Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №947/16121/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/921/26

Справа № 947/16121/25

Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,

розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2025 року у цивільній справі за позовом Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплаченої суми допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач звернувся до Київського районного суду м. Одеси із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до заяви Кривої від 28.09.2022 року Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради надавалась допомога на проживання внутрішньо-переміщеним особам на неї.

Відповідач перебуває на обліку у Департаменті праці та соціальної політики Одеської міської ради з 28.09.2022, як внутрішньо переміщена особа з міста Родинське Донецької області.

Відповідно до Порядку №332 (у редакції постанови Кабінету Міністрів «Про внесення змін до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» від 11.07.2023 «Про деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб») частиною 2 пунктом 5 встановлено, установити, що з 1 вересня 2023 р. виплата допомоги припиняється внутрішньо переміщеним особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови, якщо за результатами верифікації встановлено, що після набрання чинності цієї постанови, зокрема, внутрішньо переміщена особа має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташовані на територіях, не включених до переліку територій, або на територіях, включених до переліку територій, щодо яких визначено дату завершення бойових дій (дату припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації (крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що документально підтверджено органами місцевого самоврядування або за технічної можливості інформацією щодо житлових приміщень, внесених до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації проти України, або житлового приміщення (частини житлового приміщення площею менш як 13,65 кв метра на одного члена сім`ї).

Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради зазначає, що в результаті проведеної 02 грудня 2024 року спеціалістами Управління соціального захисту населення в Київському районі м. Одеси перевірки, встановлено, що відповідач неправомірно отримала грошову допомогу за період з 01.09.2023 по 1.11.2024 року у сумі 30000 грн., оскільки згідно п.7 пп.5 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №332 (в редакції від 11.07.2023), допомога не призначається та не виплачується внутрішньо-переміщеній особі, яка звертається за допомогою на проживання, або є отримувачем допомоги, має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення.

Згідно з довідкою про отримання допомоги відповідачці надмірно перераховані (виплачені) бюджетні кошти в сумі 30000 грн за період з вересня 2023 року по листопад 2024 року. Повідомлення про припинення надання та повернення надміру отриманої допомоги внутрішньо переміщеним особам на проживання неодноразово направлені поштою на адресу проживання відповідачки, але кошти у добровільному порядку на рахунок позивача не повернені.

З урахуванням вищевикладеного, з посиланням на норми ЦК України, Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою КМУ від 01.10.2017 №509, Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року №332, позивач просила стягнути з відповідача 30000 грн надмірно виплаченої допомоги та 3028 грн судового збору.

Позиція відповідача у суді першої інстанції.

Представник відповідачки в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував. У поданому відзиві зазначив, що дійсно 28.09.2022 року відповідачка одночасно із постановкою на облік, подала заяву про отримання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та отримувала таку допомогу в розмірі 2000 грн. щомісячно до 31.12.2022.

Також зазначив, що Постанову КМУ №332 у новій редакції слід трактувати як зазначено в ній, що право на отримання допомоги втрачають особи, які звернулися по неї після 01.08.2023, а відповідачка звернулася по неї у вересні 2022 року, тобто порушень з боку відповідачки не має.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким позовні вимоги позивача до відповідача задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що:

1) з 01 вересня 2023 року згідно з п.п. 5 п. 2 Постанови №709 відповідач не мала права на отримання допомоги на проживання як внутрішньо переміщена особа, оскільки мала у власності житлове приміщення, яке розташоване на території, не включеній до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасового окупованих російською федерацією;

2) скаржник зазначає, що саме на внутрішньо переміщену особу покладений обов`язок, визначений пунктом 9 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №332, проте про зміни, які впливають на визначення права на отримання допомоги від ОСОБА_1 до позивача не надходило.

Короткий зміст та доводи відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу вказано на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги представника Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2025 у справі №947/16121/25 за позовом Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої суми допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, відмовити в повному обсязі. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2025 року у справі №947/16121/25 залишити без змін.

Порядок розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України йдеться про те, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ціна позову у вказаній цивільній справі становить менш ніж тридцять розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а таким чином, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

З врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 18 червня 2026 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на те, що не встановлено зловживань відповідачкою при подачу документів на отримання статусу внутрішньо переміщеної особи та відповідної допомоги переміщеним особам на проживання (а.с.6-8).

Тому, суд першої інстанції зазначив, що за відсутності зловживань (недобросовісності) з боку відповідачки, підстави для стягнення з неї виплачених сум допомоги, призначення, нарахування та виплата якої здійснювалось департаментом праці та соціальної політики ОМР з використанням дискреційних повноважень при прийнятті відповідного рішення, відсутні.

Крім того суд першої інстанції також наголошував, що матеріали справи не містять жодних доказів, що підтверджують виникнення помилки при нарахуванні допомоги відповідачці та дозволяють з`ясувати, що дана помилка є безпосередньо рахунковою помилкою, або помилкою, пов`язаною з неналежним виконанням обов`язків певними службовими особами, відповідальними за призначення й нарахування допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись з огляду на таке.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Так, зокрема, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (частина перша статті 1215 ЦК України).

Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Виходячи із аналізу ст. 1215 ЦК України обов`язок довести наявність рахункової помилки або недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у ч. 1 вказаної статті, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.

Так, відповідно до абз. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 за № 1706-VII (в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі також – Закон), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до п.п. 5 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2023 №709 «Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб», з 1 вересня 2023 виплата допомоги припиняється внутрішньо переміщеним особам, зазначеним у п. 1 цієї постанови, якщо за результатами верифікації встановлено, що після набрання чинності цієї постанови внутрішньо переміщена особа має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташовані на територіях, не включених до переліку територій, або на територіях, включених до переліку територій, щодо яких визначено дату завершення бойових дій (дату припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації (крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що документально підтверджено органами місцевого самоврядування або за технічної можливості інформацією щодо житлових приміщень, внесених до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації проти України, або житлового приміщення (частини житлового приміщення площею менш як 13,65 кв метра на одного члена сім`ї).

Згідно з п. 9 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року №332 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2023 р. N 709) (далі - Порядок №332), уповноважена особа зобов`язана протягом 14 календарних днів після виникнення змін, які впливають на визначення права на отримання допомоги, поінформувати про це засобами поштового/електронного зв`язку (за технічної можливості з накладенням електронного підпису або використанням засобів електронної ідентифікації з високим або середнім рівнем довіри відповідно до вимог Закону України Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги) орган соціального захисту населення, уповноважену особу виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центр надання адміністративних послуг.

Постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.2023 №709 «Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб» набрала чинності з 15. липня 2023 року. Відтак, після 15.07.2023 відповідач повинна була повідомили про наявність у неї житла до Управління.

Крім того презумпція знання законодавства поширюється тільки на закони та інші нормативно-правові акти, які доведені до відома населення у порядку встановленому законом.

Згідно з ч. 3 ст. 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. І відповідно, не можуть застосовуватись. Тому основною умовою набрання нормативно-правовим актом законної сили, і, отже, обов`язку його знати є його офіційне оприлюднення, яке здійснюється шляхом опублікування у офіційних друкованих виданнях.

Опублікування нормативно-правового акта є юридичною підставою презумпції знання законодавства. Суть цієї презумпції полягає в тому, що ніхто не може посилатись на незнання закону, якщо він був опублікований у встановленому законом порядку.

Аналогічний висновок міститься в ухвалах Верховного Суду від 20.09.2021 у справі №914/1588/20, від 22.03.2021 у справі №910/6936/20, від 28.09.2020 року у справі №904/5145/19.

Апеляційним судом встановлено, що відповідачка, яка є пенсіонеркою, з 28.09.2022 є внутрішньо переміщеною особою та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою (а.с.8-9).

28 вересня 2022 року відповідачка подала заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі (а.с.10).

Крім того у вказаній заяві ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомлена з умовами надання допомоги, що підтверджується її власним підписом.

Відповідно до рішення Київського ДП ТАП СП ОМР від 06.10.2022 відповідачці призначена і виплачувалася допомога на проживання внутрішньо переміщеній особі у сумі 2000,00 грн щомісячно.

Позивачем у листопаді 2024 року було з`ясовано, що відповідачка має у власності житло у м. Одеса, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав (а.с.14).

Відповідно до повідомлень про припинення надання соціальної допомоги переміщеним особами на проживання та повернення коштів від 02.12.2024 та 14.01.2025, позивач звернувся до відповідачки з вимогою про повернення надмірно сплаченої суми 30000 грн з 01 вересня 2023 року (а.с.15-16).

Відповідно до довідки від 11 квітня 2025 року відповідачка за період з вересня 2023 року по листопад 2024 року було надано допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам на загальну суму 30000 грн (а.с.17).

Також матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту перерахування та отримання відповідачкою грошових коштів в сумі 30000 грн як допомоги на проживанням внутрішньо переміщеній особі, однак сторона відповідача проти цього не заперечує.

Разом з тим, доказів щодо звернення ОСОБА_1 на адресу позивача із заявою про наявність у неї житла у місті Одесі матеріали справи не містять.

Тобто ОСОБА_1 у порядку п. 9 Порядку №332 не повідомила позивача про наявність у неї права власності на житло та продовжувала отримувати допомогу з 01.09.2023 по 30.11.2024.

Отже, відповідач знала про обставини, що можуть вплинути на отримання щомісячної допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та не повідомила позивача про них, що є зловживанням з її боку.

Таким чином, поведінка відповідача характеризується як недобросовісна під час виконання своїх юридичних обов`язків, а тому колегія суддів доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 надмірно виплаченої суми допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам у розмірі 30000 гривень, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, судом першої інстанції порушено норми матеріального права, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по суті спору про задоволення позову.

Розподіл судових витрат.

Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3028 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №38 від 24 квітня 2025 року (а.с.20), а за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 4542 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №116 від 24 вересня 2025 року.

Враховуючи задоволення позовних вимог та часткове задоволення апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3028 грн, а за подання апеляційної скарги у розмірі 4542 грн.

Порядок оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2025 року скасувати.

Ухвалити у справі нове судове рішення.

Позовні вимоги Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплаченої суми допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради суму надмірно виплаченої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам у розмірі 30000 гривень (тридцять тисяч гривень).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради судовий збір:

- за подання позовної заяви у розмірі 3028 гривень (три тисячі двадцять вісім гривень);

- за подання апеляційної скарги у розмірі 4542 гривень (чотири тисячі п`ятсот сорок дві гривні).

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 18 червня 2026 року.

Повне найменування сторін.

Позивач – Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 36290160, місцезнаходження: вул. Косовська, 2-Д, м. Одеса, 65022).

Відповідач – ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

О.С. Комлева