Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №638/3021/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/3021/26 Головуючий І-ї інстанції – Цвірюк Д.В.

Провадження № 33/818/1249/26 Суддя доповідач – Гєрцик Р.В.

Категорія: ч.1 ст.212-2 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Гєрцика Р.В.

секретаря судового засідання Кірчу А.О.

за участю особи, яка притягається

до адміністративної відповідальності ОСОБА_1

захисника Омельницької Т.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 18 березня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.212-2 КУпАП, щодо ОСОБА_1 ,-

УСТАНОВИВ

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

Згідно постанови судді, комісією Управління СБ України в Харківській області (відповідно до ст. 20 Закону України «Про державну таємницю» та Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 № 939, далі - Порядок № 939) встановлено, що з боку завідувача сектору мобілізаційної та режимно-секретної роботи Департаменту охорони здоров`я ХОВА ОСОБА_1 , якому надано допуск до державної таємниці, допущено порушення у сфері забезпечення охорони державної таємниці, а саме п.434, п.248, п.255 Порядку №939. Так, в порушення п.434 Порядку №939 у журналі обліку вхідних секретних документів за 2024 рік зареєстровано вхідний документ (вх.№315/6т) із назвою «Супровідний лист ДОЗ ХОВА до інформації щодо обсягу заготівлі донорської крові» та додатком на 10 арк., який має гриф секретності «Таємно». Разом з тим, у квартальному акті перевірки стану таємного діловодства (реєстр.№316/31дск), а також в акті загальної перевірки стану таємного діловодства за 2024 рік (реєстр.№316/18дск) зазначено, що «В журналі обліку вхідних документів, документи з грифом секретності «Таємно» зареєстровані не були». Крім того, у журналі обліку підготовлених секретних документів за 2024 рік зареєстровані 3 підготовлені документи із грифом секретності «Таємно». Таким чином, зазначені перевірки були проведені формально, без фактичної перевірки проходження підготовлених секретних документів протягом року, а також без звіряння реєстраційних даних з фактичною наявністю секретних документів. Також, в порушення вимог п.248 Порядку №939, у журналі обліку вхідних документів, який ведеться за формою згідно з додатком 39 до Порядку №939, не зазначені дані про обіг матеріальних носіїв секретної інформації і додатків до них з часу їх отримання до завершення виконання і долучення до справ, відправлення адресатові, передачі до секретного архівного підрозділу, знищення або перереєстрації, а саме: відсутні будь-які відмітки про отримання та повернення документів, а також підписи у графах «Підпис про отримання документа, дата», «Підпис працівника РСО про повернення документа, дата». В порушення п.255 Порядку №939, після закінчення календарного року, у підсумковому записі в журналі обліку вхідних секретних документів (який ведеться за формами згідно з додатком 39 до Порядку №939), відсутній запис про взяття на облік секретного документу, а у підсумковому записі в журналі обліку підготовлених секретних документів відображені не достовірні відомості про кількість взятих на облік секретних документів. Таким чином, своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги абз.5 п.116 Порядку №939 та ст.21 Закону України «Про державну таємницю».

Постановою судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 18 березня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 510 гривень.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову судді скасувати як необґрунтовану та незаконну, таку, що не відповідає фактичним обставинам справи, винести нову постанову, якою провадження у справі закрити з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.247 КУпАП .

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд в основу постанови поклав докази-документи, які не були долучені до протоколу про адміністративне правопорушення. Також, суд першої інстанції безпідставно не застосував ст.38 КУпАП, оскільки інкриміновані порушення стосуються подій 2024 року.

Захисник Омельницька Т.В. подала письмові пояснення до апеляційної скарги, в яких посилається на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що ОСОБА_1 не є суб`єктом адміністративного правопорушення, оскільки йому інкримінуються дії, які стались у період з лютого по грудень 2024 року, однак на посаду завідувача сектору мобілізаційної та режимно-секретної роботи Департаменту охорони здоров`я ХОВА його було призначено лише 31.01.2025 року.

Також, зазначає, що судовий розгляд було проведено не повно, оскільки судом не були досліджені журнал обліку вхідних секретних документів за 2024 рік, квартальний акт перевірки стану таємного діловодства (реєстр.№316/31дск), акт загальної перевірки стану таємного діловодства за 2024 рік (реєстр.№316/18дск), у зв`язку з чим просить витребувати зазначені докази у Департаменту охорони здоров`я ХОВА

Мотиви суду

Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, заслухавши доводи ОСОБА_1 та його захисника на підтримання вимог апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення, визначеного приписами ч. 1 ст. 9 КпАП України.

Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

У рішенні Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року відображено послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.

Положеннями ст.9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Склад правопорушення - сукупність передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення суб`єкта правопорушення до адміністративної відповідальності.

У п. 4.1 рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010 КСУ дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

В розумінні ЄСПЛ справи про адміністративні правопорушення є кримінальним провадженням, тому до таких справ за аналогією можливо застосувати принципи кримінального процесу.

