Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №199/7740/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4183/26 Справа № 199/7740/25 Суддя у 1-й інстанції - РУДЕНКО В. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

Учасники справи:

позивач Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 29 грудня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Руденко В.В.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2025року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі — ПрАТ “СК “УСГ”, Товариство) подало позов в суд проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення страхового відшкодування у розмірі 7354,40грн.

Існування таких вимог Товариство пов`язувало із тим, що 21 липня 2024року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Газель», яким керував відповідач та автомобіля «Skoda», яким керував працівник ТОВ "Віннер Лізинг". Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження.

Вказував, що на момент дорожньо-транспортної пригоди між позивачем та ТОВ "Віннер Лізинг" було укладено Генеральний Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, згідно з якими позивач прийняв на себе зобов`язання по відшкодуванню матеріальної шкоди, заподіяної страхувальнику автомобіля «Skoda». Позивач, відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту виплатив страхове відшкодування у розмірі 24 926,40грн, що підтверджується платіжним дорученням № 76964 від 07 серпня 2024року.

На момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу «Газель», була застрахована в ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" за полісом обов`язкового страхування власників наземних транспортних засобів № АР3200249. Та позивач звернувся до страхової компанії відповідача із заявою на виплату (страхового) відшкодування за полісом №АР3200249 за яким страхова компанія відповідача здійснила виплату в розмірі 17 572,00грн з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля потерпілого, яка не покриває, суму виплати за договором добровільного страхування наземного транспорту №28-0199-00221, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із даним позов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 29 грудня 2025року у задоволенні позовних вимог ПрАТ “СК “УСГ” відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що вимоги позивача викладені в позовній заяві необґрунтовані та належними доказами не підтверджені.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

19 січня 2026року Товариство подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою засобів поштового зв`язку апеляційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 29 грудня 2025року.

В апеляційній скарзі Товариство висловило вимогу про скасування рішення та просило про задоволення позову в повному обсязі.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що оскільки вартість майнового збитку завданого потерпілій особі внаслідок ДТП перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди та отриманим страховим відшкодуванням.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

02 лютого 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу №199/7740/25 витребувано із суду першої інстанції; та 15 квітня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

20 квітня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду відкрито апеляційне провадження у справі.

07 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

21 липня 2024року о 13 год. 00 хв. у смт. Обухівка, по вул. Темпівська, 77, Дніпропетровської області, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Газель», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував відповідач та автомобіля «Skoda» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував працівник ТОВ "Віннер Лізинг". Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження.

На момент дорожньо-транспортної пригоди між ПрАТ “СК “УСГ” та ТОВ "Віннер Лізинг", було укладено Генеральний Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно - правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28- 0199-00221 від 20 липня 2023року, згідно з якими позивач прийняв на себе зобов`язання по відшкодуванню матеріальної шкоди заподіяної страхувальнику автомобіля «Skoda» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Наслідки дорожньо-транспорної пригоди, її учасниками були оформлені у вигляді електронного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (електронний європротокол).

Страхувальник звернувся до ПрАТ “СК “УСГ” із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від 22 липня 2024року. Дана заява була розглянута, а пошкодження автомобіля Потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було визнано страховим випадком.

Позивач, відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту виплатив страхове відшкодування у розмірі 24 926,40грн, що підтверджується платіжним дорученням № 76964 від 07 серпня 2024року.

На момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу «Газель», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" за полісом обов`язкового страхування власників наземних транспортних засобів № АР3200249, ліміт за шкоду майну 160 000,00грн.

ПрАТ “СК “УСГ” звернулось до ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" із заявою № 52001 від 08 серпня 2024року на виплату (страхового) відшкодування за полісом №АР3200249 за яким страхова компанія відповідача здійснила виплату в розмірі 17572,00грн, згідно платіжного доручення № 3P094651_00000/d0calc76-9d27-4e5a-add3- 2eda3678b2d7 від 27 серпня 2024року.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що позивачем не надано доказів на перевищення страхового ліміту ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», який здійснив виплату страхового відшкодування, а також не надано доказів того, що у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Положеннями статті 22 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені в частині 1 статті 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У частині п`ятій статті 1187 ЦК України визначено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно з частиною першою статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Проте із вказаних правил є передбачені законом винятки. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.

У частині першій статті 999 ЦК України закріплено, що законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на момент виникнення між сторонами спірних правовідносин були врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV).

Відповідно до статті 3 вказаного Закону обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно зі статтею 22 Закону № 1961-IV, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 6 Закону № 1961-IV передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018року у справі №755/18006/15-ц, від 03 жовтня 2018року у справі №760/15471/15-ц неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.

Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 ЦК України.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

За змістом зазначеної норми закону обов`язок відшкодування шкоди у особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, виникає у разі недостатності страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди.

Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника.

Основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Тож, внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування виникає відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи чи якщо страховик за законом не має обов`язку здійснити страхове відшкодування.

Тобто, внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком.

Судом першої інстанції було встановлено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу «Газель», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" за полісом обов`язкового страхування власників наземних транспортних засобів № АР3200249, ліміт за шкоду майну 160 000,00грн.

Відповідно до статті 29 Закону № 1961-IV, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Тобто, страховик за законом не відшкодовує всю вартість відновлювального ремонту автомобіля, а лише з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та за вирахуванням франшизи.

Водночас, як встановлено судом, ПрАТ “СК “УСГ” звернулось до ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" із заявою № 52001 від 08 серпня 2024року на виплату (страхового) відшкодування за полісом №АР3200249 за яким страхова компанія відповідача здійснила виплату в розмірі 17 572,00грн.

Як вказує позивач, вказана страхова виплата на покриває розмір завданої майнової шкоди, оскільки виплачена з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу.

Проте такі твердження позивача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки засновані на припущеннях та жодними доказами не підтверджені.

Так, згідно платіжного доручення № 3P094651_00000/d0calc76-9d27-4e5a-add3- 2eda3678b2d7 від 27 серпня 2024року, не вбачається інформації про сплату страхового відшкодування з урахуванням фізичного зносу, як і відсутня інформація про розмір такого фізичного зносу у відсотках, чи у грошовому виразі в інших наданих позивачем документах в якості доказів до позову.

Ані Акт огляду пошкодженого транспортного засобу (дефектна відомість), ані страховий акт, ані розрахунок суми страхового відшкодування не містять відомостей про коефіцієнт фізичного зносу.

В пункті 19 “Знос транспортного засобу на день страхового випадку (в%)” Розрахунку суми страхового відшкодування здійсненого позивачем, відсутній запис про такий знос /а.с. 21 зворот/.

Слід зазначити, що інших доказів на підтвердження виплати ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" страхового відшкодування позивачеві саме з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу матеріали справи не місять, такі докази відсутні та позивачем суду не надані.

Взаємний зв`язок доказів в їх сукупності не вказують на їх достатність для вирішення питання щодо встановлення обставин, які входять до предмету доказування та заявлені вимоги не підтверджують.

Тож Товариство не надало належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог та з урахуванням встановлених судом обставин справи, відсутні підстави для задоволення його позовних вимог.

Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. /частина перша, друга статті 77 ЦПК України/.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування /стаття 78 ЦПК України/.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення заявника від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги Товариства про те, що оскільки вартість майнового збитку завданого потерпілій особі внаслідок ДТП перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди та отриманим страховим відшкодуванням загалом є слушними та відповідають вимогам закону, проте заявником судам не надано доказів того, що страхове відшкодування виплачено позивачеві в меншому розмірі саме у зв`язку з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, а не з будь-яких інших підстав.

Водночас, апеляційний суд наголошує, що за полісом обов`язкового страхування власників наземних транспортних засобів № АР3200249, ліміт за шкоду майну складав 160000,00грн, який в повному обсязі покриває завдану шкоду, а тому, з наданих позивачем доказів, не можливо прийти до однозначного висновку, що різницю між фактичним розміром шкоди та отриманим страховим відшкодуванням має сплатити саме відповідач.

Тож встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група».

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 29 грудня 2025року– залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 18 червня 2026року.

Судді: