Вирок від 16 червня 2026 р. у справі №946/7383/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 11-кп/813/1243/26

Справа № 946/7383/25

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23.09.2025 у к/п № 12025166150000252 від 12.09.2025 стосовно:

ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Матроска Ізмаїльського р-ну Одеської обл., громадянина України, із неповною середньою освітою, неодруженого, офіційно не працюючого, без постійного місця реєстрації, фактичнопроживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, востаннє:

- 29.06.2021Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області за ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ст. 70 КК України до 10 років позбавлення волі;

- обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст. 395 КК України

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин

Оскаржуваним вироком суду 1-ої інстанції ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст. 395 КК України та призначено йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік.

Відповідно до ч. 1 п.п. 1-2 ст.76 КК України зобов`язано ОСОБА_7 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Відповідно до вироку суду 1-ої інстанції, ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що йому на підставі ухвали Петрівського районного суду Кіровоградської обл. від 25.03.2025 встановлено адміністративний нагляд строком на 1 рік із застосуванням обмежень, передбачених п. «в», ч. 1 ст. 3, ст.ст. 5, 10 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 01.12.1994 № 264/94-ВР, а саме: зобов`язано прибувати для реєстрації до співробітника поліції, який проводить реєстраційну відмітку 1, 2, 3, 4 суботу кожного місяця в період з 07 до 12 год; заборонено виїзд за межі пункту проживання на постійне або тимчасове перебування без письмового дозволу керівництва поліції; заборонено відвідування барів, ресторанів, кафе, магазинів та інших громадських місць, де алкогольні напої реалізуються на розлив, а також вокзалів, аеропортів, без відповідного дозволу регіонального відділення поліції.

Згодом, постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської обл. від 08.05.2025, стосовно ОСОБА_7 , змінено обмеження встановлені ухвалою Петрівського районного суду Кіровоградської обл. від 25.03.2025, а саме: зобов`язано прибувати першу п`ятницю кожного місяця з 09 до 18 год до співробітника Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській обл., який проводить реєстраційну відмітку; заборонено відвідування барів, ресторанів, кафе магазинів та інших громадських місць, де алкогольні напої реалізуються на розлив; заборонено вихід з будинку (квартири), а саме: АДРЕСА_2 у період часу з 22 год до 06 год; заборонено виїзд за межі пункту проживання на постійне або тимчасове перебування без письмового дозволу керівництва поліції.

У подальшому, 27.05.2025 Ізмаїльським РВП ГУНП в Одеській обл. ОСОБА_7 було надано дозвіл на зміну місця проживання на адресу: АДРЕСА_3 .

Однак, ОСОБА_7 , будучи ознайомленим з постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської обл. від 08.05.2025 та попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 395 КК України за порушення обмежень адміністративного нагляду, встановлених вищевказаною постановою та маючи на меті ухилення від адміністративного нагляду, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, без поважних причин, маючи реальну можливість мешкати за місцем свого проживання, самовільно, без письмового дозволу керівництва поліції, у невстановленому досудовим розслідуванням час, але не пізніше 10.07.2025 самовільно залишив своє місце постійного проживання, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , тим самим порушивши правила адміністративного нагляду.

Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі заступник керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_10 не оспорюючи фактичних обставин к/п та доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального проступку, правильності кваліфікації його дій, не погодився з оскаржуваним вироком в частині призначеного покарання в зв`язку із тим, що:

- суд 1-ої інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та призначив покарання невідповідне тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості;

- ОСОБА_7 з 2009 року по час ухвалення оскаржуваного вироку чотири рази засуджувався за вчинення умисних кримінальних правопорушень, одне з яких є особливо тяжким злочином проти життя та здоров`я особи, на шлях виправлення не став, а навпаки умисно ухилився від виконання обмежень адміністративного нагляду;

- при цьому, на думку прокурора, обвинувачений ОСОБА_7 в повній мірі не проявив щирого розкаяння, жалю з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що свідчить про те, що у нього сформувалась стійка антисоціальна поведінка, яка продовжилась навіть після повного відбуття покарання за попереднім вироком;

- суд 1-ої інстанції не взяв до уваги, що суспільна небезпека кримінальних правопорушень проти правосуддя полягає в тому, що вони підривають основи судочинства, руйнуючи довіру суспільства до правоохоронних органів та судової системи, що призводить до безладу, несправедливості та хаосу в суспільстві;

- суд 1-ої інстанції належним чином не вмотивував своє рішення про застосування положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням та не врахував особу обвинуваченого та обставини справи.

За таких обставин прокурор ОСОБА_10 просить скасувати вирок в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ст. 395 КК України у виді 2 років обмеження волі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_11 , думку захисника та обвинуваченого, які заперечували проти її задоволення, дослідивши матеріали кримінального провадження апеляційний суд приходить до таких висновків.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно із ч. 1 ст. 370 КПК України,судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Системний аналіз вироку суду 1-ої інстанції показав, що оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам кримінального процесуального закону відповідає не в повному обсязі з огляду на наступне.

Враховуючи те, що висновки місцевого суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального проступку та правильність кваліфікації його дій ніким із учасників провадження в апеляційному порядку не оскаржується, колегія суддів не вбачає підстав для їх перегляду та констатує, що його дії правильно кваліфіковані судом за ст. 395 КК України, а саме самовільне залишення особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду.