А відтак, у справах про адміністративні правопорушення, на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, особа, щодо якої розглядається справа, та потерпілий додатково користуються гарантіями ст.6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості.

Поширення стандартів кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення, безсумнівно, зумовлює необхідність дотримання особливих вимог до процедури збирання, подання та оцінки доказів, а також до вмотивованості судових рішень, які у разі визнання особи винною повинні містити відповідні достатні мотиви, які дали змогу спростувати презумпцію невинуватості та призначити пропорційне вчиненому покарання.

У рішенні у справі «Олег Колесник проти України» ЄСПЛ вказав, що вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції слід розглядати як конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, і завдання суду полягає у тому, щоб з`ясувати, чи був увесь зазначений процес, включно зі способом, у який здійснювався збір доказів, «справедливим» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Згідно ст. 5 Закону України «Про державну таємницю» забезпечення охорони державної таємниці відповідно до вимог режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов`язана з державною таємницею, покладається на керівників зазначених органів, підприємств, установ і організацій.

Згідно ст. 20 Закону України «Про державну таємницю» державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації мають право провадити діяльність, пов`язану з державною таємницею, після надання їм Службою безпеки України спеціального дозволу на провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею. Керівники державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, що провадять діяльність, пов`язану з державною таємницею, мають бути обізнані з чинним законодавством про державну таємницю.

Згідно ст. 37 Закону України «Про державну таємницю» керівники державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов`язані здійснювати постійний контроль за забезпеченням охорони державної таємниці. Служба безпеки України має право контролювати стан охорони державної таємниці в усіх державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, а також у зв`язку з виконанням цих повноважень одержувати безоплатно від них інформацію з питань забезпечення охорони державної таємниці. Висновки Служби безпеки України, викладені в актах офіційних перевірок за результатами контролю стану охорони державної таємниці, є обов`язковими для виконання посадовими особами підприємств, установ та організацій незалежно від їх форм власності.

Згідно п. 3 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 939, забезпечення охорони державної таємниці на підприємстві, в установі, організації покладається на їх керівників. Керівник підприємства, установи, організації зобов`язаний бути обізнаним з вимогами законодавства у сфері охорони державної таємниці, із станом справ у структурних підрозділах підприємства, установи, організації, своєчасно вживати заходів для забезпечення режиму секретності, здійснювати постійний контроль за охороною державної таємниці на підприємстві, в установі, організації.

Згідно ст. 39 Закону України «Про державну таємницю» посадові особи та громадяни, винні у порушенні встановленого законодавством порядку надання допуску та доступу до державної таємниці, невжитті заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та незабезпеченні контролю за охороною державної таємниці несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідальність за п.п. 5, 6, 7 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП настає за порушення законодавства про державну таємницю, а саме: порушення встановленого законодавством порядку надання допуску та доступу до державної таємниці (п. 5) невжиття заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та незабезпечення контролю за охороною державної таємниці (п. 6), провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, без отримання в установленому порядку спеціального дозволу на провадження такої діяльності (п. 7).

Об`єктом правопорушення за ст. 212-2 КУпАП є суспільні відносини у сфері охорони державної таємниці.

Об`єктивна сторона правопорушення виражається у порушенні законодавства України про державну таємницю, а саме, у вчиненні діянь, зазначених у п. 1-9 ч. 1 цієї статті (склад - формальний).

Суб`єкт адміністративного проступку - спеціальний (громадяни і посадові особи, які мають доступ до державної таємниці) (ч. 1 цієї статті); особливий (громадяни і посадові особи, які мають доступ до державної таємниці, і які вже піддавалися адміністративному стягненню за аналогічне правопорушення) (ч. 2 цієї статті).

Суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Відповідно до протоколу №8 від 11.02.2026 року, Комісією Управління СБ України в Харківській області (відповідно до ст. 20 Закону України «Про державну таємницю» та Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 № 939, під час проведення перевірки стану охорони державної таємниці у Департаменті охорони здоров`я Харківської обласної військової адміністрації, що знаходиться за адресою м.Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 9 під`їзд, 5 поверх, зафіксовані порушення нормативно-правових актів в сфері забезпечення охорони державної таємниці. За результатами проведених заходів складено акт перевірки №70/26-462дск від 21.01.2026 року, який неоскаржений у встановленому законом порядку. 11 лютого 2026 року, в ході вивчення матеріалів встановлено, що з боку завідувача сектору мобілізаційної та режимно-секретної роботи Департаменту охорони здоров`я ХОВА ОСОБА_1 , якому надано допуск до державної таємниці, допущено порушення у сфері забезпечення охорони державної таємниці, а саме п.434, п.248, п.255 Порядку №939. Так, в порушення п.434 Порядку №939 у журналі обліку вхідних секретних документів за 2024 рік зареєстровано вхідний документ (вх.№315/6т) із назвою «Супровідний лист ДОЗ ХОВА до інформації щодо обсягу заготівлі донорської крові» та додатком на 10 арк., який має гриф секретності «Таємно». Разом з тим, у квартальному акті перевірки стану таємного діловодства (реєстр.№316/31дск), а також в акті загальної перевірки стану таємного діловодства за 2024 рік (реєстр.№316/18дск) зазначено, що «В журналі обліку вхідних документів, документи з грифом секретності «Таємно» зареєстровані не були». Крім того, у журналі обліку підготовлених секретних документів за 2024 рік зареєстровані 3 підготовлені документи із грифом секретності «Таємно». Таким чином, зазначені перевірки були проведені формально, без фактичної перевірки проходження підготовлених секретних документів протягом року, а також без звіряння реєстраційних даних з фактичною наявністю секретних документів. Також, в порушення вимог п.248 Порядку №939, у журналі обліку вхідних документів, який ведеться за формою згідно з додатком 39 до Порядку №939, не зазначені дані про обіг матеріальних носіїв секретної інформації і додатків до них з часу їх отримання до завершення виконання і долучення до справ, відправлення адресатові, передачі до секретного архівного підрозділу, знищення або перереєстрації, а саме: відсутні будь-які відмітки про отримання та повернення документів, а також підписи у графах «Підпис про отримання документа, дата», «Підпис працівника РСО про повернення документа, дата». В порушення п.255 Порядку №939, після закінчення календарного року, у підсумковому записі в журналі обліку вхідних секретних документів (який ведеться за формами згідно з додатком 39 до Порядку №939), відсутній запис про взяття на облік секретного документу, а у підсумковому записі в журналі обліку підготовлених секретних документів відображені не достовірні відомості про кількість взятих на облік секретних документів. Таким чином, своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги абз.5 п.116 Порядку №939 та ст.21 Закону України «Про державну таємницю».

Так, апелянтом та його захисником вина у вчиненні адміністративного правопорушення ОСОБА_1 не визнається, при цьому на противагу складеному протоколу, захисник вказує, що ОСОБА_1 не є суб`єктом адміністративного правопорушення, так як на час вчинення інкримінованих йому дій не займав посаду, на яку покладено відповідальність за додержанням відповідних вимог закону..

Вказані пояснення захисника знайшли своє підтвердження дослідженими доказами у справі.

Відповідно до витягу з акту перевірки стану охорони державної таємниці у Департаменті охорони здоров`я Харківської обласної військової адміністрації №70/26-462 дск від 21.01.2026 року та акту огляду від 08.01.2026 року встановлено, що квартальний акт перевірки стану таємного діловодства (реєстр.№316/31дск від 05.04.2024 року), а також акт загальної перевірки стану таємного діловодства за 2024 рік (реєстр.№316/18дск від 30.01.2025 року) були проведені формально, без фактичної перевірки проходження підготовлених секретних документів протягом року, а також без звіряння реєстраційних даних з фактичною наявністю секретних документів.

Разом з цим, відповідно до копії наказу № 12-к від 30.01.2025 року ОСОБА_1 лише з 31.01.2025 року призначено на посаду завідувача сектору мобілізаційної та режимно-секретної роботи Департаменту охорони здоров`я ХОДА.

За таких обставин апеляційний суд погоджується з доводами захисника про те, що матеріали справи не містять доказів того, що на час складання актів перевірки, що були скасовані, уповноваженими особами на ОСОБА_1 були покладені обов`язки завідувача сектору мобілізаційної та режимно-секретної роботи Департаменту охорони здоров`я ХОВА.

Таким чином, матеріали справи не містять достатніх доказів, які б поза розумним сумнівом доводили вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

Цим обставинам суд першої інстанції належної оцінки не надав та дійшов необґрунтованого та передчасного висновку про доведеність вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212-2 КУпАП.

Водночас, протокол про адміністративне правопорушення, сам по собі, без підтвердження іншими належними та допустимим доказами не є беззаперечним доказом на доведення винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, за своєю правовою суттю фактично є обвинуваченням.

За вказаних обставин апеляційний суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять достовірних відомостей, з яких можна було б беззаперечно, за принципом «поза розумним сумнівом» встановити факт порушення ОСОБА_1 вимог абз.5 п.116 Порядку №939 та ст.21 Закону України «Про державну таємницю».

Так, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Наявність обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Суд вправі обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення ЄСПЛ, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series А заява № 25).

Враховуючи, що до складеного щодо ОСОБА_1 протоколу за ч.1 ст. 212-2 КУпАП не надано достатніх доказів вчинення адміністративного правопорушення,зазначені порушення слід визнати істотними, які унеможливлюють встановлення у його діях складу адміністративного правопорушення.

Разом з цим, оскільки апеляційним судом було встановлено відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, то інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими та такими, які не потребують додаткових висновків у зв`язку з встановленими апеляційним судом порушеннями при складанні протоколу про адміністративне правопорушення.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги є слушними та підлягають задоволенню, а постанова суду першої інстанції – скасуванню, із закриттям провадження в справі на підставі п.1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212-2 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 18 березня 2026 року щодо ОСОБА_1 скасувати.

Провадження в справі щодо ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП закрити у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212-2 КУпАП .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Р.В. Гєрцик