Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №680/302/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 680/302/25

Провадження № 22-ц/820/851/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,

з участю представниці позивачки-відповідачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Кам`янець-Подільського районного нотаріального округу Шевченко Наталія Василівна, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування державної реєстрації і зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 13 січня 2026 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст первісних позовних вимог

У травні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Кам`янець-Подільського районного нотаріального округу Шевченко Н.В. (далі - приватний нотаріус Шевченко Н.В.), про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування державної реєстрації.

ОСОБА_2 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 , внаслідок чого відкрилася спадщина на земельну частку (пай) із земель колективної власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Родина» села Вахнівці, Новоушицького району, Хмельницької області (далі - КСП «Родина») розміром 2,65 в умовних кадастрових гектарах без визначення її меж у натурі (на місцевості). Ця частка належала матері ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ХМ №065618, виданого 15 липня 1996 року Новоушицькою районною державною адміністрацією Хмельницької області, та зареєстрованого 15 липня 1996 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №381. На день смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 проживав разом із матір`ю та прийняв спадщину в установленому порядку як спадкоємець за законом. 17 червня 2024 року приватний нотаріус Шевченко Н.В. видала ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 . Відповідачка ОСОБА_3 незаконно успадкувала частину належної ОСОБА_5 земельної частки (паю), оскільки вона не довела родинні відносини з ОСОБА_5 та не прийняла спадщину після її смерті, внаслідок чого мають місце підстави для визнання одержаного нею свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним.

За таких обставин ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 червня 2024 року, видане приватним нотаріусом Шевченко Н.В. на ім`я ОСОБА_3 у спадковій справі №63/2024 (зареєстровано в реєстрі за №1514), та скасувати його державну реєстрацію.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У травні 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин.

ОСОБА_3 зазначила, що вона після смерті матері ОСОБА_5 вступила в управління спадковим майном та прийняла спадщину в установленому порядку. До складу спадщини ОСОБА_5 входить право на земельну частку (пай) із земель колективної власності КСП «Родина» площею 2,65 умовних кадастрових гектарів. Рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області від 8 травня 2024 року у справі №680/206/24 встановлено факт родинних відносин між позивачкою та ОСОБА_5 як рідних доньки та матері. Хмельницький апеляційний суд постановою від 5 серпня 2024 року скасував рішення суду першої інстанції та залишив заяву про встановлення вказаного факту без розгляду. Водночас апеляційний суд рекомендував їй звернутися до суду в порядку позовного провадження для вставлення факту родинних відносин. Цей юридичний факт підтверджується зібраними у справі доказами.

За таких обставин ОСОБА_3 просила суд встановити факт родинних відносин між нею та ОСОБА_5 , а саме, що вони є відповідно дочкою та матір`ю.

Процесуальні дії суду першої інстанції

Суд ухвалою суду від 18 червня 2025 року прийняв зустрічний позов ОСОБА_3 до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 .

Суд ухвалою суду від 2 вересня 2025 року залучив ОСОБА_6 до участі у справі за зустрічним позовом як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області від 13 січня 2026 року в первісному позові відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , а саме те, що вони є відповідно дочкою та матір`ю.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в розмірі 9 000 грн.

Суд керувався тим, що факт родинних відносин між ОСОБА_3 і ОСОБА_5 , зокрема, що вони є відповідно дочкою та матір`ю, підтверджується сукупністю доказів у справі. Водночас ОСОБА_4 є сином ОСОБА_5 та батьком ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, до складу якої входить право на земельну частку (пай) із земель колективної власності КСП «Родина». ОСОБА_3 і ОСОБА_4 прийняли цю спадщину шляхом вступу в управління спадковим майном, а ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 шляхом подачі нотаріусу відповідної заяви. Відтак ОСОБА_3 і ОСОБА_2 як спадкоємці першої черги за законом набули право на спадщину після смерті ОСОБА_5 у рівних частках кожна, а приватний нотаріус Шевченко Н.В. правомірно видала ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом на частки права на земельну частку (пай). Оскільки право ОСОБА_2 на спадщину не порушено, то її первісний позов не підлягає задоволенню. У зв`язку з розглядом справи ОСОБА_3 понесла обґрунтовані витрати зі сплати судового збору та на професійну правничу допомогу, які слід покласти на ОСОБА_2 .

Короткий зміст і узагальнені доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову і відмову у зустрічному позові посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 фактично не вступила в управління та володіння спадковим майном і не прийняла спадщину в установленому порядку, а приватний нотаріус Шевченко Н.В. неправомірно видала їй свідоцтво про право на спадщину за законом, що є підставою для визнання цього свідоцтва недійсним. Крім того, ОСОБА_3 пропустила строк для прийняття спадщини, внаслідок чого підстави для задоволення зустрічного позову про встановлення факту родинних відносин відсутні. Суд першої інстанції не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість первісного позову та обґрунтованість зустрічного позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_3 і приватний нотаріус Шевченко Н.В. не подали відзив на апеляційну скаргу.

Щодо розгляду справи апеляційним судом за відсутності відповідачки-позивачки та її представника

Відповідно до статті 372 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» («Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain», рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, пункт 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу в судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є перешкодою для розгляду справи.

Ухвалою від 20 квітня 2026 року призначено справу до розгляду в апеляційному суді на 16 червня 2026 року о 10 годині 30 хвилин.

Відповідачка-позивачка ОСОБА_3 брала участь у справі через свого представника - адвоката Солов`я О.В.

27 квітня 2026 року адвокат Соловей О.В. і 5 травня 2026 року відповідачка-позивачка ОСОБА_3 отримали судові повістки про виклик у судове засідання, про що свідчать довідка про доставку електронного листа (т. 2 а.с. 36) та трекінг відправлень (т. 2 а.с. 51). Тобто відповідачка-позивачка ОСОБА_3 та її представник, адвокат Соловей О.В. були повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи в апеляційному суді. Водночас відповідачка-позивачка ОСОБА_3 і адвокат Соловей О.В. не з'явилися до суду.

Адвокат Соловей О.В. звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про відкладення розгляду справи посилаючись на те, що він перебуває у відпустці.

Оскільки поважність причини неявки відповідачки-позивачки ОСОБА_3 і адвоката Солов`я О.В. у судове засідання не встановлена, то апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу в даному судовому засіданні. При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що відкладення розгляду справи призведе до порушення розумного строку розгляду апеляційної скарги.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає не в повній мірі.

Заслухавши учасницю судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Суд першої інстанції не застосував норми статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та норми статей 4, 5, 293 ЦПК України.

У зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права оскаржуване рішення в частині задоволення зустрічного позову підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині вимог нового рішення.

Також суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат.

В решті апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

ОСОБА_5 є матір`ю ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 .

ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_4 .

Відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ХМ №065618, виданого 15 липня 1996 року Новоушицькою районною державною адміністрацією Хмельницької області, та зареєстрованого 15 липня 1996 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №381, ОСОБА_5 належала земельна частка (пай) із земель колективної власності колишнього КСП «Родина» розміром 2,65 в умовних кадастрових гектарах.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла.

Протягом 1996-2000 років (до дня смерті) ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були прописані та проживали разом у житловому будинку по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 і ОСОБА_4 як спадкоємці ОСОБА_5 першої черги за законом вступили в управління та володіння спадковим майном. Водночас ОСОБА_6 не прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_5 .

12 грудня 2022 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений Новоушицькою селищною радою Хмельницької області (зареєстрований у реєстрі за №10-23), яким усе своє майно заповів ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

На підставі заяви ОСОБА_2 про прийняття спадщини 25 травня 2023 року приватний нотаріус Кам`янець-Подільського районного нотаріального округу Кохан О.В. зареєструвала спадкову справу №127/2023 щодо майна ОСОБА_4 (реєстраційний номер у Спадковому реєстрі 70698362).

17 червня 2024 року приватний нотаріус Шевченко Н.В. видала ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом (зареєстровано в реєстрі за №1514) на частки права на земельну частку (пай) колишнього КСП «Родина» розміром 2,65 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

а) щодо первісного позову

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються з приписами статті 5 ЦК України, в силу яких акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до частини першої статті 524 Цивільного кодексу Української РСР в редакції Закону від 18 липня 1963 року №1540-VI (далі - ЦК Української РСР), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

За змістом статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК Української РСР).

В силу статті 549 ЦК Української РСР року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 року за № 152/361), яка була чинною на час виникнення спірних відносин, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

Як передбачено статтею 560 ЦК Української РСР 1963 року спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

Аналогічні положення містяться у статтях 1216, 1217, 1258, 1261, 1268, 1296 чинного ЦК України.

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Пунктом 3 Указу Президента України від 10 листопада 1994 року №666/94 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, право на земельну частку (пай) може бути об`єктом успадкування.

