Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №200/1725/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року справа №200/1725/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Пивовар І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року (головуючий суддя І інстанції Аляб`єв І.Г.), складеного в повному обсязі 27 жовтня 2025 року у справі № 200/1725/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, –

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.02.2025 № 032350030917 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 14.02.2025 № 032350030917 з врахуванням стажу в подвійному розмірі за період роботи у Волинському обласному дитячому територіальному медичному об`єднанні на посаді лаборанта-бактеріолога центрального відділення клінічної мікробіології з 02.01.2001 по 01.01.2005 на посаді лаборанта з бактеріології центрального відділення клінічної мікробіології 02.01.2005 по 01.09.2013.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.02.2025 № 032350030917 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.02.2025 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та зарахувати у подвійному розмірі згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи ОСОБА_1 з 02.01.2001 по 01.09.2013 на посадах лаборанта-бактеріолога та лаборанта з бактеріології у Волинському обласному дитячому територіальному медичному об`єднанні

Не погодившись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати судове рішення та відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідачем вказано, що відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 11 жовтня 2017 року - не менше 26 років 6 місяців.

Переліком спеціалізованих закладів охорони здоров`я та структурних підрозділів закладів охорони здоров`я, які здійснюють діагностику туберкульозу та надають лікувально-профілактичну допомогу хворим на туберкульоз, що затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.07.2009 № 514 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09.09.2009 за № 842/16858, обласне дитяче територіальне медичне об`єднання не передбачено.

Аналогічного висновку дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 15.06.2016 у справі № 161/18927/15-ц.

Відтак, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області діяло на підставі діючого законодавства, тому підстави для визнання протиправним та скасування рішення № 032350030917 від 14.02.2025 відсутні.

Вважає рішення про відмову у призначенні пенсії правомірним.

Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Суд, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

06.02.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (ВОГ № 7 (сервісний центр)) із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу XV Закону №1058.

Пенсійна справа опрацьовувалась за принципом екстериторіальності спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, та перевірялася спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.02.2025 №032350030917 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788 у зв`язку з відсутністю необхідного стажу за вислугу років, передбаченого статтею 55 Закону – 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017.

За результатом розгляду заяви заявниці від 06.02.2025, наданими документами, індивідуальними відомостями про застраховану особу страховий стаж ОСОБА_1 склав 27 років 04 місяці 04 дні, в тому числі стаж роботи відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788 на посадах працівників охорони здоров`я станом на 11.10.2017 — 23 роки 08 місяців 10 днів.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.03.2016 у справі №161/18924/15-ц позов задоволено частково.

Встановлено факт роботи ОСОБА_1 в шкідливих умовах праці у період з 02.01.2001 року по 01.04.2014 року у централізованому відділенні клінічної мікробіології Волинського обласного дитячого територіального медичного об`єднання, пов`язаної із наданням медичної допомоги хворим на туберкульоз та із високим ступенем ризику інфікування та захворювання на туберкульоз. Визнано протиправною бездіяльність обласного територіального медичного протитуберкульозного об`єднання щодо не нарахування ОСОБА_1 надбавки, передбаченої постановою КМ України від 16.02.2011 року № 123 «Про деякі заходи щодо підвищення престижності праці медичних працівників, які надають медичну допомогу хворим на туберкульоз». Зобов`язано обласне територіальне медичне протитуберкульозне об`єднання встановити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 надбавку за тривалість безперервної роботи у розмірі 60 відсотків посадового окладу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.03.2016 у справі №161/18924/15-ц набрало законної сили 17.06.2016, відповідно до ухвали Апеляційного суду Волинської області.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.03.2016 у справі №161/18924/15-ц встановлено «наказом управління охорони здоров`я Волинської обласної державної адміністрації № 202/од від 14.09.2000 року «Про організацію централізованої баклабораторії (відділення клінічної мікробіології) на базі Волинського обласного дитячого територіального медичного об`єднання» було створено централізовану баклабораторію для обслуговування слідуючих лікувальних установ: обласної клінічної лікарні, обласного дитячого територіального медичного об`єднання, обласного протитуберкульозного територіального медичного об`єднання, обласного онкологічного диспансеру, обласного госпіталю інвалідів ВВВ, обласного шкірно-венерологічного диспансеру, обласного наркологічного диспансеру, обласної психіатричної лікарні №1 (а.с.10).

Відповідно до Додатку №3 до цього наказу в об`єм мікробіологічних досліджень, які можуть проводитись в централізованому відділенні клінічної мікробіології ВОДТМО, включено, в тому числі, і дослідження на мікобактерії туберкульозу.

З копії трудової книжки позивача (а.с.11-12) вбачається, що ОСОБА_1 02.01.2001 року була прийнята на посаду лаборанта-бактеріолога централізованого відділення клінічної мікробіології, 02.01.2005 року переведена на посаду лаборанта бактеріології централізованого відділення клінічної мікробіології, 02.09.2013 року переведена на посаду лаборанта з бактеріології туберкульозного кабінету централізованого відділення клінічної мікробіології, 31.03.2014 року звільнена з займаної посади в зв`язку з переведенням в Волинське обласне територіальне медичне протитуберкульозне об`єднання, 01.04.2014 року прийнята на посаду фельдшера лаборанта бактеріологічної лабораторії Волинського обласного територіального медичного протитуберкульозного об`єднання по переводу з обласного дитячого територіального медичного об`єднання.

З листа - відповіді Волинського обласного дитячого територіального медичного об`єднання від 22.07.2015 р. № 684/2-111.15 та наказу № 118-09 від 29.11.2011 року вбачається, що заявниця працюючи в Волинському обласному дитячому територіальному медичному об`єднанні, здійснювала діагностику туберкульозу під час роботи, працювала в шкідливих умовах праці та її посада належить до такої, яким надаються пільги і компенсації, передбачені чинним законодавством (а.с. 5,6).

Згідно наданих центром медичної статистики відомостей за період 2003 2014 роки роботи, централізованою лабораторією було проведено значну кількість таких досліджень:

посів на ріст МБТ (мікобактерій туберкульозу) 253398; мікроскопія КСБ-717603;

чутливість МБТ до протитуберкульозних препаратів 103829 (а.с. 9 ).»

Згідно з довідкою КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» від 05.02.2025 №89 ОСОБА_1 , працювала з 02.08.1999 по 01.01.2001 у Волинському обласному територіальному медичному протитуберкульозному об`єднанні; з 01.04.2014 по 29.02.2024 - у комунальному підприємстві «Волинський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Волинської обласної ради, з 01.03.2024 по 05.02.2025 - у комунальному підприємстві «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради;

з 02.08.1999 (Нак.№44 від 02.08.1999) по 01.01.2001 (Нак.№53 від 29.12.2000) на посаді фельдшера-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії.

з 01.04.2014 (Нак.№47 від 01.04.2014) на посаді фельдшера-лаборанта бактеріологічної лабораторії

-з 01.04.2024 (Нак.№103/2-2-ос від 01.04.2024) на посаді лаборанта з бактеріології регіонального медичного фтизіопульмонологічного центру

-з 01.11.2024 (Нак.№308/2-2-ос від 31.10.2024) по 05.02.2025 (Нак.№32/2-2-ос) на посаді лаборанта клініко-діагностичної лабораторії регіонального медичного фтизіопульмонологічного центру.

За час роботи не знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до Зр.,6р. та знаходилась у відпустці без збереження заробітної плати сімейними обставинами з 12.08.2014 по 21.08.2014 (Нак.№86 від 11.08.2014)

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" від 05.07.2001р. №2586-111 та "Про внесення змін до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 10.07.2003 №1110-VI робота в протитуберкульозних диспансерах, лікарнях, відділеннях, кабінетах вважається роботою у інфекційних закладах і зараховується до стажу у подвійному розмірі.

Спірні правовідносини виникли з приводу правомірності відмови в призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Суд погоджує висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон України №1058 набрав чинності 01.01.2004. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом №1788.

Згідно зі статтею 2 Закону №1788-XII цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Статтею 52 Закону №1788-ХІІ встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають, в тому числі, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції до 02.03.2015) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції.

Так право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Надалі Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII внесені зміни до статті 55 Закону №1788-ХІІ, зокрема у пункті «е» в абзаці першому слова «незалежно від віку» замінено словами та цифрами «після досягнення 55 років» і доповнено абзацами дванадцятим -двадцять п`ятим.

Таким чином, пункт «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ у зазначеній редакції передбачав, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

В свою чергу, рішенням Конституційного Суду України від 4 червня 2019 року №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII.

Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Так, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Конституційний Суд України вказав, що положення п. «а» ст.54, ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №911-VIII у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст. ст. 1, 3, ч. 3 ст. 22, ст. 46 Основного Закону України.

Також, Конституційний Суд України зазначив, що положення п. «а» ст.54, ст.55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.

Відповідно до п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року №2-р/2019 положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Таким чином зазначені положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» втратили чинність з 04.06.2019 року.

Отже, з 04.06.2019 року при вирішенні питання про призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII.

Така позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.07.2022 у справі №440/1286/20.

Згідно статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Судами встановлено, що згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 , позивач з 02.01.2001 прийнята за переводом на посаду лаборанта-бактеріолога центрального відділення клінічної мікробіології у Волинському обласному дитячому територіальному медичному об`єднанні, а з 02.01.2005 по 31.03.2014 на посаді на посаді лаборанта з бактеріології центрального відділення клінічної мікробіології.

Згідно зі статтею 60 Закону №1788 робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-ІІІ від 06.04.2000 інфекційні хвороби - це розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

Відповідно до пунктів 7 і 12 статті 1 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» №4565-VІ від 22.03.2012 туберкульоз - соціально небезпечна інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу; а протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров`я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

Отже, за правилами статті 60 Закону №1788-XII та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV період роботи у інфекційному закладі охорони здоров`я підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.

Окрім цього, відповідачем не заперечується факт роботи позивача в інфекційному закладі в спірні періоди.

Суд вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі періоду роботи позивача у інфекційному закладі після 01.01.2004, оскільки стаття 60 Закону №1788 є чинною по теперішній час. Стаття 24 Закону України №1058 не скасовує статтю 60 Закону №1788 та не зупиняє її дію.

Відповідно до статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Аналогічних висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постановах від 22.12.2021 у справі №688/2916/17, від 27.02.2020 у справі №462/1713/17, від 23.01.2019 у справі №485/103/17 та від 04.12.2019 у справі №689/872/17, які в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Суд також зазначає, що у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом №1058 та Законом №1788 вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788 був прийнятий раніше за Закон №1058.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України "Про пенсійне забезпечення", то він мав би виключити із Закону України "Про пенсійне забезпечення" усі інші положення, чого зроблено не було.

Отже, доводи відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до стажу в подвійному розмірі періоду роботи особи в інфекційному закладі охорони здоров`я, після 01.01.2004 (набрання чинності Закону №1058) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу періоди роботи як працівника охорони здоров`я з 02.08.1999 по 01.01.2001, з 02.09.2013 по 29.10.2013, з 04.11.2013 по 31.03.2014, з 01.04.2014 по 11.08.2014, з 22.08.2014 по 01.04.2015, з 02.04.2015 по 01.01.2016, з 02.01.2016 по 11.10.2017 враховано до стажу на право на пенсію в подвійному розмірі, а з 02.01.2001 по 01.09.2013 - в одинарному розмірі.

Таким чином, відповідачами протиправно не зараховано до стажу позивача у подвійному розмірі періоди роботи в інфекційному закладі охорони здоров`я з 02.01.2001 по 01.09.2013.

З огляду на вищевказане, на день первинного звернення позивача із заявою від 06.02.2025 про призначення пенсії за вислугу років, пунктом «е» ст. 55 Закону №1788-XII передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Відмовляючи в призначенні пенсії позивачу, відповідач зазначив про те, що право на призначення пенсії за вислугу років мають працівники закладів освіти незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи станом на 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців.

При цьому, враховуючи висновки суду щодо наявності у позивача права на зарахування періоду її роботи на посаді лаборанта-бактеріолога та лаборанта з бактеріології з 02.01.2001 по 01.09.2013 у подвійному розмірі, у позивача станом на 11.10.2017 наявний спеціальний стаж більш ніж 26 років 6 місяців, що на переконання суду, достатньо для призначення їй пенсії за вислугу років.

Отже, на час звернень до відповідачів із заявами про призначення пенсії за вислугу років позивач мала право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а тому відповідачем протиправно відмовлено позивачу в призначенні такої пенсії.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджує висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог шляхом:

визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.02.2025 № 032350030917 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.02.2025 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та зарахувати у подвійному розмірі згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи ОСОБА_1 з 02.01.2001 по 01.09.2013 на посадах лаборанта-бактеріолога та лаборанта з бактеріології у Волинському обласному дитячому територіальному медичному об`єднанні.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року у справі № 200/1725/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 червня 2026 року.

Судді А.В. Гайдар

Е.Г. Казначеєв

І.В. Пивовар