Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №462/1915/23 — Львівський апеляційний суд

Справа №462/1915/23 Головуючий у 1 інстанції:Пилип`юк Г. М.

Провадження №22-ц/811/4277/25 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

розглянувши у порядку письмово провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою приватної виконавиці виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни на ухвалу Залізничного районного суду м.Львова в складі судді Пилип`юк Г.М. від 08 грудня 2025 року у справі за поданням приватної виконавиці виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи за межі України, -

в с т а н о в и л а :

ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 08 грудня 2025 року подання приватної виконавиці виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи за межі України – повернуто без розгляду.

Вказану ухвалу оскаржила приватна виконавиця виконавчого округу Львівської області Шелінська Юлія Андріївна.

В апеляційній скарзі просить ухвалуЗалізничного районного суду м.Львова від 08 грудня 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зазначає, що не погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що до подання не було долучено жодних доказів, які б підтверджували надіслання саме копії даного подання учасникам справи, відсутній опис документів, які скеровуються учасникам. Вказує, що спеціальними нормами, які встановлюють процесуальний порядок внесення та розгляду судом таких подань, не передбачена вимога направляти копію подання сторонам виконавчого провадження, а докази такого направлення надавати суду. Проте, виконавиця надала суду докази направлення копії подання сторонам виконавчого провадження, що підтверджується списком згуртованих поштових відправлень від 03.12.2025 року. Отже, суд першої інстанції у своїй ухвалі не вірно застосував процесуальні норми закону, тим самим зробивши помилкові висновки. Вважає, що посилання суду першої інстанції на ст.183 ЦПК України, як підстава повернення подання виконавця без розгляду не відповідає встановленій практиці Верховного суду та нормам процесуального права.

Відповідно до ст. 368, ч.2 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів подання, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 183, 258-261 ЦПК України та повертаючи подання без розгляду, – виходив з того, що відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦПК України до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження). Як вбачається з матеріалів подання, заявник долучає список згрупованих рекомендованих повідомлень про поштового відправлення, при цьому до подання не долучено жодних доказів, які б підтверджували надіслання (надання) саме копії даного подання учасникам справи, відсутній опис документів, які скеровуються учасниками. Відповідно до ч. 4 ст. 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду. Виходячи з наведеного та враховуючи, положення ч. 2, 4 ст. 183 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов до висновку, що подання слід повернути заявнику без розгляду.

Колегія суддів вважає, що такі висновки зроблені судом без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення; висновки суду обставинам, що мають значення та вимогам закону не відповідають; обставини, які суд вважав встановленими, – не доведені.

У грудні 2025 року приватна виконавиця виконавчого округу Львівської області Шелінська Юлія Андріївна звернулася в суд із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи за межі України, в якому просила:

- тимчасово обмежити боржника – ОСОБА_1 у праві виїзду, за межі України без вилучення паспортного документа шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання своїх зобов`язань, покладених на нього згідно виконавчого провадження ВП № 73717194 з примусового виконання виконавчого листа № 462/1915/23 виданого 01.12.2023 року Залізничним районним судом м. Львова про стягнення із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/п від 12.04.2019 року у розмірі 221 171 грн. 45 коп. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 3 317 грн. 57 коп. судового збору.

В обґрунтування подання зазначала, що на виконанні в приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської О.А. перебуває виконавче провадження ВП №73717194 з примусового виконання листа №462/1915/23 виданого 01.12.2023 року Залізничним районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку « ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 12.04.2019 у розмірі 221171,45 грн. За результатами вжитих приватним виконавцем заходів встановлено, що на виявлених рахунках боржника у банківських установах в розмірі, достатньому для задоволення вимог стягувача немає. Боржник офіційно не працює, пенсії не отримує. Вказувала, що незважаючи на те, що боржник володіє інформацією про виконавче провадження, самостійно не здійснює жодних дій для сплати заборгованості. Таким чином, на даний час рішення суду не виконано, не дивлячись на те, що приватним виконавцем вжито передбачених чинним законодавством заходів примусового виконання рішень, на думку приватного виконавця, боржник ухиляється від виконання зобов`язань покладених на нього рішенням.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваною ухвалою подання приватної виконавиці виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи за межі України було повернуто без розгляду на підставі ч.ч. 2, 4 ст.183 ЦПК України.

Повертаючи подання без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що приватна виконавиця до подання долучила список згрупованих рекомендованих повідомлень про поштове відправлення, при цьому до подання не долучено жодних доказів, які б підтверджували надіслання (надання) саме копії даного подання учасникам справи та відсутній опис документів, які скеровуються учасникам.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав – це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, – доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Як вбачається з матеріалів справи, приватна виконавиця звернулась до суду з поданням в порядку виконання судового рішення, регулювання якого встановлено розділом VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судового рішення у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)».

Так, зокрема, за ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця. Суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов`язкової участі державного (приватного) виконавця. За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. Відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Судом же першої інстанції констатовано, що до вказаного подання приватною виконавицею не додано доказів, які підтверджують факт направлення нею копій подання іншим учасникам справи (провадження) в порушення ч.2 ст. 183 ЦПК України.

Дійсно, згідно з вимогами пункту 2 частини 2 статті 183 ЦПК України до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Також, відповідно до частини 4 статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Проте такі статті є частинами параграфу 2 «Заяви з процесуальних питань» глави 1 Розділу ІІІ ЦПК України.

Крім цього, слід вказати і про те, що у даному випадку приватна виконавиця звернулася до суду першої інстанції з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, яке розглядається в певному порядку та регулюється окремими, спеціальними нормами ЦПК України та за наслідками такого розгляду постановляється окреме судове рішення, тобто таке подання не слід вважати заявою з процесуальних питань.

Тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у порушення вищевказаних вимог процесуального законодавства не звернув уваги на те, що вимоги частини 4 статті 183 параграфу 2 (заяви з процесуальних питань) глави 1 Розділу ІІІ ЦПК України «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, а тому не підлягали застосуванню при розгляді самого подання приватної виконавиці, як заяви з процесуальних питань.

Слід вважати, що застосовані судом норми процесуального права поширюються виключно на заяви (клопотання, заперечення), які не є заявами по суті (що підлягають розгляду в окремому порядку та за наслідками розгляду яких постановляється окреме судове рішення), а навпаки стосуються клопотань, заяв, заперечень, тощо, які стосуються процесуальних питань, етапів розгляду та ін.

Враховуючи вказане, вимоги частин другої та четвертої статті 183 параграфу 2 «Заяви з процесуальних питань» глави 1 Розділу ІІІ ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягали застосуванню у цій справі.

При цьому, слід, також, вказати, що розділ VI ЦПК України «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судового рішення у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ.

Також, до подання, яким ініціюється початок провадження у справі про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи за межі України, слід вважати застосовуються загальні положення позовного провадження, зокрема, в частині параграфу 1 глави 1 розділу ІІІ «Заяви по суті справи», а також і норми щодо залишення подання без руху, якщо є для цього підстави (ч.9 ст. 10 ЦПК України), а не його повернення без розгляду відповідно до згаданої судом першої інстанції статті ЦПК України, що застосовується до інших заяв з процесуальних питань.

Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20 (провадження № 61-15520св20); від 17 лютого 2021 року у справі № 569/13160/20 (провадження № 61-15478св20), від 10 березня 2021 року у справі № 766/17333/20-ц (провадження № 61-1124св21).

Враховуючи вказане, судом першої інстанції, повертаючи подання без розгляду, помилково застосовано ст.183 ЦПК України, замість застосовування загальних положень позовного провадження, зокрема, щодо заяв по суті справи, у тому числі, залишення подання без руху, якщо є для цього підстави, а не його повернення без розгляду.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.4 ст.441 ЦПК України, ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Відтак, слід вважати, що приватна виконавиця не зобов`язана надсилати боржнику чи стягувачу копію подання про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи за межі України, оскільки ч. 4 ст. 441 ЦПК України встановлено, що подання про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України передбачає негайний розгляд без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного (приватного) виконавця та відповідно надіслання їм подання та додатків не є необхідним до початку розгляду, оскільки не передбачає їх реагування на таке у вигляді заперечень, відзивів, тощо.

Таким чином, ст.441 ЦПК України, також, є спеціальною нормою щодо порядку розгляду подання про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи за межі України та виключає необхідність повідомлення інших учасників справи, а відсутність доказів надіслання (надання) копії даного подання учасникам справи (за наявності встановлення такої обставини) не може бути підставою для повернення подання без розгляду.

Зважаючи на вказане, оскаржувана ухвала, як така, що постановлення без з`ясування обставин, що мали значення, без дотримання згаданих вимог процесуального закону підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, що повинен бути проведений з повним та суворим дотриманням вимог норм, зокрема, і процесуального закону, про які вказано вище.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п. 6, 379 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу приватної виконавиці виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни – задовольнити.

Ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 08 грудня 2025 року – скасувати.

Справу за поданням приватної виконавиці виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи за межі України – направити до Залізничного районного суду м.Львова для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 18 червня 2026 року.

Судді: Я.А. Левик

Н.П. Крайник

М.М. Шандра