При цьому, за результатами розгляду обвинувального акту місцевий суд призначив ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік та звільнив його від відбування покарання з випробуванням та покладенням на нього відповідних обов`язків.

Натомість, прокурор ОСОБА_11 посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність судом 1-ої інстанції, наполягає на тому, що призначене покарання є надто м`яким та не відповідає обставинам к/п й особі обвинуваченого ОСОБА_7 , а застосування положень ст. 75 КК України є безпідставним.

В цьому контексті, апеляційний суд зауважує, що за приписами ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В контексті зазначеного, апеляційний суд враховує, що відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму ВСУ №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Призначення особі, визнаній винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, відповідного покарання, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, відноситься до дискреційних повноважень суду.

Поняття судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому законом, обирати між альтернативами за своїм внутрішнім переконанням відповідно до вимог кримінального процесуального закону, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Окрім того, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові ККС у складі ВС від 15.08.2023 у справі №295/424/21, процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості кримінального правопорушення, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Згідно із ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст. 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Виходячи із диспозиції ст. 75 КК України досліджуючи можливість звільнення особи від відбування покарання суд має оцінити тяжкість інкримінованого діяння, обставини к/п та характеристики особи обвинуваченого.

За обставинами цього кримінального провадження ОСОБА_7 встановлено адміністративний нагляд строком на 1 рік із застосуванням обмежень, які в подальшому постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської обл. від 08.05.2025 були змінені та, зокрема, йому був заборонений вихід з будинку (квартири) за адресою: АДРЕСА_2 у період часу з 22 год до 06 год, а також заборонено виїзд за межі пункту проживання на постійне або тимчасове перебування без письмового дозволу керівництва поліції.

Надалі Ізмаїльським РВП ГУНП в Одеській обл. 27.05.2025 ОСОБА_7 було надано дозвіл на зміну місця проживання на адресу: АДРЕСА_3 .

Однак, ОСОБА_7 покладені на нього обов`язки не виконав та самовільно залишив місце свого проживання без дозволу уповноваженого органу в період адміністративного нагляду, що свідчить про неефективність таких обмежувальних заходів щодо нього, оскільки він сумлінно їх не виконує та допускає неналежну поведінку.

Окрім того, апеляційний суд враховує, що ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий, в тому числі за вчинення умисних злочинів проти власності, а також проти життя та здоров`я людини, передбачених ст.ст. 115, 185, 186 КК України.

Більш того, в процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_7 також не з`являвся в судові засідання за викликом суду, хоча ухвалою від 03.12.2025 його явка була визнана обов`язковою.

В зв`язку із цим, апеляційним судом до ОСОБА_7 вживалися примусові заходи, зокрема ухвалою від 18.03.2026 був застосований його привід в судове засідання.

Вказані обставини в сукупності характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_7 , зокрема свідчать про його схильність до порушення належної процесуальної поведінки, невиконання покладених на нього обов`язків, не реагування на вказівки та приписи правоохоронного органу та суду, що свідчить про те, що на шлях виправлення в повній мірі, яка від нього вимагається він не став, покладення на нього судом обов`язків не є ефективним засобом та стримуючим для нього фактором, а вплив на нього мають лише заходи примусового характеру.

Враховуючи вище вказане апеляційний суд доходить висновку про неможливість застосування положень ст. 75 КК України до ОСОБА_7 , а тому покарання за вчинення кримінального проступку, передбаченого ст. 395 КК України йому слід відбувати реально.

Водночас, враховуючи специфіку інкримінованого діяння, яке є кримінальним проступком, тобто діянням невеликої тяжкості, яке само по собі не становить значної суспільної небезпеки, обставини цього к/п, зважаючи на наявність однієї пом`якшуючої обставини, передбаченої ст. 66 КК України у формі щирого каяття, апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо призначення ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік, яке є необхідним, а в сукупності із обставинами к/п є обґрунтованим та достатнім для виправлення особи, а також зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень, з огляду на що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

При цьому, визначаючи порядок відбуття призначеного покарання, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 58 КВК України строк покарання обчислюється з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.

З огляду на вказане, строк відбування покарання ОСОБА_7 необхідно обраховувати з моменту його прибуття і постановки на облік у виправному центрі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду 1-ої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Пунктом 4 ч. 1 ст. ст. 409 КПК України, передбачено, що підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути неправильне застосування закону України по кримінальну відповідальність.

Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, згідно п. 1) ч. 1 ст. 413 КПК України, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_11 підлягає частковому задоволенню, а оскаржуваний вирок скасуванню, в частині призначеного покарання, з ухваленням в цій частині нового вироку.

Керуючись ст.ст. 24, 370, 404, 405, 407, 409, 413, 420, 532, 615 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 – задовольнити частково.

Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23.09.2025, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст. 395 КК України – скасувати, в частині призначеного покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за вчинення кримінального проступку, передбаченого ст. 395 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 обраховувати з дня його прибуття і постановки на облік у виправному центрі.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання ним законної сили.

Копія вироку негайно після його проголошення направити для вручення засудженому ОСОБА_7 та вручити прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати його копію в суді.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4