Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №334/9642/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 18.06.2026 Справа № 334/9642/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №334/9642/25 Головуючий у 1 інстанції Телегуз С.М.

Провадження № 22-ц/807/1249/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Гончар М.С.,

Трофимової Д.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2026 року у справі за позовом Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів надміру виплаченої державної допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2025 року до суду звернувся Перший заступник директора Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради Швець Ю. з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів надміру виплаченої державної допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

В позові посилалися на те, що на обліку в Департаменті соціального захисту населення Запорізької міської ради знаходиться особова справа по призначенню допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 .

Згідно рішення Запорізької міської ради від 07.12.2022 №71 Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради є правонаступником, серед іншого, Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району

29.08.2022 року ОСОБА_1 звернулась до управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району з заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи себе та своїх дітей ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Відповідачу видано довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб на неї особисто від 29.08.2022 №2303-5002057012 та на дітей від 29.08.2022 №2303-5002057617, від 29.08.2022 № 2303-5002057123. Після отримання довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, 29.08.2022 року відповідач подала до управління заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам на себе особисто та на дітей. Рішенням від 12.09.2022 року відповідачу було призначено допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам на неї особисто та на дітей, починаючи з 01.08.2022 року у розмірі 8000 грн. щомісячно.

Згідно даних верифікації Міністерства соціальної політики виявлено подвійні виплати починаючи з грудня 2022 року по липень 2023 року. Як вбачається з матеріалів справи, з грудня 2022 у доньок ОСОБА_1 змінено місце реєстрації до іншого місця проживання та поставлено на облік як внутрішньо переміщених осіб в УСЗН Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області. Допомогу на проживання внутрішньо переміщених осіб на них з 01.12.2022 по 31.07.2023, як на підопічних, отримував ОСОБА_4 . За результатами верифікації Міністерства соціальної політики України, що надійшла до Департаменту у липні 2023 року, виявлено, що з грудня 2022 року доньки ОСОБА_1 змінили місце фактичного проживання як внутрішньо переміщені особи в іншому районі, а відповідач продовжувала отримувати допомогу на доньок по липень 2023 року включно. Інформацію про одночасне отримання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, з метою відпрацювання рекомендацій в Єдиній інформаційній системі соціальної сфери, наданих Мінфіном, управлінням отримано листом від 10.10.2023 № 07-13/2692 «Про надання інформації» від управління соціального захисту населення Запорізької державної адміністрації Запорізької області.

Рішенням від 20.10.2023 року за даними верифікації від липня 2023 року виплата допомоги була зупинена, та на підставі п.29 Порядку 332 сформовано довідку від 28.11.2023 року про переплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 та Повідомлення про проведену верифікацію внутрішньо переміщеним особам. Відповідно розрахунку суми допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 16.06.2025 року, яка підлягає поверненню відповідачем, за період з грудня 2022 року по липень 2023 року включно становить 48000 грн. Департаментом, як правонаступником, на адресу місця проживання відповідача направлено Повідомлення про припинення надання та повернення державної соціальної допомоги від 08.01.2024 №04.01-06/98 з пропозицією повернути переплачену суму державної соціальної допомоги добровільно, але переплачені кошти відповідач у добровільному порядку станом на подання позову не повернула. Департамент намагався вирішити цей спір з відповідачем в досудовому порядку, однак повідомлення про повернення надміру виплачених коштів державної соціальної допомоги залишились без реагування, в добровільному порядку надмірно нараховані кошти відповідачем не повернуті.

Прохали стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради надміру виплачену допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам у розмірі 48000 грн. та судовий збір в сумі 3028 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2026 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, адже з грудня 2022 року доньки ОСОБА_1 змінили місце фактичного проживання як внутрішньо переміщені особи в іншому районі, а відповідач продовжувала отримувати допомогу на доньок по липень 2023 року включно. В той же час, відповідач так і не повідомила позивача про зміни, які вплинули на її право на отримання даної допомоги, внаслідок чого неправомірно отримала надміру виплачену допомогу за період з грудня 2022 року по липень 2023 року на загальну суму 48 000, 00 грн, що є зловживанням з його боку.

15 травня 2026 року від представника позивача адвоката Шершакової М.С. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина 1 статті 369 ЦПК України).

Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову виходив з того, що всебічне дослідження усіх обставин справи та наданих доказів, дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню, як такий, що не підтверджений встановленими обставинами та наданими суду доказами.

Колегія суддів в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася відповідач – ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю №2019483 від 18.11.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру.

Згідно рішенням Запорізької міської ради від 07.12.2022 року №71 «Про реорганізацію управлінь соціального захисту населення Запорізької міської ради та перейменування управління соціального захисту населення Запорізької міської ради в Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради» Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради є правонаступником, серед іншого, Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району.

29.08.2022 року ОСОБА_1 звернулась до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району з заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи себе та своїх дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

29.08.2022 року відповідачу видано довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб на неї особисто №2303-5002057012 та на дітей №2303-5002057617, № 2303-5002057123, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

12.09.2022 року Рішенням Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району відповідачу призначено допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам на неї особисто в розмірі 2000 грн. та на дітей в розмірі по 3000 грн., загальна сума допомоги на сім`ю 8000 грн. щомісячно, починаючи з 01.08.2022 року.

19.12.2022 року Наказом №01.1-8/29 Служби у справах дітей Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області тимчасово влаштовано неповнолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в родину дядька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_3 .

19.12.2022 року Наказом №01.1-8/30 Служби у справах дітей Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області тимчасово влаштовано неповнолітню ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в родину дядька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_3 .

З 01.12.2022 року доньки ОСОБА_1 знаходяться на обліку як внутрішньо переміщені особи в УСЗН Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області в родині дядька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_3 , допомогу на проживання внутрішньо переміщених осіб на них з 01.12.2022 року по 31.07.2023 року, як на підопічних, отримував ОСОБА_4

10.10.2023 року Управління соціального захисту населення Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області листом №07-13/2692 повідомило Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району про те, що під час відпрацювання рекомендацій в Єдиній інформаційній системі соціальної сфери, наданих Мінфіном по коду 442 (двійники), встановлено, що ОСОБА_1 отримує кошти на проживання як ВПО на себе та свою дитину ОСОБА_2 з 29.08.2022 року у розмірі 8000 грн., одночасно з цим, законний представник доньки ОСОБА_2 – ОСОБА_4 в їх управлінні отримує кошти на проживання як ВПО на дитину з 21.12.2022 року в розмірі 3000 грн.

20.10.2023 року Рішенням Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради за даними верифікації від липня 2023 року ОСОБА_1 припинено нарахування і здійснення державної виплати за кодом невідповідності 442.

28.11.2023 року Департаментом соціального захисту населення Запорізької міської ради сформовано довідку про те, що у ОСОБА_1 у зв`язку з зняттям з обліку довідки ВПО на двох дітей 21.12.2022 року за період з 01.12.2022 року по 31.07.2023 року виникла переплата в розмірі 48000 грн.

08.01.2024 року Департаментом соціального захисту населення Запорізької міської ради на адресу місця проживання відповідача направлено Повідомлення про припинення надання та повернення державної соціальної допомоги №04.01-06/98 з пропозицією повернути переплачену суму державної допомоги в розмірі 48000 грн. добровільно.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2,3,6 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч.2-5 цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Як передбачено ч.1,2 ст.14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Крім того, за положеннями ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч.1,2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Також, за положеннями ст.ст.1212, 1213 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

За змістом ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері соціального забезпечення громадян (враховуючи правовідносини між сторонами та час їх виникнення) регулюються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №322 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам». Цей Закон, як вказано у преамбулі, визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. Вказаною Постановою Кабінету Міністрів України (п.1) затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам; Порядок використання коштів державного бюджету для надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Статтею 3 та 5 Закону визначено, що формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється за такими принципами: забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного; законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів; диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів; наукової обґрунтованості норм споживання та забезпечення; соціального партнерства; гласності та громадського контролю при їх визначенні та застосуванні; урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту та трудових відносин. Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.

За приписами ч.1,2 ст.17, ч.1 ст.20 Закону основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.

Відповідно до ст.22 Закону розмежування повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері формування та застосування нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій визначається відповідно до Конституції України та законів України. Координацію діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо застосування державних соціальних стандартів і нормативів та нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій здійснюють спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади, що відповідають за реалізацію державної політики у сфері фінансів та соціального захисту. Порядок надання відповідних соціальних гарантій, пільг встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вказаний вище Порядок №322 визначає механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - допомога). Так, п.2 Порядку визначено, що допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Російською Федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії та що визначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «Підтримка», затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204.

Допомога надається щомісячно з місяця звернення до квітня 2022 року включно на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; для інших осіб - 2000 гривень. Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням (п.3). Допомога на проживання призначається автоматично без подання додаткового звернення внутрішньо переміщеним особам, які станом на 1 березня 2022 року отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг». Виплата допомоги внутрішньо переміщеним особам за місяці, у яких вони отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, не здійснюється.

Починаючи з травня 2022 року допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території російською федерацією території України, території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), а також внутрішньо переміщеним особам, у яких житло зруйноване або непридатне для проживання внаслідок пошкодження і які подали до 20 травня 2022 року заявку на відшкодування відповідних втрат, зокрема засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), або за умови подання документального підтвердження від органів місцевого самоврядування факту пошкодження/ знищення нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації. Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), формується в електронній формі відповідно до Положення про інформаційну систему формування переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2022 року № 562, а у разі відсутності технічної можливості формування такого переліку в електронній формі - затверджується Мінреінтеграції за погодженням з Міноборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій. У разі включення територіальної громади до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), допомога надається з 1 числа місяця, наступного за місяцем, в якому відповідну громаду включено до такого переліку.

Згідно з п.11 Порядку, у разі неправомірного або повторного отримання внутрішньо переміщеною особою допомоги на проживання за певний період суми виплаченої допомоги повертаються особою добровільно або за вимогою органу соціального захисту населення. Повернення одержувачами коштів виплаченої їм допомоги проводиться на рахунок Мінсоцполітики, відкритий в органах Казначейства.

Пунктом 1 частини 1 статті 1215 ЦК України передбачено, що не підлягають поверненню, зокрема, безпідставно набуті допомоги, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Вказана норма не застосовується у разі зловживань та недобросовісної поведінки набувача допомоги.

На правильне застосування вказаних норм звертав увагу Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року за наслідками розгляду справи № 545/163/17 (касаційне провадження № 61-33727сво18).

Предметом позову є стягнення з відповідача суми безпідставно нарахованої та виплаченої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. Підставою для звернення до суду є встановлення з боку позивача відсутності підстав для виплати вказаного різновиду допомоги ОСОБА_1 за період з грудня 2022 року по липень 2023 року у розмірі 48 000, 00 грн та неможливість стягнення безпідставно сплачених сум допомоги в позасудовому порядку.

Колегія суддів повною мірою погоджується з висновком суду першої інстнції, що зловживанням або недобросовісністю з боку набувача соціальної допомоги в розумінні норм цивільного законодавства, зокрема, Порядку №332, є, подання ним документів з явно неправильними відомостями, про які йому було достовірно відомо.

Тобто за вказаних умов суд дійшов висновку, що переплата за період з грудня 2022 року по липень 2023 року на суму 48 000,00 грн виникла не з вини відповідача або внаслідок його недобросовісних дій, а через недосконалість механізму призначення/припинення соціальної допомоги та його належної інтеграції з іншими базами даних, зокрема базою даних про внутрішньо переміщених осіб, та фактично свідчить про недотримання принципу належного урядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Встановивши, що стороною позивача у встановленому законом порядку не доведено факту зловживань з боку відповідача, винність його дій чи недобросовісність щодо надання недостовірних даних, що призвело до безпідставного отримання соціальних виплат, а отже позивачем не надано належних та допустимих доказів, що переплата за сумою призначеної допомоги в розмірі 48 000,00 гривень виникла з вини відповідача.

Тому, суд першої інстанції дійшов до законних та обґрунтованих висновків, які не спростовуються доводами, які наведені в апеляційній скарзі.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обгрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

В рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» №30985/96).

Матеріали справи не містять жодних доказів, що підтверджують виникнення помилки при нарахуванні допомоги відповідачу та дозволяють з`ясувати, що дана помилка є безпосередньо рахунковою помилкою, або помилкою, пов`язаною з неналежним виконанням обов`язків певними службовими особами, відповідальними за призначення й нарахування допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Відтак, аналіз викладеного свідчить, що Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради не довів ані під час розгляду в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду свого права на стягнення з відповідачки нарахованої та виплаченої їй допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують. Рішення суду не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)).

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 18 червня 2026 року.

Головуючий

Судді: