Суд: Чернівецький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:
Дата: 17 червня 2026 р.
Справа: №600/362/25-а
Суддя: Григораш Віталій Олександрович
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/362/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Романюк Валерій Ілліч до помічника начальника відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " начальника кінологічного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) капітана ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення,-
ВСТАНОВИВ:
До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач), в інтересах якого звернувся адвокат Романюк Валерій Ілліч до помічника начальника відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " начальника кінологічного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) капітана ОСОБА_2 (відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати протиправним та скасувати рішення від 25.12.2024 помічника начальника відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " - начальника кінологічного відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) капітана ОСОБА_2 щодо відмови у виїзді з України ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що ним подано усі необхідні документи для проходження прикордонного контролю, проте оскаржуваним рішенням йому відмовлено у перетині державного кордону на виїзд з України. Позивач вважає такі дії та оскаржуване протиправними, оскільки вони суперечать нормам чинного законодавства та порушують його права і законні інтереси.
Ухвалою суду відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідач подав до суду відзив, якому вказував на безпідставність та необґрунтованість заявленого позову. В обґрунтування заперечень відповідач зазначав, що 25.12.2024 позивач прибув до пункту пропуску "Порубне" з метою перетинання держаного кордону на виїзд з України. Для перетинання державного кордону позивачем було надано паспорт громадянина України та документи, що підтверджували місце постійного проживання позивача за кордоном. Так, під час дії правового режиму воєнного стану та проведення загальної мобілізації, військовозобов`язані громадяни України чоловічої статі під час перетинання державного кордону України зобов`язані пред`явити документи, які підтверджують, зокрема факт звільнення від мобілізації або відстрочки від мобілізації. Вказані документи позивачем надано не було, а отже йому правомірно відмовлено у виїзді за кордон.
Ухвалою суду від 26.02.2025 відмовлено в задоволенні клопотання представника помічника начальника відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " начальника кінологічного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про залишення позовної заяви без розгляду.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного
Судом встановлено, що позивач є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_3 . Позивач має постійне місце проживання в Румунії та прийнятий на консульський облік Посольством України в Румунії, що підтверджується відомостями з паспорту громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_3 , на сторінці "Особливі відмітки".
04.11.2019 позивачу видано паспорт громадянина Румунії № НОМЕР_4 , терміном дії до 04.11.2024.
25.11.2024 позивач прибув до пункту пропуску "Порубне" для перетину держаного кордону.
Проте, помічником начальника відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " начальника кінологічного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) капітаном ОСОБА_3 прийнято рішення, яким позивачу відмовлено в перетинанні державного кордону України з причини "на підставі Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VІII, Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", ч. 3 ст. 7 Закону України " Про прикордонний контроль" від 05 листопада 2009 року №1710-VІ, п. 4 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" від 03 квітня 2003 року №661- VІ, постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України", а саме п. 2-6 (Особа прямує для постійного місця проживання).
Не погоджуючись з указаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
У відповідності до статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Згідно із ст. 1 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 №3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Разом з тим, частинною другою цієї ж статті Конституції України визначено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61 62, 63 цієї Конституції.
З викладеного видно, що право особи на пересування та право вільно залишати територію України, передбачене статтею 33 Конституції України може бути обмежено в умовах воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX. В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й досі.
Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII).
Статтею 1 Закону №389-VIII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону №389-VIII).
Згідно пункту 6 частини 1 статті 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закону України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI).
Частиною першої статті 2 Закону №1710-VI передбачено, що прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 3 Закону №1710-VI під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України "Про Державну прикордонну службу України", іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.
Відповідно до частини 1 статті 14 Закону №1710-VI громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії (частина 3 статті 14 Закону №1710-VI).
Форма рішення про відмову в перетинанні державного кордону України затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2023 №457, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.06.2023 за №1019/40075.
Відповідно до вимог Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.37 Закону №2232-XII зняттю з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України: які вибувають в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України до нового місця проживання; які прийняті на службу до Національної поліції України, Служби судової охорони, Державного бюро розслідувань, Бюро економічної безпеки України, органів і підрозділів цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України; які вибули на строк більше трьох місяців за межі України; в інших випадках - за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України.
Зі змісту оскаржуваного рішення видно, що на підставі Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VІII, Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", ч. 3 ст. 7 Закону України " Про прикордонний контроль" від 05 листопада 2009 року №1710-VІ, п. 4 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" від 03 квітня 2003 року №661- VІ, постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України", а саме п. 2-6 (Особа прямує для постійного місця проживання) позивачу відмовлено у перетинні державного кордону.
Доводи позивача щодо протиправності рішення відповідача про відмову у перетині кордону ґрунтуються на тому, що він є громадянином Румунії, має постійне місце проживання в Румунії та прийнятий на консульський облік Посольством України в Румунії, що підтверджується відомостями з паспорту громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_3 , про є відмітка на сторінці "Особливі відмітки".
Разом з тим, суд зауважує, що право особи на вільний перетин державного кордону України може бути обмежене в умовах воєнного стану. Станом на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежене законодавством.
Разом з цим, військовозобов`язані громадяни України, які вибули на строк більше трьох місяців за межі України, відповідно до п.2 ч.5 ст.37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" підлягають зняттю з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і не входять до кола осіб, визначених Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", як такі, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Втім, факт зняття з військового обліку на підставі п.2 ч.5 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.
Суд зазначає, що військовозобов`язаний при перетині державного кордону на виїзд з України в пункті пропуску повинен надати, крім паспортних документів, і документи, які б підтверджували те, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09.03.2023 у справі № 600/2520/22-а.
Згідно з пунктом 2 Правил №57 перетинання громадянами України ( в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
Правила перетинання державного кордону громадянами України передбачають виключний перелік підстав для перетину державного кордону військовозобов`язаними у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану, та документи, які подаються для їх підтвердження.
Тобто особа, яка з`явилася до відповідного пункту пропуску повинна надати документи, які підтверджують відповідну підставу, яка надає їй право в умовах воєнного стану здійснити перетин державного кордону України.
Як слідує з матеріалів справи, позивач під час здійснення паспортного контролю на виїзд з України надав такі документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_3 , довідку про місце постійного проживання у Румунії та військово-обліковий документ про виключення його з військового обліку.
Суд зазначає, що пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні (частина третя статті 6 Закону України "Про прикордонний контроль").
Відповідно до пункту 10 Правил №57 пропуск громадян через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону.
У абзацах 1-3 пункту 12 Правил №57 визначено, що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень.
Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред`являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Вказані положення Правил №57 кореспондуються з положеннями частин першої-третьої статті 7 Закону України "Про прикордонний контроль", за якими паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому, з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
Станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
Позивач є громадянином України, який підпадає під вікову категорію від 18 до 60 років, а факт наявності у паспорті громадянина України для виїзду за кордон відміток про постійне проживання та взяття на консульський облік в Румунії не є безмовною підставою для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.
Доказів щодо припинення громадянства України позивачем не надано.
Законодавством України визначено категорії осіб, які мають право на перетин державного кордону України у період введення на території України воєнного стану та досягли 16-річного віку. Однак будь-якого документа, що підтверджує його належність до однієї з цих категорій, позивач не надав.
Суд критично оцінює доводи представника позивача, що оскільки позивач виключений з військового обліку, то йому протиправно відмовлено у перетині державного кордону, з огляду на наступне.
Дійсно, у військово-обліковому документі "Резерв+" міститься відмітка, що позивач знятий/виключений з військового обліку на підставі: вибув на ПМП.
Документи про виключення з військового обліку засвідчують виключно питання військового обліку особи та не є достатнім підтверджуючим документом для перетину державного кордону позивачем в умовах воєнного стану.
Позивач помилково тлумачить норми законодавства, що регулюють порядок перетинання державного кордону громадянами України, і помилково пов`язує наявність у нього права на перетин кордону із виключенням з військового обліку.
До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09.03.2023 у справі №600/2520/22-а.
Враховуючи наведене, суд погоджується з доводами відповідача, що надані позивачем представнику Державної прикордонної служби України документи не давали підстав для прийняття позитивного рішення уповноваженою посадовою особою, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що приймаючи оскаржуване у цій справі рішення, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені законодавством України, враховуючи дію воєнного стану в Україні, відтак відсутні правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що оскаржуване рішення має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому у разі пред`явлення позивачем всіх необхідних документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить йому перешкод для перетинанні кордону України, за наявності на те законних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.09.2023 у справі №160/14641/22, від 27.09.2023 у справі №380/16876/22, від 26.10.2023 у справі №260/3428/22.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Згідно із ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Враховуючі встановлені обставини, суд приходить до висновку, що наявні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Романюк Валерій Ілліч до помічника начальника відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " начальника кінологічного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) капітана ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, - відмовити.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 КАС України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 );
Представник позивача - адвокат Романюк Валерій Ілліч ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 );
Відповідач - Помічник начальника відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 "-начальника кінологічного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 (Вч НОМЕР_1 ) капітан ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Суддя В.О. Григораш
Оригінал: reyestr.court.gov.ua