Із положень пункту 3 частини першої статті 34 Закону України від 2 вересня 1993 року №3425-ХІІ «Про нотаріат» (далі - Закон №3425-ХІІ) однією з нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси, є видача свідоцтв про право на спадщину.

Підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій визначені частиною першою статті 49 Закону №3425-ХІІ, згідно якої, зокрема, нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо вчинення такої дії суперечить законодавству України або не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

В силу статті 1301 ЦК України що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що спадщиною є сукупність прав та обов`язків, які в разі смерті фізичної особи (спадкодавця) переходять від нього до інших осіб (спадкоємців). Ці права та обов`язки мають належати спадкодавцеві на момент його смерті. Спадкоємці набувають право на спадщину лише за умови, що вони віднесені законом до спадкоємців померлої особи (за законом або за заповітом) та прийняли спадщину в установленому порядку.

Відносини спадкування регулюються тим законом, який був чинним на час відкриття спадщини, зокрема, у разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року (дата набрання чинності діючого ЦК України) до відносин спадкування застосовуються відповідні правила ЦК Української РСР, в тому числі щодо порядку прийняття спадщини.

Згідно з цим Кодексом для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, необхідно щоб він фактично вступив в управління та/чи володіння спадковим майном або щоб він подав нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Спадкоємець має вчинити ці дії протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Об`єктом спадкування може бути право на земельну частку (пай).

Спадкоємець, який прийняв спадщину в установленому порядку, вправі одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо до складу спадщини входить нерухоме майно, то спадкоємець зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на це майно. Таке свідоцтво визнається судом недійсним, якщо воно одержане особою, яка не має права на спадкування.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Зібрані докази вказують на те, що ОСОБА_5 як член КСП «Родина» за життя набула право на земельну частку (пай) із земель указаного сільськогосподарського товариства. Це право ОСОБА_5 підтверджено сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ХМ №065618, виданого 15 липня 1996 року.

Сторони фактично визнали ту обставину, що ОСОБА_3 є дочкою, а ОСОБА_2 - внучкою ОСОБА_5 та дочкою ОСОБА_4 .

Згідно з довідкою старости села Вахнівці, Губарів Новоушицької територіальної громади №242 від 12 червня 2024 року (т. 1 а.с. 21) ОСОБА_3 фактично вступила в управління та володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_5 .

Факт вступу ОСОБА_3 в управління та володіння спадковим майном після смерті матері ОСОБА_5 також підтвердили свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Крім того, на це вказує наявність у ОСОБА_3 технічного паспорту на газифіковану квартиру - житловий будинок ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 55-57).

У свою чергу, ОСОБА_4 також прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_5 , оскільки він безпосередньо перед смертю матері проживав разом з нею.

Відтак, оскільки ОСОБА_3 і ОСОБА_4 як спадкоємці першої черги за законом у встановленому порядку прийняли спадщину після смерті матері ОСОБА_5 , то 17 червня 2024 року приватний нотаріус Шевченко Н.В. правомірно видала ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину на частки права на земельну частку (пай) колишнього КСП «Родина» розміром 2,65 в умовних кадастрових гектарах.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_3 має право на спадкування після смерті матері ОСОБА_5 , а правові підстави для визнання недійсним отриманого нею свідоцтва про право на спадщину за законом відсутні.

Посилання ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_3 не прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_5 та пропустила строк для прийняття цієї спадщини, не відповідають фактичним обставинам справи.

Суд першої інстанції з`ясував усі обставини справи, а його висновки відповідають цим обставинам. Також суд правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є безпідставними.

б) щодо зустрічного позову

Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Із положень частини першої статті 4 ЦПК України слідує, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

В силу частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

За змістом пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Із положень пункту 1 частини першої статті 315 ЦПК України слідує, що суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сім`ю створюють батьки та діти на підставі кровного споріднення.

Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Одним із видів цивільного судочинства є окреме провадження, в якому суд при розгляді безспірних справ встановлює юридичні факти або обставини з метою захисту охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.

ЄСПЛ у справі Chahal v. the United Kingdom (заява №22414/93, пункт 145, рішення від 15 листопада 1996 року) вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань (див. рішення у справі Vilvarajah and Others v. the United Kingdom; заяви №№13163/87, 13164/87, 13165/87, 13447/87, 13448/87, 52854/99, пункт 122, від 30 жовтня 1991 року).

Також ЄСПЛ неодноразово зазначав (справа Afanasyev v. Ukraine, заява №38722/02, пункт 75, рішення від 5 квітня 2005 року), що стаття 13 Конвенції гарантує доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасники мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення у справі Aydin v. Turkey від 25 вересня 1997 року, пункт 103, та рішення у справі Kaya v. Turkey від 19 лютого 1998 року, пункт 106).

Отже, застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2022 року (справа №908/976/19), яка згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц сформулювала правовий висновок про те, що заявлення у справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, не здатне забезпечити захист прав позивача. У справах позовного провадження юридичний факт належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Вимога про встановлення факту, що має юридичне значення, може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом ІV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення юридичного факту у справі позовного провадження є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах позовного провадження, а лише підставою для вирішення такої справи.

Із матеріалів справи слідує, що між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 виник спір про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 , який має бути вирішений у порядку позовного провадження.

Отже заявлені ОСОБА_3 вимоги про встановлення факту родинних відносин між нею та ОСОБА_5 не є ефективним способом захисту цивільного права, а тому зустрічний позов не підлягає задоволенню.

У разі необхідності пред`явлення позову належним та ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_3 у спірних правовідносинах є заявлення нею до ОСОБА_2 позову про визнання права на спадщину, під час розгляду якого позивачкою мають бути доведені підстави для виникнення такого права, зокрема, родинні відносини між спадкодавцем і спадкоємцем.

Суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини.

3. Висновки суду апеляційної інстанції

При вирішенні зустрічного позову суд першої інстанції не застосував правильно норми чинного законодавства та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення цього позову.

В зустрічному позові ОСОБА_3 слід відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Оскільки в первісному та зустрічному позовах відмовлено, а апеляційна скаргу задоволено частково (в частині вирішення зустрічного позову), то понесені сторонами витрати зі сплати судового збору за подання цих позовів не відшкодовуються, а ОСОБА_3 повинна відшкодувати ОСОБА_2 1 453 грн 44 коп. витрат за подання в електронній формі апеляційної скарги (3028?0,4?150%?0,8).

Також у зв`язку з розглядом справи сторони понесли витрати на професійну правничу допомогу.

На підставі договору про надання правової допомоги від 2 травня 2025 року, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Ільчишені та партнери» (далі - Адвокатське об`єднання) та ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 75-78), Адвокатське об`єднання надавало Паляниці В.В. професійну правничу допомогу в справі. За умовами цього договору (пункт 4.2) сторони визначили гонорар у фіксованому розмірі 12 000 грн.

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера від 2 травня 2025 року №5 (т. 1 а.с. 79) ОСОБА_2 сплатила Адвокатському об`єднанню ці кошти.

За договором про надання правничої допомоги №84 від 20 травня 2025 року, укладеним між адвокатом Солов`єм О.В. (далі - Адвокат) і ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 102-103), Адвокат надавав ОСОБА_3 професійну правничу допомогу в справі. За умовами цього договору (пункт 4.1) сторони визначили гонорар у фіксованому розмірі 10 000 грн.

Згідно з квитанцією від 21 травня 2025 року №84 (т. 1 а.с. 104) ОСОБА_3 сплатила Адвокату 9 000 грн. плати за юридичні послуги.

Визначений адвокатами та сторонами розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із складністю справи та виконаною адвокатами роботою.

Оскільки професійна правнича допомога надавалася адвокатами сторонам у цілому по справі, а в первісному та зустрічному позовах відмовлено, то кожна з сторін повинна відшкодувати іншій стороні половину визначених витрат на оплату юридичних послуг.

Отже ОСОБА_3 має відшкодувати ОСОБА_2 1 453 грн 44 коп. витрат за подання апеляційної скарги та 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього - 7 453 грн 44 коп. У свою чергу, ОСОБА_2 має відшкодувати ОСОБА_3 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи вимоги частини десятої статті 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вважає можливим звільнити ОСОБА_2 від сплати ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу та присудити з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 2 453 грн 44 коп. (7453,44-5000,00).

Керуючись статтями 141, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 13 січня 2026 року в частині задоволення зустрічного позову скасувати та в цій частині вимог ухвалити нове рішення, розподіл судових витрат змінити.

В зустрічному позові ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (місце проживання - АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (місце проживання - 32650, Хмельницька область, Кам`янець-Подільський район, село Вахнівці; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) 2 453 гривні 44 копійки судових витрат.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 червня 2026 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

Л.М. Грох

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції - Яцина О.І.

Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 39