Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №638/18713/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 червня 2026 року

м. Харків

справа № 638/18713/24

провадження № 22-ц/818/1339/26

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Маміної О.В., Мальованого Ю.М.,

за участю секретаря: Риндіч О.Б.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Харківська міська рада,

третя особа - Управління Державної казначейської служби України у м.Харкові,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків цивільну справу за апеляційною скаргою Харківської міської ради на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2025 року у складі судді Агапова Р.О.,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ХМР в особі представника звернувся до суду із даною заявою, в якій просив визнати виконавчий лист у справі № 638/18713/24, виданий 02.09.2025 року Шевченківським районним судом м. Харкова про стягнення із ХМР на користь ОСОБА_2 171064,88 грн. на відшкодування матеріальної шкоди.

В обґрунтування вказаної вимоги заявник посилався на те, що всупереч положенням ЦПК України, судом першої інстанції було видано виконавчий лист до набрання рішенням законної сили. Зазначає, що таке недодержання судом законодавчих вимог щодо порядку видачі виконавчого документу тільки на підставі рішення суду, яке набрало законної сили впливає на суттєве порушення прав та законних інтересів відповідача. Також у заяві зазначила, що подальше виконання виконавчого листа може призвести до невірного списання коштів з рахунків Харківської міської ради та порушуватиме права та інтереси територіальної громади м. Харкова на апеляційне оскарження зазначеного заочного рішення, а також права та інтереси щодо розпоряджання бюджетних коштів, особливо в умовах триваючої широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2025 року відмовлено у задоволені заяви Харківської міської ради про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.

Ухвала мотивована тим, що виконавчий лист виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, та, окрім того, обов`язок боржника на теперішній час не є відсутнім або припиненим, а тому підстави, на які послався представник ХМР, не відповідають положенням ч.2 ст. 432 ЦПК України для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції представник Замніус М.В., яка діє в інтересах Харківської міської ради посилаючись на порушення судом норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити заяву.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд дійшов помилково висновку про невідповідність виконавчого листа вимогам закону. А саме, суд не врахував, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 14.08.2025 у цій справі поновлено відповідачу Харківській міській раді пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення; у задоволенні заяви Харківської міської ради про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Харківської міської ради про стягнення матеріальної шкоди – відмовлено. Повний текст ухвали складений 15.08.2025. Дано ухвалою також зазначено, що згідно з ч.4 ст.287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Отже з урахуванням наведеного та приписів ст. 287 та 289 ЦПК України, строк (тридцятиденний) на апеляційне оскарження заочного рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 27.05.2025 у справі № 638/18713/24 відраховується з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, тому заочне рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 27.05.2025 у справі № 638/18713/24 з урахуванням приписів ст. 289 ЦПК України до закінчення строку на апеляційне оскарження є таким, що не набрало законної сили.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

З інформації Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 27.05.2025 у справі 638/18713/24 задоволена позовна заява ОСОБА_2 до Харківської міської ради про стягнення матеріальної шкоди. Стягнуто з Харківської міської ради на користь ОСОБА_2 коштів у розмірі 171 064,88 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 1790,64 грн на відшкодування витрат по оплаті судового збору.

Вказане заочне рішення набрало законної сили 27 червня 2025 року.

З матеріалів справи вбачається що 02 вересня 2025 року Шевченківським районним судом м. Харкова було видано виконавчий лист про стягнення з Харківської міської ради на користь ОСОБА_2 171064,88 грн. на відшкодування матеріальної шкоди.

Ухвалою суду від 14 серпня 2025 року у задоволенні заяви Харківської міської ради про перегляд заочного рішення було відмовлено. Та зазначено що згідно ч.4 ст.287ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Крім того з інформації Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що постановою Харківського апеляційного суду від 05 березня 2026 року у справі 638/18713/24, апеляційну скаргу Харківської міської ради було залишено без задоволення а рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 27 травня 2025 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного суду від 23 березня 2026 року у справі 638/18713/24, відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Харківської міської ради – Замніус Майї Віталіївни на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 27 травня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 березня 2026 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до вимог ст. 289 284 ЦПК України за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.

Відповідачам, які не з`явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи ( ст. 289 ЦПК України).

Відповідно до положень частини другої статті 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

За змістом вказаної норми виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що законодавець встановлює підстави, за яких суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Де Жуфре де ла Прадель проти Франції" ("DeGeouffredelaPradelle v. France") від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87)).

Отже, відповідно до практики ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише регламентованим, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" є закінчення виконавчого провадження.

Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відносяться ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав.

Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; виконавчий лист виданий на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; виконавчий лист видано помилково, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

При цьому словосполучення "або з інших причин" стосується саме припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов`язання визначені главою 50 розділу І книги п`ятої ЦК України.

Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц (провадження № 61-43447св18), від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20 (провадження № 61-10482ав21), від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001 (провадження № 61-1762ав22), 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22).

Оскільки виконавчий лист №638/18713/24 від 02.09.2025 року виданий компетентним судом та відповідає вимогам до належного виконавчого документа, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви Харківської міської ради.

Згідно матеріалів справи Харківська міська рада звернулась з заявою про перегляд заочного рішення, після спливу встановленого ст. 289 ЦПК України, тому заочне рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 27.05.2025 станом на вирішення судом питання про видачу виконавчого листа набрало законної сили.

З огляду на зазначене судова колегія відхиляє доводи апелянта щодо видачі виконавчого листа від 02.09.2025 до набрання заочним рішенням законної сили та погоджується з висновком суду про відсутність підстав для визнання його таким що не підлягає виконанню.

Крім того, судова колегія зазначає, що відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» обов`язок перевірки відповідності виконавчого документа вимогам закону, зокрема статті 4 цього Закону та іншим встановленим умовам, покладено на виконавця, який у разі виявлення порушень зобов`язаний повернути такий документ стягувачу без відкриття виконавчого провадження протягом трьох робочих днів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду – без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Харківської міської ради – залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Ю.М. Мальований