Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №519/1001/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3453/26

Справа № 519/1001/25

Головуючий у першій інстанції Лемець С. П.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,

з участю секретаря Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Хижняк Анастасія Володимирівна на рішення Південного міського суду Одеської області від 05 грудня 2025 року, постановленого під головуванням судді Лемця С.П., повний текст рішення складений 05 грудня 2025 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи - Південний відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про виключення запису як батька з актового запису про народження дитини, припинення стягнення аліментів, звільнення від сплати заборгованості по аліментам, стягнення безпідставно набутих коштів, -

в с т а н о в и в:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участі третьої особи - Південний відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про виключення запису як батька з актового запису про народження дитини, припинення стягнення аліментів, звільнення від сплати заборгованості по аліментам, стягнення безпідставно набутих коштів.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 19 серпня 2017 року, який рішенням Южного міського суду Одеської області від 15.08.2024 року по справі №519/1061/24 було розірвано.

Від шлюбу у сторін народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до ст. 122 Сімейного кодексу України позивач був записаний батьком дітей.

Заочним рішенням Южного міського суду Одеської області від 02.12.2024 року по справі №519/1345/24 було вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти щомісячно у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але неменше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання ОСОБА_5 , до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , потім у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання ОСОБА_6 , до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів №4750/21132 від 09.05.2025 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати аліментів в рамках виконавчого провадження НОМЕР_3 у розмірі 5620,39 грн.

Однак, протягом останніх років у позивача виникли сумніви щодо свого біологічного батьківства стосовно ОСОБА_3 .

Крім того, аліментний обов`язок позивача був заснований на факті батьківства, а у разі виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини у зв`язку з тим, що позивач не є біологічним батьком дитини - відпадають підстави сплати аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , а тому виникають підстави для звільнення позивача від сплати аліментів відповідачу в частині сплати аліментів на дочку, ОСОБА_3 , при цьому залишивши за позивачем обов`язок сплачувати аліменти на утримання сина, ОСОБА_4 в розмірі 1/6 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але неменше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів виданого Березівським відділом державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) №4750/21132 від 09.05.2025 року станом на 08.05.2025 року з заробітної плати ОСОБА_1 стягнуто 59504,77 грн. на сплату аліментів. Ця сума стягнута на утримання двох дітей. Обов`язок щодо сплати аліментів був заснований на факті батьківства, а у разі виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини у зв`язку з тим, що позивач не є біологічним батьком дитини випливає, що позивач ніколи не мав обов`язку щодо утримання ОСОБА_3 .

Таким чином, мають місце правові підстави для повернення позивачу 29752,39 грн., які були безпідставно стягнуті з нього в період з вересня 2024 року по травень 2025 року на користь відповідача.

Рішенням Південного міського суду Одеської області від 05 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Хижняк А.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовну заяву задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що на момент державної реєстрації, позивач знав, що він не є біологічним батьком дитини, а тому не має права оспорювати батьківство відповідно до положень частини п`ятої статті 136 СК України, оскільки суд не повно з`ясував всі обставини у справі, та фактично поклав в основу рішення пояснення відповідачки та її свідків, не надавши належної оцінки допустимості та достовірності доказів у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 просить відмовити у задоволені апеляційної скарги, рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів апеляційної скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09 березня 2026 року за заявою ОСОБА_2 у справі було призначено судове засідання в режимі відеоконференції (а.с. 20 т. 2).

В судове засідання призначене на 16 червня 2026 року ОСОБА_2 , представник Південного відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 34, 35, 36 т. 2).

Із довідки секретаря судового засідання вбачається, що ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, її підключення через підсистему відеоконференцзв'язку не відбулося через її перебування поза мережею, у телефонній розмові із секретарем ОСОБА_2. повідомила про відмову від участі в судовому засіданні (а.с. 41 т. 2).

В.о. начальника Південного відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) О. Мартинюк просила розглядати справу за відсутністю представника (а.с. 29 30 т. 2).

До суду від адвоката Тімчинської К.С., яка діє в інтересах ОСОБА_2 надійшла заява, в якій представник просить перенести розгляд справи (а.с. 39-40 т. 2).

Колегія суддів залишає без задоволення заяву адвоката Тімчинської К.С. про перенесення розгляду справи, за наступних підстав.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, що справа в провадженні суду перебуває з січня 2026 року, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, приймаючи до уваги поданий до суду особисто ОСОБА_2 відзив на апеляційну скаргу, подану заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції та про відмову від участі в ній, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Хижняк А.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 19 серпня 2017 року.

Рішенням Южного міського суду Одеської області від 15.08.2024 року по справі №519/1061/24 шлюб зареєстрований 19 серпня 2017 року Южненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №130, між сторонами був розірваний.

Від шлюбу у сторін народились діти, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 24.04.2025 року та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

Відповідно до ст. 122 СК України позивач був записаний батьком дітей.

Заочним рішенням Южного міського суду Одеської області від 02.12.2024 по справі №519/1345/24 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти щомісячно у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але неменше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання ОСОБА_5 , до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , потім у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання ОСОБА_6 , до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності заявлених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява № 31111/04, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

СК України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання (частина перша статті 2 СК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

У статті 7 СК України закріплено, що загальні засади регулювання сімейних відносин та визначено, що сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята, десята статті 7 СК України).

За вимогами статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 122 СК України визначено, що дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір`ю дитини заяви про визнання батьківства. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.

У частинах першій-другій статті 136 СК України визначено, що особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу (частина п`ята статті 136 СК України).

Вказана норма безпосередньо спрямована на захист законних інтересів дитини, оскільки, за загальним правилом, при прийнятті рішення про «оформлення» свого батьківства чоловік враховував усі можливі правові наслідки для себе, навіть з урахуванням того, що фактично батьком дитини є інша особа. Саме тому довільна зміна ним у майбутньому початкового рішення чи відзив поданої заяви до органу державної реєстрації актів цивільного стану про встановлення батьківства після його державної реєстрації не допускається.

При вирішенні спорів щодо оспорення батьківства особою, записаною батьком за її заявою або за спільною заявою з матір`ю дитини, судам необхідно враховувати, що законодавець не виключає право особи, записаної батьком дитини за її заявою про встановлення батьківства, оспорювати здійснений органом державної реєстрації актів цивільного стану запис за мотивами порушення волевиявлення (наприклад, якщо заява про встановлення батьківства була подана під впливом погрози, насильства тощо), про що, в свою чергу, зауважено Верховним Судом у змісті постанови від 10 січня 2024 року у справі № 332/1618/22 (провадження № 61-14812св23).

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 17 березня 2020 року у справі № 606/2142/18 (провадження № 61-19502св19), при вирішенні справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін по справі. За приписами ч. 5 ст. 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.

Аналогічні висновки щодо застосування норми права викладені також у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 127/25686/17 (провадження № 61-43951св18), від 06 травня 2020 року у справі № 641/2867/17-ц (провадження № 61-38660св18), від 22 грудня 2020 року у справі № 127/25686/17 (провадження № 61-13452св19), від 05 лютого 2021 року в справі № 615/483/20 (провадження № 61-17337св20), від 11 січня 2023 року у справі № 172/1206/21 (провадження № 61-9183св22).

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.

Судом встановлено, що мати дитини ОСОБА_5 - ОСОБА_2 під час розгляду справи визнала, що ОСОБА_1 не є біологічним батьком її дочки ОСОБА_5 .

Отже, під час розгляду справи необхідно встановити, чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що судове провадження стосовно встановлення батьківства або його оспорювання стосується приватного життя чоловіка, гарантованого статтею 8 Конвенції, яке охоплює важливі аспекти особистої ідентичності.

У справах цієї категорії має враховуватись справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами. Суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини, ретельно вивчати у справедливій процедурі чи визнання батьківства не суперечить інтересам дитини, зокрема на виховання в існуючій сім`ї, що забезпечує адекватний розвиток дитини.

Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також необхідність приймати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб.

Отже, під час вирішення справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін у справі.

Колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано з урахуванням обставин справи, наявними в матеріалах справи доказами у їх сукупності, встановивши зміст конкретних фраз із скрін-шот повідомлень з телефону відповідача, визнав належним доказом переписку в інтернет месенджерах, надану ОСОБА_2 , з якої вбачається, що сторони 29.06.2017 познайомились в інтернеті (а.с. 58 т. 1), 01.07.2017 року почали зустрічатись (а.с. 59 т. 1), 27.07.2017 року була перша інтимна близькість (а.с. 63 т. 1), також із переписки вбачається, що позивач знав про вагітність відповідача (а.с. 64 т. 1).

Встановлення батьківства відбувалось за заявою ОСОБА_1 , з дня народження ОСОБА_5 у 2018 році позивач підтверджував своє батьківство та ставився до дитини, як до рідної, утримував та виховував дитину протягом усього цього часу, а оспорювати своє батьківство став лише у 2025 році після припинення стосунків з відповідачкою та подачею нею позову про стягнення аліментів. Водночас не посилався на наявність примусу чи насильства щодо визнання себе батьком дитини ОСОБА_3 .

Відповідачка наголошувала, що задоволення позову в справі суперечитиме якнайкращім інтересам дитини ОСОБА_5 , оскільки донька раніше засипала з відповідачем і зі свого народження, нікого іншого як батька, окрім ОСОБА_1 , ніколи не знала. Крім того, послідовно стверджувала про обізнаність ОСОБА_1 щодо того, що він не є біологічним батьком дитини ОСОБА_5 .

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

СК України не визначає будь-яких особливостей предмету доказування у такій категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

При цьому, ОСОБА_1 не надав до суду переконливих доказів на підтвердження того, що на момент реєстрації дитини він не знав, що не є її біологічним батьком, приймаючи до уваги шлюб між сторонами було зареєстровано 19.08.2017 року, тобто позивач вже перебувала орієнтовно на четвертому місяці вагітності.

Крім того, судом надана належна оцінка поясненням свідка ОСОБА_7 , стосовно того, що ОСОБА_1 був усвідомлений про вагітність ОСОБА_2 .

Також судом було взято до уваги, що ОСОБА_1 поводився з ОСОБА_5 як дуже чуттєвий батько, вони завжди гралися, він заводив і забирав її з дитячого садочка, в них завжди був присутній емоційний зв`язок і між ними завжди були гарні стосунки. Вона називала його татом і ніяких негативних моментів не було. Після розлучення ОСОБА_1 підтримував телефонний (відео) зв`язок з ОСОБА_5, бачились коли він приїздив із фронту у відпустку, а наприкінці травня був поданий даний позов до суду.

ЄСПЛ визнає існування сімейного життя з урахуванням біологічного та фактичного сімейного зв`язку. Існують випадки, коли наявність «сімейного життя» встановлювалася навіть попри відсутність біологічного споріднення. Наприклад у тих випадках, коли відсутність біологічного зв`язку встановлювалася після тривалого фактичного контакту батьків і дітей.

Тривалість стосунків з дитиною є ключовим фактором у визнанні ЄСПЛ наявності сімейного життя. Так у справі Wagner and J.M. W.L. v. Luxembourg (no. 76240/01, § 117, 28 червня 2007) співжиття тривало більше десяти років; у справі Nazarenko проти росії § 58), в якій одружений чоловік взяв на себе батьківські обов`язки до того, як дізнався, що він не є біологічним батьком дитини, період, проведений разом, тривав більше п`яти років (пункт 153 рішення).

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що врахування інтересів дитини може і має здійснюватися винятково в тому випадку, коли встановлені ознаки сімейного життя. За умови відсутності таких критеріїв особа, яка оспорює батьківство, має право на відповідний захист своїх прав.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що задоволення позовних вимог не відповідатиме найкращим інтересам дитини та не забезпечить баланс між інтересами дитини та позивача, оскільки судом обґрунтовано була взята до уваги тривалість стосунків ОСОБА_1 з дитиною, період яких становив понад 6 років, що свідчить про наявність сімейного життя між дитиною і позивачем.

Крім того, відповідачем доведено, що позивач в момент реєстрації себе батьком ОСОБА_5 знав, що не є батьком дитини.

На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про виключення запису як батька з актового запису про народження дитини, також суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позовних вимог про припинення стягнення аліментів, звільнення від сплати заборгованості по аліментам, стягнення безпідставно набутих коштів, так як вони є похідними від вимоги про виключення запису про батька, в якій судом відмовлено.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Хижняк А.В. про те, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що на момент державної реєстрації, позивач знав, що він не є біологічним батьком дитини, а тому не має права оспорювати батьківство відповідно до положень частини п`ятої статті 136 СК України, оскільки суд не повно з`ясував всі обставини у справі, та фактично поклав в основу рішення пояснення відповідачки та її свідків, не надавши належної оцінки допустимості та достовірності доказів у справі, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки ОСОБА_1 , всупереч вимог статті 81 ЦПК України, не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження доводів, зазначених ним у позовній заяві, про його необізнаність щодо походження дитини не від нього в момент реєстрації себе її батьком згідно поданої ним же заяви.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Хижняк Анастасія Володимирівна - залишити без задоволення.

Рішення Південного міського суду Одеської області від 05 грудня 2025 року- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 18 червня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ Р.Д. Громік

______________________________________ М.М. Драгомерецький