Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №440/4537/19 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 р.Справа № 440/4537/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, м. Полтава, повний текст складено 08.04.2026 у справі № 440/4537/19

за позовом ОСОБА_1

до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим

третя особа Державне управління справами

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим (далі - відповідач), в якому просила суд:

- зобов`язати Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 середній заробіток з дати звільнення за весь час затримки розрахунку до дати ухвалення судового рішення у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/4537/19. Залучено Державне управління справами до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача. Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року провадження у справі було зупинено до набрання законної сили рішенням Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/2050/19 за позовом ОСОБА_1 до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Державне управління справами, про зобов`язання перерахувати та виплатити частину заробітної плати.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року поновлено провадження у справі №440/4537/19, призначено підготовче судове засідання на 11:00 10 березня 2026 року.

02 березня 2026 року до суду надійшло клопотання Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим про закриття провадження у справі. Клопотання мотивовано тим, що Полтавським окружним адміністративним судом у справі №440/2050/19 зроблено висновки по предмету позову, який є спільний і для справи №440/4537/19. Так, в ході розгляду №440/2050/19 суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відповідачем здійснено перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.01.2019 по дату її звільнення - 18.01.2019 відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України від 06.02.2019 №102 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо впорядкування структури заробітної плати працівників державних органів, судів, органів та установ системи правосуддя у 2019 році" (далі - Постанова №102) та виплачено позивачу частину заробітної плати за січень 2019 року у повному обсязі.

10 березня 2026 року через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення позивача, в яких вона, зокрема, зазначила, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року у справі №440/2050/19 (яка була залишена в силі Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2020 року у справі №440/2050/19) було встановлено, що Відповідач не доплатив Позивачу належну йому заробітну плату на дату звільнення та зробив це лише 16.08.2019, тобто під час розгляду справи №440/2050/19 в суді. Так, Полтавським окружним адміністративним судом у постанові від 28 листопада 2019 року у справі №440/2050/19 встановлено, що «16.08.2019 відповідачем перераховано ОСОБА_1 недоплачену частину заробітної плати за січень 2019 року в розмірі 477,91 грн. за повідомленими позивачем платіжними реквізитами банку /том 2 а.с. 71/, що підтверджується платіжним дорученням №288 від 16.08.2019 /том 2 а.с. 70/». Вказаний факт є обставинною, що не підлягає доказуванню та не оспорюється і Відповідачем.

Зауважила, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100). Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до Довідки від 09.01.2019 №30/06 27-16, наданої Представництвом ОСОБА_1 за 2018 рік: Розмір заробітної плати за листопад 2018 року - 15057,64 грн. Розмір заробітної плати за грудень 2018 року - 13021,13 грн. Так, кількість робочих днів у листопаді складає 22. Кількість робочих днів у грудні складає 20. Таким чином, середньоденна заробітна плата становить (15057,64 + 13021,13) : 42 = 668,54 грн. Враховуючи викладене, середній заробіток з часу неповного розрахунку (за період з 19.01.2019 р. – 16.08.2019 р. складає 144 робочих днів) становить 668,54 х 144= 96 269, 76 грн. Отже, оскільки Відповідач на дату звільнення не провів усіх виплат, відповідно до чинного законодавства, позивач вважає, що у неї наявні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до вимог статей 116, 117 КЗпП України.

23 березня 2026 року через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення відповідача, в яких він, зокрема, зазначив, що у період з 03.12.2018 по 24.06.2019 не було призначено Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим або тимчасово виконуючого обов`язки Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим. Розпорядженням Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим №2 від 04.07.2019 введено в дію з 01 січня 2019 року новий штатний розпис на 2019 рік Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, у якому визначено посадовий оклад головного консультанта Служби міжнародних зв`язків в розмірі 5110 грн., тобто у розмірі, розрахованому відповідно до Постанови №102.

Після затвердження штатного розпису Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим на 2019 рік відповідачем здійснено перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 за січень 2019 року, виходячи з посадового окладу головного консультанта Служби міжнародних зв`язків в розмірі 5110 грн., встановленого штатним розписом Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим на 2019 рік. Детальний розрахунок перерахованої заробітної плати позивача за січень 2019 року наведено у додатку до довідки від 02.09.2019 №693/06-27-19 про нараховану та виплачену заробітну плату у 2019 році. Додаток до довідки від 02.09.2019 №693/06-27-19 про нараховану та виплачену заробітну плату у 2019 році разом із супровідним листом від 11.09.2019 №04/196-142П/04-07/19 надіслано відповідачем на адресу зареєстрованого місця проживання Позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення та вручено адресату 18.10.2019.

Також Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим надіслало відповідачу лист від 19.07.2019 №569/06-39-19, яким повідомило позивача про затвердження штатного розпису на 2019 рік та про те, що посадовий оклад головного консультанта-посада, яку займав позивач до звільнення, становить 5110,00 грн., а також просило надати до Представництва платіжні реквізити для зарахування суми донарахованої заробітної плати. Листом від 08.08.2019 (вх. №142-П від 15.08.2019) ОСОБА_1 надіслала відповідачу довідку з платіжними реквізитами банку для здійснення повного розрахунку. 16.08.2019 відповідачем перераховано ОСОБА_1 недоплачену частину заробітної плати за січень 2019 року в розмірі 477,91 грн. за повідомленими позивачем платіжними реквізитами банку, що підтверджується платіжним дорученням №288 від 16.08.2019.

Таким чином, Представництвом без зайвих зволікань вчинялись послідовні, активні дії, направлені на проведення розрахунку з ОСОБА_1 у зв`язку із її звільненням, що свідчить про відсутність у діях відповідача вини із затримки розрахунку при звільненні, а тому на думку Відповідача відсутні правові підстави для притягнення останнього до відповідальності у вигляді обов`язку сплатити середній заробіток відповідно до статті 117 КЗпП України.

Вважає, що у даному випадку, з Позивачем було здійснено усі виплати при звільненні, що підтверджується рішеннями суду першої та апеляційної інстанції у справі №440/2050/19, що, в свою чергу, унеможливлює продовження розгляду даного адміністративного позову (у справі №440/4537/19) оскільки право на стягнення середнього заробітку відсутнє.

Підсумовуючи вищевикладене та опираючись на судову практику в подібних спорах, на думку відповідача, очевидним є те, що Представництво (відповідач) будучи роботодавцем ОСОБА_1 (позивач) здійснило вичерпних та вчасних заходів для недопущення порушення трудових прав позивача, здійснило перерахунок та виплату всіх належних сум заробітної плати ОСОБА_1 , як тільки це стало можливим, а відтак відсутні правові підстави для висновку, що в діях Представництва є склад порушення трудових прав ОСОБА_1 та є підстави застосування положень статті 117 КЗпП України, що і було встановлено судами у справі №440/2050/19.

З посиланням на те, що достатньою та необхідною правовою підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є одночасна сукупність таких умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність в іншій справі постанови чи ухвали, якими завершено розгляд справи і які набрали законної сили, відповідач просив закрити провадження у справі №440/4537/19 за позовом ОСОБА_1 до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, за участю третьої особи Державного управління справами, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

30 березня 2026 року через систему "Електронний суд" надійшли письмові пояснення третьої особи - Державного управління справами, в яких третя особа підтримала клопотання відповідача та просила суд закрити провадження у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року задоволено клопотання Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим про закриття провадження у справі №440/4537/19. Закрито провадження у справі №440/4537/19 за позовом ОСОБА_1 до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Державне управління справами, про зобов`язання вчинити певні дії. Роз`яснено, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного висновку, просила її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідно до фактичних обставин справи №440/2050/19 ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим про: - зобов`язання Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 невиплачену частину заробітної плати за період з 01.01.2019 до 18.01.2019 відповідно до положень Постанови №102; - зобов`язання Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 невиплачену частину заробітної плати за період з 17.01.2018 до 18.01.2019, як державному службовцю допоміжного органу Президента України. Жодних вимог у позовній заяві про стягнення середнього заробітку Позивачем не заявлялось та судом не розглядалось.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачем протиправно не підвищено його посадовий оклад за період 17.01.2018 по 18.01.2019, оскільки, на думку позивача, Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим є допоміжним органом Президента України, а тому посада, яку займав позивач, була посадою державного службовця допоміжного органу Президента України. Обґрунтовуючи іншу позовну вимогу позивач вказала, що відповідачем у порушення положень Постанови №102 не збільшено розмір посадового окладу позивача за період з 01.01.2019 до 18.01.2019. Зазначено, що відсутність внутрішніх розпорядчих документів не може слугувати підставою для невиконання вимог Постанови №102.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року у справі №440/2050/19 (яка була залишена в силі Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2020 у справі №440/2050/19) було прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки під час розгляду справи у суді 1 інстанції «16.08.2019 Відповідачем перераховано ОСОБА_1 недоплачену частину заробітної плати за січень 2019 року в розмірі 477,91 грн. за повідомленими позивачем платіжними реквізитами банку /том 2 а.с. 71/, що підтверджується платіжним дорученням №288 від 16.08.2019 /том 2 а.с. 70/».

Тобто, судом фактично встановлено факт порушення трудових прав Позивача, проте, в силу того, що на дату винесення рішення у справі заборгованість була погашена – то у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Однак, про застосування положень статті 117 КЗпП України судами у справі №440/2050/19 не встановлювалось, оскільки така вимога у справі №440/2050/19 Позивачем не заявлялась. Разом з цим, предметом позову у справі №440/4537/19 є зобов`язати Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим, код за ЄДРПОУ 22275298, здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 середній заробіток з дати звільнення за весь час затримки розрахунку, що є не тотожним зі справою №440/2050/19.

З наведеного вбачається, що предмет та зміст спірних правовідносин у межах справи №440/4537/19 та №440/2050/19 не є тотожними, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України.

Також апелянт зазначила, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічні правові позиції, висловлені у рішеннях Верховного Суду України від 11 липня 2016 року у справах за провадженнями №6-1434цс16, №6-1430цс16, №6-1440ц16, від 14 вересня 2016 року у справах за провадженнями №6-1442цс16, №6-1438цс16, №6-1437цс16, від 15 вересня 2016 року у справі за провадженням №6-1779ц16, за якими середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні повинен стягуватися за весь період його затримки. Враховуючи викладене, середній заробіток з часу неповного розрахунку (за період з 19.01.2019 р. – 16.08.2019 р. складає 144 робочих днів) становить 668,54 х 144= 96 269, 76 грн. Проте, вказані обставини та судова практика були проігноровані Полтавським окружним адміністративним судом.

Щодо посилання судом у рішенні на постанову Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №640/8468/20, то, на переконання апелянта, вона є нерелевантною до спірних правовідносин, та не може бути застосована.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягаючи на законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Зауважив, що доводи апелянта щодо відсутності тотожності у справі №440/4537/19 та у справі №440/2050/19 є необґрунтованими, оскільки: а) збігається тотожність суб`єктного складу учасників відносин, а саме: позивач - фізична особа (працівник) та відповідач - суб`єкт владних повноважень (роботодавець); б) об`єкт правового регулювання - трудові правовідносини; в) предмет правового регулювання - правовідносини, що виникають у зв`язку з невиплатою працівникові належних сум при звільненні. Як у першому випадку, у справі №440/2050/19 Апелянт звертався до суду із позовною заявою про виплату невиплаченої частини заробітної плати при звільненні, так і в другому випадку у справі №440/4537/19 Апелянт звернувся вдруге для виплати коштів за час невиплаченої частини заробітної плати при звільненні, враховуючи, що така виплата була проведена.

У даному випадку, з Апелянтом було здійснено усі виплати при звільненні, що підтверджується рішеннями суду першої та апеляційної інстанції у справі №440/2050/19, що, в свою чергу, унеможливлює продовження розгляду даного адміністративного позову (у справі № 440/4537/19) оскільки право на стягнення середнього заробітку відсутнє.

Зауважив, що у постанові КЦС ВС від 27 лютого 2019 року у справі №264/923/17 зроблено висновок, що невиплата працівнику заробітної плати у липні та серпні 2014 року у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, відбулася не з вини роботодавця, а в силу обставин непереборної сили. Оскільки вина роботодавця є обов`язковою умовою для застосування ст. 117 КЗпП України, немає підстав для покладення на Відповідача обов`язку із виплати середнього заробітку за час розрахунку при звільненні.

Отже, в кожній конкретній справі залежно від фактичних обставин суд повинен встановлювати існування тих чи інших обставин, на які сторони посилаються як на форс-мажорні, й оцінювати реальність виконання тих чи інших зобов`язань у зв`язку з існуванням цих обставин.

У даному випадку, з Апелянтом було здійснено усі виплати при звільненні, що підтверджується рішеннями суду першої та апеляційної інстанції у справі №440/2050/19, що, в свою чергу, унеможливлює продовження розгляду даного адміністративного позову (у справі №440/4537/19), оскільки право на стягнення середнього заробітку відсутнє.

Також відповідач зазначив, що позиція Апелянта щодо нерелевантності постанови Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №640/8468/20 до спірних правовідносин є необґрунтованою, адже як і стягнення невиплаченої частини заробітної плати так і стягнення вихідної допомоги при звільненні охоплюються поняттям усіх виплат, які підлягають виплаті працівникові при звільненні.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті ухвали, норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача, наполягаючи на законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

В судове засідання представник третьої особи не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином. Відповідно до частини 2 статті 313 КАС України, справа розглядається за відсутності представника третьої особи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що представництвом без зайвих зволікань вчинялись послідовні, активні дії, направлені на проведення розрахунку з ОСОБА_1 у зв`язку із її звільненням, що свідчить про відсутність у діях відповідача вини із затримки розрахунку при звільненні, а тому на думку Відповідача відсутні правові підстави для притягнення останнього до відповідальності у вигляді обов`язку сплатити середній заробіток відповідно до статті 117 КЗпП України. Суд звернув увагу на судову практику, зокрема постанову КЦС ВС від 27 лютого 2019 року у справі №264/923/17, в якій зроблено висновок, що невиплата працівнику заробітної плати у липні та серпні 2014 року у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, відбулася не з вини роботодавця, а в силу обставин непереборної сили. Оскільки вина роботодавця є обов`язковою умовою для застосування ст. 117 КЗпП України, суд вважав, що немає підстав для покладення на відповідача обов`язку із виплати середнього заробітку за час розрахунку при звільненні. У даному випадку, з Позивачем було здійснено усі виплати при звільненні, що підтверджується рішеннями суду першої та апеляційної інстанції у справі №440/2050/19, що, в свою чергу, унеможливлює продовження розгляду даного адміністративного позову (у справі №440/4537/19) оскільки право на стягнення середнього заробітку відсутнє. Підсумовуючи вищевикладене та опираючись на судову практику в подібних спорах, суд першої інстанції дійшов висновку, що очевидним є те, що Представництво будучи роботодавцем Пахомової В.А. здійснило вичерпних та вчасних заходів для недопущення порушення трудових прав позивача, здійснило перерахунок та виплату всіх належних сум заробітної плати ОСОБА_1 , як тільки це стало можливим, а відтак відсутні правові підстави для висновку, що в діях Представництва є склад порушення трудових прав ОСОБА_1 та є підстави застосування положень статті 117 КЗпП України, що і було встановлено судами у справі №440/2050/19. Отже, спір у даній справі є тотожним тому, що розглядався у справі №440/2050/19, виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. З огляду на викладене вище, оскільки наявне рішення суду у справі №440/2050/19, що набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі №440/4537/19.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з частиною 1 статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення або постанови суду, що набрали законної сили, або ухвали про закриття провадження у справі.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави і предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі №9901/431/18.

Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 липня 2023 року у справі №420/14964/22.

Верховний Суд у постанові від 9 жовтня 2018 року у справі №809/487/18 зазначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.

Крім цього, не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права або наведення іншого праворозуміння таких норм.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №916/1764/17, від 06 жовтня 2021 року у справі №520/16416/2020.

Отже, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Так, колегією суддів встановлено, що предметом спору у справі №440/2050/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Державне управління справами було зобов`язання Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 невиплачену частину заробітної плати за період з 01.01.2019 до 18.01.2019 відповідно до положень Постанови №102; зобов`язання Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 невиплачену частину заробітної плати за період з 17.01.2018 до 18.01.2019, як державному службовцю допоміжного органу Президента України.

Позовні вимоги в межах справи №440/2050/19 позивач мотивувала тим, що відповідачем протиправно не підвищено її посадовий оклад за період 17.01.2018 по 18.01.2019, оскільки, на думку позивача, Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим є допоміжним органом Президента України, а тому посада, яку займала позивач, була посадою державного службовця допоміжного органу Президента України. Обґрунтовуючи іншу позовну вимогу позивач вказала, що відповідачем у порушення положень Постанови №102 не збільшено розмір посадового окладу позивача за період з 01.01.2019 до 18.01.2019. Зазначила, що відсутність внутрішніх розпорядчих документів не може слугувати підставою для невиконання вимог Постанови №102.

З діловодства спеціалізованого суду судом апеляційної інстанції встановлено, що у справі №440/2050/19 13 вересня 2019 року до суду надійшла заява позивача про зміну предмету позову від 10.09.2019, у якій позивач просила: зобов`язати Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 невиплачену частину заробітної плати за період з 01.01.2019 до 18.01.2019, відповідно до положень Постанови №102 з розрахунку, що посадовий оклад становить 7500 грн.; зобов`язати Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 невиплачену частину заробітної плати за період з 17.01.2018 до 18.01.2019, як державному службовцю допоміжного органу Президента України; стягнути з Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим на користь ОСОБА_1 середній заробіток з дати звільнення за весь час затримки розрахунку до моменту ухвалення судового рішення у справі.

Однак, ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року було відмовлено у прийнятті та повернуто без розгляду заяву позивача про зміну предмету позову у справі №440/2050/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Державне управління справами, про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Отже, позовні вимоги були розглянуті судом у тому обсязі та редакції, в яких вони були первісно заявлені позивачем у позовній заяві, без зміни їх предмета чи підстав. Питання правових наслідків затримки розрахунку при звільненні та наявності підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки у справі №440/2050/19 не досліджувалося та судом не вирішувалося.

У даній справі №440/4537/19 предметом оскарження є зобов`язання Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 середній заробіток з дати звільнення за весь час затримки розрахунку до дати ухвалення судового рішення у справі.

Позовні вимоги, з урахуванням додаткових пояснень у справі, обґрунтовані тим, що відповідач на дату звільнення ОСОБА_1 (19.01.2019 р.) не провів усіх виплат, відповідно до чинного законодавства. Лише 16.08.2019 під час розгляду справи №440/2050/19 в суді на картковий рахунок позивача було зараховано "Цільові кошти" у сумі 477,91 грн. У справі №440/2050/19 було прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки під час розгляду справи у суді першої інстанції «16.08.2019 Відповідачем перераховано ОСОБА_1 недоплачену частину заробітної плати за січень 2019 року в розмірі 477,91 грн. за повідомленими позивачем платіжними реквізитами банку /том 2 а.с. 71/, що підтверджується платіжним дорученням №288 від 16.08.2019 /том 2 а.с. 70/». Тобто, судом фактично встановлено факт порушення трудових прав Позивача, проте, в силу того, що на дату винесення рішення у справі заборгованість була погашена – то у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Враховуючи, що середньоденна заробітна плата становить (15057,64 + 13021,13) : 42 = 668,54 грн, то середній заробіток з часу неповного розрахунку (за період з 19.01.2019 р. – 16.08.2019 р. складає 144 робочих днів) становить 668,54 х 144= 96 269,76 грн.

Колегія суддів зазначає, що для застосування пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України необхідною є одночасна наявність трьох критеріїв тотожності: тих самих сторін, того самого предмета спору та тих самих підстав позову.

Перевіряючи наявність або відсутності сукупності ознак тотожності спорів, необхідних для застосування пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України та, відповідно, для закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції зазначає, що у справі №440/2050/19 предметом спору були вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату недоотриманої заробітної плати за періоди з 17.01.2018 по 18.01.2019 та з 01.01.2019 по 18.01.2019 у зв`язку із незастосуванням положень Постанови №102 та неналежним визначенням розміру посадового окладу державного службовця. Підставою позову були обставини щодо неправильного нарахування заробітної плати та необхідності її перерахунку.

Натомість у даній справі №440/4537/19 предметом спору є вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні. Підставою звернення до суду є факт невиконання відповідачем обов`язку провести з позивачем повний розрахунок у день звільнення (19.01.2019), та здійснення такого лише 16.08.2019, що, на думку позивача, породжує право на отримання середнього заробітку за час затримки відповідно до вимог трудового законодавства.

Викладене свідчить про те, що хоча обидві справи пов`язані з трудовими правовідносинами між тими самими сторонами (позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим, третя особа - Державне управління справами) предмет та підстави позову у них є різними. Так, у справі №440/2050/19 суд досліджував правомірність нарахування заробітної плати та наявність заборгованості із заробітної плати, тоді як у даній справі підлягають з`ясуванню обставини щодо наявності або відсутності факту несвоєчасного проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, періоду такої затримки у разі його встановлення, а також наявності чи відсутності передбачених законом підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у даній справі та справі №440/2050/19 відсутня тотожність предмета та підстав позову. Відсутність однієї з обов`язкових умов для застосування пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України – тотожність предмета та підстав позову, виключає можливість застосування пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що те, що невиплата належних позивачу сум при звільненні відбулася внаслідок обставин непереборної сили, а не з вини роботодавця, а тому відсутні правові підстави для застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, оскільки такі жодним чином не підтверджують тотожності даної справи зі справою №440/2050/19 у розумінні пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України.

Натомість наведені доводи стосуються обставин, які входять до предмета доказування у даній справі та підлягають з`ясуванню під час її розгляду по суті. Зокрема, суду належить надати оцінку обставинам щодо наявності або відсутності вини роботодавця у несвоєчасному проведенні остаточного розрахунку з позивачем, що має значення для вирішення питання про наявність чи відсутність правових підстав для застосування наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України.

Отже, обставини щодо причин несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні, наявності обставин непереборної сили та вини роботодавця підлягають встановленню судом під час розгляду справи по суті та не можуть бути підставою для висновку про тотожність спорів або про наявність підстав для закриття провадження у справі.

За таких обставин закриття провадження у справі з мотивів наявності рішення суду у справі №440/2050/19 є безпідставним, а тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання (стаття 320 КАС України).

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому оскаржувана ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2026 у справі №440/4537/19 підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2026 у справі № 440/4537/19 скасувати.

Справу № 440/4537/19 направити для продовження розгляду до Полтавського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло

Повний текст постанови складено 17.06.2026 року