Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №937/9814/19 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 09.06.2026 Справа № 937/9814/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 937/9814/19 Головуючий у І інстанції: Стоматов Е.Г.

Провадження № 22-ц/807/1355/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кухаря С.В.,

Онищенка Е.А.,

секретар Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Ігнатова Євгена Євгеновича – на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2026 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Ігнатова Євгена Євгеновича – про відновлення втраченого судового провадження Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області у справі № 937/9814/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», Регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

У С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Ігнатова Є.Є. – звернувся до суду з заявою про відновлення втраченого судового провадження у справі № 937/9814/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», Регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заяви зазначено, що у провадженні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області перебувала цивільна справа № 937/9814/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця», Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

08 грудня 2021 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області ухвалив рішення в цій справі, яким задовольнив позов ОСОБА_1 , визнав наказ АТ «Українська залізниця» № 464/ос від 13.11.2019 про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України незаконним та поновив ОСОБА_1 на посаді. Стягнутв з АТ «Укрзалізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток на час вимушеного прогулу за період 15.09.2018 до 29.11.2019 в розмірі 96036,60 грн з обов`язковим перерахуванням до державного бюджету сум податків та зборів, нарахованих з цієї суми в розмірах та порядку, встановлених чинним законодавством.

Однак, Єдиний державний реєстр судових рішень містить тільки вступну та резолютивну частину цього рішення.

Враховуючи, що місто Мелітополь на сьогоднішній день є тимчасово окупованою територією, починаючи з повномасштабного вторгнення РФ на територію України, судова установа Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області тимчасово не працює.

Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний суд розпорядженням від 14.09.2022 № 49/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ на Комунарський районний суд м. Запоріжжя.

Враховуючи, що позивач ознайомився з матеріалами справи перед початком повномасштабного вторгнення, тому наявна можливість надати до суду всі матеріали у справі № 937/9814/19.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Ігнатова Є.Є. – просив суд відновити втрачене судове провадження у цивільній справі № 937/9814/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця», Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Ухвалою від 20 квітня 2026 року Комунарський районний суд м. Запоріжжя відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Ігнатова Є.Є. про відновлення втраченого судового провадження Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області у справі № 937/9814/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця», Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Ігнатова Є.Є. – через підсистему «Електронний суд» подавапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, просить скасувати ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи первісної заяви ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Ігнатова Є.Є.зазначає, що для захисту його прав існують усі підстави для відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі № 937/9814/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця», Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала Комунарського районного суду міста Запоріжжя є обґрунтованою та такою, що прийнята з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Матеріали справи не містять відповідних доказів, що позивач або його представник ознайомлювались з матеріалами справи у зазначений період. Заява не містить переліку процесуальних документів, які ОСОБА_1 вважає за доцільне відновити, як і обґрунтування необхідності такого відновлення.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 – адвокат Ігнатов Є.Є. – наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваної ухвали та направленні справи для продовження розгляду.

Представник АТ «Укрзалізниця» –адвокат Уткін О.Є. – заперечував проти задоволення апеляційної скарги, оскаржувану ухвалу просив залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до положень частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відмовляючи у відновленні втраченого судового рішення, суд першої інстанції виходив з недостатності на теперішній час зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження, оскільки відсутній повний текст рішення суду, наявна тільки його вступна і резолютивна частини.

Проте колегія суддів вважає такий висновок вкрай помилковим з огляду на таке.

Однією з гарантій забезпечення права на судовий захист у цивільному судочинстві є існування на законодавчому рівні інституту цивільного процесуального права відновлення втраченого судового провадження.

Питання про відновлення втраченого судового провадження у цивільних справах регламентується Розділом Х ЦПК України.

Так, згідно зі ст. 488 ЦПК України відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.

Статтею 489 ЦПК України визначено, що втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду.

За змістом статті 493 ЦПК України при розгляді заяви про відновлення втраченого судового провадження суд бере до уваги частину справи, яка збереглася (окремі томи, жетони, матеріали з архіву суду тощо); документи, надіслані (видані) судом учасникам судового процесу та іншим особам до втрати справи, копії таких документів; матеріали виконавчого провадження, якщо воно здійснювалося за результатами розгляду справи; будь-які інші документи і матеріали, подані учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для відновлення справи; відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень; дані, що містяться в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі; будь-які інші відомості, документи тощо, отримані у законний спосіб з інших офіційних джерел.

У свою чергу частинами 1-3 статті 494 ЦПК України визначено, що на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого судового провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. В ухвалі суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих до суду і досліджених у судовому засіданні, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з втраченого провадження.

У разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз`яснює учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.

Відповідно до вимог, які ставляться до заяви про відновлення втраченого судового провадження, зазначення у ній мети відновлення є обов`язковим (п. 5 ч. 2 ст. 491 ЦПК України).

У зв`язку з цим, слід враховувати, що обсяг документів втраченого судового провадження, які підлягають відновленню, залежить від мети такого відновлення.

Метою відновлення втраченого судового провадження може бути одержання завіреної копії судового рішення, виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні, апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, скасування заходів забезпечення позову, вирішення питань, пов`язаних із зверненням судового рішення до виконання, тощо.

Крім того, загальновідомим є факт запровадження в Україні воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії якого неодноразово продовжено.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах воєнного стану не можуть бути припинені повноваження органів державної влади, інших державних органів, зокрема, судів.

Наказом голови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 березня 2022 року припинено роботу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.

Відповідно до розпорядження голови Верховного Суду від 14 вересня 2022 року № 49/0/9-22 територіальна підсудність справ Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області визначена за Комунарським районним судом м. Запоріжжя.

У постанові Верховного Суду від 29.11.2019 у справі № 2-2062/11 зазначено, що відновлення втраченого судового провадження є гарантією забезпечення права на судовий захист у цивільному судочинстві. Застосування цього процесуального механізму в разі втрати повністю або частково судового провадження забезпечує можливість реалізації усіх складових права на судовий захист, яке не обмежується лише вирішенням справи судом, а охоплює також право на оскарження судового рішення та виконання судового рішення.

Під час розгляду справ у порядку розділу Х ЦПК України «Відновлення втраченого судового провадження» суд не збирає та не досліджує нові докази, не викладає висновків щодо правильності тверджень суду, який розглядав справу, та про обґрунтованість вимог заявника по суті раніше пред`явленого позову за втраченим судовим провадженням. У порядку розділу Х ЦПК України суд вирішує процесуальне питання щодо можливості відновлення повністю або частково втраченого судового провадження.

Колегія суддів зауважує, що в цій справі суд першої інстанції, обмежившись формальним посиланням на недостатність зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження, не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи документам, наданих заявником, зокрема, копії позовної заяви з відбитком штампу вхідної кореспонденції Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з додатками до позову, копії ухвал суду про відкриття провадження, про призначення справи до розгляду, судових повісток та повідомлень щодо їх вручення, клопотань сторін по суті справи, журналів судових засідань, а також копії вступної та резолютивної частини рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 грудня 2021 року про задоволення позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», Регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

При застосуванні процесуальних норм потрібно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів також зазначає, що Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно з Конституцією України, не може бути обмежене (п. 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25.12.1997 року №9-зп, абз. 7 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року №11 - рп/2012).

Відповідно до ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначені в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п.1 ст. 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».

У справі Bellet у. France Європейський суд з прав людини зазначив, що «ст. 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Зазначених вимог закону суд не дотримався, чим обмежив заявника у доступі до правосуддя в розумінні практики Європейського суду з прав людини, допустив порушення норм процесуального права та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні заяви.

Суд, всупереч положенням статті 493 ЦПК України, не вжив усіх необхідних заходів для з`ясування наявності документів й матеріалів, достатніх для відновлення судового провадження, не проаналізував матеріалів, наданих для відновлення втраченого судового провадження, у зв`язку з чим, дійшов передчасного висновку про відмову у відновленні втраченого судового провадження, формально підійшовши до вирішення питання щодо відновлення втраченого провадження.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року (заява №40450/04) право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.

Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Ігнатова Є.Є. – заслуговують на увагу, а висновок суду щодо відмови в задоволенні заяви є помилковим та не відповідає нормам процесуального закону, тому, відповідно до статті 379 ЦПК України, ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2026 року слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л ИЛ А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Ігнатова Євгена Євгеновича – задовольнити.

Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2026 року – скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 18 червня 2026 року.

Головуючий

Судді