Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №621/3694/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 червня 2026 року

м.Харків

справа № 621/3694/24

провадження № 22-ц/818/809/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.,

суддів: Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря – Шнайдер Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави в особі Харківської обласної прокуратури, Держави в особі Управління Служби безпеки України в Харківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, третя особа Державна установа "Харківський слідчий ізолятор" за апеляційними скаргами Харківської обласної прокуратури та представника ОСОБА_1 адвоката Смілянського Ярослава Геннадійовича на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 05 серпня 2025 року, постановлене під головуванням судді Овдієнка В.В., -

в с т а н о в и в:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави в особі Харківської обласної прокуратури, Держави в особі Управління Служби безпеки України в Харківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, третя особа Державна установа "Харківський слідчий ізолятор".

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 05 серпня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 1 377 856 (один мільйон триста сімдесят сім тисяч вісімсот п`ятдесят шість) грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Смілянський Ярослав Геннадійович просить скасувати рішення Зміївського районного суду Харківської області від 05.08.2025 року щодо стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 1 377 856 грн та ухвалити нове, яким стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 4 000 000,00 грн в якості відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, а саме: 1 500 000,00 грн, в якості відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності впродовж 118 календарних місяців; 500 000,00 грн, в якості відшкодування моральної шкоди за втрату можливостей; 500 000,00 грн, в якості відшкодування моральної шкоди за зіпсуванням родинних та дружніх відносин; 300 000,00 грн, в якості відшкодування моральної шкоди за шкоду психічному та фізичному здоров`ю. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 197 000,00 грн в якості відшкодування суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час незаконного кримінального переслідування у справі №639/10257/14-к. Стягнути з Харківської обласної прокуратури, Управління Служби безпеки України у Харківській області, Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 судові витрати у зв`язку із розглядом поточної справи в суді апеляційної інстанції.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що при поданні позовної заяви, позивачем надано розрахунок моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності. Позивачем зазначено, що моральна шкода складає 4 000 000,00 грн. Судом першої інстанції, було проігноровано вимоги, в якості відшкодування моральної шкоди за втрату можливостей, відшкодування моральної шкоди за зіпсуванням родинних та дружніх відносин та відшкодування моральної шкоди за шкоду психічному та фізичному здоров`ю. Вказує, що зазначення в оскаржуваному рішення того факту, що ОСОБА_1 , був поновлений на роботі в правоохоронних органах та йому було присвоєно два чергових звання старшого лейтенанта та капітана, тому на думку суду, позивач відновив соціальні зв`язки. Однак дане висловлення ніяк не поліпшує становища позивача щодо погіршення, а в деяких ситуаціях знищення стосунки з родичами та друзями. Також, суддею не враховано те, що через незаконне притягнення ОСОБА_1 , його життя було змінено кардинально. Крім того, судом першої інстанції прораховано лише 656 256,00 грн, в якості моральної шкоди за незаконне перебування під вартою позивача ОСОБА_1 , визначена у розмірі та 721 600,00 грн, в якості відшкодування моральної шкоди за незаконне перебування під слідством та судом, не в умовах тримання під вартою позивача ОСОБА_1 , що більш ніж вдвічі менша від заявленої позивачем суми завданої йому моральної шкоди. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно зменшив суму компенсації, посилаючись на «поновлення позивача на роботі та присвоєння звань», хоча це не усуває психологічних страждань і негативного впливу переслідування. Щодо виплати позивачу витрачених ним коштів на правову допомогу під час захисту його інтересів у межах кримінального провадження у сумі 197 000,00 гривень, представник позивача адвокат Смілянський Я.Г., зазначає, що при поданні позовної заяви про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, було долучено достатньо доказів для підтвердження сплати ОСОБА_1 , коштів за надання йому юридичних послуг та правової допомоги по кримінальній справі, а саме: Акт №1 здачі-приймання виконаних послуг за Договором про надання правової допомоги від 03.08.2018 року. Вважає, що наявність цих доказів є достатнім для підтвердження сплати ОСОБА_1 суми у розмірі 197 000 грн, за надані йому послуги. Суперечності в датах не скасовують самого факту роботи та зобов`язання клієнта оплатити послуги адвоката. Адвокат Смілянський Я.Г., представляє інтереси ОСОБА_1 з 03.08.2017 року. На момент набрання вироком законної сили, адвокат Смілянський Я.Г., представляв інтереси ОСОБА_1 , більше 4х років. Адвокат приймав участь у всіх судових засіданнях, подавав заяви, та ін. Суддею першої інстанції не взято до уваги 4-х річну працю адвоката Смілянського Я.Г., який захищав ОСОБА_1 . Адвокатом Смілянським Я.Г., помилково вказано дату акту за 2021 рік. Також, суд вказав, що адвокат вчиняв дії до дати укладання договору, а саме 03.08.2018 року. У свою чергу, адвокатом Смілянським Я.Г., ще під час подання відповіді на відзив, було зазначено, що це помилка. Договір було складено 03.08.2017 року. До відповіді на відзив було долучено копію договору, а також долучено копію клопотання поданого адвокатом Смілянським Я.Г. старшому прокурору відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Харківської області, 16.08.2017 року, що підтверджує факт того, що адвокат Смілянський Я.Г., надавав ОСОБА_1 , правову допомогу з 03.08.2017 року. Також у судовому рішенні зазначено, що адвокат Смілянський Я.Г., не отримував на власний рахунок кошти у розмірі 197 000.00 грн, що підтверджується листом від ДПС. Вважає, що твердження є помилковим, оскільки у матеріалах справи є докази участі адвоката Смілянського Я.Г., у процесі, що саме по собі підтверджує факт надання правової допомоги, а отже — і витрат на неї, які мають бути компенсовані у розумному обсязі. У свою чергу необхідно повідомити, що адвокат Смілянський Я.Г., отримував дані кошти не одним платежем. ОСОБА_1 , сплачував за роботу адвоката Смілянського Я.Г., у різний період часу, та різними способами.

В апеляційній скарзі Харківської обласної прокуратури просить змінити рішення Зміївського районного суду Харківської області від 05.08.2025 року в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, зменшивши її до 186880 грн, в іншій частині рішення залишити без змін. Питання щодо розподілу судових витрат вирішити на підставі ст. 141 ЦПК України, а саме, компенсувати Харківській обласній прокуратурі за рахунок держави судовий збір за звернення із апеляційною скаргою.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що рішення Зміївського районного суду Харківської області від 05.08.2025 є необґрунтованим в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права ст. 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та порушенням норм процесуального права ст. ст. 197, 200, 257, 263-264 ЦПК України, а тому підлягає зміні з наступних підстав. Вказує, що розраховуючи суму відшкодування моральної шкоди судом помилково розмежовано термін перебування позивача під судом та слідством на два періоди та застосовано для обрахунку одного з них, а саме, перебування під вартою, трикратний розмір мінімальної заробітної плати. Так, відповідно до ст. 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом. Відшкодування моральної шкоди здійснюється у разі незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян за весь період. Отже, чинним законодавством не передбачено різний обрахунок відшкодування моральної шкоди окремими періодами. Оскільки, рішення суду першої інстанції ухвалено 08.08.2025 року, відтак суд першої інстанції вірно посилався на Закон України «Про державний бюджет України на 2025 рік», однак не врахував, що ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні 1600 гривень. А тому вважають, що розмір відшкодування моральної шкоди має становити 186 880 гривень.

У відзиві на апеляційну скаргу Управління служби безпеки України в Харківській області змінити рішення Зміївського районного суду Харківської області від 05.08.2025 у справі в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, здійснивши відшкодування, виходячи з розміру одного мінімального розміру заробітної плати станом на 05.08.2025 року за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при визначенні розміру моральної шкоди спричиненої позивачу незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, внаслідок незаконного тримання під вартою, до періоду з 20.03.2012 року по 17.06.2014 року належить застосувати трикратний розмір мінімальної заробітної плати, а саме: 26 (двадцять шість) місяців х 24 000 (двадцять чотири тисячі) гривень (3 розміри мінімальної заробітної плати) = 624 000 (шістсот двадцять чотири тисячі) гривень + 28 (двадцять вісім) днів х 1 152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) гривні (3 розміри погодинної оплати за один день) = 32 256 (тридцять дві тисячі двісті п`ятдесят шість) гривень, тобто загальна сума, що підлягає відшкодуванню в якості моральної шкоди за незаконне перебування під вартою позивача ОСОБА_1 визначена у розмірі 656 256 (шістсот п`ятдесят шість тисяч двісті п`ятдесят шість) гривень. Щодо іншого періоду перебування позивача ОСОБА_1 під слідством та судом, тобто після звільнення з-під варти, а саме з 18.06.2014 року по 13.12.2021 року, належить визначити відшкодування моральної шкоди виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, а саме: 89 (вісімдесят дев`ять) місяців х 8 000 (вісім тисяч) гривень (розмір мінімальної заробітної плати) = 712 000 (сімсот дванадцять тисяч) гривень + 25 (двадцять п`ять) днів х 384 (триста вісімдесят чотири) гривні (розміри погодинної оплати за один день) = 9 600 (дев`ять тисяч шістсот) гривень, тобто загальна сума, що підлягає відшкодуванню в якості моральної шкода за незаконне перебування під слідством та судом не в умовах тримання під вартою позивача ОСОБА_1 визначена у розмірі 721 600 (сімсот двадцять одна тисяча шістсот) гривень. Саме такий розмір відшкодування відповідає характеру та обсягу страждань позивача. За таких обставин, позов ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з Держави Україна за кошти Державного бюджету України 1 377 856 грн. У задоволенні решти вимог про відшкодування моральної шкоди належить відмовити. Щодо стягнення витрат на юридичну допомогу, понесених позивачем у зв`язку з розглядом кримінальної справи суд першої інстанції зазначив наступне. Оскільки позивач та його представник не надав належних та допустимих доказів на підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на правову допомогу адвоката під час розгляду кримінального провадження № 42014220010000009, у задоволенні вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу адвоката слід відмовити.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судовим розглядом встановлено, що постановою старшого слідчого прокуратури м. Харкова від 19.03.2012 року була порушена кримінальна справа у відношенні ОСОБА_1 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 307 КК України. Присвоєно реєстраційний номер кримінальної справи 17120007 (т. 1 а. с. 28, 29).

Даними протоколів обшуків від 20.03.2012 року підтверджується, що 20.03.2012 року у період з 19:27 години по 22:00 годину за місцем проживання позивача ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , був проведений обшук старшим слідчим прокуратури м. Харкова Свобода Д. О. (т. 1 а. с. 30-33); 20.03.2012 року у період з 15:50 години по 19:13 годину за місцем роботи позивача ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 , був проведений обшук старшим слідчим прокуратури м. Харкова Білецьким Ю. (т. 1 а. с. 34-36); 20.03.2012 року у період з 19:30 години по 20:45 годину в автомобілі позивача Кукоти М. І. "Шевролет", р. н. НОМЕР_1 , був проведений обшук працівниками УСБУ в Харківській області (т. 1 а. с. 37-40).

З довідки ДУ "Харківський слідчий ізолятор" № 12/12-4247/Нм від 25.12.2023 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 утримувався в установі з 24.03.2012 року по 17.06.2014 року. Заарештований 20.03.2012 року прокуратурою м. Харкова за ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 307 КК України. Згідно ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13.06.2014 року звільнений з установи за сплатою застави 42 360 грн 00 коп. 17.06.2014 вибув за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 41).

Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 08.04.2019 року по справі № 639/10257/14-к визнано ОСОБА_1 невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 307, ч. 1 ст. 364 КК України, та виправдано за недоведеністю його винуватості. Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 , у вигляді застави, після набрання вироком законної сили скасовано (т. 1 а. с. 42-56).

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду від 13.12.2021 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 квітня 2019 року у відношенні ОСОБА_1 залишено без змін (т. 1 а. с. 57-80).

Даними запису № 81405576/1 від 23.02.2024 року КНП Мереф`янської міської ради "Мереф`нська центральна районна лікарня" підтверджується, що позивач ОСОБА_1 звертався за медичною допомогою та йому встановлено діагнози: М54.2 - Цервікалгія, М42.12 - Остеохандроз хребта у дорослих, шийний відділ (т. 1 а. с. 81, 82).

З консультативного висновку спеціаліста КНП Мереф`янської міської ради "Мереф`нська центральна районна лікарня" 21.03.2024 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 звертався до лікаря-психіатра, де був встановлений діагноз: F40.9 - фобічний тривожний розлад, неуточнений (т. 1 а. с. 83).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції були допитані свідки: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 показали, що їх син ОСОБА_1 до притягнення до кримінальної відповідальності був життєрадісним, влаштовував особисте життя, але після суттєвих змін у його житті (слідство, тримання під вартою) все негативно змінилося. Син втратив місце робити, дівчину. Крім того, вказані обставини негативно вплинули на стан здоров`я сина, оскільки він має проблеми з нирками, нормалізацією сну та інше.

Свідок ОСОБА_3 показала, що у 2022 році зареєструвала шлюб з позивачем. Вказала, що внаслідок незаконного слідства у її чоловіка виникли проблеми зі здоров`ям, вживає заспокійливі, періодично відвідує лікарню.

Свідок ОСОБА_4 показала, що ОСОБА_1 до затримання був звичайною людиною, але слідство у відношенні нього спровокувало наплив пліток на всю його родину, погіршення стану здоров`я ОСОБА_1 , навіть до оперативного втручання на нирках.

Свідок ОСОБА_5 показав, що у 2012 році познайомився з позивачем, оскільки працювали разом. Про затримання ОСОБА_1 дізнався від батьків останнього. Загалом повідомив, що до затримання ОСОБА_1 був радісним, але після звільнення, останній втратив роботу, мав хибні думки щодо чергового переслідування, він взагалі замкнувся у собі.

Свідок ОСОБА_6 показав, що утримувався в слідчому ізоляторі, де також утримувався ОСОБА_1 . ОСОБА_1 завжди писав скарги, клопотання, але його позиція щодо невизнання винуватості у кримінальних правопорушеннях спричиняла певний тиск з боку працівників слідчого ізолятора. Їх переміщали неодноразово по камерах, де численність осіб перевищувала норму. Взагалі його намагалися зламати та схилити до визнання вини у злочинах.

Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що у провадженні Жовтневого районного суду м. Харкова та Харківського апеляційного суду перебувала справа № 2012/3992/2012. Після направлення на додаткове розслідування (згідно КПК України 1960 року) справі було присвоєно № 639/10257/14-к. У цьому кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 06.05.2014 року за № 42014220010000009, ОСОБА_1 підозрювався та обвинувачувався у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 307, частиною 1 статті 364 КК України. Органом досудового слідства позивач обвинувачувався в тому, що він, у період з 19.05.2010 року по 20.03.2012 року, перебуваючи на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, маючи спеціальне звання лейтенанта міліції, будучи відповідно до ст. 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" працівником правоохоронного органу, діючи умисно та протиправно, при невстановлених слідством обставинах та у невстановленої особи, з метою збуту, придбав особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, який 08.03.2012 року зберігав та перевозив у автомобілі "Шевроле", що знаходився у його користуванні та належав на праві приватної власності його батьку. Йому було інкриміновано збут особливо небезпечного наркотику 08.03.2012 року. Крім того, він обвинувачувався у перевезенні 20.03.2012 року особливо небезпечного наркотичного засобу - канабісу в автомобілі "Шевроле". Того ж дня, о 15:30 годині за місцем роботи позивача, нібито останнім здійснено збут зазначеного наркотичного засобу. 19.03.2012 року постановою старшого слідчого прокуратури м. Харкова Білецького Ю. відкрита кримінальна справа з реєстраційним номером 17120007. 20.03.2012 року у помешканні позивача проведено обшук, також проведено обшук автомобіля "Шевроле". Того ж дня о 15:30 годині за місцем роботи позивача, а саме у приміщенні опорного пункту міліції Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, було проведено обшук. 20.03.2012 року працівниками прокуратури м. Харкова затримано позивача. 23.03.2012 року постановою Жовтневого районного суду м. Харкова позивачу обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою. Постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 11.02.2013 року у справі №2012/3992/2012 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд з постійного місця проживання. Дане клопотання було обґрунтовано погіршенням стану здоров`я, відсутністю жодних даних, які могли б свідчити про небажання позивача сприяти здійсненню слідчих дій, а також необхідністю допомоги літнім батькам. Постановою суду від 21.06.2013 року у справі № 2012/3992/2012 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт. Постановою суду від 15.07.2013 року у справі № 2012/3992/2012 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на інший, не пов`язаний з ізоляцією від суспільства, захід. Іншими постановами суду у справі № 2012/3992/2012 також залишено позивача під вартою, у його клопотаннях відмовлено. Постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 02.10.2013 року кримінальну справу направлено прокурору на додаткове розслідування. З відповіді на адвокатський запит, ДУ "Харківський слідчий ізолятор" вбачається, що позивач утримувався в установі з 24.03.2012 року по 17.06.2014 року. Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13.06.2014 року було ухвалено звільнити позивача з установи за сплатою застави у розмірі 42 630 грн 00 коп. 17.06.2014 року позивач був звільнений з-під варти. Особова справа ОСОБА_1 була знищена зі спливом строку зберігання. Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 08.04.2019 року у справі № 639/10257/14-к позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 307, частиною 1 статті 364 КК України та виправдано за недоведеністю його винуватості. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 13.12.2021 року у справі № 639/10257/14-к апеляційну скаргу залишено без задоволення і вирок суду першої інстанції залишено без змін. Вважає, що виправдувальний вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 08.04.2019 року набрав законної сили 13.12.2021 року. Таким чином, позивача було затримано прокуратурою м. Харкова 20.03.2012 року, а з 24.03.2012 року по 17.06.2014 року він утримувався під вартою в Харківському слідчому ізоляторі з подальшим звільненням за сплатою застави, виправдувальний вирок набрав законної сили 13.12.2021 року. Тобто, термін перебування під незаконним слідством, перебування під вартою та заставою обраховується від 20.03.2012 року по 13.12.2021 року. Вказує, що позивачем неодноразово подавались клопотання про зміну запобіжного заходу на інший, який би сприяв покращенню фізичного і ментального здоров`я, а також покращенню стану домашнього господарства та стану його батьків. Оперативну розробку, супровід та затримання позивача проводила Служба безпеки України в Харківській області, а досудове розслідування цього "злочину" здійснювалось прокуратурою Харківської області. За матеріалами кримінального провадження щодо позивача були застосовані наступні процесуальні дії, що обмежували його права, принизили його честь та гідність, негативно вплинули на репутацію та відношення до суспільства: арешт та тримання під вартою, застава, 3 обшуки. На підставі копії судових рішень з відмітками про набрання законної сили, копії постанов про проведення обшуків, відповіді ДУ "ХСІ", вбачаються підстави для відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з незаконністю слідчих дій, які були здійснені посадовими особами Харківської обласної прокуратури та Управління СБУ у Харківській області. Просив стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 4 000 000 грн 00 коп., на відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності; стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 197 000 грн 00 коп. на відшкодування суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час незаконного кримінального переслідування у справі № 639/10257/14-к.

Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у редакції, чинній на час розгляду справи, установлено з 01 січня 2024 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 01 січня – 7 100 грн, а з 01 квітня – 8 тис. грн.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, «відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, зроблено висновок про те, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, «розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження».

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія доходить висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, правильно виходив із того, що внаслідок повідомлення про підозру, обрання запобіжного заходу та досудового розслідування, відсторонення від роботи позивачу було завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набула на підставі набрання законної сили виправдувального вироку суду відносно нього.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначення розміру моральної шкоди завданої позивачу, виходячи з наступного.

Позивач ОСОБА_1 20.03.2012 року був затриманий прокуратурою м. Харкова.

24.03.2012 року у відношенні позивача ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід - тримання під вартою.

17.06.2014 року позивач ОСОБА_1 звільнений з під-варти за сплатою застави.

08.04.2019 року у відношенні позивача ОСОБА_1 ухвалено виправдовувальний вирок.

13.12.2021 року судом апеляційної інстанції виправдовувальний вирок залишено без змін.

Таким чином, судом здійснені наступні розрахунки: - у період з 20.03.2012 року по 13.12.2021 року позивач ОСОБА_1 перебував під слідством та судом; - у період з 20.03.2012 року по 17.06.2014 року позивач був затриманий прокуратурою міста Харкова та утримувався в Харківському слідчому ізоляторі.

Термін перебування під вартою становить 2 роки 2 місяці 28 днів.

Загальний термін перебування ОСОБА_1 під слідством та судом становить 9 років 8 місяців 24 дні.

Судова колегія погоджується із розрахунком спричиненої моральної шкоди позивачу, який зроблено судом першої інстанції, виходячи з наступного.

На час подання позовної заяви у жовтні 2024 році та розгляду справи, розмір мінімальної заробітної плати складав 8000 гривень.

У зв`язку з перебуванням під слідством та судом протягом 9 років 8 місяців та 24 днів у кримінальному провадженні, у якому позивач був виправданий, йому заподіяно моральну шкоду, яка має бути відшкодована.

Оскільки характер моральної шкоди, яка була заподіяна під час перебування позивача під вартою, є значно суттєвішим порівняно з періодом після звільнення з-під варти , тому суд першої інстанції враховуючи обставини справи, розмір страждань, спричинених позивачу, незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, внаслідок незаконного тримання під вартою, до періоду з 20.03.2012 року по 17.06.2014 року обґрунтовано дійшов висновку про застосування трикратного розміру мінімальної заробітної плати, а саме:

- 26 (двадцять шість) місяців х 24 000 (двадцять чотири тисячі) гривень (3 розміри мінімальної заробітної плати) = 624 000 (шістсот двадцять чотири тисячі) гривень + 28 (двадцять вісім) днів х 1 152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) гривні (3 розміри погодинної оплати за один день) = 32 256 (тридцять дві тисячі двісті п`ятдесят шість) гривень, тобто загальна сума, що підлягає відшкодуванню в якості моральної шкоди за незаконне перебування під вартою позивача ОСОБА_1 визначена у розмірі 656 256 (шістсот п`ятдесят шість тисяч двісті п`ятдесят шість) гривень.

Щодо іншого періоду перебування позивача ОСОБА_1 під слідством та судом, тобто після звільнення з-під варти, а саме з 18.06.2014 року по 13.12.2021 року, належить визначити відшкодування моральної шкоди виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, а саме:

- 89 (вісімдесят дев`ять) місяців х 8 000 (вісім тисяч) гривень (розмір мінімальної заробітної плати) = 712 000 (сімсот дванадцять тисяч) гривень + 25 (двадцять п`ять) днів х 384 (триста вісімдесят чотири) гривні (розміри погодинної оплати за один день) = 9 600 (дев`ять тисяч шістсот) гривень, тобто загальна сума, що підлягає відшкодуванню в якості моральної шкода за незаконне перебування під слідством та судом не в умовах тримання під вартою позивача ОСОБА_1 визначена у розмірі 721 600 (сімсот двадцять одна тисяча шістсот) гривень.

Виходячи з вищевикладеного судова колегія погоджується з висновком суду, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з Держави Україна за кошти Державного бюджету України 1 377 856 грн 00 коп.

Доводи апеляційної скарги про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600 грн, колегією суддів не приймаються, оскільки межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, що узгоджується із нормами статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.

Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголошував на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Отже, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах, а зміни у вказаний Закон не вносилися.

Крім того судова колегія зазначає, що відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, не є в розумінні статей 56, 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статей 1167, 1176 ЦК України «виплатою», а відтак, підстави для застосування положень частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600 грн, відсутні.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20, провадження № 61-2214св23) Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що «тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у редакції, чинній на час розгляду справи, установлено з 01 січня 2024 року мінімальну заробітну плату на рівні 7 100,00 грн».

Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, Верховний Суд роз`яснював про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 7 100,00 грн.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23, провадження № 61-7724св24, від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22, провадження № 61-7696св24, від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23, провадження № 61-8406св24, від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23, провадження № 61-9291св24, від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21, провадження № 61-8267св24.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції, який, правильно застосувавши положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», врахувавши вимоги розумності та справедливості, характер та обсяг моральних страждань, які зазнала позивачка, взявши до уваги тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, інші негативні наслідки, які пов`язані із необхідністю докласти додаткових зусиль для відновлення та організації життя, з посиланням на Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким розмір мінімальної заробітної плати з 01 квітня 2024 року встановлено у 8 тис. грн, а також те, що позивач перебував під слідством та судом з 20.03.2012 року по 13.12.2021 року, тобто 9 років 8 місяців 24 дні, вірно визначив розмір суми на відшкодування моральної шкоди у 1 377 856,00грн.

Висновок суду першої інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у апеляційній скарзі, оскільки в наведених прокурором постановах Верховного Суду відсутні правові висновки щодо величин мінімальної заробітної плати, а йдеться про те, що розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи саме з мінімального розміру заробітної плати, що діє на час розгляду справи, за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Інші обставини, наведені у апеляційних скаргах, були предметом дослідження у суді першої інстанції, їм надана відповідна правова оцінка, як і всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах законодавства.

Щодо стягнення витрат на юридичну допомогу, понесених позивачем у зв`язку з розглядом кримінальної справи

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зауважував, що, встановивши факт понесення витрат у зв`язку з наданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.

Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідні правові висновки викладені у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження № 61-12505св19), від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21), від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20 (провадження № 61-16694св21).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція), застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04, § 268).

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 306/1198/17, провадження № 61-9263св19, Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зазначено, що витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, провадження № 61-22131св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, провадження № 61-21197св19, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, провадження № 61-44217св18, від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19, провадження № 61-10459св20, від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18, провадження № 61-3157св21, від 26 серпня 2024 року у справі № 932/10156/21, провадження № 61-26св24, та інших.

Указана судова практика є незмінною.

У справі, яка переглядається, представником позивача Смілянським Я. Г. на підтвердження витрат на юридичну допомогу, наданих у межах кримінального провадження надано суду наступні документи:

- договір про надання правової допомоги від 03 серпня 2017 року (т. 1 а. с. 217-219);

- копію клопотання, складеного 16.08.2017 на адресу старшого прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Харківської області Чопко М. П. (т. 1 а. с. 215, 216);

- копію ордера серія КС № 322758 від 03.08.2017 (т. 1 а. с. 220);

- копію ордера Серія АІ № 1506600 (т. 1 а. с. 27);

- копію акта № 1 здачі-приймання виконаних послуг за Договором про надання правової допомоги від 03.08.2018, складеного 24.12.2021 (т. 1 а. с. 99-103).

Отже, єдиним документом, який містить відомості про розмір витрат на правову допомогу є акт № 1 здачі-приймання виконаних послуг за Договором про надання правової допомоги від 03.08.2018, складений 24.12.2021, копія якого надана до матеріалів справи.

Згідно акта № 1 здачі-приймання виконаних послуг за Договором про надання правової допомоги від 03.08.2018, адвокат Смілянський Я. Г. зазначив та погодив з ОСОБА_1 наступні виконані роботи щодо надання останньому правовою допомоги: 1. Подання звернення до прокуратури Харківської області від 11.10.2017 про відкриття стороною захисту додаткових матеріалів у кримінальному провадженні № 42014220010000009, вартість 5 000 грн 00 коп.; 2. Подання клопотання до Жовтневого районного суду м. Харкова від 11.10.2017 про дослідження в судовому засіданні отриманих доказів та долучення до матеріалів справи, вартість 5 000 грн 00 коп.; 3. Подання заяви до Київського районного суду м. Харкова від 10.08.2017 про надання копії судового рішення, вартість 1 500 грн 00 коп.; 4. Подання адвокатського запиту до Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 16.08.2017 про надання відомостей щодо повірки електронних ваг, вартість 2 500 грн 00 коп.; 5. Подання адвокатського запиту до ДП "Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" від 15.09.2017 щодо повірки електронних ваг, вартість 2 500 грн 00 коп.; 6. Подання адвокатського запиту до Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 02.10.2017 щодо повірки електронних ваг; 7. Подання клопотання до Жовтневого районного суду м. Харкова від 01.03.2018 про недопустимість доказів, вартість 5 000 грн 00 коп.; 8. Подання клопотання до Жовтневого районного суду м. Харкова від 28.07.2019 про ознайомлення з матеріалами справи, вартість 12 000 грн 00 коп.; 9. Подання клопотання до прокуратури Харківської області від 16.08.2017 про ознайомлення з матеріалами у кримінальному провадженні № 42014220010000009, вартість 12 000 грн 00 коп.; 10. Подання клопотання до прокуратури Харківської області від 10.08.2017 про ознайомлення з матеріалами у кримінальному провадженні № 42014220010000009, вартість 12 000 грн 00 коп.; 11. Подання клопотання до Жовтневого районного суду м. Харкова від 28.08.2019 про ознайомлення з матеріалами справи, вартість 12 000 грн 00 коп.; 12. Подання клопотання до Жовтневого районного суду м. Харкова від 04.10.2017 про недопустимість доказів, вартість 5 000 грн 00 коп.; 13. Подання клопотання до Жовтневого районного суду м. Харкова від 04.10.2017 про недопустимість доказів (докази, які містяться у томі 3), вартість 5 000 грн 00 коп.; 14. Подання клопотання до Жовтневого районного суду м. Харкова від 04.10.2017 про недопустимість доказів (докази, отримані внаслідок проведення оперативно-розшукових заходів по ОРС № 2850), вартість 5 000 грн 00 коп.; 15. Подання заперечення на апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні № 42014220010000009 прокуратури Харківської області Чопка М. П. від 02.12.2019, вартість 20 000 грн 00 коп.; 16. Подання заяви до прокуратури Харківської області від 30.06.2021 про ознайомлення зі зміненими доводами прокурора у кримінальному провадженні № 42014220010000009, вартість 2 500 грн 00 коп.; 17. Подання судовий дебатів до Жовтневого районного суду м. Харкова від 20.09.2018, вартість 20 000 грн 00 коп.; 18. Подання заяви до ТУ ДСА від 16.04.2022 про повернення застави, вартість 2 500 грн 00 коп.; 19. Подання адвокатського запиту до ТУ ДСА від 07.06.2022 про повернення застави, вартість 2 500 грн 00 коп.; 20. Подання адвокатського запиту до ТУ ДСА від 02.06.2022 щодо повернення застави, вартість 2 500 грн 00 коп.; 21. Подання адвокатського запиту до ТУ ДСА від 01.08.2022 щодо повернення застави, вартість 2 500 грн 00 коп.; 22. Подання адвокатського запиту до Верховного суду від 15.07.2022 щодо надходження до ВС касаційної скарги, вартість 2 500 грн 00 коп.; 23. Подання клопотання до Київського районного суду м. Харкова від 08.08.2017 про ознайомлення з матеріалами справи; 24. Подання адвокатського запиту до Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 17.07.2017 про результати розгляду заяви ОСОБА_7 про надання правової охорони знаку "Vivahenna" за заявою №m 2016 01972 від 05.02.2016, вартість 2 500 грн 00 коп.; 25. Подання заяви до прокуратури Харківської області від 28.07.2021 про ознайомлення із апеляційною скаргою із зміненими доводами прокурора та ознайомлення з апеляційної скаргою, вартість 12 000 грн 00 коп.; 26. Подання заяви до прокуратури Харківської області від 11.10.2017 про відкриття додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду, вартість 2 500 грн 00 коп.; 27. Подання клопотання до Жовтневого районного суду м. Харкова від 16.08.2017 про витребування інформації в Харківському НДЕКЦ МВС України, вартість 2 500 грн 00 коп.; 28. Подання клопотання до Жовтневого районного суду м. Харкова від 11.12.2017 про визначення дати судового засідання, вартість 1 500 грн 00 коп.; 29. Подання клопотання до Жовтневого районного суду м. Харкова від 11.10.2017 про долучення доказів, вартість 4 000 грн 00 коп.; 30. Подання клопотання до Жовтневого районного суду м. Харкова від 28.08.2017 про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 42014220010000009, вартість 12 000 грн 00 коп.; 31. Участь у судових засіданнях у суді апеляційної інстанції, вартість 10 000 грн 00 коп.

Таким чином, адвокат Смілянський Я. Г. загалом визначив обсяг своєї роботи щодо надання юридичної допомоги ОСОБА_1 у розмірі 197 000 грн 00 коп.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується й суд апеляційної інстанції, про те, що наданими представником позивача доказами не підтверджуються понесені ним витрати на юридичну допомогу саме у розмірі 197 тис. грн, оскільки із листа ГУ ДПС України № 26120/5/20-40-24-02-14 від 19.12.2024 року вбачається, що ОСОБА_8 за період з 03.08.2017 року по 30.09.2024 року дохід від ОСОБА_1 , у тому числі в розмірі 197 000 грн не отримував (т. 2 а. с. 63, 64).

Позивачем та його представником не надано ані суду першої, ані суду апеляційної інстанцій належних та допустимих доказів на підтвердження понесення ОСОБА_1 витрат на правову допомогу адвоката під час розгляду кримінального провадження № 42014220010000009, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у задоволенні вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу адвоката належить відмовити.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Посилання позивача та його представника, що ними у відповіді на відзив було зазначено про технічну помилку (описку) щодо неправильного зазначення дати складання акту № 1 щодо здачі-приймання виконаних послуг за Договором про надання правової допомогу від 03.08.2017 року замість невірного 03.08.2018 року, не спростовує висновки суду першої інстанції щодо відсутності доказів з боку позивача про понесення ним витрат на правову допомогу адвоката під час розгляду кримінальної справи.

Рішення суду ухвалено з додержанням вимог чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги Харківської обласної прокуратури та представника ОСОБА_1 адвоката Смілянського Ярослава Геннадійовича - залишити без задоволення.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 05 серпня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Ю.М. Мальований

О.Ю. Тичкова