 та на вимогу працівника поліції не пред`явив поліс обов`язкового страхування цивільної–правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив підпункт 2.1 «г» ПДР України та не виконав вимоги дорожнього знаку 3.1 «Рух заборонено», чим порушив підпункт 8.4 ПДР України.

При цьому, в порядку статті 36 КУпАП стягнення накладено в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, тобто, за частиною 1 статті 126 КУпАП.

Як встановлено частиною 1 статті 122 КУпАП України, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з частиною 1 статті 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (частина 1 статті 247 КУпАП).

Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Положеннями статті 31 Закону № 580-VIII надано право поліції застосовувати такі превентивні заходи, окрім іншого, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Частиною 1 статті 40 Закону України № 580-VIII визначено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення:

1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;

2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;

3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню;

4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння;

5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.

Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

На виконання вимог частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За визначенням, наведеним у статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За змістом норм частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Як встановлено статтею 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Стверджуючи про протиправність спірної постанови, позивач послався на порушення інспектором процедури розгляду справи, що позбавило його права заявляти клопотання та унеможливило реалізацію права на захист.

Так, пунктом 9 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395 (далі – Інструкція № 1395) встановлено, що розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження вчинення позивачем правопорушень, передбачених частиною 1 статті 122 КУпАП та частиною 1 статті 126 КУпАП, а саме, керування транспортним засобом в зоні заборонного дорожнього знаку 3.1 та не пред`явлення на вимогу поліцейського полісу обов`язкового страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, представником першого відповідача до суду першої інстанції було надано відеозапис з нагрудної боді-камери поліцейського 905709, який зазначений у спірний постанові.

Дослідивши наданий першим відповідачем відеозапис подій, що відбувались 01.04.2026, колегією суддів встановлено, що відео розпочинається зі спілкування двох працівників поліції з позивачем, який сидить за кермом автомобіля Шевроле Авео сірого кольору (номерний знак з відео не вбачається). Поліцейський повідомляє позивачу, що його автомобіль перебуває в зоні дії дорожнього знаку 3.1. «Рух заборонено» та висуває вимогу надати посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та поліс обов`язкового страхування цивільної –відповідальності власників наземних транспортних засобів. При цьому, позивач намагається пояснити поліцейським, що автомобіль перебуває в зоні дії знаку 3.1 на законних підставах, надає для ознайомлення довідку ТОВ «Полтаватеплоенерго» та погодження Управління патрульної поліції в Полтавській області, однак поліцейський повторно пред`являє вимогу надати документи та роз`яснює наслідки їх непред`явлення працівникам поліції, після чого, ОСОБА_1 передав поліцейським посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Після отримання вказаних документів, поліцейський у наказовій формі повідомляє позивачу про необхідність чекати та разом з напарником сідає до службового автомобіля поліції, а відеозапис запис на цьому моменті завершується.

Будь-яких інших відеозаписів подальших подій, що відбувались 01.04.2026 до матеріалів справи відповідачами не надано.

Колегія суддів зазначає, що з дослідженого відеозапису не вбачаються обставини представлення поліцейського, який розглядає справу про адміністративне правопорушення, оголошення поліцейським, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснення позивачу прав та обов`язків, тобто, не доведеним є дотримання інспектором процедури розгляду справи, а відтак доводи позивача про порушення його прав і порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, є неспростованими.

Варто зазначити, що оскаржувана постанова не може бути беззаперечним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, оскільки є саме тим рішенням суб`єкта владних повноважень, в якому уповноважена особа відображає власне бачення порушень, допущених водієм, та вказує докази на підтвердження факту вчинення правопорушення та дотримання встановленої законом процедури розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що Департаментом патрульної поліції, не спростовано доводи позивача, викладені у позовній заяві, щодо порушення відповідачем права позивача на захист.

Статтею 268 КУпАП встановлено вичерпний перелік прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема, заявляти клопотання та знайомитися з матеріалами справи.

За правилами статті 278 КпАП України орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

У наведених вище положеннях норм процесуального права закріплено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.

У постанові від 17 липня 2019 року у справі № 655/470/16-а Верховний Суд підкреслив, що стаття 278 КУпАП України вказує на те, що працівник патрульної поліції зобов`язаний дотримуватись вимог статті 283 КУпАП України, яка зазначає, що постанова виноситься тільки за результатами розгляду справи.

Таким чином, положення КУпАП України закріплюють процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на правову допомогу. Недотримання інспектором поліції у процесі винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, визначеної КУпАП України процедури призводить до порушення права особи приймати участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення та інших прав, визначених статтею 268 КпАП України, що є підставою для скасування постанови про адміністративне правопорушення.

Аналогічний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 20 березня 2018 року № 690/233/17 та від 31 січня 2019 року № 760/10803/15-а.

Разом з цим, суд першої інстанції, внаслідок неповного з`ясування обставин у справі дійшов помилкового висновку про дотримання відповідачем процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності та не врахував обставини відсутності доказів на підтвердження вказаних обставин.

Колегія суддів констатує, що встановлена протиправність здійсненого інспектором розгляду справи внаслідок порушення процедури її проведення є достатньою та самостійною підставою для скасування прийнятої за результатами її проведення постанови, що унеможливлює перехід до суті покладених в її основу адміністративних правопорушень.

Таким чином, оскільки відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого частиною 2 статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих рішень, не доведено вжиття дій щодо роз`яснення позивачу його прав та обов`язків та надання можливості реалізувати право на подання клопотань або отримання правової допомоги, тобто, порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, постанова у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 943560 від 01.04.2026 підлягає скасуванню.

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 18 лютого 2020 року в справі № 524/9827/16-а та від 26 травня 2020 року в справі № 640/16220/16-а.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Наведеним положенням кореспондують норми статті 293 КУпАП, якими регламентовано повноваження органу, який розглядає скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Так, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:

1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення;

2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

3) скасовує постанову і закриває справу;

4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу адміністративних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 122 КУпАП та частиною 1 статті 126 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача підлягає закриттю.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Враховуючи, що суд першої інстанції внаслідок неповного з`ясування обставин у справі та неналежного дослідження наявних в матеріалах справи дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12.05.2026 по справі № 541/1293/26 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 7 статті 139 КАС України).

З наявних в матеріалах справи квитанцій від 13.04.2026 та від 19.05.2026 вбачається, що позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 665,60 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 998,40 грн, що в загальному розмірі становить 1664,00 грн.

Отже, враховуючи висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог, відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, слід стягнути на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 1664,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Полтавській області, як суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст. 139, ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12.05.2026 по справі № 541/1293/26 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Миргородського районного відділу поліції ГУНП в Полтавській області, Головного управління Національної поліції у Полтавській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 943560 від 01.04.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122, частиною 1 статті 126 КУпАП та накладення стягнення у виді штрафу у розмірі 425 грн.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122, частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Полтавській області (36014, м. Полтава, вул. Юліана Матвійчука, буд. 83, код ЄДРПОУ: 40108630) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 1664,00 (одна тисяча шістсот шістдесят чотири гривні нуль копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та не підлягає касаційному оскарженню в силу ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій