Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №480/3954/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 р. Справа № 480/3954/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.04.2026, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, повний текст складено 02.04.26 по справі № 480/3954/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі – ГУ ПФУ в Сумській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – ГУ ПФУ в Житомирській області), в якому просив суд :

визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Сумській області та ГУ ПФУ в Житомирській області, яка полягає у неврахуванні при визначенні розміру пенсійного забезпечення (врахування з нульовим значенням) заробітної плати за період з 01.01.2005 по 31.03.2009 за період роботи з 01.05.2011 по 30.09.2015 в російській федерації в ТОВ «Механічний завод «Калязинський»;

зобов`язати ГУ ПФУ в Сумській області при визначенні відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон України № 1058-ІV) заробітної плати (доходу) ОСОБА_1 для обчислення пенсії за віком врахувати заробітну плату за період роботи з 01.01.2005 по 31.03.2009 та з 01.05.2011 по 30.09.2015 в російській федерації в ТОВ «Механічний завод «Калязинський» згідно з довідкою про заробітну плату № 4 від 10.11.2015 (вих. № 01/185), яка наявна у матеріалах справи, а не з нульовим значенням;

зобов`язати ГУ ПФУ у Сумській області здійснити перерахунок пенсії за віком з 16.05.2024 та провести виплату донарахованих сум.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач відмовив у перерахунку пенсії, мотивуючи це тим, що судове рішення не містять зобов`язання щодо врахування вказаної довідки. Однак позивач стверджує, що сумніви Пенсійного фонду щодо несплати роботодавцем страхових внесків не можуть бути підставою для неврахування періоду роботи до страхового стажу, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку. Зазначає, що всі надані довідки містять відомості про сплату страхових внесків до пенсійного фонду російської федерації. Крім того дані довідки скріплені печаткою підприємств, а отже, відсутні підстави щодо не врахування для обчислення розміру пенсії позивача заробітної плати, вказаної у вище зазначених довідках. Просить суд задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено позов ОСОБА_1 .

Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Житомирській області, яка полягають у неврахуванні при визначенні розміру пенсійного забезпечення (врахування з нульовим значенням) ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01.01.2005 по 31.03.2009 за період роботи з 01.05.2011 по 30.09.2015 в російській федерації в ТОВ «Механічний завод «Калязинський».

Зобов`язано ГУ ПФУ в Житомирській області при визначенні відповідно до частини 2 статті 40 Закону України № 1058-ІV заробітної плати (доходу) ОСОБА_1 а для обчислення пенсії за віком врахувати заробітну плату за період роботи з 01.01.2005 по 31.03.2009 та з 01.05.2011 по 30.09.2015 в російській федерації в ТОВ «Механічний завод «Калязинський» згідно з довідкою про заробітну плату № 4 від 10.11.2015.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 16.04.2024.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Житомирській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1 211.20 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Житомирській області подано апеляційну скаргу в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», яка набула чинності з 02.12.2022, Україна вийшла з даної Угоди. 23.12.2022 набрав чинності Закон від 01.12.2022 № 2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993». Це означає, що, починаючи з 23.12.2022, правові відносини з рф зупинені офіційно, а тому жодні запити на отримання правової допомоги виконуватись не будуть. Зупинення дії Конвенції 1993 та Протоколу 1997 передбачено лише у відносинах з рф. Після зупинення дії Конвенція 1993 не застосовується у відносинах з рф щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у вказаних країнах, незалежно від дати їх видачі, посвідчення. Офіційні документи, видані з 27.12.2022 компетентними органами рф приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку, проставлення апостилю, оскільки рф є учасником Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961, яка є чинною у відносинах України з цими державами. Вказує, що розмір пенсії позивача обчислено при страховому стажі, підтвердженому документально, 38 років 8 місяців 18 днів, який враховано згідно записів трудової книжки, довідки про навчання, військового квитка та за даними системи персоніфікованого обліку. Коефіцієнт страхового стажу – 0.38667. Для обчислення розміру пенсії враховано заробітну плату за період роботи з 01.07.2000 по 31.03.2024 за даними системи персоніфікованого обліку. Індивідуальний коефіцієнт заробітної плати, обчислений як співвідношення фактичної заробітної плати на середню заробітну плату в Україні за відповідний рік, становить 0,63096.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону №1058 при визначенні заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії було застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме, за 2021- 2023, що становить 13 559.41 грн. Для обчислення пенсії за віком враховано заробітну плату за період роботи з 01.01.2005 по 31.03.2009 та з 01.05.2011 по 30.09.2015 в рф в ТОВ «Механічний завод «Калязинський» згідно з довідкою про заробітну плату № 4 від 10.11.2015, яка наявна у матеріалах справи, нульовим значенням. Як за законодавством України, так і за законодавством російської федерації обов`язковою умовою для врахування відомостей про заробітну плату при обчисленні пенсії є сплата страхових внесків за цей період до Пенсійного фонду російської федерації. Посилається на те, що оскільки саме по собі зарахування до страхового стажу періодів роботи на території російській федераті не може бути підставою для врахування заробітку, отриманого за вказаний період, без підтвердження належними доказами відрахувань із заробітної плати позивача в Пенсійний фонд російської федерації, а також утримання відповідних податків із його заробітної плати. Посилається на рішення Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 291/99/17, від 06.11.2023 у справі № 560/764/21, від 29.03.2023 у справі № 360/4129/20, від 14.08.2025 у справі № 300/2075/23.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Єфіменко Л.І., просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, обґрунтовуючи таке прохання доводами фактично аналогічними наведеним у позовній заяві.

Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на основі повного і всебічного з`ясування обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, при повному дослідженні усіх наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 , 16.04.2024 звернувся до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням ГУ ПФУ в Житомирській області від 23.04.2024 № 184150013561 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком і підставою відмови слугувало не зарахування до страхового стажу періоди роботи: у ВАТ «Механічний завод «Калязинський» на посаді слюсаря-монтажника 5 розряду з 01.01.2005 по 31.03.2009; у ВАТ «Механічний завод «Калязинський» на посаді фрезерувальника 5 розряду у період з 24.05.2011 по 03.04.2012, з 11.04.2012 по 18.01.2013, з 05.03.2013 по 01.07.2013, з 01.10.2013 по 17.01.2014, з 20.03.2014 по 11.10.2015; у ТОВ «Механічний завод «Калязинський» на посаді фрезерувальника 5 розряду у період з 01.11.2017 по 28.08.2018 та з 26.11.2018 по 19.11.2019, та як наслідок - відсутність необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком.

Не погодившись із вказаним рішенням позивач звернувся до суду.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 у справі № 480/6396/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Житомирській області, ГУ ПФУ в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Житомирській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком від 23.04.2024 № 184150013561.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на території російської федерації у ВАТ «Механічний завод «Калязинський» на посаді слюсаря-монтажника 5 розряду з 01.01.2005 по 31.03.2009; у ВАТ «Механічний завод «Калязинський» на посаді фрезерувальника 5 розряду у період з 24.05.2011 по 03.04.2012, з 11.04.2012 по 18.01.2013, з 05.03.2013 по 01.07.2013, з 01.10.2013 по 17.01.2014, з 20.03.2014 по 11.10.2015; у ТОВ «Механічний завод «Калязинський» на посаді фрезерувальника 5 розряду у період з 01.11.2017 по 28.08.2018 та з 26.11.2018 по 19.11.2019.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.04.2024 про призначення пенсії за віком.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

На виконання рішення суду, ГУ ПФУ в Житомирській області прийнято рішення від 27.01.2025 № 184150013561 про призначення пенсії за віком із зарахуванням стажу роботи на території російської федерації у ВАТ «Механічний завод «Калязинський».

Однак, як зазначає позивач, пенсійним органом не врахований заробіток за час роботи на території російської федерації у ВАТ «Механічний завод "Калязинський» та зазначений у вказані періоди з нульовим значенням, що суттєво вплинуло на розмір індивідуального коефіцієнта для обчислення заробітку та відповідно на середньомісячний заробіток, з якого обраховувалась пенсія.

У зв`язку з цим, 20.03.2025 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив перерахувати його пенсію з урахуванням заробітної плати отриманої за роботу в російській федерації з урахуванням довідки про заробітну плату у ВАТ «Механічний завод «Калязинський» від 10.11.2015 № 4.

ГУ ПФУ в Сумській області 21.04.2025 № 1800-0202-8/16601 листом повідомив, що зобов`язань до ГУ ПФУ в Сумській області про зарахування заробітної плати за період роботи у ВАТ «Механічний завод «Калязинський» судовим рішенням у справі № 480/6396/24 не визначено.

Вважаючи, такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що довідка про заробітну плату у ВАТ «Механічний завод «Калязинський» від 10.11.2015 № 4 містять зазначені суми заробітної плати, періоди роботи, мають відбитки печаток товариств, підписані уповноваженою на те особою. Отже, вказані довідки відповідають формі, встановленій у Додатку 1 до Порядку № 22-1. Суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не взято до розгляду довідку про заробітну плату позивача від 10.11.2015 № 4 з підстав припинення дії для України Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Суд зазначив, що несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків. Перевірка достовірності виданих підприємством документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон України № 1058-IV).

Статтею 1 Закону України № 1058-IV передбачено, що пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 8 Закону України № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до ст. 40 Закону України № 1058-ІV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 01.07.2000. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 01.07.2000 становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000 незалежно від перерв.

Відповідно до ст. 41 Закону України № 1058-IV до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону.

Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 01.07.2000 враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Як встановлено судом, 20.03.2025 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив перерахувати його пенсію з урахуванням заробітної плати отриманої за роботу в російській федерації з урахуванням довідки про заробітну плату у ВАТ «Механічний завод «Калязинський» від 10.11.2015 № 4.

Подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України № 1058-IV, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пп. 3 п. 2.1 Розділу 2 Порядку № 22-1 передбачено, що для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01.07.2000 (додатки 3, 4 до Положення). За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30.06.2000 згідно додатку 1 із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам. У разі якщо страховий стаж починаючи з 01.07.2000 становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000 згідно додатку 1.

Згідно з п. 2.10 Порядку № 22-1 довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.

У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.

Підпунктом 3 п. 4.2 Порядку № 22-1 подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій передбачено, що орган, що призначає пенсію при прийманні документів перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Додатком 1 до Порядку № 22-1 затверджена форма довідки про заробітну плату для обчислення пенсії. У такому додатку, зокрема, зазначено орган, що видав довідку, особа, якій довідка видана, суми заробітної плати та період, за який вона нарахована, а також підставу видачі довідки, інформацію про страхові внески.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637).

Зміст зазначених норм права свідчить, що роботодавець має право видати довідку про розмір заробітної плати відповідно до даних, що містяться у відповідних первинних документах за відповідний період. При цьому, єдиною і обов`язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 01.07.2000 є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, зокрема, виписками з особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у спірних правовідносинах викладена у Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 358/1179/17, від 17.04.2018 у справі № 376/2559/17, від 25.09.2018 у справі № 539/1386/17, від 10.07.2019 у справі № 539/2726/16-а, від 05.03.2020 у справі № 539/3234/16-а, від 10.08.2020 у справі № 266/2743/17, від 08.07.2021 у справі № 359/5785/16-а, від 12.11.2021 у справі № 433/1436/17.

Дослідивши спірну довідку про заробітну плату у ВАТ «Механічний завод «Калязинський» від 10.11.2015 № 4 слід вказати, що остання містять зазначені суми заробітної плати, періоди роботи, мають відбитки печаток товариств, підписані уповноваженою на те особою.

Отже, вказані довідки відповідають формі, встановленій у Додатку 1 до Порядку № 22-1.

Разом з тим, підставою для відмови зарахувати суми зазначені в довідці про заробітну плату у ВАТ «Механічний завод «Калязинський» від 10.11.2015 № 4, стало припинення з 01.01.2023 Росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

що згідно з ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

У відповідності до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Так, 13.03.1992 державами-учасницями СНД підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення, в якій закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (ст. 1).

Угоду було підписано з метою взаємного визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Згідно із статтею 3 вказаної Угоди, усі витрати, пов`язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Відповідно до статті 5 вказаної Угоди така розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.

Згідно з частинами 2-3 статті 6 цієї Угоди для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Колегія суддів зазначає, що вказаного Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, і відповідно, заробіток за такий період також підлягає включенню при обчисленні пенсії.

Згідно з положеннями статті 7 вказаної Угоди, розмір пенсії переглядається відповідно до законодавства держави - учасниці Угоди за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених пунктом 3 статті 6 цієї Угоди.

Відповідно до статті 11 вказаної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Згідно із частиною 2 статті 13 вказаної Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

За приписами статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ратифікованої із застереженнями Законом № 240/94-ВР від 10.11.1994, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів.

Отже, з аналізу наведеного вище, виходить, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 у справі № 676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі № 555/2250/16-а, від 20.07.2020 у справі № 174/421/17(2-а/174/64/2017), від 29.03.2023 у справі № 360/4129/20, від 06.11.2023 у справі № 560/764/21, від 14.08.2025 у справі № 300/2075/23.

01.12.2022 прийнято Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993» № 2783-IX (далі – Закон України № 2783-IX), яким керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України», зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994, № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998, № 26, ст. 162). Керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України», вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994, № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998, № 26, ст. 162).

Отже, Законом України № 2783-IX зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинену від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифіковану Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР. Тому до документів, виданих на території РФ, при їх пред`явленні на території України застосовуванню підлягала вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка є чинною у відносинах України з РФ.

Водночас 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», якою установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Законом України № 2102-IX затверджено Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, що триває і дотепер.

Станом на 24.02.2022 перелічені вище документи, видані на території РФ, приймалися на території України без спеціального посвідчення в силу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, дія якої була зупинена лише Законом України № 2783-IX від 01.12.2022, а тому надані позивачем документи підлягають прийняттю на території України без спеціального посвідчення (проставлення апостиля).

Колегія суддів зазначає, що вихід російської федерації, та в подальшому, України, з вказаної угоди жодним чином не повинен тягнути за собою негативних наслідків для громадян України, у тому числі і для позивача, оскільки пенсійні права останніх виникли ще задовго до виходу держави-учасниці із Угоди, а відтак, періоди роботи позивача на території російської федерації, не можуть бути неврахованими під час визначення стажу при призначенні пенсії саме з таких підстав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові 28.01.2025 у справі № 620/3530/22, від 30.10.2025 у справі № 300/6020/23.

Колегія суддів зазначає, що згідно із статтею 20 Закону України № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Разом з тим відповідно до статті 106 Закону України № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 12.09.2019 по справі № 489/2283/16-а, від 30.12.2021 у справі № 348/1249/17, від 11.10.2023 по справі № 340/1454/21.

Суд зазначає, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки або зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Верховний Суд у постанові від 20.01.2026 у справі № 460/6126/24 зазначив, що позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконанням підприємством обов`язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України, суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов`язків.

Отже, оскільки обов`язок щодо нарахування та сплати страхових внесків покладено саме на підприємство (роботодавця), суд доходить висновку, що відповідачем протиправно не врахував при визначенні розміру пенсійного забезпечення (врахування з нульовим значенням) ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01.01.2005 по 31.03.2009 за період роботи з 01.05.2011 по 30.09.2015 в російській федерації в ТОВ «Механічний завод «Калязинський».

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до довідки про заробітну плату № 4 від 10.11.2015 страхові внески за спірні періоди роботи сплачувалися до Пенсійного фонду.

Частиною третьою статті 44 Закону України № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, установ і організацій та перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Отже, перевірка достовірності довідки про заробітну плату належить до компетенції органів Пенсійного фонду, а відсутність у пенсіонера первинних документів не може бути підставою для зменшення розміру пенсії.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 64 Закону України № 1058-IV та пунктом 4.2 Порядку № 22-1 територіальні органи Пенсійного фонду України мають право проводити планові та позапланові перевірки документів, поданих для оформлення пенсії.

Отже, обов`язок перевірки достовірності документів покладається саме на пенсійний орган, а сумніви щодо їх обґрунтованості самі по собі не можуть бути підставою для неврахування відповідної заробітної плати при призначенні чи перерахунку пенсії.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач здійснював перевірку достовірності відомостей, зазначених у спірній довідці, або звертався до відповідних установ з метою підтвердження її обґрунтованості.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивач не може зазнавати негативних наслідків у вигляді зменшення розміру пенсії через неналежне виконання органом Пенсійного фонду своїх повноважень.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 291/99/17, від 08.02.2021 у справі № 2487/68/17 та від 26.10.2022 у справі № 808/1735/18.

У постанові від 12.04.2021 у справі № 219/4550/17 Верховний Суд дійшов висновку, що посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги на неможливість врахування заробітної плати в зв`язку з неможливістю проведення перевірки обґрунтованості її видачі є безпідставним і висновки судів попередніх інстанцій не спростовує, оскільки надана позивачем довідка містила посилання на особові рахунки, як на первинні документи, на підставі яких вона видана, підприємство яке її видало на той час перебувало на обліку, а тому підстави для проведення перевірки поданої довідки у відповідача були відсутні.

В подальшому Верховний Суд у постановах від 03.06.2021 у справі № 127/8001/17, від 24.06.2021 у справі № 233/179/17, від 14.07.2021 у справі № 398/932/16-а та від 26.10.2022 у справі № 808/1735/18 не знайшов підстав для відступу від правових висновків, викладених в постанові від 12.04.2021 у справі № 219/4550/17.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Житомирській області, яка полягають у неврахуванні при визначенні розміру пенсійного забезпечення (врахування з нульовим значенням) ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01.01.2005 по 31.03.2009 за період роботи з 01.05.2011 по 30.09.2015 в російській федерації в ТОВ «Механічний завод «Калязинський».

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов`язання ГУ ПФУ в Житомирській області при визначенні відповідно до частини 2 статті 40 Закону України № 1058-ІV заробітної плати (доходу) ОСОБА_1 а для обчислення пенсії за віком врахувати заробітну плату за період роботи з 01.01.2005 по 31.03.2009 та з 01.05.2011 по 30.09.2015 в російській федерації в ТОВ «Механічний завод «Калязинський» згідно з довідкою про заробітну плату № 4 від 10.11.2015 та здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 16.04.2024.

Переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 по справі № 480/3954/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко