Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №523/967/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4906/26

Справа № 523/967/24

Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Сєвєрової Є.С. (суддя-доповідач),

Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2025 рокуу складі судді Аліної С.С.,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2024 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання батьківства, в якому просив суд визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивач ОСОБА_4 та відповідачка ОСОБА_2 зареєстровані та проживали на тимчасово окупованій території в АР Крим, що підтверджується відмітками в паспортах громадян України. З лютого 2018 року перебувають у фактичних шлюбних стосунках та проживають однією сім`єю.

13 лютого 2018 року на тимчасово окупованій території між сторонами було зареєстровано шлюб, що підтверджується документом виданим окупаційною владою та має назву «Свидетельство о заключении брака», серія НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народився син - ОСОБА_5 на підтвердження цього органами окупаційної влади нам було видано документ, що має назву «Свидетельство о рождении», серія НОМЕР_2 . В графі мати вказано відповідачку - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в графі батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Так як свідоцтво про народження видано органами окупаційної влади воно не створює правових наслідків та ми вирішили зареєструвати народження дитини згідно законодавства України. Цим питанням займалась відповідачка.

14 січня 2020 року Суворівським районним у місті Херсоні відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) було зареєстровано народження ОСОБА_5 , але з прізвищем матері - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В графі мати вказана відповідачка ОСОБА_2 , в графі батько « ОСОБА_6 ». Вказана обставина підтверджується копією свідоцтва про народження від 14.01.2020, серія НОМЕР_3 .

Реєстрація народження була проведена на підставі рішення Херсонського міського суду від 14.01.2020 по справі 766/580/20, що підтверджується копією рішення суду. З рішення суду та Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження № 00025212022 від 14.01.2020 вбачається, що реєстрація народження була проведена на підставі ч.1 ст.135 СК України, а відомості про батька внесено за заявою матері.

02 січня 2024 року представник позивач звернувся до Личаківського відділу ДРАЦС у м.Львові із заявою про внесення змін до актового запису про народження ОСОБА_3 та зазначення його батьком дитини. 4 січня 2024 року отримав відповідь з якої вбачається, що внести відповідні зміни можливо лише за спільною заявою батька та матері дитини (відповідачки) або за рішенням суду.

Відповідачка відмовляється вжити заходів, щодо подання спільної заяви до відділу ДРАЦС на підконтрольній Україні території через військовий стан оголошений в Україні внаслідок війни.

Позиція відповідачки в суді першої інстанції

ОСОБА_2 в своїх заявах по суті справи визнавала позовні вимоги та зазначала, що через військовий стан та збройну агресію зараз не може виїхати на підконтрольну територію України та зареєструвати батьківство через органи ДРАЦС.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та мотивування його висновків

Заочним рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Заочне рішення мотивовано тим, що батько неповнолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_6 не є стороною по справі.В матеріалах справи відсутній висновок судової молекулярно-генетичної експертизи ДНК.

Короткий зміст заяви про перегляд заочного рішення та рішення за результатами його розгляду

Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про його перегляд та просила скасувати заочне рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 12.11.2025 та призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 20.01.2026 в задоволенні вищевказаної заяви було відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вищевказаним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати заочне рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовну заяву в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що вході розгляду справи суддя першої інстанції допустила тяганину у витребувані копії актового запису про народження дитини, та переклала цей обов`язок на позивача. В ході розгляду справи, суддя свідомо позбавляла позивача права на участь в розгляді справи в режимі відеоконференції, загубила заяву відповідачки про визнання позову і взагалі нічого не ухвалила за наслідками розгляду цієї заяви.

Як зазначає скаржник, оскаржуване рішення суду суперечить правовій позиції Одеського апеляційного суду по аналогічній справі де апеляційний суд постановою від 22.11.2025 скасувавши рішення суду першої інстанції та задовільнивши позов, дійшов висновку, що призначення та проведення генетичної експертизи не є обов`язковим (провадження: 22-ц/813/6678/25 Справа № 522/15530/24-Е). Також нехтування прямими письмовими доказами батьківства, а саме свідоцтвами, які видані на тимчасово окупованій території України суперечить правовій позиції Верховного Суду по справі № 359/4512/23 (Постанова від 25 грудня 2025 року) та свідчить про наявні ознаки злочинної процесуальної поведінки судді при розгляді справи.

Позиція відповідачки в апеляційному суді

В заяві про розгляд справи без участі ОСОБА_2 визнала позовні вимоги та апеляційну скаргу. Підтримала доводи викладені нею в заяві про перегляд заочного рішення. Та просила взяти до уваги, що позивач є кровним батьком їх дитини. Від проведення експертизи відповідачка відмовляється і завжди була проти проведення експертизи за релігійних міркувань. Також зазначила, що на цей час, коли батьківство позивача не визнано - є небезпечним виїзжати з дитиною на підконтрольну Україні територію для подання спільної заяви до відділу РАЦС про визнання батьківства та участі у проведенні експертиз тощо. Таким чином, вважала, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Не заперечувала проти визнання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 батьком нашої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Явка учасників справи в апеляційній інстанції

В судовому засіданні 04.06.2026 представник ОСОБА_1 - адвокат Діденко В.Є. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явився. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Від ОСОБА_2 та Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Херсон Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшли заява про розгляд справи за їх відсутності.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляд, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

04.06.2026 суд перейшов на стадію ухвалення рішення, яке проголошено 18.06.2026.

В судове засідання, призначене на 18.06.2026 сторони не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

13.02.2018 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території зареєстрований шлюб, про що видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_5 . (а.с.16)

Під час перебування у шлюбі у подружжя народилась дитина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що видано свідоцтво про народження серія НОМЕР_6 (а.с.17).

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 14.01.2020 року задоволено заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа: Суворовський районний у м. Херсоні відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про встановлення факту народження дитини. Вирішено встановити факт народження дитини чоловічої статі, народженої ІНФОРМАЦІЯ_6 у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим у матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , громадянки України. Відомості про батька дитини записати відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. (а.с.19-22).

Суворовським районним у місті Херсоні відділом державної реєстрації акті цивільного стану Південного міжрегіонального управління міністерства видано свідоцтво про народження ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 про що 14.01.2020 року зроблений актовий запис 21. Батьком зазначено ОСОБА_6 матір`ю - ОСОБА_2 . (а.с.18).

02.01.2024 представник позивач звернувся до Личаківського відділу ДРАЦС у м.Львові із заявою про внесення змін до актового запису про народження ОСОБА_3 та зазначення його батьком дитини (а.с.25).

Відповідно до відповіді начальника відділу Личаківського відділу ДРАЦС у м.Львові Балабаник Л. Личаківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомляє, що Відповідно до Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених Наказом Міністерства юстиції України № 96/5 12.01.2011 року, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за № 55/18793 ( далі - Правила), внесення відомостей про батька дитини можливе відповідно до п. 2.16.16. Правил «за наявності заяви матері та батька дитини про визнання батьківства в актовий запис про народження, який складено відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України, вносяться відомості про батька, змінюється по батькові дитини і, на бажання батьків, змінюється її прізвище (Додаток 3 із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства юстиції № 3548/5 від 13.11.2017, № 506/5 від 15.02,2022} до Правил) або відповідно до п. 2.16.4. «на підставі рішення суду про визнання батьківства (материнства) в актовому записі про народження змінюються відомості про батька та вносяться пов`язані з цим інші зміни згідно із зазначеними в рішенні суду». У зв`язку з вищенаведеним внесення змін Личаківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не можливе до винесення відповідного рішення чи звернення батьків (а.с. 26).

12.11.2025 року до суду з відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м.Херсоні Південного міжрегіольного управління Міністерства юстиції ( м.Одеса) надійшла копія актового запису про народження за №21 від 14 січня 2020 року, яка міститься в матеріалах цивільної справи.

Із копії актового запису про народження за №21 від 14 січня 2020 року вбачається, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 .

В графі відомості про батьків зазначено: батько - ОСОБА_6 , мати - ОСОБА_2 . Копія актового запису видана Суворовським районним у місті Херсоні відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Одеса). Видано свідоцтво про народження серія НОМЕР_7 .

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині їх мотивування.

Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Частиною першою статті 135 СК України визначено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Як було зазначено вище, із копії актового запису про народження за №21 від 14 січня 2020 року вбачається, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 . В графі відомості про батьків зазначено: батько - ОСОБА_6 , мати - ОСОБА_2 . Копія актового запису видана Суворовським районним у місті Херсоні відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Одеса). Видано свідоцтво про народження серія НОМЕР_7 . Відомості про батька дитини було внесено за вказівкою заявника, на підставі ст. 135 СК України.

Таким чином, висновки суду з приводу того, що до справи не було залучено ОСОБА_6 , не ґрунтуються на нормах законодавства, оскільки вказаний запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Відсутні будь - які підстави вважати, що ОСОБА_6 інша особа ніж та яка звернулась до суду з вказаним позовом.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.

Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Калачова проти Росії» від 07 травня 2009 року, заява № 3451/05).

У постанові Верховного Суду від 16травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц зазначено, що СК України не визначає особливостей предмету доказування у цій категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.

У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 760/3977/15 (провадження № 61-2081зпв18) зазначено, що висновок судово-генетичної експертизи не є єдиним доказом походження дитини від певної особи, такий факт може бути доведено й іншими доказами.

Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо відсутності у справі висновку судової молекулярно-генетичної експертизи ДНК, не може бути єдиною підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд у справі може встановити вказаний факт і за наявності інших належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

Звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 зазначав, що він звертався до відділу ДРАЦС із заявою про внесення змін до актового запису про народження ОСОБА_3 та зазначення його батьком дитини. Однак, отримав відповідь з якої вбачається, що внести відповідні зміни можливо лише за спільною заявою батька та матері дитини (відповідачки) або за рішенням суду. Відповідачка відмовляється вжити заходів, щодо подання спільної заяви до відділу ДРАЦС на підконтрольній Україні території через військовий стан оголошений в Україні.

В ході розгляду справи відповідачка неодноразово подавала заяви про визнання позову.

Однак, колегія суддів враховує, що за змістом частини першої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч.4 той же статті у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Однак, колегія суддів дійшла висновку що вказана заява про визнання відповідачем позовних вимог, з огляду на те, що таке визнання є передчасним, суперечить закону, не ґрунтується на доказах представлених з боку позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та припинення їхньої дії, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 №96/5, підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є:

- рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану;

- заява про визнання батьківства.

Суд зазначає, що відповідно до статей 4, 5 ЦПК України судовий захист надається у разі порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів особи.

Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами відсутній спір щодо походження дитини від позивача. Відповідач позов визнає, факт батьківства не заперечує, а звернення до суду фактично обумовлене необхідністю внесення відповідних відомостей до державного реєстру актів цивільного стану.

Разом із тим судовий порядок визнання батьківства є способом захисту порушеного або оспорюваного права та застосовується у випадках, коли походження дитини від певної особи не може бути визначене в позасудовому порядку або коли між заінтересованими особами існує спір щодо такого походження.

За встановлених обставин позивач та мати дитини не позбавлені можливості реалізувати передбачені законом адміністративні процедури щодо державної реєстрації актів цивільного стану та внесення відповідних змін до актового запису про народження дитини.

Суд не може підміняти собою органи державної влади та перебирати на себе функції, віднесені законом до компетенції органів державної реєстрації актів цивільного стану, якщо відсутні обставини, які свідчили б про неможливість реалізації заявниками своїх прав у встановленому законом позасудовому порядку.

Отже, звернення до суду у даному випадку не пов`язане із захистом порушеного, невизнаного чи оспорюваного права, а спрямоване на отримання судового рішення замість використання передбаченої законом адміністративної процедури, що не відповідає завданню цивільного судочинства та не свідчить про наявність підстав для задоволення позову.

Неможливість прибуття матері дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стане не може розглядатися як самостійна правова підстава для застосування судової процедури замість передбаченого законом адміністративного порядку реалізації відповідного права.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є частково обґрунтованими, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Оскільки висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають правовідносинам, які виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення суду першої інстанції в редакції мотивувальної частини даної постанови.

В решті рішення суду необхідно залишити без змін.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст.ст.374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2025 року змінити, шляхом викладення мотивувальної частини рішення суду першої інстанції в редакції мотивувальної частини даної постанови.

В решті рішення - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе