Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №523/21253/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2148/26

Справа № 523/21253/23

Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Сєвєрової Є.С. (суддя-доповідач),

Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пересипського районного суду м.Одеси від 30 вересня 2025 рокуу складі судді Аліної С.С.,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопада 2023 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», в якому просив суд:

- зобов`язати АТ КБ «Приватбанк» відновити залишок коштів станом на 00:00 годин 05 лютого 2022 року на картковому рахунку № НОМЕР_1 ;

- визнати неправомірними дії АТ КБ «Приватбанк» щодо нарахування процентів, пені, комісії за використаним кредитним лімітом з карткового рахунку № НОМЕР_1 внаслідок проведення несанкціонованих операцій (зняття готівки) 05 лютого 2022 року;

- зобов`язати АТ КБ «Приватбанк» списати в повному обсязі нараховані за картковим рахунком № НОМЕР_1 проценти, пеню, комісію за використаним кредитним лімітом, що утворилися внаслідок проведення 05 лютого 2022 року несанкціонованих операцій (зняття готівки і на суму 30 900,00 гривень);

- розірвати договір від 23.11.2021 (угода № SAMDNWFC00072213388 від 23.11.2021року) між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством Комерційним банком -«ПРИВАТБАНК»;

- стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 10 000,00 грн. витрати, що пов`язані з правничою допомогою адвоката.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що 23 листопада 2021 року у відділенні АТ КБ «Приватбанк» оформив картку, а також підписав надану заяву для приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг для відкриття і обслуговування карткового рахунку, отримав пластикову картку за № НОМЕР_1 «Універсальна» з відповідними реквізитами.

Від самого початку користування банківською карткою, відмовився від будь-яких можливостей в отриманні кредитних коштів у вигляді «овердрафту». З цією метою початковий кредитний ліміт, який на 23.11.2021 складав 3000,00 грн, попросив банк зробити нульовим. Але як пояснив працівник банку, ця можливість з`явиться через декілька днів, і зменшив його для початку до 200,00 грн. З 25 листопада 2021 року розмір кредитного ліміту складав 0,00 грн.

05.02.2022, перебуваючи на робочому місці за адресою: м. Одеса, Пересипський район, вулиця Генерала Бочарова, 62, ринок «Початок», приблизно о 15.00, побачив як йому надходять повідомлення в застосунку Приват 24. смс - сповіщення про зміну кредитного ліміту та зняття коштів з картки «Універсальна» № НОМЕР_1 . Розуміючи, що ці дії виконуються без відома ОСОБА_1 він негайно зателефонував до оператора Приватбанку за номером 3700 та повідомив про несанкціоноване зняття грошових коштів невідомими особами. Оператор, у відповідь на звернення, повідомила що карту заблоковано, через підозру в шахрайстві, порекомендувала звернутись до поліції.

06.02.2022 ОСОБА_1 подано заяву до відділу поліції №3 Одеського районного управління №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області. За заявою ОСОБА_1 зареєстровано кримінальне провадження Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12022164490000208 від 06.02.2022 за ст.185 ч.1 КК України. Про що в подальшому повідомлено АТ КБ «ПриватБанк».

Наразі, Приватбанк обліковує за Позивачем кредитну заборгованість в розмірі списаної 05.02.2025 суму - 30 900,00 грн., та донарахував проценти за користування кредитом в розмірі 7270,16 грн. (т. 1, а.с. 1 - 4)

Позиція відповідача в суді першої інстанції

Представник АТ КБ «Приват Банк» в письмових поясненнях на позовну заяву, заперечував проти позову, та просив в його задоволенні відмовити.

Вказував, що між ОСОБА_1 та АТ КБ "Приватбанк" було укладено Угоду про надання банківських послуг (Анкета-заява надання банківських послуг) на отримання кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на карту з подальшою можливістю збільшення кредитного ліміту.

Також, в подальшому між ОСОБА_1 та АТ КБ "Приватбанк" було підписано оновлені редакції умов і правил надання банківських послуг.

2022-02-05 о 15:03:49 клієнт позивач звернувся до клієнтської підтримки за номером 3700 з повідомленням про шахрайскі операції по його карті УНІВЕРСАЛЬНА № НОМЕР_1 в загальній сумі 30900.00 грн. за 05.02.2022. Свою причетність до проведення операцій клієнт ОСОБА_1 категорично заперечує.

Аналізом виписки по карті НОМЕР_1 клієнта ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 встановлено, що операції проведено в терміналі: - E01D0364, який належить іншому банку (Власник терміналу: АЗС:AVIAS_999 - Мобільний додаток JET).

Також встановлено, що операції проведено безконтактним шляхом, через сервіс Gugle Pay.

Перевіркою логів входу до Приват24 під акаунтом НОМЕР_5 клієнта ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 встановлено, що під час проведення операцій з переказів грошових коштів з карти НОМЕР_1 клієнта ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , які відбулися 05/02/2022 у період часу з 14:42:29 до 14:43:12, вхід в акаунт П24 клієнта був здійснений з нетипового пристрою ZTE BLADE A3 2020|ZTE (з ідентифікатором банку - F4E76BCB0C2E4AEB), який не належить клієнту ОСОБА_1 , та з нетиповою ip-адресою НОМЕР_3 ( ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 ), яку не використовує клієнт.

Зміну паролю входу до Приват24 під акаунтом НОМЕР_5 клієнта ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 - не виявлено.

Додатковою перевіркою в ПК банку встановлено що 05.02.2022 карта НОМЕР_1 клієнта ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 була додана до сервісу Gugle Pay на сторонньому пристрої за допомогою мобільного номеру НОМЕР_4 (фін. мобільний номер клієнта ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) на який Банком було спрямовано СМС-повідомлення з ОТП-паролем для підключення до сервісу Gugle Pay.

Враховуючи що входи в обліковий запис ПС Приват24 НОМЕР_5 клієнта ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 відбувалися з нетипового пристрою клієнта та без зміни паролю входу - оспорювані операції по карті НОМЕР_1 клієнта ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 за 05.02.2022 було проведено не встановленою особою внаслідок компроментації логіну і паролю входу в ПС Приват24, компроментації реквізитів картки та вмісту ОТП-паролів надісланих СМС-повідомленнями на фін.мобільний номер НОМЕР_5 клієнта ОСОБА_1 , з вини позивача.

Платники й отримувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі банку. Відповідно до п. 2.35 постанови НБУ №22 від 21.01.2004 кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку. Банк, що обслуговує неналежного отримувача, не несе відповідальності за своєчасність подання ним розрахункового документа на повернення помилково зарахованих на його рахунок коштів.

Відповідно до ст. 5.1 "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" Суб`єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем. Відповідно п. 5.1. постанови НБУ № 22 від 21.01.2004р та статті 1071 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду, а також у випадках, установлених законом.

Враховуючи вищевикладене, Позовні вимоги є не обґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню, та АТ КБ «ПриватБанк» не несе відповідальності перед позивачем, та не може відповідати перед позивачем та повертати грошові кошти.

Банк також звертав увагу, щоб зняти грошові кошти з платіжної карти був правильно введений ПІН-код карти.В даному випадку зняття в банкоматі коштів (списання коштів) відбувалось з рахунку платника за електронною ідентифікацією електронного платіжного засобу і його Документ сформований в системі користувача, що в розумінні п. 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» , не є неналежним переказом, а тому й п. 6.7 Положення, як підстава для негайного відновлення Банком залишку коштів на рахунку користувача, в даному випадку застосовано бути не може.

Без розголошення з боку Позивача або недбалого поводження ним з ПІНкодом своєї картки, інша особа не змогла би зняти чи переказати кошти.

Таким чином, якщо зазначені операції за твердженням Позивача ним не здійснювались, то дані операції стали можливими виключно в результаті розголошення самим клієнтом конфіденційної інформації по своїй карті, передачі даних та паролей третім особам. Наявність кримінального провадження не може свідчити, у силу презумпції невинуватості, про вчинення злочину стосовно Позивача до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені, а також не може бути підставою для звільнення його від обов`язку належного виконання зобов`язання та виконання Умов та Правил про надання банківських послуг у випадку настання певних обставин, передбачених ними. (т. 1, а.с. 105 - 114)

Короткий зміст рішення суду та мотивування його висновків

Рішенням Пересипського районного суду м.Одеси від 30 вересня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 не надав суду письмових доказів в обґрунтування позовних вимог. Також, суд вважав, що позивач ОСОБА_1 не довів суду ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Пересипського районного суду м.Одеси від 30 вересня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити повністю позов ОСОБА_1 та стягнути з відповідача судові витрати за розгляд справи в судах обох інстанцій.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, щосуд першої інстанції неправильно застосував положення статей Цивільного кодексу України, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Закону України «Про захист прав споживачів». Так, 05.02.2022 Відповідач без погодження з Позивачем змінив кредитний ліміт двічі, без укладання угоди з Позивачем про надання кредитної лінії та аналізу кредитоспроможності клієнта. Отже, кредитні кошти в розмірі 30795,00 грн. (30000,00+900,00-105,00 грн (баланс на початок періоду)) списані Відповідачем за операціями 05.02.2022 з карткового рахунку Позивача за односторонньою ініціативою банку і через неналежне забезпечення безпеки «Приват24».

Відповідач не підтвердив належними і допустимими доказами тих обставин, що він належно виконав обов`язки щодо гарантування безпеки операцій, зокрема з протидії шахрайству і не довів, що Позивач, як користувач банківських послуг, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до індивідуальної безпекової інформації, яка надала змогу ініціювати оспорювані платіжні операції від 05.02.2022. Тому твердження банку, що ОТП-пароль, який надходить від банку в смс повідомленні або в застосунку Приват 24 для підтвердження встановлення кредитного ліміту (підвищення відбулось в етапи), проведення 2-х платіжних операцій, міг бути відомий лише Позивачу, є необґрунтованими.

Також Відповідач неналежним чином забезпечив безпечне користування застосунком ПРИВАТ24, що дало змогу стороннім особам безперешкодно підключитись до системи та отримати доступ до картки Позивача, крім того, з відомостей банку операція здійснювалась з нетиповими пристроями та іп - адресою, якою раніше ОСОБА_1 не користувався.

Доводи скарги також мотивовані тим, що Представником АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персональних даних або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за платіжною карткою, яку отримав Позивач від Відповідача. Крім того, Позивач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомив співробітника Відповідача на гарячу лінію для клієнтів (3700) про цей факт, та звернувся до правоохоронних органів з відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення.

Поза увагою суду залишились факти, що вказують на те, що ОСОБА_1 не міг перебувати в м. Дніпро на АЗС: AVIAS_999 (за яким зареєстровано термінал E01D0364 і де відбулось зняття наданих банком кредитних коштів), і одночасно бути присутнім на роботі в м. Одеса (район ринку «Початок» Пересипський район). Надавались табель та довідка від роботодавця про те, що 05.02.2022 співробітник ОСОБА_1 був черговим електриком на підприємстві.

Також, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог відсутність вироку у кримінальній справі №12022164490000208 від 06.02.2022 за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткового рахунку Позивача, через отримання несанкціонованного доступу до застосунку Інтернет-банкінгу. Натомість, суд першої інстанції перекладає тягар доказування вини банку за несанкціоноване списання коштів з рахунку Позивача на нього, як клієнта і споживача послуги банківського обслуговування, що суперечить ст. 81 ЦПК України.

Явка учасників справи в апеляційній інстанції

В судовому засіданні 04.06.2026 ОСОБА_1 та його адвокат Щербіна Ю.І. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник АТ КБ «Приват Банк» в судове засідання не з`явився. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляд, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

04.06.2026 суд перейшов на стадію ухвалення рішення, яке проголошено 18.06.2026.

В судове засідання, призначене на 18.06.2026 з`явився ОСОБА_1 .. Інші учасники справи не з`явилися, повідомлені належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Приватбанк» було укладено Угоду про надання банківських послуг (Анкета-заява надання банківських послуг) на отримання кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на карту з подальшою можливістю збільшення кредитного ліміту (а.с.65).

Також в подальшому між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Приватбанк» було підписано оновлені редакції умов і правил надання банківських послуг. (а.с.68-102)

Із матеріалів справи вбачається, що 05.02.2022 об 15:03:49 позивач ОСОБА_1 звернувся до клієнтської підтримки за номером 3700 з повідомленням про шахрайські операції по його карті УНІВЕРСАЛЬНА № НОМЕР_1 в загальній сумі 30900.00 грн. за 05.02.2022. Свою причетність до проведення операцій клієнт ОСОБА_1 категорично заперечує.

06.02.2022 ОСОБА_1 подано заяву до відділу поліції №3 Одеського районного управління №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області. За заявою ОСОБА_1 зареєстровано кримінальне провадження Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12022164490000208 від 06.02.2022 за ст.185 ч.1 КК України, про що в подальшому повідомлено АТ КБ «ПриватБанк».

28.02.2022 Відділом поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління національної поліції в Одеській області постановлено постанову про закриття кримінального провадження ( арк.сп.14).

Із матеріалів справи вбачається, що письмовим аналізом виписки по карті НОМЕР_1 позивача ОСОБА_1 , (ІПН НОМЕР_2 ) встановлено, що операції проведено в терміналі: - E01D0364, який належить іншому банку (Власник терміналу: АЗС:AVIAS_999 - Мобільний додаток JET). Також встановлено, що операції проведено безконтактним шляхом, через сервіс Gugle Pay.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Мотиви частково прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 614 ЦК України).

Звертаючись до суду з вказаним позовом ОСОБА_1 зазначав, що 05.02.2022, перебуваючи на робочому місці за адресою: м. Одеса, Пересипський район, вулиця Генерала Бочарова, 62, ринок «Початок», приблизно о 15.00, побачив як йому надходять повідомлення в застосунку Приват 24. смс - сповіщення про зміну кредитного ліміту та зняття коштів з картки «Універсальна» № НОМЕР_1 , Розуміючи, що ці дії виконуються без відома ОСОБА_1 він негайно зателефонував до оператора Приватбанку за номером 3700 та повідомив про несанкціоноване зняття грошових коштів невідомими особами. Оператор, у відповідь на звернення, повідомила що карту заблоковано, через підозру в шахрайстві, порекомендувала звернутись до поліції. 06.02.2022 року ОСОБА_1 подано заяву до відділу поліції №3 Одеського районного управління №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області. За заявою ОСОБА_1 зареєстровано кримінальне провадження Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12022164490000208 від 06.02.2022р за ст.185 ч.1 КК України, про що в подальшому повідомлено АТ КБ «ПриватБанк». Наразі, Приватбанк обліковує за Позивачем кредитну заборгованість в розмірі списаної 05.02.2025 року суму - 30 900,00 грн., та донарахував проценти за користування кредитом в розмірі 7270,16 грн.

Будучи не згодним з позицією Відповідача, Позивач звернувся до суду для захисту свого права.

Заперечуючи проти вказаних вимог позову, Банк зазначав, що без розголошення з боку Позивача або недбалого поводження ним з ПІНкодом своєї картки, інша особа не змогла би зняти чи переказати кошти. Таким чином, якщо зазначені операції за твердженням Позивача ним не здійснювались, то дані операції стали можливими виключно в результаті розголошення самим клієнтом конфіденційної інформації по своїй карті, передачі даних та паролей третім особам.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції по суті прийняв до уваги письмові пояснення банку та зазначив, що позивач ОСОБА_1 не надав суду письмових доказів в обґрунтування позовних вимог. Також, суд вважав, що позивач ОСОБА_1 не довів суду ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Статтею 1073 ЦК України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Пунктами 1.15, 1.23, 1.24, 1.32 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначені умови, за яких рух коштів вважається неналежним (неправомірним) переказом, а саме: ініціатором такого переказу має бути особа, яка не є платником, тобто якій не належить рахунок, з якого ініціюється платіж (неналежний платник), а кошти мають бути списані з рахунку неналежного платника помилково або неправомірно та зараховані на рахунок неналежного отримувача, тобто особи, яка не має законних підстав на одержання переказу.

Ініціювання переказу коштів може здійснюватися шляхом використання держателем електронного платіжного засобу (статті 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

Пунктами 14.14, 14.15 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що банк, зокрема, зобов`язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством для зберігання електронних документів, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банка. У разі невиконання банком обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу ризик збитків від здійснення таких операцій несе банк.

При цьому обов`язок банку щодо повідомлення користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу користувача є виконаним у разі інформування банком користувача про кожну здійснену операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем.

Згідно з пунктом 1.14 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ.

Відповідно до пункту 3, 12 розділу ІІ Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення), електронний платіжний засіб, за допомогою якого можна ініціювати переказ з рахунку користувача, має дозволяти ідентифікувати користувача.

Електронний платіжний засіб може існувати в будь-якій формі, на будь-якому носії, що дає змогу зберігати інформацію, необхідну для ініціювання електронного переказу.

Відповідно до пунктів 1, 2, 5-7, 9, 10 розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень.

Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається. Користувач зобов`язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним.

Користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем.

Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.

Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян». Строки встановлення емітентом правомірності переказу та повернення на рахунок користувача попередньо списаного неналежного переказу визначені пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Аналіз вказаних положень актів цивільного законодавства дає підстави для висновку, що при здійсненні операцій з використанням електронних платіжних засобів відповідальність за безпеку здійснення переказу коштів покладається як на платника, так і на емітента (банк чи іншу установу), які зобов`язані вжити всіх заходів по нерозголошенню третім особам інформації, що дає змогу виконувати платіжні операції від імені платника з використанням електронного платіжного засобу.

Банк зобов`язаний інформувати користувача про всі операції з використанням платіжного засобу, а платник зобов`язаний повідомляти банк про всі оспорюванні ним операції, здійснені з використанням електронного платіжного засобу.

Крім того, у випадку повідомлення користувачем банку про платіжні операції, які він не використовував, банк зобов`язаний вжити заходів щодо збереження залишку коштів користувача та провести ретельне розслідування таких фактів і повідомити користувача про його наслідки.

При цьому на платника покладається відповідальність за здійснення несанкціонованих ним платежів за умови доведеності, що його дії чи бездіяльність призвели до втрати або незаконного використання платіжного засобу чи інформації, які дають можливість ініціювати платіжні операції.

Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14 (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц (провадження № 61-30583св18), від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19 (провадження № 61-1035св21), від 3 жовтня 2022 року у справі № 387/746/18 (провадження № 61-14192св19), від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 (провадження № 61-8249св23), від 02 липня 2025 року у справі № 490/7829/23 (провадження № 61-16525св24).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що:

«відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов`язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що:

«користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді

Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи.

Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що:

«встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що:

«встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено, що:

«сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, ПАТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 липня 2015 року та 30 липня 2015 року щодо перерахування з його карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 9 792,00 грн.

Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не урахували порушення відповідачем Умов та правила надання банківських послуг, що призвело до несанкціонованого коштів з його карткового рахунку, оскільки він своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі 766/19614/18 (провадження № 61-19350св19) вказано, що:

«суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення.

Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31 712 грн, яка виникла у зв`язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у зокрема постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19).

Як встановлено матеріалами вказаної справи, оспорюване позивачем збільшення кредитного ліміту та списання грошових коштів 05.02.2022 здійснено згідно аналізу виписки по карті НОМЕР_1 позивача ОСОБА_1 , (ІПН НОМЕР_2 ) в терміналі: - E01D0364, який належить іншому банку (Власник терміналу: АЗС:AVIAS_999 - Мобільний додаток JET). Також встановлено, що операції проведено безконтактним шляхом, через сервіс Gugle Pay.

Цього ж дня, 05.02.2022 об 15:03:49 позивач ОСОБА_1 звернувся до клієнтської підтримки за номером 3700 з повідомленням про шахрайські операції по його карті УНІВЕРСАЛЬНА № НОМЕР_1 в загальній сумі 30900.00 грн. за 05.02.2022. Свою причетність до проведення операцій клієнт ОСОБА_1 категорично заперечує.

06.02.2022 року ОСОБА_1 подано заяву до відділу поліції №3 Одеського районного управління №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області. За заявою ОСОБА_1 зареєстровано кримінальне провадження Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12022164490000208 від 06.02.2022р за ст.185 ч.1 КК України. Про що в подальшому повідомлено АТ КБ «ПриватБанк».

28.02.2022 року Відділом поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління національної поліції в Одеській області постановлено постанову про закриття кримінального провадження ( арк.сп.14).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 під час підписання анкети-заяви на отримання банківських послуг зазначив контактний номер мобільного телефону « НОМЕР_5 », на який позивачем повинні були направлятись SMS-повідомлення з динамічними паролями для входу в систему «Приват24» та підтвердження переказу коштів, збільшення кредитних лімітів.

Банком не підтверджено, що під час здійснення оспорюваних дій щодо збільшення кредитного ліміту та в подальшому проведені операції в терміналі, на вказаний номер телефону відповідні SMS-повідомлення банк надсилав.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи на протязі тривалого часу кредитний ліміт за картковим рахунком позивача НОМЕР_1 був встановлений у розмірі 0,00 грн.

Перевіркою логів входу до Приват24 під акаунтом НОМЕР_5 позивача ОСОБА_1 , ( ІПН НОМЕР_2 ) встановлено, що під час проведення операцій з переказів грошових коштів з карти НОМЕР_1 клієнта ОСОБА_1 , (ІПН НОМЕР_2 ), які відбулися 05/02/2022 у період часу з 14:42:29 до 14:43:12, вхід в акаунт П24 клієнта був здійснений з нетипового пристрою ZTE BLADE A3 2020|ZTE (з ідентифікатором банку - F4E76BCB0C2E4AEB), який не належить клієнту ОСОБА_1 , та з нетиповою ip-адресою НОМЕР_3 ( ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 ), яку не використовує клієнт.

Зміну паролю входу до Приват 24 під акаунтом НОМЕР_5 клієнта ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 - не виявлено.

Додатковою перевіркою в ПК банку встановлено, що 05.02.2022 карта НОМЕР_1 клієнта ОСОБА_1 , (ІПН НОМЕР_2 ) була додана до сервісу Gugle Pay на сторонньому пристрої за допомогою мобільного номеру НОМЕР_4 (фін. мобільний номер клієнта ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) на який Банком було спрямовано СМС-повідомлення з ОТП-паролем для підключення до сервісу Gugle Pay.

Позивач наголошував, що ним не розголошувала третім особам інформацію про номери карткових рахунків, пін-коди та іншу конфіденційну інформацію. Картки не губилися, доступу до них треті особи не мали. Банком не було доведено, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номеру або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

При відмові у задоволенні позову суд першої інстанції вважав, що спірні операції позивачем вчинено за допомогою картки, яка була додана до сервісу Gugle Pay, який дозволяє безконтактне зняття готівки за допомогою засобів ідентифікації (паролі, QR-код, у тому числі сформований за допомогою системи інтернет-банкінгу, CVV/CVC-кодів, тощо), без розголошення яких інша особа, навіть перевипустивши сім-картку або маючи фінансовий телефон клієнта, не змогла б ні зайти до Приват24, ні змінити фінансовий номер клієнта, ні зняти чи переказати кошти з його рахунку.

Однак, колегія суддів перевіривши обставини справи, дійшла висновку, що судом першої інстанції не було враховано, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.

Крім того, апеляційним судом враховується, що Відповідач при отриманні повідомлення Позивача від 05.02.2022 про шахрайські дії з його картою, та одночасно заяви про повернення несанкціоновано списаних коштів, мав обов`язок провести своєчасне службове розслідування зафіксувати всі смс- сповіщення з ОТП-паролями про доступ до мобільного застосунку «Приват24», їх час, зміст та пристрій куди вони надходили.

Позивачем зазначалось, що на його фінансовий номер НОМЕР_5 05 лютого 2022 року не надходили повідомлення з Пін - кодами або ОТПпаролями для підтвердження операцій. Навпаки, коли прийшли Push повідомлення в мобільний застосунок Приват 24, Позивач вже не міг зайти під своїм логіном та паролем в мобільний застосунок «Приват 24», оскільки їх було змінено без його участі і лише міг бачити смс-повідомлення про факт збільшення кредитного ліміту та зняття цих коштів.

Виходячи з зазначеного, а також врахувавши те, що банк не здійснив належну фіксацію повідомлення відповідача про оспорюванні ним платіжні операції, не здійснив належної перевірки повідомлених ним фактів та не надав доказів направлення SMS-повідомлень з динамічними паролями на повідомлений ним номер телефону, а також доказів передачі ним іншим особам чи втрати інформації, яка дає змогу здійснювати платежі з використанням інтернет-банкінгу «Приват24», колегія суддів дійшла висновку, що вказане свідчить про неналежне виконання банком своїх зобов`язань.

Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті коштів з його рахунку, суд першої інстанції безпідставно констатував наявність його вини та, як наслідок, поклав на нього цивільно-правову відповідальність за операції, які він не здійснював.

Таким чином, відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача, не довів, що позивач, як володілець та користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до його карткового рахунку чи надав інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції; ОСОБА_1 як користувач карток своїми діями чи бездіяльністю не сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Збільшення кредитного ліміту та списання грошових коштів з карткових рахунків ОСОБА_1 відбулося не за його розпорядженням і він не повинна нести відповідальності за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, позивач повідомив про цей факт банк та звернувся до правоохоронних органів.

За таких обставин враховуючи безпідставність транзакцій, які були здійснені 05 лютого 2022 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № № НОМЕР_1 , у зв`язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню та нарахована банком заборгованість підлягає списанню.

Щодо вимог позовної заяви про розірвання кредитного договору, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, належить встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, як було встановлено матеріалами справи 23 листопада 2021 року у відділенні АТ КБ «Приватбанк» Дарієнко С.В. оформив картку, а також підписав надану заяву для приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг для відкриття і обслуговування карткового рахунку, отримав пластикову картку за № НОМЕР_1 «Універсальна» з відповідними реквізитами.

Згідно умовами та правилами, а саме відповідно до п. 2.1.1.9.1. Договір починає діяти з дати встановленого кредитного ліміту на картці та діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань. Договір вважається продовженим на кожні наступні 12 місяців в разі, якщо за 30 днів до дати закінчення дії цього Договору, жодна зі Сторін не заявила про намір його розірвати (Банк може повідомляти Клієнта про намір розірвання одним з таких способів: в письмовій формі, через встановлені засоби електронного зв`язку Банку та Клієнта: «Приват24», смс-повідомлення та останні відомі Банку номери телефонів, надані Банку при ідентифікації та актуалізації відомостей про Клієнта, або іншими засобами, що дають змогу встановити дату направлення повідомлення. Клієнт може повідомляти Банк про намір розірвання Договору в письмовій формі).

Як було встановлено вище, незаконного списання коштів з рахунку позивача, який обслуговується АТ КБ «Приват Банк», а банком не було спростовано відсутності вини позивача, внаслідок чого банком не забезпечено належного захисту коштів від шахрайських дій, та вказані дії призвели до порушень прав ОСОБА_1 у вигляді безпідставно нарахованої заборгованості, тому вказане порушення є істотним.

Та враховуючи вказані обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість задоволення позовних вимог про розірвання кредитного договору.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є обґрунтованими, а тому вона підлягає задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити нове судове рішення про задоволення позову за вищевказаного обґрунтування.

Розподіл судових витрат

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пп. «б,в» п.4 ч.1 ст..382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції у випадку скасування або зміні судового рішення зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За таких обставин, апеляційний суд відповідно до ст. 141 ЦПК України здійснює перерозподіл судових витрат.

Звертаючись до суду із позовною заявою позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3220,80 грн. (т.1, а.с. 20-21), та за звернення до суду з апеляційною скаргою позивачем було сплачено 1288,32 грн.

Таким чином, з урахуванням того, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, то судові витрати підлягають розподілу, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 4509,12 грн.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст.ст.374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Пересипського районного суду м.Одеси від 30 вересня 2025 рокускасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, про розірвання угоди, про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» відновити залишок коштів станом на 00:00 годин 05 лютого 2022 року на картковому рахунку № НОМЕР_1 .

Визнати неправомірними дії Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» щодо нарахування процентів, пені, комісії за використаним кредитним лімітом з карткового рахунку № НОМЕР_1 внаслідок проведення несанкціонованих операцій (зняття готівки) 05 лютого 2022 року.

Зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» списати в повному обсязі нараховані за картковим рахунком № НОМЕР_1 проценти, пеню, комісію за використаним кредитним лімітом, що утворилися внаслідок проведення 05 лютого 2022 року несанкціонованих операцій (зняття готівки) на суму 30 900,00 гривень.

Розірвати договір від 23.11.2021 (угода № SAMDNWFC00072213388 від 23.11.2021) між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством Комерційним банком «ПРИВАТБАНК».

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4509,12 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе