Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №466/1046/26 — Львівський апеляційний суд

Справа №466/1046/26 Головуючий у 1 інстанції:Глинська Д.Б.

Провадження №22-ц/811/673/26 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

розглянувши у порядку письмово провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова в складі судді Глинської Д.Б. від 16 лютого 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини, -

в с т а н о в и л а :

ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 16 лютого 2026 року відмовлено ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокатка Худоба Ганна Михайлівна, у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини.

Вказану ухвалу оскаржила ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі просить скасувати ухвалуШевченківського районного суду м.Львова від 16 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення, яким видати судовий наказ про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 у розмірі частки доходу боржника, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви до досягнення дитиною повноліття.

Вважає оскаржувану ухвалу незаконною, необґрунтованою та такою що підлягає скасуванню. Зазначає, що при попередньому зверненні до суду з аналогічною заявою про видачу судового наказу, ухвалою суду від 30 січня 2026 року у справі №466/612/26 було відмовлено у видачі судового наказу з підстави відсутності належних доказів про спільне місце проживання дитини та заявника. У зв`язку з цим заявник усунув зазначені недоліки та подав нову заяву про видачу судового наказу, до якої додав належним чином оформлені документи, а саме: Витяг з реєстру територіальної громади №2026/001629239 від 01.02.2026 та Витяг з реєстру територіальної громади №2026/001629262 від 01.02.2026. Ці документи є новими доказами, оскільки вони були відсутні в матеріалах попередньої справи і були спеціально отримані для усунення підстав відмови у видачі судового наказу. Зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку про зловживання процесуальними правами, посилаючись на відсутність нових доказів, однак при цьому проігнорував той факт, що до нової заяви були долучені Витяги з реєстру територіальної громади, яких не було в попередній заяві.

Відповідно до ст. 368, ч.2 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів заяви, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 81, 160-163, 165-167 ЦПК України, ст. 181 СК України, п.9 постанови Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» та відмовляючи у видачі судового наказу, – виходив з того, що обставина проживання дитини із заявником має визначальне значення для вирішення справи за заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, оскільки обґрунтовує саму наявність підстави для звернення особи до суду із такою заявою, а тому ця обставина підлягає обов`язковому доказуванню заявником при поданні до суду заяви про видачу судового наказу. Суд вказував, що у заяві про видачу судового наказу ОСОБА_2 зазначає, що дитина проживає з ним, у підтвердження чого надав копію акту обстеження умов проживання від 24.01.2024. З даного акту слідує, що у будинку АДРЕСА_1 . Хмельницького проживають: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Разом з тим, на думку суду, цей акт не є належним доказом, який, у розумінні чинного законодавства, підтверджує проживання дитини із заявником та перебування її на його утриманні для мети звернення із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів. Крім того, суд враховував те, що у провадженні Яворівського районного суду Львівської області перебувала цивільна справа №944/7875/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Івано-Франківська селищна рада Яворівського району Львівської області про стягнення аліментів та визначення місця проживання дітей. Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 06.03.2025 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Івано-Франківська селищна рада Яворівського району Львівської області про стягнення аліментів та визначення місця проживання дітей було відмовлено. Вказане рішення не оскаржувалося та набрало законної сили 08.04.2025. 28 січня 2026 року ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Худоба Ганна Михайлівна, звертався до суду із аналогічною заявою про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 30 січня 2026 року ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Худоба Ганна Михайлівна, було відмовлено у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини. Суд зауважив, що до заяви, яка поступила до суду 11.02.2026 заявником не було додано жодних нових доказів (окрім тих, що містилися у попередній заяві від 28.01.2026), які б додатково підтверджували факт перебування дитини на його утриманні. Враховуючи викладене, суд вбачав в діях заявника ознаки зловживання процесуальними правами. Оскільки ухвалою від 30.01.2026 у видачі судового наказу вже було відмовлено, заявник, замість оскарження зазначеного судового рішення в апеляційному порядку або звернення до суду з відповідною позовною заявою, повторно подав аналогічну заяву.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції вцілому відповідають обставинам, що мають значення та вимогам закону та підстав для скасування оскаржуваної ухвали, – немає.

У лютому 2026 року ОСОБА_2 звернувся в суд із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини, в якій просив:

- задовольнити заяву про видачу судового наказу;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі частки доходу боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з моменту подання заяви і до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування заяви зазначив, що він 06 серпня 2005 року уклав шлюб з ОСОБА_3 , який зареєстровано Львівським міським управлінням юстиції, за актовим записом №1978, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виданим 06 серпня 2005 року. 31 жовтня 2023 року шлюб між ними було розірвано на підставі рішення Яворівського районного суду Львівської області. У шлюби у них народилось дві доньки – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказав, що обоє дітей проживають із ним, що підтверджується Витягом про місце проживання, копію якого долучив до заяви, відповідно доньки перебувають на повному утриманні заявника. Зазначив, що наразі його фінансовий стан не дозволяє повноцінно утримувати двох дітей самостійно, а боржниця – мати дітей, у добровільному порядку коштів на утримання дітей не надає, а оскільки на переконання заявника мати дітей має можливість сплачувати аліменти він вимушений звернутися до суду.

Відповідно до ч.1 ст. 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 167 ЦПК України, за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду із заявою про видачу судового наказу, ОСОБА_2 зазначав, що дитина проживає з ним та на підтвердження цього надав копію акту обстеження умов проживання від 24 січня 2024 року (а.с.38).

З даного акту вбачається, що у будинку АДРЕСА_1 .Хмельницького проживають: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Також, на підтвердження факту проживання з ним неповнолітньої ОСОБА_4 заявником подано витяг з реєстру Івано-Франківської територіальної громади №2026/001629239 від 01.02.2026 року (а.с.9).

Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст. 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Пунктом 9 Постанови Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» передбачено, що питання наявності спору про право вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви.

При цьому слід враховувати, що у наказному провадженні можливе задоволення лише документально підтверджених і безспірних вимог, тобто таких, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин. Слід також врахувати і той факт, що наказне провадження не передбачає участі боржника при розгляді заяви.

Документи, що додаються до заяви про видачу судового наказу, є письмовими доказами, які мають підтверджувати не тільки факт настання права вимоги стягувача, а й розмір обов`язків боржника; відсутність необхідності їх дослідження та аналізу. Докази, що подаються заявником, повинні бути безспірними, оскільки тільки такі докази можуть свідчити про безспірність стягнення та відсутність потреби в їх дослідженні.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У наказному провадженні можуть існувати лише безспірні вимоги заявника - це такі вимоги заявника, із яких не вбачається спір про право, тобто це вимоги, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин.

Захист права у наказному провадженні може мати місце за наявності безспірної вимоги стягувача, що підтверджується належно оформленими письмовими документами.

Наявність спору про право є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу та вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб`єктивного права у заявника документів, що підтверджують порушення суб`єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають враховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов`язок перед заявником (кредитором). Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Тобто, за змістом вищевказаної правової норми, право на звернення до суду заявою про видачу судового наказу чи з позовом про стягнення аліментів має той із батьків, з ким проживає дитина.

Згідно з п. 4, п. 5 ч. 3 ст. 163 ЦПК України до заяви про видачу судового наказу додаються інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги; перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Обставина проживання дитини із заявником має визначальне значення для вирішення справи за заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, оскільки обґрунтовує саму наявність підстави для звернення особи до суду із такою заявою, а тому ця обставина підлягає обов`язковому доказуванню заявником при поданні до суду заяви про видачу судового наказу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу.

Тому, слід вважати, що Витяг з реєстру Івано-Франківської територіальної громади №2026/001629239 від 01.02.2026 року (а.с.9) та Акт обстеження умов проживання від 24 січня 2024 року (а.с.38) не є тими доказами (належними та допустимими), які, у розумінні чинного законодавства, підтверджують проживання дитини із заявником та перебування її на його утриманні для мети звернення із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів.

Крім цього, як правильно вказав суд першої інстанції, у провадженні Яворівського районного суду Львівської області перебувала цивільна справа №944/7875/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Івано-Франківська селищна рада Яворівського району Львівської області про стягнення аліментів та визначення місця проживання дітей.

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 06 березня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Івано-Франківська селищна рада Яворівського району Львівської області про стягнення аліментів та визначення місця проживання дітей було відмовлено.

Вказане рішення не оскаржувалося та набрало законної сили 08 квітня 2025 року.

Як вбачається із змісту вказаного рішення Яворівського районного суду Львівської області від 06 березня 2025 року, судом при вирішенні спору оцінювався, той факт, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 20.11.2023 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджувалось Витягом з реєстру територіальної громади №2023/009486426 від 20.11.2023 року, що на даний час підтверджено згаданим витягом з реєстру територіальної громади від 01.02.2026, про який йшлося.

В подальшому, 28 січня 2026 року ОСОБА_2 , інтереси якого представляла адвокатка Худоба Ганна Михайлівна, звертався до суду із аналогічною заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючи на те, що ОСОБА_7 проживає із заявником, що підтверджується копією акту обстеження умов проживання від 24.01.2024 року.

Однак, ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 30 січня 2026 року ОСОБА_2 , інтереси якого представляла адвокатка Худоба Ганна Михайлівна, було відмовлено у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини з тих підстав, що акт обстеження умов проживання не є належним доказом, який у розумінні чинного законодавства, підтверджує проживання дитини із заявником та перебування її на його утримані для мети звернення із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів.

Відтак, судом першої інстанції правильно встановлено, що до заяви, яка надійшла до суду 11.02.2026 заявником не було додано жодних нових доказів (окрім тих, що містилися у попередній заяві від 28.01.2026), які б додатково підтверджували факт перебування дитини на його утриманні.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що судами вже було враховано та досліджено обставину місця реєстрації ОСОБА_7 із заявником як в рішенні Яворівського районного суду Львівської області від 06 березня 2025 року, так і в ухвалі Шевченківського районного суду м. Львова від 30 січня 2026 року.

Відтак, судом першої інстанції правильно встановлено, що в діях заявника наявні ознаки зловживання процесуальними правами, оскільки ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 30 січня 2026 року у видачі судового наказу вже було відмовлено та заявник повторно подав аналогічну заяву.

Таким чином, у суду, на підставі документів, долучених до заяви про видачу судового наказу, була відсутня можливість, встановити, що дитина, на утримання якої заявник просить стягувати аліменти, проживає разом з ним (рішення органу опіки та піклування, рішення суду, довідки про місце реєстрації дітей, тощо).

Враховуючи вказане доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними та саму скаргу слід відхилити. Ухвалу ж суду першої інстанції слід залишити без змін як таку, що відповідає обставинам, що мають значення та вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 16 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 18 червня 2026 року.

Судді: Я.А. Левик

Н.П. Крайник

М.М. Шандра