Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №462/7893/25 — Львівський апеляційний суд

Справа №462/7893/25 Головуючий у 1 інстанції:Ліуш А.І.

Провадження №22-ц/811/497/26 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

розглянувши у порядку письмово провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м.Львова в складі судді Ліуша А.І. від 12 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 12 січня 2026 року позов задоволено повністю.

Змінено спосіб стягнення аліментів, визначений судовим наказом Залізничного районного суду м. Львова від 26 грудня 2019 року у справі № 462/7397/19, на: стягненя з ОСОБА_2 /РНОКПП НОМЕР_1 , відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , відома адреса фактичного місця працевлаштування АДРЕСА_2 / на користь ОСОБА_3 /РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 / аліменти в твердій грошовій сумі на утримання сина, ОСОБА_4 / ІНФОРМАЦІЯ_1 / в розмірі 25 000 /двадцять п`ять тисяч гривень/ щомісячно, починаючи стягнення з 10 жовтня 2025 року і до настання повноліття дитини.

Допущено негайне виконання судового рішення у межах суми платежу за один місяць.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп.

Вказане рішення оскаржив ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі просить змінити рішенняЗалізничного районного суду м.Львова від 12 січня 2026 року та стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти у твердій грошовій сумі на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі 10000,00 грн. щомісячно до настання повноліття дитини.

Вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, неправильно надав оцінку обставинам справи, неправильно визначив обставини правовідносин, тому вказане рішення суду підлягає зміні.

Зазначає, що до 31 грудня відповідач сплачував позивачці аліменти в розмірі частини від заробітку, яка становила 25000 - 31000 грн., оскільки мав відповідні доходи працюючи в Україні. 31 грудня 2024 року відповідач припинив підприємницьку діяльність ФОП в Україні, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.05.2025 за №403203645262. Повідомляє, що ОСОБА_2 за період з 1 січня 2025 року по вересень місяць 2025 року в Україні не мав жодного доходу, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого податку, військового збору. Відтак, зазначає, що внаслідок припинення підприємницької діяльності в Україні, відповідач не має можливості сплачувати позивачці аліменти у твердій грошовій сумі у такому завищеному розмірі, оскільки виїхав за кордон. Звертає увагу, що у зв`язку з великим напливом громадян України за кордон, заробітки суттєво знизилися внаслідок конкуренції, саме тому відповідач може сплачувати аліменти зі своїх не постійних орієнтованих доходів не більше 10000 грн. щомісячно. Також зазначає, що виїхавши в Польщу, неодноразово запрошував позивачці із сином прибути в Польщу для його відпочинку і лікування. Коли позивачка з сином приїжджали до відповідача, то лише він ніс додаткові витрати на проживання, проїзд, їжу, купівлю одягу та не самоусувався від виховання чи утримання сина. Такі поїздки позивачки із сином до Польщі відбувались два рази на рік починаючи з 2023 року по 2025 рік. Щодо покликання суду на заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 855001,25 грн., то така не відповідає дійсності, оскільки ці кошти становлять переплату аліментів з 2019 року по 2025 рік, а не систематичне, тривале та свідоме невиконання обов`язку з утримання власної дитини, як стверджував суд. Разом з тим відповідач заявляє, якщо він прибуде в Україну або його дохід в Польщі буде сталим, то він буде сплачувати на утримання дитини більший розмір аліментів ніж той, який він визнає в розмірі 10000 грн.

Відповідно до ст. 368, ч.1 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 247, 263-265, 430 ЦПК України ст.ст. 155, 180-184, 191, 192 СК України, п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» та задовольняючи позов, - виходив з того, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , батьками ОСОБА_4 , значаться ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 (а.с.12). Судовим наказом Залізничного районного суду м. Львова від 26 грудня 2019 року, стягнуто із ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_3 , аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитини відповідного віку та не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до повноліття дитини, починаючи з 27 листопада 2019 року (а.с.18) Постановою про відкриття виконавчого провадження від 03 лютого 2020 року, ВП НОМЕР_5, відкрито провадження про стягнення з ОСОБА_2 , аліментів на користь ОСОБА_3 , на утримання сина ОСОБА_4 /а.с.16/. Суд зазначив, що в матеріалах справи також міститься посвідчення серії НОМЕР_4 , згідно якого державна соціальна допомога призначена ОСОБА_4 , як дитині з інвалідністю підгрупи «А» (а.с.17). Як вбачається з витягів з Реєстру територіальної громади від 03 жовтня 2025 року, ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 , проживають за адресою АДРЕСА_4 (а.с.19-20). Згідно довідки від 03 жовтня 2025 року №433, ОСОБА_4 , у 2025-2026 роках навчається у 3В класі ліцею №66 Львівської міської ради (а.с.21). Матеріали справи також містять виписки з банківського рахунку ОСОБА_3 , (а.с.22-45), платіжні інструкції платником яких є ОСОБА_3 (а.с.48-52,58,74-75, 80), квитанції з магазинів (а.с.53-57,60-73, 76-79, 81-83,111-112), а також наявні квитанції за сплату комунальних послуг (а.с.84-110). Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості по сплаті аліментів від 03 жовтня 2025 року, В7/61125867, сукупний розмір заборгованості відповідача по сплаті аліментів становить 855001,25 грн. (а.с.46-47). Суду було також надано ухвалу Львівського апеляційного суду від 19 червня 2023 року, про затвердження мирової угоди між сторонами (а.с.116-117). Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, ФОП ОСОБА_2 , припинив свою підприємницьку діяльність. В матеріалах справи також містяться відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого податку та військового збору від 14 листопада 2025 року, згідно яких відомості про дохід відповідача на території України не значиться. Суд першої інстанції вказав, що подані позивачем докази дали суду підстави вважати, що з моменту винесення 26 грудня 2019 року, судового наказу про стягнення аліментів на утримання сина змінилися умови, визначені ч.1 ст. 192 СК України, оскільки з 2022 року на території України запроваджено правовий режим воєнного стану, що призвело до суттєвого зростання вартості продуктів харчування, одягу, засобів гігієни, медикаментів, комунальних послуг та інших обов`язкових витрат, необхідних для забезпечення належного рівня життя дитини. При цьому, визначаючись щодо розміру та способу стягнення аліментів, суд врахував обов`язок обох батьків утримувати дитину до її повноліття, розмір гарантованого законодавством України прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, те, що відповідач здорова, працездатна особа та має можливість надавати матеріальну допомогу, а дитина потребує такої допомоги. Крім того, суд зазначав, що проживання одного з батьків окремо від дитини не повинно впливати на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, на що, в тому числі, необхідні й фінансові витрати. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Тому, суд, зважаючи на реальні і розумні потреби в матеріальному утриманні дитини, взаємний обов`язок батьків по її утриманню, інші встановлені обставини, що мають значення в їх сукупності, вважав розумним та справедливим стягнення аліментів на утримання дитини в розмірі 25 000 грн., щомісячно, а тому позов підлягає задоволенню. Водночас, оцінюючи позицію відповідача, суд зазначив таке. Суд критично поставився до тверджень відповідача про нібито відсутність у нього можливості здійснювати матеріальне забезпечення власної дитини, оскільки вказані твердження не лише не підтверджені належними та допустимими доказами, а й прямо спростовуються поясненнями самого відповідача. Так, відповідач у ході розгляду справи підтвердив, що станом на момент її розгляду він фактично проживає та здійснює трудову діяльність поза межами території України. Водночас, на підтвердження відсутності доходів відповідачем подано виключно докази, які стосуються його діяльності на території України, що свідчить про вибірковий та свідомо обмежений характер поданих доказів. Зокрема, суду надано лише виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо припинення підприємницької діяльності відповідача на території України. Проте, зазначений документ жодним чином не підтверджує відсутність у відповідача доходу поза межами України, зокрема на території Республіки Польща, де він фактично перебуває. Аналогічним чином не підтверджують відсутність доходів і надані відповідачем відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, податку та військового збору від 14 листопада 2025 року, оскільки вони охоплюють виключно доходи, задекларовані в Україні. Доказів же відсутності доходу на території Польщі відповідач до суду не надав, причин неподання таких доказів суду не пояснив, що дає підстави для висновку про умисне ухилення від розкриття ним реального фінансового стану. Окремо суд звернув увагу на доводи відповідача про те, що з «відомих причин», а саме у зв`язку з війною та мобілізацією, він залишив територію України. Водночас, зазначені обставини є загальновідомими та стосуються не лише відповідача, а й його дитини, яка залишилася на території держави, де триває збройна агресія. Таким чином, судом встановлено, що відповідач, піклуючись виключно про власну безпеку, фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, залишивши дитину з інвалідністю на утриманні та повному догляді позивачки. При цьому, згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 03 жовтня 2025 року, відповідач допустив утворення заборгованості у розмірі 855 001,25 грн, що свідчить про систематичне, тривале та свідоме невиконання ним свого обов`язку з утримання власної дитини. Крім того, відповідач зазначив, що до моменту завершення війни в Україні він не планує повертатися, а відтак, на його думку, не матиме постійного доходу. Суд зауважив, що відсутні будь-які об`єктивні дані, які б свідчили про неможливість відповідача працевлаштуватися або отримувати дохід за кордоном, а твердження про майбутню відсутність доходів ґрунтуються виключно на припущеннях самого відповідача. При цьому, зазначені доводи жодним чином не звільняють відповідача від обов`язку утримувати власну дитину, особливо в умовах воєнного стану, в яких перебуває дитина. Так, судом було встановлено, що відповідач створив для себе безпечні умови проживання, перебуваючи за межами України, має реальну можливість працювати та отримувати дохід, а також надавати матеріальну допомогу своїй дитині дистанційно. Водночас, замість належного виконання батьківських обов`язків, відповідач наперед декларує власну фінансову неспроможність, не вживаючи жодних дій для забезпечення мінімальних потреб дитини. Суд також не погодився з твердженнями відповідача про те, що позивачкою нібито заявлено завищені або надумані витрати на утримання дитини. Зазначені доводи є голослівними, оскільки відповідач не надав суду жодного альтернативного розрахунку витрат на утримання дитини, який би відповідав реальним умовам життя в Україні та враховував стан здоров`я дитини, її особливі потреби та необхідність проходження реабілітаційних заходів. Крім того, у відзиві відповідач посилався на погіршення свого фінансового становища після виїзду за кордон. Водночас, суд зазначив, що відповідач не позбавлений можливості повернутися на територію України, продовжити підприємницьку діяльність, брати безпосередню участь у вихованні дитини, супроводжувати її на лікування та реабілітацію, а також розділити з позивачкою тягар батьківських обов`язків, замість перекладення їх виключно на матір дитини. Також суд зазначив, що відповідачем жодним чином не спростовано обставину того, що він виїхав за межі території України, зокрема на підставі статусу дитини з інвалідністю підгрупи «А», яку фактично залишив на території України без належної матеріальної підтримки. Суд оцінив таку поведінку відповідача як таку, що свідчить про ігнорування інтересів власної дитини та зосередження виключно на задоволенні власних потреб, що з урахуванням стану здоров`я дитини та умов воєнного стану має ознаки особливої соціальної безвідповідальності.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції лише частково відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, обставини, які суд вважав встановленими, теж, лише частково доведені, а тому рішення суду підлягає зміні.

У жовтні 2025 року ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, в якому просила:

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти в твердій грошовій сумі на утримання сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 25000,00 грн., щомісячно, починаючи стягнення з моменту подання позовної заяви і до настання повноліття дитини.

В обґрунтування позовної заяви зазначила, що 26 грудня 2019 року Залізничним районним судом м. Львова видано судовий наказ про стягнення із відповідача на користь позивачки аліменти на утримання їх спільного сина ОСОБА_4 , в розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитини відповідного віку та не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до повноліття дитини, починаючи з 27 листопада 2019 року. Відповідач відмовився добровільно оплачувати аліменти, на підставі чого 02 липня 2018 року Залізничним відділом державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області відкрито виконавче провадження. З часу переїзду за межі України, а саме з червня 2023 року по вересень 2025 року середня сума аліментів становить 26 768, 00 грн. Довідку про доходи відповідача позивачка надати не може, однак наголошує, що загальна сума доходів відповідача є вищою, ніж офіційна. Враховуючи наведене просила суд задоволити такий спосіб захисту прав дитини на аліменти відповідного рівня, як стягнення (утвердження) аліментів в твердій сумі. Крім того, просила врахувати, що спільний син сторін - ОСОБА_4 , має статус дитини із особливими потребами (дитина з інвалідністю підгрупи «А»), та потребує цілодобової опіки, що підтверджується Медико-соціальною експертною комісією (МСЕК). Також, вказувала, що витрати на утримання дитини значно зросли, потреби дитини збільшились, зокрема: шкільне приладдя, навчальні зошити, здорове харчування, одяг, терапевтичні процедури, послуги психолога та інші витрати, пов`язані з ефективною підтримкою здоров`я сина сторін.

Відповідно до положень ст.ст. 1-3 Конвенції ООН «Про права дитини» в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України,ст. 180 Сімейного кодексу України - батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до їх повноліття.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей, і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Положеннями ст. 141 Сімейного Кодексу України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. У разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо після виконання аліментних зобов`язань згідно з частиною четвертою цієї статті один з батьків не виїхав на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договорів про правову допомогу, та залишився або повернувся дляпостійного проживання в Україну, порядок стягнення аліментів з урахуванням сплаченої суми встановлюється законодавством. Якщо після набрання рішенням суду законної сили, згідно з яким з одного із батьків стягуються аліменти, він виїжджає для постійного проживання у державу, з якою Україна не має договору про правову допомогу, з нього за рішенням суду до його виїзду за межі України може бути стягнуто аліменти за весь період до досягнення дитиною повноліття. Якщо після набрання законної сили рішенням суду про сплату аліментів за весь період до досягнення дитиною повноліття особа, з якої стягуються аліменти, продовжує постійно проживати в Україні або повертається в Україну для постійного проживання та змінюються обставини, які вплинули на визначення розміру аліментів, у судовому порядку може бути встановлено періодичне стягнення аліментів з урахуванням сплаченої суми. Якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога з урахуванням матеріального стану сім`ї, у якій виховується дитина, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок призначення та виплати тимчасової державної допомоги, її розмір визначається Кабінетом МіністрівУкраїни. Роботу щодо призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері усиновлення та захисту прав дітей. Суми наданої дитині тимчасової державної допомоги підлягають стягненню з платника аліментів до Державного бюджету України у судовому порядку.

Згідно ст. 184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до вказаних норм закону новелу Сімейного Кодексу України, а саме те, що: «спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів», слід застосовувати в контексті змісту наведених норм, якими передбачено: обставини визначення способу стягнення аліментів; спосіб визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі; відповідні обставини, які підлягають перевірці та враховуються при визначенні способу та розміру стягнення аліментів.

При цьому слід вважати, що ст. 192 СК України у даному випадку застосуванню не підлягає, оскільки новела, що міститься у статті 181 СК України не містить посилань чи тверджень, які б вказували на необхідність застосування ст. 192 СК України, тобто обставин, які б підлягали перевірці судом у випадку заявлення вимог про зміну саме розміру аліментів.

Слід вважати, що законодавцем при констатації у вказаній частині статті «спосіб аліментів… змінюється…» вказано на необхідність, а не можливість здійснення зміни способу аліментів і це безальтернативне твердження вказує, також, і те, що обставини, перевірка яких передбачена при застосуванні ст. 192 СК України у даному випадку значення не мають. Мають ж значення фактично згадані загальні обставини, які перевіряються судом при вирішенні питання про стягнення аліментів. Фактично судом вирішується питання про стягнення аліментів новим способом, тобто у новій формі, з перевіркою обставин, що мають значення на час розгляду справи без перевірки обставин, що мали значення в минулому. Тобто спосіб стягнення аліментів встановлюється по новому з перевіркою нових, існуючих обставин.

Окрім цього, право вибору способу стягнення аліментів надано лише тому з батьків, з ким проживає дитина, а визначений рішенням суду спосіб стягнення аліментів може бути змінений лише за позовом одержувача аліментів (правовий висновок, викладений в постановах Верховного Суду від: 10 жовтня 2019 року у справі № 644/4836/18 (провадження № 61-13257св19); від 24 лютого 2020 року у справі № 539/3532/18 (провадження № 61-10880св19).

У ч.3 ст. 181 СК України законодавець розширив можливості того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (отримувача аліментів) щодо вибору способу стягнення аліментів.

Із вказаної норми закону, також, вбачається, що він не встановлює обов`язку доведення мотивів, на підставі яких позивач бажає скористатися можливістю зміни способу стягнення аліментів.

Аналізуючи обставини, що мають значення для справи в контексті згаданих норм матеріального закону та її тлумачень колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги частково підставними.

Так, як вбачається із матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось та не спростовано, - згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , батьками ОСОБА_4 , значаться ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.12).

Судовим наказом Залізничного районного суду м. Львова від 26 грудня 2019 року, стягнуто із ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_3 , аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитини відповідного віку та не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до повноліття дитини, починаючи з 27 листопада 2019 року (а.с.18).

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 03 лютого 2020 року ВП НОМЕР_5, відкрито провадження про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_4 (а.с.16).

В матеріалах справи також міститься посвідчення серії НОМЕР_4 , згідно якого державна соціальна допомога призначена ОСОБА_4 , як дитині з інвалідністю підгрупи «А» (а.с.17).

Як вбачається з витягів з Реєстру територіальної громади від 03 жовтня 2025 року, ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 , проживають за адресою АДРЕСА_4 (а.с.19-20).

Згідно довідки від 03 жовтня 2025 року №433, ОСОБА_4 у 2025-2026 роках навчався у 3В класі ліцею №66 Львівської міської ради (а.с.21).

Матеріали справи також містять виписки з банківського рахунку ОСОБА_3 , (а.с.22-45), платіжні інструкції платником яких є ОСОБА_3 (а.с.48-52,58,74-75, 80), квитанції з магазинів (а.с.53-57,60-73, 76-79, 81-83,111-112), а також наявні квитанції за сплату комунальних послуг (а.с.84-110).

Суду було також надано ухвалу Львівського апеляційного суду від 19 червня 2023 року, про затвердження мирової угоди між сторонами (а.с.116-117).

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, ФОП ОСОБА_2 , припинив свою підприємницьку діяльність.

В матеріалах справи також містяться відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого податку та військового збору від 14 листопада 2025 року, згідно яких відомості про дохід відповідача на території України не значиться.

Також слід вказати, що судом першої інстанції правильно вказано, що відповідач у ході розгляду справи підтвердив, що станом на момент її розгляду він фактично проживає та здійснює трудову діяльність поза межами території України. Водночас, на підтвердження відсутності доходів відповідачем подано виключно докази, які стосуються його діяльності на території України, що свідчить про вибірковий та свідомо обмежений характер поданих доказів.

Зокрема, суду надано лише виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо припинення підприємницької діяльності відповідача на території України. Проте, зазначений документ жодним чином не підтверджує відсутність у відповідача доходу поза межами України, зокрема на території Республіки Польщі, де він фактично перебуває.

Аналогічним чином не підтверджують відсутність доходів і надані відповідачем відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, податку та військового збору від 14 листопада 2025 року, оскільки вони охоплюють виключно доходи, задекларовані в Україні. Доказів же відсутності доходу на території Польщі відповідач до суду не надав. Однак наявність у нього доходів відповідач не заперечив та фактично визнав можливість сплати аліментів у розмірі 10 тис. грн. щомісячно.

Окрім того, судом першої інстанції правильно вказано, що доводи відповідача про те, що з «відомих причин», а саме у зв`язку з війною та мобілізацією, він залишив територію України, то такі зазначені обставини є загальновідомими та стосуються не лише відповідача, а й його дитини, яка залишилася на території держави, де триває збройна агресія. Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач, піклуючись виключно про власну безпеку, фактично самоусунувся від належного виконання батьківських обов`язків, залишивши дитину з інвалідністю на утриманні та повному догляді позивачки.

Що стосується доводів відповідача про те, що до моменту завершення війни в Україні він не планує повертатися, а відтак, на його думку, не матиме постійного доходу, то судом першої інстанції правильно встановлено, що відсутні будь-які об`єктивні дані, які б свідчили про неможливість відповідача працевлаштуватися або отримувати дохід за кордоном, а твердження про майбутню відсутність доходів ґрунтуються виключно на припущеннях самого відповідача. При цьому, зазначені доводи жодним чином не звільняють відповідача від обов`язку утримувати власну дитину, особливо в умовах воєнного стану, в яких перебуває дитина, а також враховуючи наявність у нього доходів та можливості сплати аліментів.

Відтак, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність зміни способу стягнення аліментів з відповідача на користь позивачки зважаючи на наведені норми закону.

Також, як вбачається із матеріалів справи, позивачка визначаючи розмір аліментів у сумі 25000 грн. щомісячно посилалась на те, що ОСОБА_4 має статус дитини із особливими потребами (дитина з інвалідністю підгрупи «А»), витрати на утримання дитини значно зросли та потреби дитини збільшились, зокрема на підтвердження вказаного було додано виписки з банківського рахунку позивачки, платіжні інструкції, квитанції з магазинів, а також квитанції за сплату комунальних послуг.

Однак, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивачкою не обґрунтовано потребу звичних витрат на дитину (з врахуванням її інвалідності) у розмірі 25 тис. грн. щомісячно, а долучені докази до позовної заяви, зокрема квитанції, чеки та виписки з банківського рахунку не свідчать про необхідність стягнення з відповідача аліментів у визначеному позивачкою розмірі.

Окрім цього, платіжні інструкції, квитанції з магазинів, а також квитанції за сплату комунальних послуг долучені позивачкою до позовної заяви не є регулярними та не свідчать про певний період сталих витрат на утримання дитини у певному розмірі і не свідчать про те, що дитина потребує таких витрат, необхідна частина до сплати батьком яких (умовно половина) - складає 25000 грн. в місяць на звичні потреби дитини (з врахуванням її особливих потреб (інвалідності), враховуючи те, що на батьків покладено рівні обов`язки щодо утримання дитини.

Також, слід вказати, що значна частина видатків, які стосуються особливого статусу дитини, її важкого захворювання, необхідність оглядів і лікування не входять до звичних витрат на утримання дитини - аліментів, а такі слід вважати додатковими витратами на дитину.

Так, відповідно до ст.185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Відповідно до змісту п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», у якій судом касаційної інстанції роз`яснено схожі правовідносини, до передбаченої ст. 185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Дана стаття СК України закріплює правило, відповідно до якого, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами. Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається даною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей, страждає на тяжку хворобу, є калікою. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Такі особливі обставини будуть індивідуальними у кожному конкретному випадку.

Відтак, що стосується доводів позивачки про витрати на послуг психолога та інші витрати пов`язані з ефективною підтримкою здоров`я дитини сторін, то колегія суддів зазначає, що такі витрати не входять до звичних щоденних витрат, які є аліментами, а відносяться до додаткових витрат, а тому позивачка не позбавлена права звернутись з окремим позовом про стягнення з відповідача додаткових витрат на утримання дитини.

Зважаючи на вказане, а саме те, що обов`язок утримувати дитину до досягнення повноліття в рівній мірі покладено на обох батьків; те, що дитина сторін проживає з позивачкою та перебуває на її утриманні; матеріальний стан позивачки та відповідача; те, що відповідач проживає за межами України та визнав позов частково у розмірі 10000 грн.; прожитковий мінімум для дітей відповідного віку, який відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» складав для дітей від 6 до 18 років - 3196 грн. на місяць; прожитковий мінімум для дітей відповідного віку, який відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» складає для дітей від 6 до 18 років - 3512 грн. на місяць;стан здоров`я дитини, яка має статус дитини з особливими потребами (дитина з інвалідністю підгрупи «А»); те, що відповідач є працездатним та визнає отримання доходів за кордоном; те, що відповідач має можливість сплачувати аліменти; відсутність даних про наявність у відповідача інших утриманців; те, що дитина з матір`ю проживає в Україні під час дії воєнного стану; те, що мати фактично самостійно докладала та докладає зусиль щодо опіки над дитиною; самостійно без участі батька здійснює за нею догляд, займається її вихованням та навчанням, підготовкою до самостійного життя, лікуванням та медичним забезпеченням, тощо, - колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги слід визнати частково обґрунтованими та сама скарга підлягає до часткового задоволення.

Тому, розмір аліментів, що вказаний як такий, що підлягає стягненню за оскаржуваним рішенням, як і вказаний позивачкою розмір аліментів слід вважати надмірним та завищеним, а тому рішення суду першої інстанції слід змінити.

Враховуючи вказане, доводи позову та апеляційної скарги слід визнати частково обґрунтованими та такі позов та апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Оскаржуване ж рішення суду слід змінити в частині вирішення позовних вимог та викласти резолютивну частину рішення у такій редакції:

«Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити частково.

Змінити спосіб стягнення аліментів, визначений судовим наказом Залізничного районного суду м. Львова від 26 грудня 2019 року у справі № 462/7397/19, а саме: стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , відома адреса фактичного місця працевлаштування АДРЕСА_2 / на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 /РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 / щомісячно аліменти на утримання сина, ОСОБА_4 / ІНФОРМАЦІЯ_1 / в твердій грошовій сумі в розмірі 15 000 /п`ятнадцять тисяч гривень/ з часу набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

В задоволенні решти позову - відмовити.»

Вказане не позбавляє сторін права, в подальшому у випадку зміни матеріального, сімейного стану, стану здоров`я, когось з них або дитини, тощо, вирішувати питання про збільшення чи зменшення вказаної суми аліментів, що підлягає стягненню.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.3, 376 ч.1 п.2-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 12 січня 2026 року в частині вирішення позовних вимог - змінити, виклавши резолютивну частину рішення в такій редакції:

«Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити частково.

Змінити спосіб стягнення аліментів, визначений судовим наказом Залізничного районного суду м. Львова від 26 грудня 2019 року у справі № 462/7397/19, а саме: стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , відома адреса фактичного місця працевлаштування АДРЕСА_2 / на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 /РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 / щомісячно аліменти на утримання сина, ОСОБА_4 / ІНФОРМАЦІЯ_1 / в твердій грошовій сумі в розмірі 15 000 /п`ятнадцять тисяч гривень/ з часу набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

В задоволенні решти позову - відмовити.»

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 18 червня 2026 року.

Судді: Я.А. Левик

М.М.Шандра

Н.П.Крайник