Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №947/33358/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3811/26

Справа № 947/33358/25

Головуючий у першій інстанції Скриль Ю. А.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,

розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на навчання дитини,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивачки додаткові витрати на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на навчання та харчування за 2024-2025 навчальний рік в приватному навчальному закладі «Світоч», у твердій грошовій сумі у розмірі 63 500,00 грн та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на те, що з 12 вересня 2008 року по 30 вересня 2013 року сторони перебували у шлюбі, який був розірваний на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 30 вересня 2013. Від шлюбу сторони мають спільну дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина після розірвання шлюбу залишилася проживати разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Позивачка також зазначила, що на її утриманні також знаходиться неповнолітня донька ОСОБА_4 , 2017 року народження. Відповідач проживає окремо, вихованням, матеріальним забезпеченням та в цілому життям свого сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не цікавиться. Усі питання щодо виховання, розвитку та здоров`я дитини вирішуються позивачкою, яка на цей час виховує сина самостійно, без будь-якої участі та підтримки з боку відповідача. Відповідач добровільно відмовляється надавати матеріальну допомогу. На підставі рішення Київського районного суду м. Одеси по справі №947/4335/23 від 07.06.2023 стягнуто аліменти з Відповідача на користь Позивачки на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісяця та до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 26.01.2023 року і до досягнення дитиною повноліття. Постановою Одеського апеляційного суду по справі 947/5680/25 від 01.09.2025 було залишено без змін рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.04.2025 та стягнуто аліменти на утримання дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 3196 щомісячно з подальшою індексацією з урахуванням індексу інфляції, починаючи з 11.02.2025 і до досягнення дитиною повноліття, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Позивачка стверджує, що її матеріальний стан змінився, оскільки зросли витрати на утримання дитини, дитина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається в приватному ліцеї «Світоч» та наразі є учнем 9 класу. У зв`язку з навчанням у приватному ліцеї дитина потребує додаткових витрат на навчання. У період за 2024 по 2025 року навчальний рік позивачка понесла витрати на освітні послуги, які складають: оплату на навчання та харчування, загальна сума витрат на навчання та харчування у приватному ліцеї становить 127 000 грн., з яких 99 0000 грн – витрати на навчання, 28 000 грн – витрати на харчування, що підтверджується довідкою ТОВ «Одеський приватний ліцей «Світоч» №89 від 28.11.2024, про сплату за навчання та харчування у ліцеї. Таким чином, відповідач повинен сплатити половину вартості понесених витрат на навчання дитини, що становить 63 500, 00 грн., яку у добровільному порядку відмовляється сплатити, що і стало підставою для звернення до суду з позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на навчання дитини відмовлено.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що навчання в приватному закладі освіти обумовлено особливими обставинами, а саме воєнним станом та загрозою життю, а тому такі витрати на дитину в розумінні ст. 185 СК України є додатковими, а тому підлягають стягненню.

Порядок розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

З врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 18 червня 2026 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що з 12 вересня 2008 року по 30 вересня 2013 року сторони перебували у шлюбі, який був розірваний на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 30 вересня 2013 року у справі №509/3827/13-ц.

Від шлюбу сторони мають спільну дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджуються свідоцтвом про народження дитини, серії НОМЕР_1 від 07.12.2010.

Після розірвання шлюбу дитина проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 .

На підставі рішення Київського районного суду м. Одеси у справі №947/4335/23 від 07 червня 2023 року стягнуто аліменти з відповідача на користь позивачки на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісяця та до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 26.01.2023 року і до досягнення дитиною повноліття.

Постановою Одеського апеляційного суду у справі №947/5680/25 від 01 вересня 2025 року залишено без змін рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2025 року та стягнено аліменти на утримання дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 3196 грн щомісячно з подальшою індексацією з урахуванням індексу інфляції, починаючи з 11 лютого 2025 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Отже, аліменти на утримання дитини позивач сплачує за рішенням суду у примусовому порядку, про що свідчить виконавче провадження №72891128, докази щодо наявності заборгованість зі сплати аліментів, матеріали справи не містять.

Дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається у ТОВ «Одеський приватний ліцей «Світоч» та наразі є учнем 9 класу.

У період 2024 по 2025 року позивачка понесла витрати на освітні послуги, які складають: оплату на навчання та харчування у школі.

Загальна сума витрат на навчання та харчування у школі становить 127 000 грн, яка складається з 99 000 грн – витрати за навчання, 28 000 грн – витарти за харчування, що підтверджується довідкою від 08.07.2025 №65 ТОВ «Одеський приватний ліцей «Світоч» про сплату за навчання та харчування у школі.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Положеннями статей 180,183,185,193,198,199 СК України визначаються декілька способів виконання цього обов`язку, зокрема: утримання неповнолітньої дитини, на що стягуються аліменти у частках від заробітку (доходу) або в твердій грошовій сумі (статті 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, викликаних особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо) (стаття 185); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров`я, навчальному або іншому закладі, при цьому якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193); обов`язок батьків утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні діти продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними 23 років, за умови, що батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198).

СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

Згідно з частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Верховний Суд у постанові від 14 січня 2019 року, винесеній у справі №751/4312/16-ц зауважив, що до таких особливих обставин закон відносить, зокрема, випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат у зв`язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

Позивачкою заявлені вимоги про стягнення з відповідача додаткових витрат у зв`язку із навчанням дитини у ТОВ «Одеський приватний ліцей «Світоч».

Згідно з п. 18 постанови Пленуму Верховного суду «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вказує, що до участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках йдеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Таким чином, законодавець пов`язує факт виникнення додаткових витрат з особливими обставинами, викликаними хворобою дитини, розвитком її здібностей тощо.

Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами наприклад: витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). При стягненні коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат. Тобто, не тільки факт понесення додаткових

Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Розмір коштів, що стягуються на додаткові витрати, не може бути більше самих додаткових витрат. Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки МСЕК, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров`я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо). Додаткові витрати, зумовлені особливими обставинами, можуть бути присуджені судом у вигляді конкретної суми, що підлягає одноразовій сплаті, або у вигляді щомісячних чи інших періодичних платежів, здійснюваних протягом певного строку чи постійно.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 27 Конвенції про захист прав дитини, батько (- ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Суд першої інстанції зазначив, що вказані витрати здійснювались позивачкою на власний розсуд, без погодження з відповідачем, що також підтверджується довідкою від 08.07.2025 №65, з якої вбачається, що договір №25 на навчання сина у приватному закладі укладений позивачкою та ОСОБА_5 , а не відповідачем.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

За ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вказане та з огляду на те, що позивачкою не підтверджено належними та допустимими доказами понесення витрат, які викликані особливими обставинами дитини і ці витрати є додатковими у розумінні статті 185 СК України, тому суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довела обставини, на які посилалася як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.

Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає, що скаржник не довела того, що вибір приватного навчального закладу «Світоч» з метою здобуття освіти ОСОБА_3 було обрано за погодженням двох батьків. Крім того з матеріалів справи вбачається, що погодження від ОСОБА_2 на укладення такого договору не отримувалось, що суперечить ст. 181 СК України, яка визначає утримання дитини повинно відбуватись за домовленістю батьків.

Враховуючи зазначене, понесення витрат пов`язаних із навчанням в приватному навчальному закладі «Світоч» є добровільним волевиявленням ОСОБА_1 як одного із батьків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 травня 2023 року у справі №756/9882/19, постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі №336/1488/19.

Таким чином, наведені доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, а тому є необгрунтованими.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Порядок оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 18 червня 2026 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

О.С. Комлева