Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №520/7589/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Садова М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 р. Справа № 520/7589/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Мінаєвої К.В. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 21.04.26 по справі № 520/7589/26

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19 липня 2021 року по 19 січня 2023 року, у сумі 89817 грн. 33 коп.;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19 липня 2021 року по 19 січня 2023 року, у сумі 89817 грн. 33 коп.

Представником відповідача 14.04.2026р. подано відзив на позовну заяву та просив закрити провадження у справі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про закриття провадження по адміністративній справі - задоволено.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - закрито.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку виплати індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період із 01 січня 2016 рік по 28 лютого 2018 рік - січень 2008 року.

Відповідач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач фактично просить повторно стягнути середній заробіток за той самий період, свідчить про намагання повторного судового розгляду вже вирішеного спору, що суперечить принципу юридичної визначеності та остаточності судового рішення.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про закриття провадження у справі з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 про неможливість застосування до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України.

Так, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачено зміст статті 117 Кодексу законів про працю України та сформулювано висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 Кодексу законів про працю України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України».

Отже, Великою Палатою Верховного Суду сформулювано правовий висновок, відповідно до якого обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 Кодексу законів про працю України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Саме такий підхід забезпечить справедливий баланс інтересів сторін: захистить право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустить понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат.

З матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що у справі, що розглядається, позивач звернувся до адміністративного суду із позовом в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність і зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19 липня 2021 року по 19 січня 2023 року, у сумі 89817 (вісімдесят дев`ять тисяч вісімсот сімнадцять) грн. 33 коп.

При цьому фактичний строк затримки розрахунку при звільнення у справі, що розглядається охоплює період починаючи з 19 липня 2021 року (день звільнення зі служби) і закінчується 12 березня 2026 року (день остаточного розрахунку).

Отже, предметом позову у справі, що розглядається є матеріально-правова вимога до відповідача щодо стягнення середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільнені за період з 19 липня 2021 року (день звільнення зі служби) і закінчується 12 березня 2026 року (день остаточного розрахунку).

Так, позивач, по 19 липня 2021 року, проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військовій частині НОМЕР_1 ), та у відповідності до наказу Начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 16.07.2021 №135 о/с звільнений у запас відповідно до підпункту «б» пункту два частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я), та відповідно до наказу Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 19 липня 2021 року № 155 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 19 липня 2021 року.

Проходячи військову службу в Національній гвардії України, на позивача розповсюджувались всі права і гарантії передбачені законодавством щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовців, зокрема щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), однак відповідачем протиправно не виплачувались частина грошового забезпечення позивача, а як наслідок останньому не здійснювались виплати належних йому сум, що стало підставою для звернення до суду з метою захисту порушених прав і інтересів.

Відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року ухваленого № 520/35466/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, зобов`язано відповідача провести ОСОБА_1 перерахунок окремих складових щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 по справі № 520/1730/24 та провести виплату недоотриманих сум грошового забезпечення.

На виконання рішення суду відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум (169850,16 грн.), які виплатив 10 червня 2025 р., тобто позивачу була виплачена частина недоотриманого грошового забезпечення лише 10 червня 2025 р., але відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби з 19 липня 2021 року (з моменту виключення зі списків військової частини) по 10 червня 2025 р. (по час повного розрахунку), тому відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зазначена бездіяльність щодо нарахування і виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби з 19 липня 2021 року (з моменту виключення зі списків військової частини) по 10 червня 2025 р. (по час розрахунку) стало підставою для звернення до суду у адміністративній справі № 520/16727/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, предметом позову у справі №520/16727/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії є матеріально-правова вимога до відповідача щодо стягнення середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільнені за період з 19 липня 2021 року (день звільнення зі служби) і який закінчується 10 червня 2026 року (день остаточного розрахунку) та стосується несвоєчасної виплати окремих складових щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні.

Натомість, відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року ухваленого у справі № 520/18125/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період із 01 січня 2016 рік по 28 лютого 2018 рік - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення суду відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум (74642,90 грн.), які виплатив 12 березня 2026 р., тобто позивачу була виплачена частина недоотриманого грошового забезпечення лише 12 березня 2026 р., але відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби з 19 липня 2021 року (з моменту виключення зі списків військової частини) по 12 березня 2026 р. (по час повного розрахунку), тому відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зазначена бездіяльність щодо нарахування і виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби з 19 липня 2021 року (з моменту виключення зі списків військової частини) по 12 березня 2026 р. (по час розрахунку) стало підставою для звернення до суду у адміністративній справі № 520/7589/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, та стосується несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період із 01 січня 2016 рік по 28 лютого 2018 рік - січень 2008 року.

Так, дійсно, фактично за той самий період затримки виплати заборгованості до відповідача вже застосовано відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України, за несвоєчасний розрахунок із ОСОБА_1 при звільненні за період з 19.07.2021 по 10.06.2025 у сумі 49 328,30 грн.

Втім, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26 червня 2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19), відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого.

Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за статтею 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат.

Отже, виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Так, статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз правового врегулювання спірного питання дає підстави для висновку, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, посилаючись на факт виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2021 по 10.06.2025 у розмірі 49 328,30 грн.

При цьому вказана виплата була пов`язана з несвоєчасним проведенням розрахунку щодо окремих складових грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток та одноразової грошової допомоги при звільненні.

Водночас, наведені обставини не є підставою позбавлення позивача права на отримання середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні у зв`язку із несвоєчасним отриманням іншої частини грошового забезпечення, а саме індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період із 01 січня 2016 рік по 28 лютого 2018 рік - січень 2008 року, а мають бути враховані серед критеріїв, які суд бере до уваги при вирішенні питання про розмір компенсації, зокрема його зменшення.

Отже, колегія суддів вважає, що виплата позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2021 по 10.06.2025 у сумі 49 328,30 грн. не виключає права позивача на отримання компенсації, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у зв`язку з несвоєчасною виплатою іншої належної при звільненні суми - індексації грошового забезпечення, виплаченої лише 12.03.2026 на виконання рішення суду.

Разом із тим, визначаючи розмір такого відшкодування, суд зобов`язаний враховувати компенсаційний характер відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, принципи розумності, справедливості та пропорційності, а також обставину, що за частину періоду затримки розрахунку при звільненні позивач уже отримав компенсацію у вигляді середнього заробітку.

Крім того, при визначенні розміру среднього заробітку за час закримки виплати при звільненні суд повинен врахувати розмір несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (74 642,90 грн), співвідношення цієї суми із загальним обсягом належних при звільненні виплат, тривалості прострочення, поведінки сторін спірних правовідносин, а також необхідності недопущення надмірного тягаря для відповідача.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, суд першої інстанції зробив передчасний висновок про закриття провадження у даній справі.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції закриваючи провадження у справі неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 320, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 по справі № 520/7589/26 скасувати.

Адміністративну справу № 520/7589/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду справи.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.М. Ральченко

Судді К.В. Мінаєва В.В. Катунов